Ухвала суду № 43187015, 20.03.2015, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №274/7754/13-к Головуючий у 1-й інст. Яковлєв О. С.

Категорія ст.80 КК Доповідач Жизнєвський Ю. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2015 року. Апеляційний суд Житомирської області в складі:

головуючого - судді Жизнєвського Ю.В.

суддів: Слісарчука Я.А., Широкопояса Ю.В.

при секретарі: Парижан І.О.

за участі:

прокурора Турської В.В.

захисника-адвоката ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_2 ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 січня 2015 року, -

ВСТАНОВИВ:

Цією ухвалою ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю м. Макіївки Донецької області, громадянину України, неодруженому, до засудження непрацюючому, проживаючому в АДРЕСА_1, до засудження раніше не судимому,-

відмовлено в задоволенні його заяви про звільнення від відбування покарання за спливом строків давності.

Згідно ухвали суду ОСОБА_2, засуджений 21 серпня 2001 року апеляційним судом Донецької області за ст.ст. 69; 17 ч.2; 86-1; 142 ч.3; 93 п.п. «а», «е», «з», «і», «и», 42 ч.1 КК України 1960 року на довічне позбавлення волі у тюрмі суворого режиму з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю. Ухвалою Верховного Суду України від 19.08.04 вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_2 змінено в порядку ст.395 КПК України - дії ОСОБА_2 перекваліфіковано із ст.17, ст.86-1 КК України 1960 року на ст.15, ч.3 ст.185 КК України 2001 року, пом'якшивши покарання до шести років позбавлення волі і виключивши вказівку суду про конфіскацію майна за вказаною статтею. ОСОБА_2 вважати засудженим на підставі ст.42 КК України 1960 року за сукупністю злочинів, передбачених зазначеним законом, а також за ст.69, ч.3 ст.142, п.п. «а», «е», «з», «і», «и» ст.93 КК України 1960 року, на довічне позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Відмовляючи в задоволенні заяви засудженого ОСОБА_2, суд мотивував своє рішення тим, що вирок апеляційного суду Донецької області від 21.08.01р. щодо ОСОБА_2 набрав чинності після його перегляду 19.08.04р. Верховним Судом України і цей вирок був звернутий до виконання. ОСОБА_2 відбуває покарання за даним вироком, тобто застосування положень ст.80 КК України у випадку ОСОБА_3 є неможливим.

В апеляційній скарзі з доповненнями та додатками, засуджений ОСОБА_2 просить вказану ухвалу скасувати, як протиправну та звільнити його від відбування покарання, а також видати йому копії судового рішення для подачі до Європейського Суду та забезпечити послугами адвоката для ведення справ у Європейському Суді.

Вважає, що суд першої інстанції не мотивував відмову у звільненні його від відбування покарання за закінченням строку давності, який на його думку закінчився.

Зазначає, що ухвала Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області постановлена з порушеннями ст.ст. 537, 539 КПК України, ст.ст. 4, 5, 80 ч.5 КК України, ст.152 КВК України та ст.40 Конституції України.

Заслухавши доповідача, захисника засудженого ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_1, яка підтримала подану апеляційну скаргу з наведених в ній мотивів, прокурора, яка заперечила проти задоволення апеляційної скарги засудженого, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи в межах, визначених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2, засуджений 21 серпня 2001 року апеляційним судом Донецької області:

за ст.69 КК України 1960 року на 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю;

за ст.17 ч.2, ст.86-1 КК України 1960 року на 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю;

за ст.142 ч.3 КК України 1960 року на 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю;

за ст.93 п.п. «а», «е», «з», «і», «и» КК України 1960 року на довічне позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.

На підставі ст.42 ч.1 КК України 1960 року, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворого покаранням, остаточно призначено довічне позбавлення волі у тюрмі суворого режиму з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.

Ухвалою Верховного Суду України від 19.08.04 року вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_2 змінено в порядку ст.395 КПК України. Дії ОСОБА_2 перекваліфіковано із ст.17, ст.86-1 КК України 1960 року на ст.15, ч.3 ст.185 КК України 2001 року, пом'якшивши покарання до шести років позбавлення волі і виключивши вказівку суду про конфіскацію майна за вказаною статтею. В решті вирок щодо ОСОБА_2, яким його засуджено на довічне позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, залишено без змін.

Відповідно до положень ст.152 КВК України, підставами звільнення від відбування покарання є:

Стаття 80 КК України передбачає звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

В п.5 ч.1 цієї статті зазначено, що особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в строк п'ятнадцять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

В ч.5. вказаної статті вказано, що питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі. Однак зазначене положення закону застосовуються у випадку, якщо особа була засуджена до довічного позбавлення волі і вирок не приведений до виконання після закінчення п'ятнадцяти років.

З матеріалів справи вбачається, що вирок апеляційного суду Донецької області від 21.08.01 року щодо ОСОБА_2 набрав законної сили після його перегляду 19.08.04 року Верховним Судом України і цей вирок був звернутий до виконання. ОСОБА_2 відбуває покарання за даним вироком, отже застосування положень ст.80 КК України у випадку ОСОБА_3 є неможливим.

А тому, апеляційні доводи ОСОБА_2 про наявність підстав звільненні його від відбування покарання, в зв'язку з тим, що строк давності за вироком апеляційного суду Донецької області від 21.08.01 року після його перегляду 19.08.04 року Верховним Судом України, на його думку закінчився є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного кримінального законодавства України.

Доводи засудженого щодо порушень ст.ст. 4, 5 КК України, а саме посилання на рішення Конституційного суду України, Верховного суду України, висновки науково-правових експертиз про те, що максимальне покарання за злочини, вчинені у проміжок часу з 29.12.99р. по 04.04.00р., за ст.93 КК України 1960 року могло бути призначено у виді позбавлення волі на строк 15 років, не є предметом розгляду в провадженні за клопотанням ОСОБА_2 про звільнення від відбування покарання по спливу строків давності.

Якщо у ОСОБА_2 є підстави вважати, що існують обставини, про які не було відомо суду при призначенні покарання, то в такому випадку засуджений не позбавлений права звернутися до суду про перегляд вказаних обставин в порядку, передбаченим КПК України.

Інші питання, які ставить засуджений ОСОБА_2 в своїй апеляційній скарзі виходять за межі апеляційного розгляду.

Виходячи з вищезазначеного, застосування щодо ОСОБА_2 звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку - є неможливим.

З урахуванням вищевикладеного апеляційний суд вважає ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від від 19 січня 2015 року законною та обґрунтованою, підстав для її скасування не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 80 КК України, 404, 407 КПК України, 152 КВК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 січня 2015 року щодо нього - без змін.

Дана ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її постановлення.

Судді: