Постанова № 43207175, 23.03.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 березня 2015 року № 826/1562/15

Окружний адміністративний суд м.Києва у складі судді Добрянської Я.І. розглянув відповідно до вимог ч.4 ст.122 КАС України в порядку письмового провадження адміністративну справу:

за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач)

до Головного управління Державної міграційної служби України в м.Києві

(далі - відповідач)

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до відповідача Головного управління Державної міграційної служби України в м.Києві, в якому просить:

- визнати неправомірним і скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в м.Києві від 26 січня 2015 року № 37 про відмову у прийнятті заяви про визнання громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, відповідно до чинного законодавства.

Ухвалою суду від 04.02.2015 відкрито провадження в даній адміністративній справі, яку призначено до судового розгляду на 19.02.2015.

У судове засідання 19.02.2015 позивач не прибув та свого представника не направив, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Представник відповідача надав до суду письмові заперечення на позов та копію особової справи позивача. З огляду на викладене судом оголошено перерву до 05.03.2015.

У судовому засіданні 05.03.2015 представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити. Представник відповідача щодо позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні.

Також представником позивача заявлено письмове клопотання про подальший розгляд справи у письмовому провадженні, щодо якого представник відповідача не заперечував. Відповідно до ч.4 ст.122 КАС України згадане клопотання судом задоволено та подальший розгляд справи здійснювався у письмовому провадженні.

Через канцелярію суду представником відповідача 18.03.2015 надано додаткові пояснення до позовної заяви.

Станом на 23.03.2015 інших документів по справі від сторін до суду не надходило.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 10.02.2012 легально прибув до України, перетнувши Державний кордон України з Республікою Білорусь.

13.06.2012 позивач звернувся до відповідача із заявою про визнання біженцем. Підставою для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач вказав переслідування його правоохоронними органами Російської Федерації, починаючи з січня 2009 року, у зв'язку зі звинуваченнями в екстремізмі та хуліганстві, а також у зв'язку із участю в антифашистській діяльності. Стосовно нього було порушено кримінальну справу, яку пізніше закрито. Він був заарештований, до нього застосовувались тортури. Наслідком повернення позивача до Російської Федерації може стати його політичне переслідування, арешт, тортури або, навіть, вбивство неонацистами.

Станом на час звернення зі згаданою заявою позивач перебував в Україні нелегально.

На підставі висновку головного спеціаліста відділу у справах біженців Варченка В.І. від 19.09.2012, того ж дня погодженого начальником управління у справах біженців Головного управління Державної міграційної служби України в м.Києві Кацемон С.В., позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Державної міграційної служби України від 05.11.2012 № 616-12 підтримано висновок Головного управління Державної міграційної служби України в м.Києві та відмовлено ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Про зазначену відмову позивача пооінформовано повідомленням Головного управління Державної міграційної служби України в м.Києві від 26.11.20012 № 162, яке він отримав 14.12.2012.

У заяві від 13.01.2015, що надійшла що Головного управління Державної міграційної служби Украни в м.Києві 16.01.2015, ОСОБА_6 просив припинити розгляд його заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Наказом Головного управління Державної міграційної служби України в м.Києв від 16.01.2015 № 21 припинено розгляд заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

26.01.2015 позивач повторно звернувся до відповідача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Заяву обґрунтовано переслідуванням позивача правоохоронними органами через політичні погляди, звинувачення в екстрімізмі, хуліганстві. Стосовно нього були порушені кримінальні справи, одну з яки закрито. Повернення позивача до Російської Федерації може призвести до його переслідування за політичні погляду, а також до арешту та тортур.

Наказом Головного управління Державної міграційної служби України в м.Києві від 26.01.2015 № 37 відмовлено ОСОБА_1 у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з огляду на те, що причини, викладені в його заяві від 13.06.2012 є тотожними тим, що викладені в заяві від 10.11.2014.

Із наданих представником відповідача в судовому засіданні пояснень та з його письмових заперечень вбачається, що підставою для відмови у прийнятті заяви позивача від 26.01.2015 до розгляду стало те, що, зазначені в ній причини для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є тотожними тим, які зазначені в його заяві від 13.06.2012.

Ураховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що оскаржуваний наказ відповідача в частині слів "що викладені в заяві від 10.11.2014" містить описку, оскільки замість дати заяви від 26.01.2015 відповідачем помилково зазначено дату заяви 10.11.2014.

Про згадану відмову відповідач інформував позивача повідомленням від 26.01.2015 № 25.

Проаналізувавши встановлені судом обставин в сукупності з правовими нормами, якими врегульовані спірні правовідносини, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення, що пояснюється наступним.

Спірні правовідносини врегульовано Конституцією України; положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року; Протоколом щодо статусу біженців 1967 року; Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).

Згідно з п.п.1, 13 ч.1 ст.1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст.1 Закону № 3671-VI, поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких, особі може бути наданий статус біженця.

До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Водночас ч.6 ст.8 Закону № 3671-VI передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами: які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону; якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу; за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Частиною 5 ст.10 Закону № 3671-VI спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань міграції надано право за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймати рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За змістом статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону.

Ураховуючи наведені правові норми, суд погоджується з доводами відповідача про правомірність оскаржуваного позивачем наказу Головного управління Державної міграційної служби в м.Києві від 26.01.2015 № 37 "Про відмову у прийнятті заяви у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину РФ ОСОБА_1" з огляду на відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до рішення Державної міграційної служби України від 05.11.2012 № 616-12 за результатами розгляду Головним управлінням Державної міграційної служби України в м.Києві його заяви від 13.06.2012, в якій викладені ним причини для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є тотожними причинам, зазначеним в заяві від 26.01.2015. Наявність згаданої відмови і тотожність причин для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у раніше поданій та в останній заявах позивача, відповідно до ч.6 ст.8 Закону № 3671-VI виключає можливість прийняття відповідачем рішення про оформлення документів для вирішення питань щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зважаючи на викладене та керуючись статтями 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м.Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови - 23.03.2015