Постанова № 43204706, 16.03.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2015 р. Справа№ 910/24988/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Мальченко А.О.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання: Товстенку О.Ю.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства ,,Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України"

на рішення господарського суду міста Києва від 15.01.2015р.

у справі № 910/24988/14(суддя Борисенко І.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства ,,Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Брок-Енергія"

про стягнення 7 085 522,92 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство ,,Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України" звернулось в господарський суд міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Брок-Енергія" про стягнення боргу за договором купівлі - продажу природного газу № 13/3458-ТЕ-29 від 29.01.2013р. в розмірі 7 085 522,92 грн., з яких: 5 473 600,00 грн. - основний борг, 713 637,18 грн. - пеня, 738 474,03 грн. - інфляційні збитки, 159 811,71 грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.01.2015р. у справі № 910/24988/14 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 457,26 грн., пеню в сумі 2 231,59 грн., а також судовий збір у сумі 27,73 грн. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Мотивуючи зазначене рішення, суд першої інстанції, пославшись на встановлені ним обставини та умови договору, положення ГК України і ЦК України, дійшов висновку, що заборгованість з оплати природного газу вартістю 5 473 600 грн. погашена відповідачем у повному обсязі, підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи платіжні доручення, тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині основного боргу та частково задовольнив позовні вимоги в частині пені та 3% річних.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду міста Києва від 15.01.2015р. у справі № 910/24988/14 скасувати в частині відмови у стягненні 738 474,03 грн. інфляційних втрат, 159 354,45 грн. 3% річних та 711 405,59 грн. пені, прийняти в цій частині нове рішення про задоволення даних позовних вимог, в решті рішення залишити без змін. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вказує, що суд першої інстанції надав невірну правову оцінку контррозрахунку відповідача, протокольним рішенням та договорам про організацію взаєморозрахунків № 58/30 від 11.02.2014р., № 431/30 від 26.09.2014р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2015р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд скарги у справі на 16.03.2015р.

У запереченні на апеляційну скаргу відповідач вказує на її необґрунтованість та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні 16.03.2015р. представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, представники відповідача заперечили проти наведених доводів, просили залишити оскаржуване рішення без змін.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.01.2013р. між Національно акціонерною компанією ,,Нафтогаз України" (далі - продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю ,,Брок-Енергія" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13/3458-ТЕ-29 (а.с. 21-26), відповідно до п.1.1 якого продавець взяв на себе зобов'язання передати у власність покупцю у 2013р. природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ ,,Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України" за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець - прийняти та оплатити цей природний газ (далі - газ), на умовах цього договору.

Пунктом 1.2 договору сторони погодили, що газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).

Пунктом 2.1 договору погоджено, що продавець передає покупцеві з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року газ обсягом до 14 600 тис куб.м.

Обсяги газу, що планується передати за цим договором, можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку (п.2.1.1 договору).

Згідно з п.5.1 договору ціна (граничний рівень ціни) на газ для теплопостачальних підприємств та послуги з його транспортування установлюється НКРЕ. Ціна за 1 000 куб.м. природного газу становить 1 091,00 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без податку на додану вартість. До сплати за 1 000 куб.м. природного газу - 1 091,00 грн., крім того ПДВ - 20% - 218,20 грн., всього з ПДВ - 1 309,20 грн. (п. 5.2).

Загальна вартість цього договору, відповідно до п.5.5 договору, на дату його укладення становить 15 928 600 грн., крім того ПДВ - 3 185 720 грн., разом з ПДВ - 19 114 320,00 грн.

Згідно з п.6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.2. договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступного за поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

На виконання умов договору, протягом січня - грудня 2013р. позивач передав, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 5 561,881 тис.м куб. на загальну суму 17 506 923,54 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які підписані сторонами договору та скріплені їх печатками, а саме: від 31.01.2013р. на суму 2 642 743,28 грн.; від 28.02.2013р. на суму 2 540 848,24 грн.; від 31.03.2013р. на суму 2 484 070,84 грн.; від 30.04.2013р. на суму 1 221 492,77 грн.; від 31.05.2013р. на суму 526 904,56 грн.; від 30.06.2013р. на суму 284 223,39 грн.; від 31.07.2013р. на суму 525 025,86 грн.; від 24.01.2014р. на суму 444 557,19 грн.; від 24.01.2014р. на суму 443 648,60 грн.; від 24.01.2014р. на суму 1 663 917,27 грн.; від 24.01.2014р. на суму 2 086 786,25 грн.; від 24.01.2014р. на суму 2 642 705,29 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, позивач зазначає, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором в частині оплати поставленого газу, в зв'язку з чим за ним рахується заборгованість в розмірі 5 473 600,00 грн. Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань, нараховану в сумі 713 637,18 грн., інфляційні втрати в сумі 738 474,03 грн. та 3% річних від простроченої суми боргу в сумі 159 811,71 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що заявлена позивачем сума боргу в розмірі 5 473 600,00 грн. була ним сплачена 13.10.2014р. та зазначив, що умовами договорів №58/30 від 11.02.2014р., №431/30 від 26.09.2014р. про організацію взаєморозрахунків сторонами було вирішено погасити заборгованість відповідача перед позивачем за спірним договором в сумі 7 589 200 грн. за рахунок коштів субвенції з державного бюджету місцевому бюджету для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялась, транспортувалась та постачалась населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії.

