Постанова № 43207592, 12.03.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/16107/14 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А.

Суддя-доповідач: Лічевецький І.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е., при секретарі - Війтович Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2014 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної виконавчої служби України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу Державної виконавчої служби України № 574/к від 15.09.2014 р. Позивач просив також поновити його на посаді директора Департаменту організаційного та нормативно-методичного забезпечення органів державної виконавчої служби Державної виконавчої служби України та зобов'язати відповідача видати відповідний наказ.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2014 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на не повне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати згадане рішення та прийняти нову постанову про задоволення позову.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу № 726/к від 01.11.2013 р. ОСОБА_2 призначено на посаду директора Департаменту організаційного та нормативно-методичного забезпечення органів державної виконавчої служби Державної виконавчої служби України.

У зв'язку із затвердженням нової структури Державної виконавчої служби України та відповідно до наказу № 39/2 від 13.05.2014 р. «Про введення в дію нової структури та штатного розпису на 2014 р.» позивача 19.05.2014 р. попереджено про наступне звільнення.

Наказом № 574/к від 15.09.2014 р. «Про звільнення ОСОБА_2.» позивача звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (у зв'язку із скороченням штату працівників і відмовою від переведення на іншу роботу).

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну виконавчу службу України затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 р. № 385/2011 Державна виконавча служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до законів.

Пунктом 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Таким чином, ОСОБА_2 перебував на державній, тобто публічній службі.

Правові, організаційні, економічні та соціальні умови реалізації громадянами України права на державну службу врегульовані Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII.

За змістом частини першої статті 30 цього Закону підстави припинення державної служби можуть бути загальними, тобто передбаченими Кодексом законів про працю України (надалі за текстом - «КЗпП України»), та спеціальними, які наведені в цьому Законі.

Таким чином, при звільненні особи з публічної служби за загальними підставами передбаченими КЗпП України, на цю особу поширюються гарантії передбачені цим Кодексом, якщо інше прямо не визначено спеціальним законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При цьому, як то встановлено правилами частини другої названої статті КЗпП України, звільнення з зазначених підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2 КЗпП України установлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Виходячи з нормативного тлумачення ч. 1 ст. 40, частин 1 та 3 ст. 49-2 КЗпП України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи разом із попередженням про звільнення ОСОБА_2 було запропоновано переведення на посаду начальника відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві.

Водночас, за даними довідки № 6.1-41/7 від 10.02.2015 р. на момент звільнення позивача в Державній виконавчій службі України були вакантними 5 посад, у тому числі і посада начальника відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.

Разом з тим, в порушення наведених законодавчих приписів згадана посада ОСОБА_2 запропонована не була.

Таким чином, суд попередньої інстанції помилково витлумачив норми ст.ст. 40, 49-2 всупереч їх точному змісту, дійшовши висновку про те, що позивач був звільнений з посади з дотриманням зазначених норм права, з огляду на те, що останньому пропонувалась посада у відділі державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві.

Наведена правова позиція викладена в у постанові Верховного Суду України від 01 жовтня 2013 р. у справі № 21-319а13.

Відповідно ж до частини 1 статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що адміністративний позов в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення ОСОБА_2 на роботі підлягає задоволенню.

Що стосується позовних вимог про зобов'язання Державної виконавчої служби України видати наказ про поновлення позивача на роботі, то такі вимоги не є встановленим способом захисту у справах цієї категорії, а відтак у цій частині позов задоволенню не підлягає.

Враховуючи наведене ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 160, 198, 202, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2014 року скасувати та прийняти нову постанову.

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної виконавчої служби України від 15.09.2014 року № 574/к «Про звільнення ОСОБА_2.».

Поновити ОСОБА_2 на посаді директора Департаменту організаційного та нормативно-методичного забезпечення органів державної виконавчої служби Державної виконавчої служби України.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення постанови в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

суддя Т.М.Грищенко

суддя В.Е.Мацедонська

Постанова складена в повному обсязі 17 березня 2015 р.

Головуючий суддя Лічевецький І.О.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.