Постанова № 43204837, 17.03.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2015 р. Справа № 922/4460/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О., суддя Камишева Л.М.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників:

позивача - Сафронов М.А. (дов. №18-49/1402 від 29.12.2014 р.)

1-го відповідача - не з'явився

2-го відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпрок" (вх.№214Х/1-8) на рішення господарського суду Харківської області від 08 грудня 2014 року у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе", м. Суми

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська феросплавна компанія", с. Затишшя, Харківська область;

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпрок", с. Затишшя, Харківська область

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ПАТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив визнати недійсним договір відступлення права вимоги №1 від 15.09.2014 р., укладений між ним та ТОВ "Українська феросплавна компанія", ТОВ "Імпрок"; судові витрати просив покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 08.12.2014 р. у справі №922/4460/14 (суддя Ольшанченко В.І.) позов задоволено повністю.

Другий відповідач, ТОВ "Імпрок", з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вважаючи, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи. Просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю; судові витрати покласти на позивача.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Зокрема, зазначає, що за договором про відступлення права вимоги, ТОВ "Українська феросплавна компанія" передало право вимоги ТОВ "Імпрок" у іншому зобов'язанні, ніж те, що виникло на підставі договору поставки №3/235 від 25.05.2011 р. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

ТОВ "Українська феросплавна компанія" вимоги ухвал суду від 17.01.2015 р. та 10.02.2015 р. не виконало, відзив на апеляційну скаргу та документи в обґрунтування своїх заперечень не надало.

Відповідачі в судове засідання своїх представників не направили, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи зворотні повідомлення про вручення поштових відправлень.

Колегія суддів вважає, що судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. за №75.

Нез'явлення в судове засідання представників відповідачів не перешкоджає розгляду справи, тому справа розглядається відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши в судовому засіданні уповноваженого представника позивача, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.08.2013 р. господарським судом Харківської області прийнято рішення у справі №5023/5433/12 за первісним позовом ТОВ "Українська ферросплавна компанія" до ПАТ "Сумське машинобудівне НВО ім. М.В.Фрунзе" про стягнення коштів та за зустрічним позовом ПАТ "Сумське машинобудівне НВО ім. М.В.Фрунзе" до ТОВ "Українська ферросплавна компанія", про стягнення коштів та зобов'язання виконати умови договору, первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Сумське машинобудівне НВО ім. М.В. Фрунзе" на користь ТОВ "Українська феросплавна компанія" основний борг за договором поставки №3/235 від 25.05.2011 р. в сумі 1813363,98 грн., 90932,78 грн. пені, 33096,44 грн. 3% річних та витрати по сплаті судового збору в сумі 40707,25 грн. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Зустрічний позов задоволено повністю. Зобов'язано ТОВ "Українська феросплавна компанія" виконати умови договору поставки №3/235 від 25.05.2011 р. та здійснити на адресу ПАТ "Сумське машинобудівне НВО ім. М.В. Фрунзе" поставку товару, передбаченого специфікацією №1 договору поставки №3/235 від 25.05.2011 р. на суму 408268,91 грн. Стягнуто з ТОВ "Українська феросплавна компанія" на користь ПАТ "Сумське машинобудівне НВО ім. М.В. Фрунзе" неустойку за прострочення поставки продукції в сумі 279243,24 грн., 225582,60 грн. попередньої плати та витрати по сплаті судового збору в сумі 12228,91 грн.

30.10.2013 р. на виконання вказаного рішення видані відповідні накази.

Постановою ВДВС Сумського міського управління юстиції від 20.08.2014 р. відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Харківської області від 30.10.2013 р. - ВП №44555802.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.09.2014 р. у справі №5023/5433/12 заяву ТОВ "Імпрок" про заміну вибулої сторони призначено до розгляду.

