Рішення № 43187036, 19.03.2015, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №293/1114/13-ц Головуючий у 1-й інст. Васильчук С. Ф.

Категорія 27 Доповідач Широкова Л. В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Широкової Л.В.,

суддів Борисюка Р.М., Галацевич О.М.,

при секретарі судового

засідання Мишаковській В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 17 вересня 2014 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за борговою розпискою, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним і нікчемним та об'єднаним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення невиплаченої заробітної плати,-

в с т а н о в и л а :

У червні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом в якому просила стягнути з ОСОБА_3 кошти у сумі 26856,68 грн. Свої позовні вимоги мотивувала тим, що у період з 01.05.2011 року по 10.05.2012 року надала відповідачці з каси вказану суму коштів, з кінцевим терміном повернення 27.06.2012 року, про що свідчить розписка. Оскільки ОСОБА_3 борг не повернула просила суд задовольнити її позов.

24 грудня 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою, вимоги якої збільшила у ході розгляду справи, просила суд визнати договір позики від 13.03.2012 року укладений між сторонами недійсним та нікчемним. На обґрунтування своїх вимог вказувала, що вона працювала у магазині, який належав ОСОБА_2 Товари від імені останньої до магазину привозив та забирав виручку ОСОБА_4, який у березні 2012 року заявив про нестачу товару на суму 26856,68 грн. Шляхом погроз змусив її написати розписку про зобов'язання повернути відповідачці за зустрічним позовом вказані кошти частинами до 27.06.2012 року.

Ухвалою Черняхівського районного суду Житомирської області від 13.01.2014 року справа за вищевказаними позовами об'єднана із справою за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Рішенням цього ж суду від 17 вересня 2014 року у задоволенні первісного позову відмовлено за безпідставністю. Позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Договір позики, укладений між ОСОБА_2 та нею на суму 26856,68 грн. визнано недійсним та нікчемним. Стягнуто з ОСОБА_2 на її користь заборгованість по заробітній платі за період роботи з 01.05.2011 року по 29.05.2012 року у сумі 14018,00 грн. та судовий збір. Рішення у частині стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі місячної заробітної плати допущено до негайного виконання.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої та ухвалити нове, яким задовольнити її позов, зустрічний позов залишити без задоволення, об'єднаний позов залишити без розгляду.

На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд при винесенні рішення не правильно застосував норми матеріального та процесуального права, висновки суду ґрунтуються на припущеннях. Вважає, що суд помилково взяв до уваги покази свідків про укладення договору позики, оскільки в даному випадку такі свідчення, як доказ, не допускаються.

Апелянт у своїх доводах також посилалася на постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі».

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Частково зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Судом встановлено, що 13.03.2012 року ОСОБА_3 написана розписка про те, що вона винна ОСОБА_2 26856,68 грн. і про її зобов'язання повернути борг до 27.06.2012 року(а.с.4).

Частина 2 ст. 1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем вказаної суми грошей або кількості речей.

Частиною 1 ст. 231 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 21 постанови від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненою особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК України), судам необхідно врахувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги про визнання договору позики від 13.03.2012 року недійсним та нікчемним, ОСОБА_3 посилалась на показання свідків. При цьому доказів, які б свідчили, що ОСОБА_3 вказану розписку написала під впливом насильства, остання суду не надала.

Як вбачається з матеріалів справи після написання боргової розписки ОСОБА_3 почала виконувати свої зобов'язання, повертала кошти ОСОБА_5, вважаючи що таким чином сплачує борг ОСОБА_2 (а. с. 11-13).

У порушення вимог ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України суд не навів безспірних, достовірних,належних і допустимих доказів про те, що письмова розписка ОСОБА_3 була написана під психічним тиском ОСОБА_5, а відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування, а, отже, і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилання ОСОБА_3 на те, що вона частково повернула кошти ОСОБА_5 не свідчить про часткове повернення боргу ОСОБА_2

Відтак, рішення суду в цій частині не може залишатись без змін, підлягає скасуванню з ухваленням рішення про задоволення позову.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 згідно трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, з 01.05.2011 року по 29.05.2012 року працювала у ПП ОСОБА_2 продавцем продовольчих та непродовольчих товарів. Оскільки остання заробітну плату не отримувала, суд відповідно до встановлених обставин справи та вимог чинного законодавства, правильно задовольнив позов про стягнення заборгованості по заробітній платі за вказаний період, взявши за основу мінімальну заробітну плату, яка діяла на час існування трудових відносин. ОСОБА_2 жодним доказом не спростувала посилань ОСОБА_3 щодо неотримання заробітної плати. Відтак, рішення в цій частині відповідає вимогам закону. Підстав для зміни чи скасування його в цій частині немає.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 309,313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 17 вересня 2014 року в частині відмови у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за борговою розпискою та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним і нікчемним скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним і нікчемним відмовити за безпідставністю.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за борговою розпискою задовольнити. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 26856,68 грн.

У решті рішення суду залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Судді: