Постанова № 43206899, 17.03.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

17 березня 2015 рокусправа № 804/3502/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чепурнова Д.В.

суддів: Поплавського В.Ю. Сафронової С.В.

за участю секретаря судового засідання: Олійник Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «ВІП-ГАРАНТ» до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Фірма «ВІП-ГАРАНТ» звернулось суду з вищевказаним адміністративним позовом в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Лівобережної ОДПІ від 20.11.2013 року №0005422204 на суму 264 510,00 грн. (176 340,00 грн. - за основним платежем, 88 170,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що висновки викладені податковим органом в акті перевірки про документальне не підтвердження надання інформаційно-консультативних послуг контрагентом ТОВ «Торгова Компанія «Сімплекс» не відповідають дійсним обставинам, оскільки у позивача в наявності є усі первинні документи на підтвердження реальності здійсненої господарської операції.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2014 року позов задоволено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Лівобережна ОДПІ м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила постанову суду скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що позивачем документально не підтверджено результати отриманих послуг, не надано звіту про виконання робіт, підвищення продуктивності, поліпшення раціоналізації, створення спільної діяльності та отримання користі від отриманих послуг і використання цих послуг у господарській діяльності підприємства.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник податкового органу підтримав вимоги викладені в апеляційній скарзі, представник ТОВ «Фірма «ВІП-ГАРАНТ» просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін постанову суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що податковим органом проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Фірма «ВІП-ГАРАНТ» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово - господарських взаємовідносин ТОВ «ТК Сімплекс» (код за ЄДРПОУ 38548199) за період липень, 2013 року. За результатами перевірки податковим органом був складений акт №1279/22- 04/32952501 від 31.10.2013 року, яким встановлено нереальність здійснення господарських відносин ТОВ «Фірма «ВІП-ГАРАНТ», а саме встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення ТОВ «Фірма «ВІП-ГАРАНТ» операцій по ланцюгу з постачальниками ТОВ «Торговельна компанія «Сімплекс» (код ЄДРПОУ 38548199); порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу

України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 264 510, 00 грн. у тому числі по періодам - у липні 2013 року на 176 340,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки 20.11.2013 року Лівобережною ОДПІ м. Дніпропетровська було прийняте податкове повідомлення - рішення №0005422204 на суму 264 510,00 грн. (176 340,00 грн. - за основним платежем, 88 170,00 - за штрафними (фінансовими) санкціями).

За результатами адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення було залишено без змін.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, зокрема, собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат.

Згідно з п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ст.185, ст. 188-189, ст.198, 201 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів, місце надання яких знаходиться на митній території України; поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість; платник податків зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми податку на додану вартість до податкового кредиту Покупця.

Підпунктом 198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 даного кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст.198 ПКУ вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

У відповідності до приписів п.201.1, п.201.4., п.201.10, ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний виписати податкову накладну у двох екземплярах та надати покупцю податкову накладну, що має містити визначені за законом певні реквізити, у т. ч. ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні.

Відповідно до п.п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

В свою чергу, факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з врахуванням якісних характеристик послуг, які б однозначно свідчили про призначення наданих послуг для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

За матеріалів справи вбачається, що 01.06.2013 року між ТОВ «Фірма «ВІП-ГАРАНТ» (Замовник) та ТОВ «Торгова Компанія «Сімплекс» (Виконавець) був укладений договір №63061 відповідно до якого Виконавець зобов'язується надати Замовнику консультативно-інформаційні послуги.

Відповідно до зазначеного договору виконавець надає замовнику послуги, які замовник запитує в усній формі, включаючи, але не обмежуючись наступним: правовий аналіз вхідної документації; складання проектів договорів; усне консультування з правових, адміністративних та інших питань господарської діяльності замовника, супроводження перевірок; консультації щодо проведення навчання на базі Навчального центру, виконання ліцензійних умов.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що факт здійснення господарської операції згідно зазначеного договору підтверджується податковою накладною №2417 від 31.07.2013 року, актом надання послуг №73177 від 31.07.2013 року, рахунком на оплату № 73177 від 31.07.2013р., платіжним дорученням № 555 від 22.07.2013р.