В обґрунтування заяви ТОВ "Імпрок" посилається на укладений між ним та ТОВ "Українська ферросплавна компанія" договір про відступлення права вимоги № 1 від 15.09.2014 р., за яким ТОВ "Українська ферросплавна компанія" (первісний кредитор) та ТОВ "Імпрок" (новий кредитор).

Згідно п. 1.1 договору від 15.09.2014 р., стягувач (первісний кредитор) передає належне йому право грошової вимоги до ПАТ "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе" (згідно рішення господарського суду Харківської області від 15 серпня 2013 року по справі №5023/5433/12 та наказу господарського суду Харківської області від 30 жовтня 2013 року по справі №5023/5433/12 в межах всієї суми, що підлягає стягненню з ПАТ "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе", а саме: основний борг за договором поставки № 3/325 від 25.05.11 р. в сумі 1813363,98 грн., пеня в сумі 90932,78 грн., 3% річних в сумі 33096,44 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 40707,25 грн. (всього коштів у розмірі - 1978100,45 грн.), а ТОВ "Імпрок" приймає право вимоги в розмірі 1978100,45 грн., що належне ТОВ "Українська ферросплавна компанія" на підставі рішення господарського суду Харківської області від 15.08.2013 р. та наказу господарського суду Харківської області від 30.10.2013 р. по справі №5023/5433/12.

Відповідно до п.1.2 договору ТОВ "Імпрок" стає кредитором ПАТ "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе" в межах суми 1978100,45 грн. за рішенням господарського суду Харківської області від 15.08.2013 р. по справі №5023/5433/12 про стягнення з ПАТ "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе" коштів.

Згідно з п. 1.3 договору ТОВ "Імпрок" одержує право замість стягувача вимагати від боржника оплати грошової суми в розмірі, визначеному в п. 2.1 цього договору, тобто в сумі 1978100,45 грн., що у відповідності до п. 1.1 договору відступлення права вимоги № 1 від 15.09.2014 р. включає в себе основний борг за договором поставки № 3/235 від 25.05.2011 р. в сумі 1813363,98 грн., пеню в сумі 90932,78 грн., 3% річних в сумі 33096,44 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 40707,25 грн.

Вважаючи, що договір про відступлення права вимоги № 1 від 15.09.2014 р. не відповідає вимогам ст. ст. 512-514 Цивільного кодексу України, ПАТ "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про визнання вказаного договору недійсним.

В обґрунтування позову ПАТ "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе" зазначає, що при укладенні спірного договору сторони, не замінюючи кредитора у зобов'язання в порядку, передбаченому чинним законодавством, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, не зважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена. Отже, спірний правочин суперечить вимогам Цивільного кодексу України.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки заміна сторони на стадії виконання судового рішення може відбутися лише на підставі та у порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України та Законом України "Про виконавче провадження", договір про відступлення права вимоги № 1 від 15.09.2014 р. укладений в порушення вимог чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, враховуючи наступне.

Зі змісту договору відступлення права вимоги № 1 від 15.09.2014 р. вбачається, що його предметом є уступка права вимоги за рішенням господарського суду Харківської області від 15.08.2013 р. у справі N 5023/5433/12, за яким з боржника стягнуто не лише сума заборгованості за договором поставки № 3/235 від 25.05.2011 р., укладеного між ТОВ "Українська ферросплавна компанія" та ПАТ "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе"", а також судові витрати.

Частинами першою, третьою статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, тому заміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається, на стадії виконання судового рішення не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин і не впливає на правомірність цесії.

Однак, статтею 513 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто, передатися можуть лише такі права, які кредитор набув внаслідок укладення певного правочину.

В свою чергу, відповідно до статті 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Оскільки виконання рішення суду є невід'ємною стадією процесу правосуддя, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України та Законом України "Про виконавче провадження", який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Частиною п'ятою статті 8 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

При цьому питання заміни сторони її правонаступником, у тому числі і в разі заміни кредитора у зобов'язанні, вирішується виключно судом у порядку, передбаченому статтею 25 Господарського процесуального кодексу України.

Заміна кредитора у зобов'язанні, як і саме зобов'язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов'язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають.

Отже, при укладенні договору відступлення права вимоги № 1 від 15.09.2014 р. сторони, не замінюючи кредитора у зобов'язанні в порядку, передбаченому чинним законодавством, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена.

Аналогічної правовій позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 19.08.2014 р. у справі № 923/945/13.

В силу ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішеннями Верховного Суду України.

Таким чином, місцевий господарський суд вірно зазначив, що після вступу в законну силу рішення суду зі спору, предметом якого є стягнення заборгованості за договором поставки № 3/235 від 25.05.2011 р., укладеного між ТОВ "Імпрок" та ПАТ "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе", цивільно-правові відносини між сторонами припинилися та виникли нові, засновані на державному примусі, тобто у боржника виникло зобов'язання з виконання судового рішення та право стягувача на звернення до органів державної виконавчої служби.

Як вже зазначено вище, виконання судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України та Законом України "Про виконавче провадження".

Виходячи із змісту ч. 1 ст. 25 Господарського процесуального кодексу, ст. 512, 514 Цивільного кодексу України, ст. 378 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 8 Закону України "Про виконавче провадження", заміна кредитора у зобов'язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо, й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача.

Проте, укладаючи спірний правочин, ТОВ "Імпрок" та ТОВ "Українська ферросплавна компанія", не замінюючи кредитора у зобов'язанні, замінили стягувача на стадії виконання судового рішення.

Втім, уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, який визнав посилання ТОВ "Імпрок" на виправлення допущених порушень додатковою угодою № 1 від 26.09.2014 р. до договору про відступлення права вимоги № 1 від 15.09.2014 р. безпідставними, оскільки в ній все одно залишився судовий збір, що свідчить на намір відповідачів замінити боржника за судовим рішенням, а не у зобов'язанні.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу К України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передачі ним своїх прав іншій особі за правочином.

Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які посвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ст. 517 Цивільного кодексу України).

Спірний договір про відступлення права вимоги № 1 від 15.09.2014 р. був укладений на стадії виконання судового рішення.

Відповідно до норм цивільного законодавства відступлення права вимоги передбачає перехід права вимоги, що забезпечують виконання зобов'язання. Тобто, уступати можна право, що ґрунтується на цивільно-правовому матеріальному зобов'язанні.

Ані чинне господарське процесуальне, ані виконавчо-процесуальне законодавство не передбачають уступку права виконання судового рішення.

Стаття 25 Господарського кодексу України допускає заміну сторони у спірному або встановленому рішенням суду правовідношенні, але з підстав реорганізації підприємства чи організації, а ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" встановлює, що у разі вибуття однією із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також заінтересована особо має право звернутися до суду із заявою про заміну сторони правонаступником.

За таких обставин, заміна сторони на стадії виконання судового рішення може відбутися лише на підставі та у порядку, передбаченому ГПК України та Законом України "Про виконавче провадження".

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскільки предметом договору про відступлення права вимоги № 1 від 15.09.2014 р. є відступлення права вимоги у зобов'язанні, тому справжня воля сторін направлена не на заміну сторони у зобов'язанні, що виникло на підставі договору поставки №3/235 від 25.05.2011 р., а на заміну стягувача за рішенням суду.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що господарський суд дійшов правомірного висновку, визнавши позовні вимоги обґрунтованими, доведеними та підлягаючими задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Апеляційні вимоги не підтверджені належними доказами, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для їх задоволення.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 08.12.2014 р. у справі №922/4460/14 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і підстави для його скасування відсутні, в зв'язку з чим, апеляційна скарга ТОВ "Імпрок" не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 22, 85, 91, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ТОВ "Імпрок" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 08.12.2014 р. у справі №922/4460/14 залишити без змін.

Повна постанова складена 23.03.2015 р.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Камишева Л.М.