Постанова № 43207533, 18.03.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 березня 2015 року 16:20 № 826/17942/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Скочок Т.О., суддів Кобилянського К.М., Саніна Б.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до 3-ті особиНаціонального банку України Публічне акціонерне товариство «Прайм-Банк» (третя особа-1) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (третя особа-2) Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Прайм-Банк» (третя особа-3) ОСОБА_2 (третя особа-4)провизнання протиправною та скасування постанови від 02.10.2014 року №622/БТ, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовом до Національного банку України (надалі - відповідач або Національний банк) про визнання протиправною та скасування постанови Правління Національного Банку України від 02.10.2014 року №622/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Прайм-Банк» до категорії неплатоспроможних».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2014 року відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Публічне акціонерне товариство «Прайм-Банк» (надалі - третя особа-1 або ПАТ «Прайм-Банк»), закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні на 09.12.2014 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що відповідачем необґрунтовано та незаконно прийнято оскаржувану постанову, оскільки жодних аргументованих підстав для цього, за твердженнями останнього, немає, про що свідчить фінансова звітність ПАТ «Прайм-Банк». Крім того, представником позивача наголошено, що ОСОБА_1 у зв'язку з прийняттям оскаржуваного рішення не може отримати свій строковий банківський вклад у повному обсязі, а лише у розмірі до 200 000,00 грн.

У судовому засіданні 09.12.2014 року до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, залучено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - третя особа-2 або ФГВФО) та Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Прайм-Банк» (надалі - третя особа-3 або Уповноважена особа ФГВФО).

У судовому засіданні 13.01.2015 року в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено ОСОБА_2 (надалі - третя особа-4).

У судове засідання 25.02.2015 року з'явилися представники позивача, відповідача та третіх осіб -1, -2 та -3.

Третя особа-4 у вказане судове засідання не з'явилася, явку свого представника не забезпечила, хоча була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача, третіх осіб-1, -2 та -3 проти задоволення позовних вимог заперечували, зазначивши, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем правомірно у межах наявних в останнього повноважень.

У судовому засіданні 27.01.2015 року представником третьої особи-4 заявлені позовні вимоги було підтримано.

З огляду на викладене вище, суд у судовому засіданні 25.02.2015 року на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, враховуючи неприбуття належним чином повідомленої третьої особи, а також відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ПАТ «Прайм-Банк» укладено договір №178/0066-5 про депозитний вклад від 21.11.2011 року, у відповідності до змісту якого сторони погодили, що за умови того, що Клієнт (позивач) має вільні грошові кошти і бажає передати такі кошти на зберігання Банку (ПАТ «Прайм-Банк») на визначений строк та під визначену відсоткову ставку, Банк відкриває Клієнту депозитний рахунок НОМЕР_1. Початкова сума вкладу складає 38 365,00 доларів США. Строк розміщення вкладу - з дати зарахування Вкладу на депозитний рахунок згідно п. 1.2 цього Договору до 22.11.2012 року.

Додатковою угодою №1 до договору №178/0066-5 про депозитний вклад від 21.11.2011 року сторони дійшли згоди про продовження строку депозитного вкладу, розміщеного Клієнтом за Договором про депозитний вклад №178/0066-5 від 21.11.2011 року, сума якого на 22.11.2012 року складає 40 621,31 доларів США до 23.11.2013 року.

Так, в матеріалах справи наявна копія виписки з банківського рахунку ОСОБА_1 НОМЕР_1 з якої вбачається, що вихідний залишок на вказаному рахунку зазначено у розмірі 34 456. 63 USD (еквівалент у грн. 448 234.31 грн.) (том 1 а. с.17).

Постановою Правління Національного банку України від 02.10.2014 року №622/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Прайм-Банк» до категорії неплатоспроможних» (надалі - постанова №622/БТ), згідно якої за результатами проведення позапланової перевірки виявлено, що ПАТ «Прайм-Банк» здійснило фінансові операції, які містять ризики використання послуг банку для легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, з урахуванням чого та на підставі неодноразового застосування до ПАТ «Прайм-Банк» заходів впливу та санкції за виявлені у його діяльності порушення вимог законодавства з питань запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом (систематичне порушення), постановлено віднести ПАТ «Прайм-Банк» до категорії неплатоспроможних, що, як вбачається зі змісту даної постанови, є заходом впливу адекватним рівню загрози інтересам вкладників та інших кредиторів цього банку.