Із зазначених документів вбачається, що ТОВ «Торгова компанія «Сімплекс» на виконання умов договору надавало консультативно-інформаційні послуги з правового аналізу вхідної документації, здійснено складання відповідних документів, складання проектів договорів (знайдено 2), усне консультування з правових, адміністративних та інших питань господарської діяльності Замовника, консультаційні послуги щодо проведення навчання на базі учбового центру, виконання ліцензійних умов та підготовка до одержання ліцензії.

Також суд виходив з того, що замовлені послуги являються основними видами діяльності ТОВ «Фірма «ВІП-ГАРАНТ», підлягають ліцензуванню, Товариство має відповідну ліцензію на здійснення зазначених робіт (Ліцензія МВС України серії АВ №582059 від 10.05.2011 року на надання послуг з охорони власності та громадян).

Надані послуги консультаційні та посередницькі, тому не потребують наявність значних фондів, технічного персоналу, виробничої потужності, складських приміщень, транспортних засобів у контрагента ТОВ «Торгова компанія «Сімплекс».

Колегія суддів не погоджується з зазначеними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Так акт надання послуг № 73177 від 31 липня 2013 року дублює перелік послуг зазначених у договорі укладеному між позивачем та ТОВ «Торгова компанія «Сімплекс», крім того у розумінні ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» цей акт не може вважатися належними первинними документами, оскільки не містить таких обов'язкових ознак первинного документу як: зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції (який саме правовий аналіз вхідної документації було проведено, та які документи за його наслідком було складено, в чому полягало консультування, в якому обсязі було надано послуг), посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, інформацію щодо договорів, на підставі яких були виконані послуги.

Будь-яких доказів одержання за вказаним договором послуг, результатів отриманих послуг, звітів про виконання робіт, підвищення продуктивності, поліпшення раціоналізації, створення спільної діяльності та отримання користі від отриманих послуг і використання цих послуг у господарській діяльності підприємства, тощо позивачем не надані ні під час перевірки, ані в судовому процесі.

В матеріалах справи відсутні будь-які відомості, що б містили дані про те, які саме аналізи вхідної документації та консультативні послуги були проведені виконавцем за названим договором. Адже з наявного в справі акту наданих послуг не вбачається, які послуги та в якому обсязі були виконані. При цьому позивачем не зазначено та жодним чином не підтверджено, в якій самій формі було викладено результати проведених послуг, як-от звіт, висновок тощо та яким чином вони були використанні у власній господарській діяльності, а суд першої інстанції на дані обставини уваги не звернув і прийшов до помилкового висновку про підтвердження реальності господарської операції.

Відсутність інформації щодо видів, змісту та обсягу спірних послуг виключає можливість зробити оцінку щодо відповідності зазначеної позивачем вартості цих послуг рівню звичайної ціни.

Також слід зазначити, що постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2014 року у справі № 206/439/14-п у встановлено , що при перевірці ТОВ «Фірма «ВІП-ГАРАНТ» ОСОБА_1 допустила порушення п.п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 176340 грн. Провадження у справі закрито у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення, тобто з нереабілітуючих обставин.

Крім того колегія суддів зазначає, що відомості які містяться у податкових накладних, так і данні первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податковий кредит та на формування валових витрат.

Тобто будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів, робіт, послуг сум податку на додану вартість є факт придбання товарів, робіт, послуг з метою їх використання в господарській діяльності. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відсутність факту придбання товарів, робіт, послуг або в разі якщо придбані товари, роботи, послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 ст.44 ПК України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції прийшов до помилкових висновків щодо неправомірності винесення податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись п.3 ч.1 ст. 198, ст.ст. 202, 205, 207 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2014 року - скасувати та прийняти нову постанову.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «ВІП-ГАРАНТ» - залишити без задоволення.

Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

В повному обсязі постанова складена 20 березня 2015 року.

Головуючий: Д.В. Чепурнов

Суддя: В.Ю. Поплавський

Суддя: С.В. Сафронова