Ухвала суду № 43185873, 17.03.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2015 р. Справа № 4728/13/876 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Львівської області Державної податкової служби (правонаступник Державна податкова інспекція у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління ДФС у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Яричів» до Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Яричів» (далі - ТОВ) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень (далі - ППР) від 26.10.2012 №№0001142301, 0001152301. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні ППР прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування витрат та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно безтоварності (нікчемності) господарських операцій позивача з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Мораксель» (далі - ТОВ-1) у зв'язку із не підтвердженням господарської діяльності останнього, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем витрат під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем належним чином не були взяті до уваги.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року в справі №2а-9597/12/1370 позов задоволено повністю.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що підтвердження понесених позивачем витрат та його право на податковий кредит підтверджені всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаним контрагентом, придбані в останнього товари використані в господарській діяльності позивача - реалізовані на експорт. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі та додаткових обґрунтуваннях до неї, просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у позивача відсутні документи про транспортування придбаного у ТОВ-1 товару (макухи соняшникової) та щодо передачі такого товару на зберігання Державному підприємству «Херсонський морський торговельний порт» (далі - ДП). Актами перевірок ТОВ-1 встановлено відсутність у такого необхідних умов для здійснення підприємницької діяльності, та його відсутність за місцезнаходженням. Його контрагентами були господарюючі суб'єкти по яких рахується розбіжність по податковому кредиту. Відтак операція з придбання макухи соняшникової ТОВ від ТОВ-1 є безтоварною, діяльність при здійсненні такої операція спрямована лише на заниження сплати податку на додану вартість (далі - ПДВ). Вказує, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Агроінвест СК» (далі - ТОВ-2) за межі митної території України вивозилася макуха соняшникова, яка не належала ТОВ, а яка на територію ДП безпосередньо завозилася на виконання інших договорів з іншими постачальниками аналогічної продукції, що стверджується листом ДП від 20.08.2013. Фактично придбаний позивачем у ТОВ-1 товар, реалізований за ціною нижче закупівельної - витрати на придбання склали 5383328,67грн, а дохід 4754183,26грн, відтак від'ємний фінансовий результат - 629145,41грн. В часовому діапазоні, операції між позивачем та ТОВ-1 і ТОВ-2 щодо передачі продукції вчинялися в один і той же день, тобто товар не встигав втратити своєї споживчої якості. Такі операції не є типовими для діяльності ТОВ, бо основний вид діяльності - виробництво печива та тортів.

Позивач у письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

ТОВ зареєстровано виконавчим комітетом Луцької міської ради Волинської області 16.03.2007, взято на податковий облік 19.03.2007, станом на 28.04.2011 перебувало на обліку в ДПІ, 03.02.2011 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. Одним з основних видів його діяльності є оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин (а.с.15-19, 164-166).

На підставі акта від 19.10.2012 №340/22-00/34928161 (далі - Акт) документальної невиїзної перевірки ТОВ з питань перевірки фінансово-господарських відносин із ТОВ-1 за період з 01.04.2011 по 30.04.2011 та дотримання вимог чинного податкового законодавства України податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог:

- ч.5 ст.203, частин 1,2 ст.215, ст.216 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочину, здійсненому ТОВ при придбанні товарів (послуг), бо такі не були передані в порушення статей 655, 656, 662 цього ж Кодексу;

- п.138.2ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого завищено в періоді, що перевірявся витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за ІІ квартал 2011 року в сумі 791616,56грн, в результаті чого зменшено об'єкт оподаткування (збитки) за цей же квартал 2011 року (ІІ-ІV квартали 2011року) в сумі 791616,56грн;

- п.198.1, 198.2, п.198.3ст.198 ПК України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту в квітні 2011 року на суму 158323,31грн внаслідок включення сум ПДВ за недостовірними документами у зв'язку із безтоварністю операції (нікчемністю правочину), що укладений між ТОВ та ТОВ-1, в результаті чого занижено ПДВ за цей місяць в сумі 158323,31грн (а.с.5-12).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його контрагентом ТОВ-1, використавши при цьому акт перевірки останнього Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі - ДПІ-1) від 04.08.2011 №5094/23-5/37420695 (далі - Акт-1) та інформацію цього ж органу про відсутність ТОВ-1 за місцезнаходженням, зробивши висновки про фіктивність (безтоварність, нереальність) господарських операцій між ними.