На підставі викладеного вище, виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 02.10.2014 року №105, яким вирішено з 03.10.2014 року розпочати процедури виведення ПАТ «Прайм-Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації та призначено уповноважену особу ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Прайм-Банк».

Вважаючи постанову №622/БТ протиправною та такою, що підлягає скасуванню, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Національний банк України (далі - Національний банк), у відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 року №679-ХІV (надалі - Закон №679), є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 7 Закону №679 у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, Національний банк, зокрема, виконує функцію зі здійснення банківського регулювання та нагляду на індивідуальній та консолідованій основі.

У розумінні положень ст. 1 Закону №679 у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку.

У силу положень ст. 55 Закону №679 у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України.

Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.

При цьому, Правління Національного банку приймає рішення, зокрема, про застосування заходів впливу до банків та інших осіб, діяльність яких перевіряється Національним банком відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» (п. 1 ч. 1 ст. 15 Закону №679 у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, нормативно-правовим актом, що визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків, є Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 року №2121-ІІІ (надалі - Закон №2121).

Приписами ст. 63 Закону №2121 у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що банки зобов'язані розробляти, впроваджувати та постійно поновлювати правила внутрішнього фінансового моніторингу та програми його здійснення з урахуванням вимог законодавства про запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Національний банк України при здійсненні нагляду за діяльністю банків проводить перевірку банків з питань дотримання ними вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, та достатності заходів для запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

У разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати, зокрема, такий захід впливу як віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного (п. 12 ч. 1 ст. 73 Закону №2121 у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Підстави для віднесення банку до категорії неплатоспроможних, визначені у ч. 1 ст. 76 Закону №2121 у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, у відповідності до яких Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі: 1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України; 3) невиконання банком протягом 10 робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами; 4) одноразове грубе або систематичне порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (ч. 2 ст. 76 Закону №2121 у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до Законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон про банки), законодавства України про господарські товариства, інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України (далі - Національний банк) розроблено Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, яке затверджено Постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 року (надалі - Положення №346), що визначає підстави і порядок запровадження Національним банком особливого режиму контролю за діяльністю банків і філій іноземних банків, застосування заходів впливу, фінансових санкцій за порушення банками, філіями іноземних банків та іншими особами, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку, банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку, здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, а також у разі застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі в банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи.

Розділом 13 Положення №346 врегульовано питання віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Згідно п. 13.1 Положення №346 у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, Національний банк приймає рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі наявності хоча б однієї з підстав, передбачених банківським законодавством.

Одноразове грубе або систематичне порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, визначається в порядку, установленому цим Положенням.

Одноразовим грубим порушенням банком законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, є порушення вимог Закону про банки [у частині запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом] та/або Закону про запобігання легалізації, яке призвело до вчинення або пов'язане з вчиненням з використанням банку злочину(ів), передбаченого(их) частинами другою, третьою статті 209, частиною третьою статті 258-5 Кримінального кодексу України, за який(і) власник істотної участі, контролер, керівник банку був засуджений на підставі обвинувального вироку суду, що набрав законної сили.

Систематичним порушенням банком законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, є порушення банком однієї і тієї самої норми Закону про банки, Закону про запобігання легалізації, за які до банку більше чотирьох разів протягом року (до дня виявлення перевіркою банку з питань фінансового моніторингу та/або за результатами безвиїзного нагляду з питань фінансового моніторингу порушення відповідного закону) застосовувалися заходи впливу / санкції, а саме: незабезпечення банком виконання обов'язку щодо відмови клієнту в його обслуговуванні в установлених Законом про банки випадках і за наявності відкритих кримінальних проваджень щодо злочину(ів), передбаченого(их) частинами другою, третьою статті 209, частинами другою, третьою статті 258 5 Кримінального кодексу України, стосовно банку, власника істотної участі (контролера) банку, (керівника) та/або клієнтів банку; незупинення банком фінансової операції, якщо її учасником або вигодоодержувачем за нею є особа, яку включено до переліку осіб, пов'язаних із здійсненням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції.

