Ухвала суду № 43194397, 18.03.2015, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2015 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

Головуючого Заводян К. І.

Суддів: Бреславського О.Г., Половінкіної Н.Ю.

Секретаря: Давньої Я.А.

З участю: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - представників ОСОБА_3

та ОСОБА_4, представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом та про право приватної власності на житловий будинок, про встановлення факту перебування у зареєстрованому шлюбі, про встановлення факту набуття майна в період шлюбу, про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на частину будинковолодіння, визнання права на обов'язкову частку у спадщині, продовження строку для прийняття спадщини, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 та ОСОБА_3, в інтересах яких за довіреностями діють ОСОБА_1 та ОСОБА_2, на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 27 січня 2015 року, -

в с т а н о в и л а:

У травні 2014 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 подали позов до до ОСОБА_5 про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом та про право приватної власності на житловий будинок, про встановлення факту перебування у зареєстрованому шлюбі, про встановлення факту набуття майна в період шлюбу, про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на частину будинковолодіння, визнання права на обов'язкову частку у спадщині, продовження строку для прийняття спадщини.

Посилалися на такі обставини.

Провадж. №22-ц/794/414/15 Головуючий у першій інстанції Піхало Н.В.

Категорія: 2/5 Доповідач: Заводян К.І.

Їх батьками були ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які перебували у зареєстрованому шлюбі і проживали по АДРЕСА_1, де їм належало 33/100 часток житлового будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їх мати ОСОБА_9

Вважали, що вони, їх сестра ОСОБА_10 та батько ОСОБА_8 прийняли спадщину в розмірі по ? частки від належної матері частки 0,165 з 33/100 часток будинку, шляхом вступу в управління і фактичне володіння майном.

З 1980 р. по 1985 рік вони проживали у вказаному будинку, вели спільне підсобне господарство. У 1997 році добудували ще одну кімнату з ванною та туалетом, виконували ремонті роботи.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер їх батько ОСОБА_8 На день його смерті вони були особами пенсійного віку і відповідно до ст.535 ЦК України (1963 року) мали право на обов'язкову частку у спадковому майні, однак з поважних причин спадщину після смерті батька не прийняли і спадкові права не оформили. Були заклопотані медичними обстеженнями і лікуванням недієздатних дітей, що перешкоджало їм у визначені законом строки прийняти спадщину.

Крім того, вони, як рідні сестри, домовилися, що спадщину оформлятимуть пізніше, після оформлення самочинно добудованої кімнати.

Однак, ОСОБА_10 у листопаді 2001 року одноосібно отримала свідоцтво про спадщину за заповітом на усе майно. Про це їм стало відомо від чоловіка покійної після її смерті 28 грудня 2011 року. Вони також дізналися, що батько отримав на своє ім'я свідоцтво про право власності на спірну частину будинковолодіння.

Після смерті сестри вони домовилися з її чоловіком ОСОБА_11, що він, після оформлення спадщини, подарує їм будинковолодіння, але той переїхав проживати у с.Поточище Городенківського району Івано-Франківської області, де ІНФОРМАЦІЯ_3 помер.

Спадщину прийняла його племінниця, відповідачка по справі ОСОБА_5

Вважаючи, що вони мають право на спадкове майно, що залишилося після батьків, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просили суд:

1. Встановити, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 перебували у зареєстрованому шлюбі, оскільки архівних даних про реєстрацію їх шлюбу не збереглося.

2. Встановити, що спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_8 і ОСОБА_9 було придбані ними 33/100 часток будинковолодіння по АДРЕСА_1.

3. Встановити факт прийняття ОСОБА_3 та ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_9 спадщини по 0,04125 часток будинковолодіння по АДРЕСА_1.

4. Визнати за кожною з них, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, право власності на 0,04125 часток будинковолодіння по АДРЕСА_1.

5. Визнати недійсним свідоцтво про право власності на 33/100 часток будинковолодіння по АДРЕСА_1, видане на імя ОСОБА_8 в частині, що йому належить 33/100 часток будинковолодіння.

6. Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 09 листопада 2001 року АЕЕ №674542, видане на імя ОСОБА_10, в частині зазначення, що спадкове майно складається з 33/100 часток будинковолодіння по АДРЕСА_1.

7. Визнати за ОСОБА_3 право на обов'язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_8, що становить 2/3 частки, яка б належала їй при спадкуванні за законом після смерті батька.

8. Визнати за ОСОБА_4 право на обов'язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_8, що становить 2/3 частки, яка б належала їй при спадкуванні за законом після смерті батька.

