Ухвала суду № 43181824, 02.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.02.2015р. м. Київ К/9991/73232/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Енергодар Запорізької області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16.11.2009

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2011

у справі № 2а-5489/09/0870

за позовом Комунального підприємства «Виробничий комбінат «Тепловодоканал»

до Державної податкової інспекції у м. Енергодар Запорізької області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 16.11.2009, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2011, позов задоволено частково. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Енергодар Запорізької області від 23.09.2009 № 0000872301/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1533 грн. за основним платежем та в сумі 74274 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

ДПІ у м. Енергодар Запорізької області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п.п. 7.2.3 п. 7.2, 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7, п. 11.11 ст. 11 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.197 № 168/97-ВР.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням відповідача від 23.09.2009 № 0000872301/0 податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1533 грн. за основним платежем та в сумі 74274 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями слугували висновки планової виїзної перевірки, викладені в акті від 14.09.2009 № 320/23-0/32400040, про порушення вимог:

- п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.197 № 168/97-ВР (далі - Закону № 168/97-ВР), що полягало в неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних в інших ніж звітний періодах;

- п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7, п. 11.11 ст. 11 Закону № 168/97-ВР, що полягали в неправомірному застосуванні касового способу при формуванні податкового кредиту за операціями з придбання у ДП НАЕК «Енергоатом» послуг з транспортування теплової енергії. Податковий орган вважає, що позивач повинен був формувати податковий кредит на дату фактичного отримання послуг з транспортування теплової енергії, натомість сформував кредит на дату списання коштів з банківського рахунку, в результаті чого завищив податковий кредит з ПДВ в загальній сумі 184521 грн. і занизив податковий кредит на цю саму суму. Це зумовило визначення податковим органом за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням тільки податкового зобов'язання зі штрафних санкцій на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ без визначення суми основного платежу з податку на додану вартість.

Інших фактичних підстав для позбавлення позивача права на податковий кредит податковий орган не визначає, фактичне вчинення господарських операцій не оспорює.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах касаційної скарги, при перевірці правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки встановлених судами обставин при вирішенні справи в оскаржуваній частині суд касаційної інстанції виходить з такого.

Виходячи з положень п.п.7.2.3, п.п. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги). Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Пункт 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР забороняє включати до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Зі змісту наведених положень Закону випливає, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платників податку (покупця та продавця) обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

З огляду на наявність у позивача при формуванні податкового кредиту податкових накладних, виданих платниками податку на додану вартість, які мають силу податкових і одночасно розрахункових документів та підтверджують факт вчинення позивачем господарських операцій, що є об'єктом оподаткування, суд касаційної інстанції вважає, що формування платником податку на додану вартість податкового кредиту не у звітному періоді, коли виписана податкова накладна, а у періоді, коли податкова накладна отримана, узгоджується з вимогами закону і не може бути підставою для позбавлення такого платника права на податковий кредит.

Підпункт 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР надавав покупцеві право у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення додати до податкової декларації за звітний податковий період, в якому було придбано товар, заяву зі скаргою на такого постачальника і включити суми цього податку до складу податкового кредиту.

Утім, нереалізація покупцем товару такого права не може позбавити його права сформувати податковий кредит із сум податків, сплачених (нарахованих) протягом певного звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), в іншому податковому періоді, головне, щоб платник податку мав відповідну податкову накладну, виписану платником податку на поставку товарів (послуг).

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність в діях позивача порушень п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97 ВР.

Згідно із п.п. 11.11. ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» тимчасово, до набрання чинності Податковим кодексом України, платники податку, які продають теплову енергію, газ природний (крім скрапленого), включаючи вартість його транспортування, надають послуги водопостачання, водовідведення, чи надають послуги, вартість яких включається до складу квартирної плати чи плати за утримання житла, фізичним особам, бюджетним установам, не зареєстрованим платниками цього податку, а також житлово-експлуатаційним конторам, квартирно-експлуатаційним частинам, товариствам співвласників житла, іншим подібним платникам податку, які здійснюють збір коштів від зазначених покупців з метою подальшого їх перерахування продавцям таких товарів (послуг) у компенсацію їх вартості (далі - ЖЕКи), визначають базу оподаткування операцій з поставки таких товарів (послуг) за касовим способом. За касовим способом визначається також база оподаткування операцій з поставки зазначених товарів (послуг) для ЖЕКів та бюджетних установ, що отримують ці товари (послуги), у разі якщо вони зареєстровані як платники податку.

З положень наведених вище норм випливає, що вони поширюються на визначені у них операції з поставки товарів (послуг), зокрема з поставки теплової енергії, суб'єктам, вичерпний перелік яких визначено у цій нормі, а саме: фізичним особам, бюджетним установам, не зареєстрованим платниками цього податку, житлово-експлуатаційним конторам, квартирно-експлуатаційним частинам, товариствам співвласників житла, іншим подібним платникам податку, які здійснюють збір коштів від зазначених покупців з метою подальшого їх перерахування продавцям таких товарів (послуг) у компенсацію їх вартості (далі - ЖЕКи).

Визначення бази оподаткування за операціями з поставки теплової енергії іншим категоріям споживачів, ніж вказані вище, здійснюється у загальному порядку, зокрема для платника податку, який постачає теплову енергію іншим категоріям споживачів, податкові зобов'язання виникають на дату з першої визначених у законі подій (п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість.

Разом з тим суд касаційної інстанції вважає за правильне залишити без змін оскаржувані судові рішення, оскільки виходить з того, що:

операції з придбання послуг позивачем фактично здійснені;

податок на додану вартість нарахований і сплачений постачальнику послуг;

податкові накладні виписані постачальником - платником податку на додану вартість та отримані позивачем;

завищення податкового кредиту в загальній сумі 184521 грн. в одному звітному періоді та заниження його в такій самій сумі в іншому - не призводить до заниження податкового зобов'язання за період, що перевірений відповідачем, у зв'язку з чим податковий орган не донараховував позивачу за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням позивачу суму основного платежу з податку на додану вартість;

податковий орган не мав права визначати штрафні санкції без самостійного донарахування суми податкового зобов'язання, оскільки обов'язок щодо сплати штрафу за п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ у платника податків виникає виключно за умови самостійного донараховання контролюючим органом суми податкового зобов'язання за підставами, викладеними у підпункті «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Енергодар Запорізької області залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16.11.2009 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В.Ланченко

Ю.І. Цвіркуна