26.10.2012 відповідачем на підставі Акта прийнято ППР:

№0001142301, яким зменшено суму від'ємного значення із податку на прибуток за ІІ квартал 2011 року в розмірі 791616,00грн;

№0001152301, яким збільшено грошове зобов'язання із ПДВ в розмірі 158324,31грн (основний платіж 158323,31грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 1грн)(а.с.13-14).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

В підпункті 14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп.14.1.181 цього ж пункту податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п.44.1 ст.44 цього ж Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом пунктів 138.1, 138.2 ст.138 ПК України передбачено витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, які складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. У пп.138.1.1 цієї ж статті визначено, що такі витрати включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 ст.140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат та податкового кредиту.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог п.201.1 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року в справі №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Визначальною ознакою віднесення понесених витрат до складу таких є їх безпосереднє використання у господарській діяльності, а саме у підготовці, організації, веденні виробництва, продажу продукції (робіт, послуг) та охороні праці.

При цьому в постанові від 28 лютого 2011 року в справі №21-13а11 Верховний Суд України прийшов до висновку, що навіть збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про безтоварність (фіктивність) господарських операцій позивача з його контрагентом ТОВ-1, а відповідно завищення суми від'ємного значення із податку на прибуток та заниження ПДВ, не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджена договором купівлі-продажу 31.01.2011 №01312 (далі - Договір) та додатками до нього за якими позивачем в період з 28.02.2011 по 28.04.2011 придбано в ТОВ-1 трьома партіями макуху соняшникову сумарною кількістю 2782,082мт, актами прийому-передачі товару від 28.02.2011, 31.03.2011 та 28.04.2011, платіжними дорученнями про оплату за придбаний товар (а.с.20-23, 29, 116-124, 220-221).

При цьому необхідно зазначити, що податковий орган не висловлює жодних зауважень, щодо належності оформлення відображених первинних документів.

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача.

За змістом Договору та додатків до нього місце поставки товару продавцем - ДП, а оплата здійснюється протягом 90 днів з моменту поставки.

При цьому, вірно було враховано судом першої інстанції, що між ТОВ-1 та ТОВ-2 (експедитор) було укладено договір доручення від 04.01.2011 №0401 АМ на транспортно-експедиційне обслуговування вантажів. В свою чергу між ДП та ТОВ-2 було укладено генеральний договір на перевантаження зовнішньоторговельних і транзитних вантажів від 13.12.2010 №58/133д. Відтак, транспортування та зберігання товару фактично здійснювалося не ТОВ-1, а ТОВ-2 відповідно до вищевказаних договорів (а.с.140-161).

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки (неточності) у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Відповідно, судом першої інстанції також правильно враховано ту обставину, що придбана позивачем у контрагента продукція використана ним у своїй господарській діяльності - експортована Компанії «TRADECENTERCORPORATION» (Панама; далі - Компанія) за межі митної території за участю комісіонера ТОВ-2, що підтверджується відповідними первинними документами, які належним чином були проаналізовані цим судом (а.с.24-27, 30-32, 125-138, 202-219).

При цьому, в матеріалах справи наявний сертифікат якості на зерно від 28.04.2011 серії ВА №035462, виданий Державною інспекцією з контролю якості сільськогосподарської продукції та моніторингу ринку, який видавався при здійсненні експортної операції (а.с.167).

Також, довідкою Акціонерного Банку «Південний» від 10.05.2011 стверджується надходження валютної виручки від Компанії на рахунок ТОВ-2 в частині відповідного договору комісії укладеного між ТОВ і ТОВ-2 (а.с.139).

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів придбаних у ТОВ-1, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із таким контрагентом.

ТОВ-1 на час укладення Договору з позивачем та його виконання було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником ПДВ і мало право на випуск податкових накладних (а.с.87-89).

Додатково, необхідно зазначити, що здійснені ТОВ-1 господарські операції відповідали основному виду його діяльності - оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин (а.с.88, 175).

Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагента-продавця.

Як вбачається із висновків Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльністю ТОВ-1 із його контрагентами, які виключно ґрунтувалися на висновках Акта-1, де зроблено висновок, що останні господарській операції нереальні внаслідок ряду обставин (а.с.174-187).

ТОВ-1 належним чином у квітні 2011 року задекларувало податкове зобов'язання з ПДВ по господарських операціях з позивачем, а відповідні розбіжності виникли у зв'язку із відображенням в податковому обліку ТОВ-1 результатів його перевірки оформлених Актом-1 (а.с.178).

Аналогічно, податковим органом не представлено доказів участі ТОВ разом з цим контрагентом у схемі транзитного руху коштів.

Щодо встановлення ДПІ-1 т.з відсутності ТОВ-1 за місцезнаходженням, то при цьому необхідно звернути увагу на те, що такі обставини були предметом перевірки податкового органу - Державної податкової адміністрації в Одеській області, якою було встановлено неправомірне складення посадовими особами ДПІ-1 відповідної довідки та притягнуто їх до дисциплінарної відповідальності (а.с.162-163).

Принагідно, попередньо ДПІ, проводячи документальну невиїзну перевірку ТОВ з питань правомірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів за цей же період (квітень 2011 року), та аналізуючи Акт-1, прийшла до висновку (довідка від 08.08.2011 №215/23-0/34928161), що ТОВ не отримувало від ТОВ-1 товарів від підприємств з ознаками фіктивності та нікчемності, а відповідно не встановила порушень (а.с.33-38).

Є безпідставними покликання ДПІ на лист ДП від 20.08.2013, як доказ безтоварності відповідних операцій позивача з ТОВ-1, оскільки таким листом стверджується лише, що ДП не мало взаємовідносин з ТОВ та ТОВ-1.

Як зазначалося вище, ні ТОВ, ні ТОВ-1 безпосередньо із ДП у договірні взаємовідносини не вступали, а відповідні господарські операції від їх імені та за їх дорученням вчиняло ТОВ-2.

Як зауважив суд першої інстанції, відповідно до вантажно-митної декларації від 29.04.2011 №508040002/2011/002160 з відміткою Херсонської митниці (замитнення і відвантаження товару Компанією) вивезено за межі митної території України, зокрема, 490,925мт. макухи соняшникової придбаної у ТОВ (а.с.32).

Щодо ймовірної збитковості здійснених позивачем спірних операцій та відсутності в нього у зв'язку із цим відповідного економічного інтересу, то такі доводи апелянта (шляхом простого математичного співставлення) є надумані, оскільки як вірно зауважив позивач в своїх додаткових запереченням на апеляційну скаргу, відповідний товар через комісіонера було реалізовано на експорт (ПДВ 0%, пп.«а» пп.195.1.1 п.195.1 ст.195 ПК України), відповідно до змісту пп.139.1.6 п.139.1 ст.139 ПК України до складу витрат, понесених платником податку у зв'язку зі здійсненням певної господарської операції, не включаються суми ПДВ включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, а відтак у ТОВ наявний прибуток в розмірі 34837,70грн.

Крім того, слід зазначити, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2011 року, залишеною без змін ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 24 лютого 2015 року, в справі №2а-11628/1370 за позовом ТОВ до ДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення, визнано протиправним та скасовано ППР від 12.08.2011 №0000592301 (а.с.38-42).

Як вбачається із змісту цих судових рішень, скасоване ППР щодо збільшення грошового зобов'язання з ПДВ за лютий 2011 року, було прийнято ДПІ за наслідком аналізу реальності господарської операції ТОВ і ТОВ-1 по Договору, яка безпосередньо оформлена зазначеним актом прийому-передачі товару від 28.02.2011.

Згідно з п.110.1 ст.110 ПК України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей Суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. «Обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової «добросовісності» за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента.

Також у п.38 рішення від 09 січня 2007 року по справі «Iнтерсплав проти України» (заява №803/02) ЄСПЛ нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід також узгоджується з практикою ЄСПЛ. Так, у п.110 рішення від 23 липня 2002 року в справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 20 березня 2015 року.