Постанова № 43206529, 19.03.2015, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.03.2015 року Справа № 904/8675/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Джихур О.В. (доповідач)

суддів: Виноградник О.М., Лисенко О.М.

секретар судового засідання: Мацекос І.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Лаптєва Л.О., представник, довіреність №182 від 19.01.15 (була присутня в судовому засіданні 03 березня 2015 року); Погорєлова Н.Ю. представник, довіреність №181 від 19.01.15;

від відповідача: Куцевол Д.В., представник, довіреність б/н від 24.11.14

розглянувши матеріали апеляційної скарги Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Інтеркредитбанк", м. Дніпропетровськ

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14 січня 2015 року у справі № 904/8675/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Інтеркредитбанк", м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно промислова компанія "Інтеграл", м. Дніпропетровськ

про визнання договору нікчемним та повернення майна (автомобілів) загальною вартістю 1 607 395,61 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14 січня 2015 року (суддя Дубінін І.Ю.) в позові Публічного акціонерного товариства "Інтеркредитбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно промислова компанія "Інтеграл" про визнання договору купівлі -продажу автомобілів від 08 жовтня 2014 року нікчемним, зобов'язання відповідача повернути позивачу автомобілі, що були придбані за вказаним договором та передані по акту прийому -передачі відмовлено в повному обсязі.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що позивачем не наведено жодного доказу, які ним надано переваги (пільги) відповідачу при укладенні та виконанні спірного договору купівлі -продажу автомобілів, позивач не є кредитором Банку.

Господарський суд відмовив позивачу в задоволенні клопотання про забезпечення позову, пославшись на те, що позивачем не надано будь -яких доказів, що грошові кошти або майно, які є у відповідача, на момент подання позову можуть зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.

Не погодившись з вказаним рішенням позивач його оскаржує на предмет порушення норм матеріального права.

Посилаючись на приписи Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" скаржник зазначає, що Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Публічного акціонерного товариства "Інтеркредитбанк" керуючись наданим їй законодавством України правом прийняла рішення №1 від 28 жовтня 2014 року про визнання договору купівлі -продажу автомобілів від 08 жотвня 2014 року, укладеним між позивачем та відповідачем, нікчемним.

Апелянт наголошує на тому, що при підписанні спірного договору від 08 жовтня 2014 року з розстрочкою платежу в 90 банківських днів, Публічне акціонерне товариство "Інтеркредитбанк" уклав договір, умови якого передбачають переваги (пільги) прямо не встановлені для них законодавством чи внутрішніми документами Банку для відповідача.

Публічне акціонерне товариство "Інтеркредитбанк" просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14 січня 2015 року та прийняти нове, яким позовні вимоги Банку про визнання договору купівлі -продажу автомобілів від 08 жотвня 2014 року нікчемним задовольнити в повному обсязі.

Відповідач доводи апеляційної скарги заперечує, посилається на те, що підстави недійсності правочину встановлені ст.215 Цивільного кодексу України, позивачем не підтверджено належними доказами обставини, при наявності яких спірний договір може бути визнаний недійсним.

Відповідач просить рішення господарського суду від 14 січня 2015 року залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні 03 березня 2015 року оголошувалась перерва до 19 березня 2015 року

Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

08 жовтня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Інтеркредитбанк" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельно промислова компанія "Інтеграл" (покупець) було укладено договір купівлі -продажу автомобілів (далі -договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити належне продавцеві на праві приватної власності рухоме майно транспортні засоби (автомобілі), вказані в додатку №1 до цього договору, який є невід'ємною частиною цього договору (п.1 договору).

Пунктом 2 договору передбачено, що за домовленістю сторін, враховуючи технічний стан автомобілів, продаж цей вчинено загальною 1 607 395 грн., які покупець повинен перерахувати продавцю, протягом 90 банківських днів з моменту оформлення цього договору на його поточний рахунок № 36105000000001 відкритий в Публічному акціонерному товаристві "Інтеркредитбанк".

Право власності на автомобілі переходить від продавця до покупця з моменту передання автомобілів покупцю та підписання акту прийому -передачі автомобілів (п.6 договору).

Відповідно до п.10 договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами (п. 10. договору).