9. Продовжити їм, ОСОБА_3 і ОСОБА_4, строк на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8

Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 27 січня 2015 року в позові ОСОБА_3 і ОСОБА_4 відмовлено.

ОСОБА_4 та ОСОБА_3, в інтересах яких за довіреностями діють ОСОБА_1та ОСОБА_2, подали на рішення суду апеляційну скаргу.

Посилаються на те, що у свідоцтві про право на спадщину зазначені недостовірні дані щодо складу спадкового майна, без врахування успадкованих позивачками часток майна, які вони успадкували після смерті матері, вартості майна, дати його придбання.

Рішення суду вважають незаконним і необґрунтованим.

Факт перебування ОСОБА_8 і ОСОБА_9 у зареєстрованому шлюбі підтверджується записами у свідоцтвах про народження їх дітей, довідкою Староушицької селищної ради про те, що вони перебували у зареєстрованому шлюбі, військовим квитком ОСОБА_8, де у графі про сімейний стан вказано, що його дружиною є ОСОБА_9, листами відділу ДРАЦС про часткове збереження книг державної реєстрації актів про шлюб.

ОСОБА_3 прийняла спадщину після смерті матері, оскільки у 1982-1983 роках проживала у спірному домоволодінні до вирішення питання про обмін житла із м.Сміла на м.Чернівці, вела спільне господарство, допомагала сестрі ОСОБА_10, сплачувала комунальні послуги, займалася питаннями водопостачання та водовідведення.

Строк оформлення спадщини вони пропустили з поважних причин, оскільки були зайняті постійним наглядом за дітьми - інвалідами з дитинства.

Просять рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги.

Колегія суддів вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги не убачається.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції вірно виходив з відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є сестрами. Їх батьками були ОСОБА_9 та ОСОБА_8, які померли у 1982 р. та у 2001 році, відповідно.

Докази про перебування їх у юридичному шлюбі відсутні, що підтверджується довідками Головного управління юстиції у Хмельницькій області від 30.04.2013 року та ВРАЦС Камянець-Подільського району Хмельницької області від 17.04.2013 року (а/с 14,15).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу за умов:

якщо відповідний запис в органах РАЦСу не зберігся (відсутність архіву або відповідної книги реєстрації, а також при наявності книги, проте за відсутності запису у ній);

якщо у поновленні такого запису органи РАЦСу відмовили у встановленому порядку;

запис може бути поновлено лише на підставі рішення суду про встановлення факту - реєстрації події.

Крім того, згідно із роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.95 року суди можуть встановлювати факти реєстрації шлюбу, якщо в органах реєстрації актів громадянського стану не зберігся відповідний запис чи відмовлено у його відновленні або ж він може бути відновлений лише на підставі рішення суду про встановлення факту реєстрації акту громадянського стану. При цьому слід мати на увазі що: з заявами про встановлення факту реєстрації шлюбу може звернутися подружжя або кожен з них. Якщо заяву подано лише одним з подружжя, другий з них притягається до участі у справі як заінтересована особа (п.10).

За правилами принципу безпосередності судового розгляду (ст. 159 ЦПК), суд обґрунтовано відхилив обставини, викладені у довідці Староушицької селищної ради Камянець-Подільського району Хмельницької області від 04.10.2013 року щодо реєстрації шлюбу ОСОБА_8, які базуються на показах свідків, допитаних з порушенням вимог ЦПК України (ст.180 ЦПК) і не можуть бути використанні як належний доказ.

Вірним є висновок суду першої інстанції про те, що встановлення факту перебування ОСОБА_9 та ОСОБА_8 у зареєстрованому шлюбі чинним законодавством не передбачено. Правове значення для позивачів може мати лише встановлення факту реєстрації шлюбу чи факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у відповідних випадках. Однак такі вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_12 не заявляли.

Колегія суддів погоджується з іншими обґрунтуваннями, висновками та роз'ясненнями, викладеними і рішенні суду першої інстанції, як підставами для відмови позивачкам у вимогах про встановлення, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Щодо позовних вимог в частині визнання спірного майна спільною сумісною власністю ОСОБА_8 та ОСОБА_9, то суд першої інстанції, відповідно п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № З «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України), обґрунтовано застосував до правовідносин сторін норми Кодексу про шлюб та сім'ю України, а також Закон України "Про власність", які мали чинність до 01 січня 2004 року.

На підставі ч.1 ст.17 Закону України «Про власність», майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлене письмовою угодою між ними.