Оскільки, на думку відповідача, прострочення оплати на умовах спільних протокольних рішень та зазначених вище договорів про організацію взаєморозрахунків Відповідачем допущено не було, останнім, з урахуванням періодів нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних відповідачем надано власний контррозрахунок.

Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги, стягнувши з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 457,26 грн., пеню в сумі 2 231,59 грн., мотивуючи зазначене рішення, зокрема, тим, що заборгованість з оплати природного газу вартістю 5 473 600 грн. погашена відповідачем у повному обсязі, підтвердженням чому є платіжні доручення, які містяться в матеріалах справи.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частиною 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, протягом січня 2013р. - січня 2014р. позивач передав, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 5 561,881 тис.м куб. на загальну суму 17 506 923,54 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, наявними в матеріалах справи.

За змістом ч.1 ст.691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Нормами ч. 1 ст. 692 ЦК України закріплено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець, згідно з ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що для отримання можливості розрахуватись за природний газ він вимушений був чекати врегулювання процедури отримання заборгованості Державного бюджету по субвенціях на надання пільг, субсидій та компенсацій по теплопостачанню, щоб погасити заборгованість за газ та просити позивача погодитись на погашення боргу таким чином.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005р. ,,Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Сумській області (Сторона 1), Головним фінансовим управлінням Сумської ОДА (Сторона 2), Охтирською філією Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Брок-Енергія" (Сторона 3) та Національною акціонерною компанією ,,Нафтогаз України (Сторона остання) підписано ряд спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання.

Так, між вказаними учасниками було підписано 7 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, а саме: 15.02.2013р. (спільне протокольне рішення № 368), 19.03.2013р. (спільне протокольне рішення № 685), 12.04.2013р.(спільне протокольне рішення № 823), 17.05.2013р. (спільне протокольне рішення № 1067), 16.09.2013р. (спільне протокольне рішення № 1584), 19.11.2013р. (спільне протокольне рішення № 2021), 16.12.2013р. (спільне протокольне рішення № 2215).

Відповідно до зазначених спільних протокольних рішень сторони дійшли згоди погасити заборгованість ТОВ ,,Брок-Енергія" перед позивачем за спірним договором наступному у розмірі:

- 710 000 грн., спільним протокольним рішенням № 368 від 15.02.2013р.,

- 665 000 грн., спільним протокольним рішенням № 685 від 19.03.2013р.,

- 330 000 грн., спільним протокольним рішенням № 823 від 12.04.2013р.,

- 140 000 грн., спільним протокольним рішенням № 1067 від 17.05.2013р.,

- 125 000 грн., спільним протокольним рішення № 1584 від 16.09.2013р.,

- 1 024 000 грн., спільним протокольним рішенням № 2021 від 19.11.2013р.,

- 700 000 грн., спільним протокольним рішенням № 2215 від 16.12.2013р. за рахунок коштів субвенції з державного бюджету на надання пільг, субсидій та компенсацій.

Зазначеними спільними протокольними рішеннями сторони погодили перелік підприємств (установ, організацій), що беруть участь у проведенні взаєморозрахунку, та послідовність виконання сторонами Спільного протокольного рішення.

Сторони погодили, що Державна казначейська служба України перераховує кошти загального фонду державного бюджету, стороні 1 з приміткою: ,,постанова Кабінету міністрів України від 11.01.2005 № 20".

Сторона 1 перераховує на рахунок сторони 2 кошти у сумі отриманій від Державної казначейської служби.

Сторона 2 перераховує стороні 3 кошти за пільги та субсидії у сумі отриманій від сторони 1.

Сторона 3 перераховує кошти стороні останній.

Сторона остання перераховує кошти до загального фонду Державного бюджету України у вигляді податків.

Факт перерахування грошових коштів в сумі 3 194 000 грн. підтверджується наданими відповідачем платіжними дорученнями: №49 від 20.12.2013р. на суму 700 000 грн., №8 від 19.02.2013р. на суму 710 000 грн., №13 від 21.03.2013р. на суму 165 000 грн., № 17 від 22.05.2013р. на суму 330 000 грн., №18 від 29.07.2013р. на суму 140 000 грн., №33 від 19.09.2013р. на суму 125 000 грн. та №96 від 25.11.2013р. на суму 1 024 000 грн.

Таким чином, усього за рахунок коштів субвенції з державного бюджету на надання пільг, субсидій та компенсацій заборгованість відповідача перед позивачем була погашена на загальну суму 3 194 000 грн.