Систематичним порушенням банком законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, також є встановлення факту здійснення банком ризикової діяльності та застосування Національним банком два і більше разів протягом трьох років, що передують установленню такого факту, до банку заходів впливу та/або санкцій за порушення цього законодавства.

Днем виявлення порушення Закону про банки (в частині незабезпечення банком виконання обов'язку щодо відмови клієнту в його обслуговуванні в установлених Законом про банки випадках), Закону про запобігання легалізації є дата, зазначена в пункті 12.1 1 глави 12 розділу II цього Положення, та/або дата складання довідки про виїзну перевірку відокремленого підрозділу банку, якщо діяльність банку - юридичної особи не була об'єктом виїзної перевірки, та/або акта про результати безвиїзного нагляду з питань фінансового моніторингу (п. 13.1-1 Положення №346 у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству України, приймає Правління Національного банку (п. 13.2 Положення №346 у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Із дня прийняття Фондом гарантування рішення про призначення уповноваженої особи Фонду вважаються скасованими рішення Національного банку про застосування до банку заходів впливу, прийняті до дня прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, не виконані банком або строк дії яких припадає на період дії тимчасової адміністрації (крім штрафів) (п. 13.3 Положення №346 у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що за результатами проведення позапланової перевірки виявлено, що ПАТ «Прайм-Банк» здійснило фінансові операції, які містять ризики використання послуг банку для легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, з урахуванням чого та на підставі неодноразового застосування до ПАТ «Прайм-Банк» заходів впливу та санкції за виявлені у його діяльності порушення вимог законодавства з питань запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом з посиланням на приписи Положення №346, якими передбачено, що Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі систематичного порушення банком законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, зокрема в разі встановлення факту здійснення банком ризикової діяльності та застосування Національним банком України два і більше разів протягом трьох років, що передують установленню такого факту, до банку заходів впливу та/або санкцій за порушення цього законодавства, постановлено віднести ПАТ «Прайм-Банк» до категорії неплатоспроможних.

На підтвердження своєї позиції щодо фактів систематичного порушення банком законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, що відповідає критеріям, наведеним у розділі 13 Положення №346, відповідачем надано суду витяги з рішень Національного банку України від 22.03.2013 року №153, 05.07.2013 року №471, від 14.02.2014 року №74 та від 25.09.2014 року №390 про накладення штрафу на ПАТ «Прайм-Банк», зі змісту яких вбачається, що на ПАТ «Прайм-Банк» накладено штрафі санкції за порушення положень Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму».

Разом з тим, слід зазначити, що приписами ч. 1 ст. 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

З вказаних правових норм вбачається, що фізична особа може звернутися до адміністративного суду з позовом щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень лише в тому випадку, якщо останні безпосередньо впливають на її права, свободи та інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Тобто, фізична особа наділена правом оскаржити до суду не будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, які на її думку, були вчинені з порушенням вимог закону, а лише ті, що мають безпосереднє відношення до особи, яка подала адміністративний позов.

Так, за твердженнями представника позивача, ОСОБА_1 у зв'язку з прийняттям оскаржуваного рішення не може отримати свій строковий банківський вклад у повному обсязі, а лише у розмірі до 200 000,00 грн. у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Проте, суд вважає вказане твердження необґрунтованим, оскільки безпосередньо оскаржуваною постановою повернення грошових коштів за договорами банківського вкладу не зупинялося, крім того, постанова №622/БТ, навпаки, прийнята відповідачем як адекватний захід впливу рівню загрози інтересам вкладників та інших кредиторів ПАТ «Прайм-Банк».

При цьому, слід зазначити, що у відповідності до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 року №4452-VI (надалі - Закон №4452), Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Натомість, приписами ч. 1 ст. 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 року №2343-ХІІ (надалі - Закон №2343) передбачено, що кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею.

Таким чином, позивач не позбавлений права на отримання решти банківського вкладу, що перевищує гарантований ч. 1 ст. 26 Закону №4452 розмір грошових коштів у сумі 200 000,00 грн., як кредитор ПАТ «Прайм-Банк» у порядку, передбаченому Законом №2343.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а, відтак, такими, не підлягають задоволенню.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, ч. 6 ст. 128, ст.ст. 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції в порядку та строки, передбачені ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т.О. Скочок

Судді К.М. Кобилянський

Б.В. Санін