Ухвала суду № 43181666, 25.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.02.2015р. м. Київ К/800/57574/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (суддя-доповідач), Загороднього А.Ф., Зайцева М.П.,

секретар судового засідання Калінін О.С.,

за участю: представника відповідача Шкодича Ю.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Страбіс-Агро»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року

у справі № 826/5620/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Страбіс-Агро»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Страбіс-Агро» (далі - ТОВ «Страбіс-Агро») звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення № 44426552209 від 25 березня 2014 року в частині нарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 268 735 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 травня 2014 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року, у задоволенні адміністративного позову ТОВ «Страбіс-Агро» відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ТОВ «Страбіс-Агро» подало касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на касаційну скаргу та в судовому засіданні представник відповідача просив рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши представника відповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12 березня 2014 року ДПІ складено акт № 226/26-55-22-09/36086208 «Про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Страбіс-Агро» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року», згідно з яким позивачем порушено пп. 4.1.6 п. 4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР (далі - Закон №334/94-ВР), п. 138.4, п.138.7 ст.138, п.142.1, ст..142, абз. б) пп. 140.1.2 п.140.1 ст. 140 Податкового Кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 805 864 грн., в т.ч. по періодам: І-й квартал 2011 року - 158 900 грн; ІІІ-й квартал 2011 року - 218 459 грн.; IV-й квартал 2011 року - 81 962 грн.; IV -й квартал 2012 року - 346 543 грн.

На підставі вищевказаного акта перевірки 25 березня 2014 року ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №44426552209, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 892 501 грн., в т.ч. 805 864 грн. - основного платежу, 86 637 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до пункту 138.4 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Фактична вартість остаточно забракованої продукції не включається до складу витрат платника податку, крім втрат від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів) та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку, в разі реалізації такої продукції.

Платник податку має право самостійно визначати допустимі норми технічно неминучого браку в наказі по підприємству за умови обґрунтування його розміру. Такі самостійно встановлені платником податку норми діють до встановлення таких норм центральними органами виконавчої влади у відповідній сфері (п. 138.7 ст. 138 ПК України).

Як зазначено представником відповідача, мінеральні добрива, що у свою чергу є власністю ТОВ «Страбіс-Агро», привозились до контрагента позивача для подальшого його фасування.

Відтак, враховуючи, що під час такого технологічного процесу вказаний товар зазнав певних втрат, позивач мав право віднести до складу витрат такі збитки, проте, за умов видання наказу про облікову політику.

Разом з тим, позивачем в порушення п. 138.7 ст. 138 ПК України завищено показники у рядку 05.1 (СВ) Декларації «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» на суму 949 822 грн.

В бухгалтерському обліку відображено проводкою: Д-т « 84», К-т « 20».

Окрім того, податковим органом встановлено, що в порушення п. 138.4 ст.138 ПК України ТОВ «Страбіс-Агро» у ІV кварталі 2012 року до складу собівартості включено нерозподільні постійні загальновиробничі витрати, по яким відсутні доходи від реалізації товарів у вищезазначеному податковому періоді (витрати на доставку та доведення до стану, придатного для продажу), у сумі 800 245 грн.

В бухгалтерському обліку відображено проводкою: Д-т « 84» К-т « 63».

Так, загальновиробничі витрати - це непрямі витрати, пов'язані з організацією виробництва і керівництвом цехами, бригадами, відділеннями та іншими структурними підрозділами підприємства.

Відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318 до загальновиробничих витрат відносяться:

- витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями, фермами, ланками, бригадами;

- відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо); амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення; амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;

- витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення; витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо); витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;

- витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу;

- відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

- витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону навколишнього природного середовища; інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі й втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).

Проте, у зв'язку з наявністю залишку товару списання загальновиробничих витрат є неможливим, тобто такі витрати повинні залишатися на обліку відповідного рахунку.

Враховуючи наведене, правових підстав для включення до складу собівартості нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, по яким відсутні доходи від реалізації товарів за IV квартал 2012 року, немає.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що під час проведення перевірки було встановлено завищення задекларованих товариством показників у рядку 06.5 ((ІВ) Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати) на суму 479 444 грн. за 2012 рік, а саме: в порушення абз. б) п.п.140.1.2 п. 140.1 ст.140 ПК України ТОВ «Страбіс-Агро» віднесено до складу витрат нараховану суму роялті на користь отримувача, який не є бенефіциарним отримувачем такої плати у сумі 479 444 грн. за ІV квартал 2012 року.

В бухгалтерському обліку дана операція відображена проводкою: Д-т-920 К-т-632

Судами встановлено, що ТОВ «Страбіс-Агро» здійснило виплату роялті нерезиденту Кіпру компанії «BUFFERSTONE LIMITED» згідно Ліцензійного договору №1 від 1 грудня 2011 року.

Згідно умов Ліцензійного договору №1 від 1 грудня 2011 року про передачу прав на використання товарного знаку, укладеного між ТОВ «Страбіс-Агро» (Ліцензіат) та компанією «BUFFERSTONE LIMITED» (Республіка Кіпр) (Ліцензіар), Ліцензіаром надано Ліцензіату за винагороду на термін дії цього договору невиключну ліцензію на використання товарів і послуг, зазначених у свідоцтві за класами МКТП (товарний знак StraBIS).

За використання товарного знаку TOB «Страбіс-Агро» сплачує щоквартально кіпрському нерезиденту роялті у розмірі 20 000 дол. США.

Відповідно до виписок банку TOB «Страбіс-Агро» в 2012 році перерахувало нерезиденту компанії «BUFFERSTONE LIMITED» (Республіка Кіпр) роялті в загальному розмірі 60 000 дол. США (еквів. 479570 грн).

Пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що роялті - це будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео - або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Відповідно до пп.140.1.2. п.140.1 ст. 140 ПК України витрати (крім тих, що підлягають амортизації), пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника податку, витрати з нарахування роялті та придбання нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку.

До складу витрат не включаються нарахування роялті у звітному періоді, якщо особа, на користь якої нараховується плата за такі послуги, не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) такої плати за послуги за виключенням випадків, коли бенефіціар (фактичний власник) надав право отримувати таку винагороду іншим особам (абз. б п.п.140.1.2. п.140.1 ст. 140 ПК України).

Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини та наведені положення чинного законодавства, колегія суддів вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення правомірним.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Страбіс-Агро» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній

М.П. Зайцев