Також на виконання п.2 ст.16 Закону України ,,Про Державний бюджет України на 2014 рік" між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Сумській області, Департаментом фінансів Сумської обласної державної адміністрації, Управлінням фінансів Охтирської міської ради, Управлінням житлово-комунального господарства Охтирської міської ради, Національною акціонерною компанією ,,Нафтогаз України" та Товариством з обмеженою відповідальністю ,,Брок-Енергія" були укладені договори: №58/30 від 11.02.2014р. та № 431/30 від 26.09.2014р. про організацію взаєморозрахунків, предметом яких є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до пункту 24 статті 14 та пункту 2 статті 16 Закону України ,,Про Державний бюджет України на 2014 рік" і Порядку та умов надання у 2014 році субвенції державного бюджету місцевим бюджетах на погашення заборгованості з різниці тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання і водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджували та/бо погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014р. №30.

Згідно з умовами указаних вище договорів сторони дійшли згоди погасити заборгованість відповідача перед позивачем за спірним договором у розмірі 7 589 200 грн. за рахунок коштів субвенції з державного бюджету місцевому бюджету для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії.

Факт перерахування грошових коштів в сумі 7 589 200 грн. підтверджується наданими відповідачем платіжними дорученнями: №7 від 01.03.2014р. на суму 2 115 600,00 грн., №104 від 13.10.2014р. на суму 5 473 600,00 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується погашення відповідачем заборгованості з оплати природного газу вартістю 5 473 600,00 грн., в зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Також суд першої інстанції зазначив, що сторони у справі відповідно до вимог ст.604 ЦК України замінили первісне зобов'язання про оплату природного газу на умовах договору поставки природного газу новими зобов'язаннями про оплату відповідачем на користь позивача обсягів газу вартістю 10 783 200 грн. за рахунок коштів субвенції з державного бюджету, припинивши первісне зобов'язання в цій частині, та вказав, що аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України у постановах від 09.09.2014р. по наступним справам: №5011-35/1533-2012-19/522-2012, №5011-35/1272-2012-42/527-2012, №5011-1/1043-201242/528-2012.

Колегія суддів вважає помилковим такий висновок суду першої інстанції з огляду на те, що відповідно до наведених постанов Верховного Суду України, на які посилається суд, Верховний Суд України надав правовий аналіз застосування судами ст. 604 ЦК України у подібних правовідносинах, та дійшов наступного висновку.

Згідно з ч.2 ст.604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Тобто, характерним для новації є саме укладення нового зобов'язання, а не зміна його частини, при цьому нове зобов'язання укладається між тими ж сторонами. Договір про організацію взаєморозрахунків таких ознак не містить.

Водночас, Верховний Суд України погодився з висновками суду касаційної інстанції про відсутність підстав для стягнення пені, передбаченої умовами договору поставки природного газу, та застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки уклавши договір про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору поставки природного газу.

Отже, для застосування санкцій, передбачених договором поставки природного газу, та наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків, який діяв на момент розгляду справи і відповідно до п. 16 якого сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета спору.

Частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 3 п.3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України ,,Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013р. роз'яснено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Виходячи з того, що зобов'язання з оплати природного газу на умовах спірного договору учасниками судового процесу припинено за домовленістю сторін, а також період виникнення прострочення зобов'язання (з 14.04.2013р. по 24.04.2013р. та з 14.01.2014р. по 30.01.2014р.) суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що прострочення оплати на умовах договорів про організацію взаєморозрахунків відповідачем допущено не було.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.2 договору сторонами погоджено, що у разі невиконання покупцем умов п.6.1 цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем п.6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Як вбачається з матеріалів справи, прострочення перерахування коштів на умовах договору та спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків відповідачем не допущено, а також перевіривши наданий позивачем розрахунок та наданий відповідачем контррозрахунок пені та 3% річних, виконаний з врахуванням укладених між сторонами домовленостей щодо погашення боргу, колегія суддів вважає наданий відповідачем конттрозрахунок вірним, та погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що арифметично вірна сума 3% річних становить 457,26 грн. та пеня 2 231,59 грн.

Хоча судом першої інстанції й було помилково застосовано ст. 604 ЦК України до спірних правовідносин, проте, зазначене не вплинуло на правильність висновків суду щодо необґрунтованості позовних вимог у відповідній частині.

За наведених вище обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, позивач зазначає, що місцевий господарський суд надав невірну правову оцінку контррозрахунку відповідача, протокольним рішенням та договорам про організацію взаєморозрахунків № 58/30 від 11.02.2014р., № 431/30 від 26.09.2014р.

Колегія суддів відхиляє дані твердження позивача, як необґрунтовані, оскільки дана судом першої інстанції правова оцінка зазначеним рішенням та договорам є вірною, про що вказано в тексті даної постанови. Крім того, для застосування санкцій, передбачених п. 7.2 договору купівлі - продажу, та наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договорами про організацію взаєморозрахунків, які діяли на момент розгляду справи і відповідно до п. 16 яких сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета спору.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не є обґрунтованими з підстав наведених вище, а тому колегією суддів відхиляються. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду м. Києва від 15.01.2015р. у справі № 910/24988/14 слід залишити без змін з урахуванням мотивувальної частини даної постанови.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ,,Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України" - залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 15.01.2015р. у справі № 910/24988/14 без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя В.Г. Суховий

Судді А.О. Мальченко

Г.А. Жук

Повний текст складено та підписано 19.03.2015р.