Згідно довідки комунального обласного бюро технічної інвентаризації від 29 березня 1996 року (а.с 37), відповідно до договору купівлі-продажу від 19 вересня 1980 року ОСОБА_8 придбав 33/100 будинковолодіння з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, яке складалося з коридору площею 6,90 кв.м, коридору - 6,10 кв.м, житлової кімнати - 16,70 кв.м., житлової кімнати -. 9,80 кв.м., веранди - 6,70 кв.м., тамбура - 2,90 кв.м., підвалу 5,90 кв.м, сараю літ. В, вбиральні, літ. Е, 1/2 огорожі, 1/4 колодязя.

Однак позивачами не надано суду належних та допустимих доказів, що ОСОБА_8 та ОСОБА_13 на час укладення договору купівлі-продажу частини спірного будинку перебували у зареєстрованому шлюбі, тому суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання спірних 33/100 часток будинковолодіння спільною сумісною власністю ОСОБА_9 і ОСОБА_8

Про встановлення факту прийняття ОСОБА_14 та ОСОБА_4 спадщини, по 0,04125 часток спірного будинку за кожною після смерті ОСОБА_9 та визнання за кожною з них права власності на вказану частину спадкового майна.

Як встановлено судом та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, матір позивачів ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_4. Після її смерті відкрилась спадщина і відповідно позивачі є її спадкоємцями першої черги.

До вказаних правовідносин суд обґрунтовано застосував правила розділу VII ЦК УРСР в редакції 1963 року.

Згідно з част. 1, 2 ст. 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Відповідно до частини 1 статті 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Згідно вимог ст. ст. 548, 549 ЦК Української РСР (1963 року) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Позивачки стверджують, що прийняли спадщину шляхом фактичного вступу у володіння та в управління спадковим майном. Таким вони вважають тримання у будинку належних їм особистих речей домашнього вжитку, ведення підсобного господарства, проведення ремонту в частині будинковолодіння, участь у витратах на похорони та поминання, проживання в будинку до завершення обміну квартир з м.Сміла на м. Чернівці.

Згідно Закону УРСР від 25.12.1974 № 3377-VIII "Про державний нотаріат", Інструкції "Про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР" затвердженої наказом Міністерства юстиції УРСР N 45/5 від 31.10.1975 р., які діяли на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_9, доказом вступу в управління чи володіння майном можуть бути: довідка управління будинками, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взяте майно спадкодавця; довідка фінансового органу, органу держстраху чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому окладному страхуванню або збори; квитанція про сплату податку, платежу, збору; запис в паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку в період шести місяців після дня смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може служити наявність у спадкоємців ощадної книжки, квитанції про здані в ломбард речі, технічного паспорту на автомобіль чи мотоцикл або свідоцтва на моточовен та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користуватися яким можливо лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємці (п.124 Інструкції).

Будь-яких з наведених документальних підтверджень вступу у володіння і управляння майном після смерті ОСОБА_9 позивачами суду не надано. Не надано ними і доказів про те, що вони у період шести місяців після смерті спадкодавця утримували належне йому майно, оплачували комунальні послуги тощо.

Крім того, позивачами не доведено, що спірний будинок був спільною сумісною власністю ОСОБА_8 та ОСОБА_9, що їх матері на день смерті належало на праві власності 1/2 частина 33/100 часток спірного будинку.

Тому суд вірно відмовив ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в позовних вимогах про встановлення факту прийняття позивачами спадщини після смерті матері та визнання за кожною з них права власності на спадкове майно у вигляді 0,04125 часток від 33/100 будинковолодіння з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1.

Вимагаючи визнання недійсним свідоцтва про право власності на 33/100 часток будинковолодіння по АДРЕСА_1, виданого на імя ОСОБА_8 в частинах, що воно видане взамін договору купівлі-продажу і що ОСОБА_8 належить 33/100 часток будинковолодіння, позивачі посилалися на те, що під час його видачі не було враховано частку в спірному майні, яка належала їх матері та була успадкована спадкоємцями ОСОБА_9 після її смерті, а також у зв'язку з тим, що у вказаному свідоцтві було вказано, що воно видане взамін договору купівлі- продажу від 19.09.1990 року, хоча насправді вказаний договір був укладений 19.09.1980 року

Судом встановлено, що акт державної технічної комісії з прийняття в експлуатацію індивідуального житлового будинку та видачу ОСОБА_8, свідоцтва про право власності на 33/100 часток будинковолодіння по АДРЕСА_1, що складається з трьох кімнат житловою площею 40,90 кв.м., загальною площею 68,50 кв.м., затверджено рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 04.06.1996 року №376/13 (а/с 39). На підставі цього рішення 12.06.1996 року Чернівецьким міським житловим управлінням ОСОБА_8 було видано свідоцтво про право приватної власності на житловий будинок взамін договору купівлі-продажу від 19.09.1990 року (а.с. 91)

Відповідно до ст. 100 ЦК України (1963 року) в особистій власності громадян можуть бути предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилий будинок і трудові заощадження.