Як вбачається з матеріалів справи 08 жовтня 2014 року між сторонами був укладений акт прийому -передачі, який підписаний обома сторонами та скріплений печатками підприємств (а.с.13 -15), згідно якого покупець прийняв, а продавець передав рухоме майно -транспортні засоби (автомобілі) на підставі договору купівлі -продажу автомобілів.

09 жовтня 2014 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №108 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Інтеркредитбанк" (а.с.33-34).

Згідно вказаного рішення тимчасова адміністрація запроваджена строком на три місяці з 10 жовтня 2014 року по 10 січня 2015 року включно, уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Інтеркредитбанк" призначено Косюгу В.В.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів від 17 січня 2015 року №8 розпочата процедура ліквідації Публічного акціонерного товариства "Інтеркредитбанк".

Посилаючись на пункт 7 частини 3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" позивач вважає, що договір купівлі -продажу автомобілів від 08 жовтня 2014 року є нікчемним, оскільки надавши розстрочку платежу в 90 банківських днів, Банк уклав договір, умови якого надають відповідачу переваги (пільги) прямо не встановлені для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України.

Згідно ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 215 Цивільного кодексу України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підпунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк уклав правочин (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п.2.1 Постанови Пленума Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Всупереч нормам ст.ст.32, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено, які переваги (пільги) надано Банком відповідачу при укладенні договору купівлі -продажу автомобілів від 08 жовтня 2014 року.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України).

Згідно ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до приписів ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договором купівлі- продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу (ч.1 ст.694 Цивільного кодексу України).

Домовленність сторін спірного договору, що оплата придбаних автомобілів здійснюється з відстрочкою платежу 90 днів не суперечить діючому законодавству, не є певною перевагою (пільгою) для відповідача. Отже, не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Згідно з положеннями ст.2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань, є кредитором банку. Протилежне позивачем не доведено.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельно промислова компанія "Інтеграл" за спірним договором є покупцем, тобто боржником, у зв'язку з чим не має статуса кредитора.

За наведених підстав судова колегія погоджується з висновком господарського суду щодо відсутності підстав для визнання договору купівлі -продажу автомобілів від 08 жовтня 2014 року недійсним.

Відсутні підстави для задоволення заяви позивача про забезпечення позову від 16 грудня 2014 року, якою позивач просив суд забезпечити його позовні вимоги шляхом накладання арешту на все рухоме та нерухоме майно відповідача, а також на його рахунки, відкриті в банківських та інших кредитно -фінансових установах.

За вимогами ст.66 Господарського процесуального кодексу України обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. До предмета доказування в даному випадку входять: факти про наявність у боржника -відповідача майна (зокрема грошових сум); ймовірність припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися на момент виконання рішення.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватись за загальними правилами відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Між тим, всупереч положенням ст.66 Господарського процесуального кодексу України, заява позивача про забезпечення позову нічим не обґрунтована. Позивач посилається на відсутність інформації щодо відкритих рахунків в банках у відповідача, проте в спірному договорі зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельно промислова компанія "Інтеграл" має поточний рахунок №26007010001807 в Публічному акціонерному товаристві "Інтеркредитбанк", у зв'язку з чим позивач має відомості щодо наявності грошових коштів у відповідача хоча би на одному рахунку.

Згідно ч.2 ст.67 Господарського процесуального кодексу України про забезпечення позову виноситься ухвала.

Проте, зазначивши в мотивувальній частині про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, господарський суд в резолютивній частині рішення про це не вказав.

Таким чином, резолютивну частину рішення господарського суду від 14 січня 2015 року слід доповнити реченням: "в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити".

Доводи апелянта не спростовують правомірні висновки господарського суду, тому апеляційною інстанцією до уваги не приймаються.

З огляду на викладене, підстави для скасування рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14 січня 2015 року відсутні.

Керуючись ст.ст.49, 99, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14 січня 2015 року у справі № 904/8675/14 залишити без змін.

Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Інтеркредитбанк", м. Дніпропетровськ залишити без задоволення.

Доповнити резолютивну частину рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14 січня 2015 року у справі № 904/8675/14 частиною третьою наступного змісту: "В задоволенні заяви від 16 грудня 2014 року Публічного акціонерного товариства "Інтеркредитбанк" (м. Дніпропетровськ) про забезпечення позову відмовити".

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Джихур

Суддя О.М. Виноградник

Суддя О.М. Лисенко

(Дата підписання постанови в повному обсязі 23.03.15 р.)