Як зазначено вище, судом не встановлено, що ОСОБА_9 і ОСОБА_8 перебували у зареєстрованому шлюбі, підстави для визнання спірного майна їх спільною сумісною власністю відсутні, тому суд дійшов обґрунтованого висновку, що у свідоцтві правомірно зазначено, що ОСОБА_8 належить 33/100 спірного будинковолодіння.

Те, що договір купівлі-продажу вказаної частини будинку був укладений ОСОБА_8 у 1980 році, а не у 1990 році, як зазначено у свідоцтві, і що убачається з листа Державного обласного бюро технічної інвентаризації №1356 від 29.03.1996 року (а.с.37), є опискою, яка не порушує прав позивачів в контексті пред'явлених ними позовних вимог і не створює для них будь-яких юридичних наслідків.

Крім того, рішення виконкому Чернівецької міської ради від 04.06.1996 року №376/13 «Про затвердження актів прийняття в експлуатацію індивідуальних будинковолодінь та висновків ОБТІ з визначення дольових співвідношень будинковолодінь», на підставі якого було видане свідоцтво, ніким не оскаржене та є чинним.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним свідоцтва про право власності на 33/100 часток будинковолодіння по АДРЕСА_1, виданого на імя ОСОБА_8

Про продовження ОСОБА_3 і ОСОБА_4, строку на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 та про визнання за кожною з них права на обов'язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_8, що становить 2/3 частки, яка б належала їм при спадкуванні за законом після смерті батька; про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09 листопада 2001 року АЕЕ №674542, виданого на імя ОСОБА_10, в частині зазначення, що спадкове майно складається з 33/100 часток будинковолодіння по АДРЕСА_1.

Судом, встановлено, що 27 лютого 1995 року ОСОБА_8 склав заповіт на ім'я своєї доньки ОСОБА_10, відповідно до якого заповів їй усе своє майно, де воно не було та з чого б не складалось і взагалі все те, що буде йому належати на день смерті і на що він за законом матиме право (а.с. 92).

На підставі нього 09.11.2001 року ОСОБА_10 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, відповідно до якого у її власність перейшло 33/100 часток будинковолодіння з господарськими будівлями та спорудами за номером АДРЕСА_1 (а.с. 42).

Позивачі вважають, що вказане свідоцтво підлягає визнанню недійсним в частині частки майна, яке успадковується. На їх думку, до спадкового майна не повинна входити частка, яка належить їм після спадкування частки належної покійній ОСОБА_9, а також частка, яка належить їм, як особам, які мають право на спадкування обов'язкової частки після смерті ОСОБА_8

Просили суд продовжити строк для прийняття, обов'язкової частки у спадщині, посилаючись на те, що пропустили її з поважних причин.

Як убачається з матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_8, 9 липня 2001 року ОСОБА_10 подала до Першої Чернівецької державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті батька. Від інших спадкоємців ОСОБА_8, у тому числі від ОСОБА_3 та ОСОБА_4, заяв про прийняття спадщини після смерті батька до нотаріальної контори не надходило.

9 листопада 2001 року державним нотаріусом Першої Чернівецької державної нотаріальної контори ОСОБА_10 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 33/100 часток будинку АДРЕСА_1.

ОСОБА_3 та ОСОБА_15 на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_8 відповідно до пенсійного посвідчення НОМЕР_1 від 05.09.1995 та пенсійного посвідчення НОМЕР_2 від 16.12.1993 року, були особами пенсійного віку (непрацездатними) і відповідно до ст.535 ЦК України (1963 року) мали право на обов'язкову частку у спадщині (а.с. 24,25).

В порушення правил ст. ст. 548, 549, 554 ЦК України (1963 р.) заяви про прийняття спадщини позивачки не подавали.

Ця обставина позивачами не заперечується. За їх твердженнями вони домовилися з ОСОБА_16, що оформляти документи про прийняття спадщини будуть після узаконення самочинної добудови. Тобто, вони були обізнані про необхідність звернення до нотаріальної контори із відповідними заявами з метою прийняття спадщини. Однак, у встановлений ст.549 ЦК України (1963 року) строк цього не зробили, посилаючись на те, що саме у цей час вони бути заклопотані медичним обстеженням та лікуванням недієздатних дітей, просили поновити їм строк на прийняття спадщини.

Відповідно до ст.549 ЦК України (1963 р.) строк на прийняття спадщини може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду за наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.

Судом встановлено, що на момент смерті батька позивачі проживали та були зареєстровані у м. Чернівці, знали про відкриття спадщини після смерті їх батька, не були тяжко хворими, відвідували різні установи, медичні заклади і комісії, у тому числі й Ленінський районний суд м. Чернівці. Перешкод відвідати нотаріальну контору у них не було

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність поважних причин, об'єктивних та непереборних труднощів, що перешкоджали позивачам подати до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини.

Суд взяв до уваги і ту обставину, що за захистом своїх спадкових прав позивачі звернулися до суду більше ніж через 10 років після смерті батька.

Відмова позивачкам в продовженні строку для прийняття обов'язкової частки у спадщині є обґрунтованою.

У зв'язку з пропуском без поважних причин строку на прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_8, відсутні підстави для визнання за ОСОБА_3 та ОСОБА_4, за кожною, права на обов'язкову частку у спадщині., що становить 2/3 частки, яка б належала їм при спадкуванні за законом після смерті батька.

Відсутні підстави і для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09 листопада 2001 року АЕЕ №674542, виданого на імя ОСОБА_10, в частині зазначення, що спадкове майно складається з 33/100 часток будинковолодіння по АДРЕСА_1.

Вказані вимоги випливають із позовних вимог, у яких ОСОБА_3 та ОСОБА_4, відмовлено, а саме з вимог:

- про встановлення факту, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 перебували у зареєстрованому шлюбі;

- про втановлення факту спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_8 і ОСОБА_9 на 33/100 часток будинковолодіння по АДРЕСА_1;

- про встановлення факту прийняття ОСОБА_3 та ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_9 спадщини по 0,04125 часток будинковолодіння по АДРЕСА_1;

- про визнання за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (за кожною з них), права власності на 0,04125 часток будинковолодіння по АДРЕСА_1;

- про визнання недійсним свідоцтва про право власності на 33/100 часток будинковолодіння по АДРЕСА_1, виданого на імя ОСОБА_8 в частині, що йому належить 33/100 часток будинковолодіння;

- про продовження ОСОБА_3 і ОСОБА_4 строку на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8;

- про визнання за ОСОБА_3 і ОСОБА_4 права на обов'язкові частки у спадщині після смерті ОСОБА_8

ОСОБА_10 отримала у спадок за заповітом батька ОСОБА_8 усі 33/100 частки будинковолодіння по АДРЕСА_1. Підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09 листопада 2001 року АЕЕ №674542, виданого на її ім'я, в частині кількості

успадкованих нею часток, не убачається.

Відсутні в матеріалах справи також відомості про спадкування ОСОБА_10 самочинної добудови до спірного нерухомого майна та існування такої добудови взагалі, на яку позивачі посилалися як на підставу визнання свідоцтва про спадщину, виданого ОСОБА_10, недійсним.

Наведені та інші обґрунтування, викладені в рішенні суду, відповідають встановленим обставинам справи, вимогам матеріального і процесуального права, підстав для скасування або зміни рішення суду не убачається.

Разом з тим, суд першої інстанції при вирішення позовних вимог про встановлення факту прийняття ОСОБА_14 та ОСОБА_4 спадщини - по 0,04125 часток спірного будинку, за кожною, після смерті ОСОБА_9 та визнання за кожною з них права власності на вказану частину спадкового майна, допустив описку, яку належить виправити, щодо Інструкції "Про порядок вчинення нотаріальних дій, пославшись у мотивувальній частині рішення (стор.7) на правові норми Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року №18/5, замість посилань на правові норми Інструкції "Про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР", затвердженої наказом Міністерства юстиції УРСР N 45/5 від 31.10.1975 р., які діяли на нас відкриття спадщини після смерті ОСОБА_9, і які по суті ідентичні нормам Інструкції 1994 року.

Керуючись ст.ст. 219, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, в інтересах яких за довіреностями діють ОСОБА_1 та ОСОБА_2, відхилити.

Рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 27 січня 2015 року залишити без змін, виправивши описку в мотивувальній частині рішення (стор.7), в частині посилання на "Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджену наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року №18/5". Замінити ці посилання посиланнями на "Інструкцію "Про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР", затверджену наказом Міністерства юстиції УРСР N 45/5 від 31 жовтня 1975 року".

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: