Рішення № 43171008, 13.03.2015, Рубіжанський міський суд Луганської області

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2015 року Провадження №2/425/232/15

Справа №425/224/15-ц

місто Рубіжне Луганської області

Рубіжанський міський суд Луганської області у складі

головуючого судді Мирошникової О.Ш.,

за участю секретаря Кулішової О.С.,

з участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, розглянувши в судовому засіданні в залі суду в місті Рубіжне Луганської області цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої незаконним рішенням органів державної влади, -

встановив:

22 січня 2015 року до Рубіжанського міського суду Луганської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, відповідно до якого, з урахуванням уточнень від 25.02.2015 року (т.1 а.с. 89), просить суд визнати поширені ОСОБА_3 відомості про те, що ОСОБА_1 як головний лікар Комунальної установи «Рубіжанська центральна міська лікарня»:

«прийняв незаконне рішення внаслідок якого ОСОБА_3 було звільнено з роботи», «є сепаратистом, корупціонером, кримінальним злочинцем та займався розкраданням бюджетних коштів», «є людиною, яка говорить неправду»,

не відповідають дійсності та такими, що принижують честь, гідність та ділову репутацію та змусити ОСОБА_3 спростувати ці відомості шляхом надсилання до Управління охорони здоров'я Рубіжанської міської ради та до виконавчого комітету Рубіжанської міської ради лист з письмовим спростуванням неправдивої інформації, а також вибачитись перед ОСОБА_1 за нанесені образи та розповсюдження недостовірної інформації в присутності працівників КУ «Рубіжанська міська лікарня» в нарадчій залі лікарні протягом двох тижнів з дня набрання законної сили рішенням суду, також просить стягнути з відповідача на користь позивача 5000,00 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди та покласти на відповідача судові витрати.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що ОСОБА_3 працює в КУ «Рубіжанська центральна міська лікарня» на посаді лікаря-гінеколога, у грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до Рубіжанського міського суду Луганської області з позовом до головного лікаря Рубіжанської міської лікарні ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної незаконним рішенням органів державної влади - головним лікарем ОСОБА_1, в цьому позові ОСОБА_3 було зазначено, що ОСОБА_1 є поганим керівником, неналежним чином виконує свої обов'язки, внаслідок чого було завдану шкоду ОСОБА_3 Ця інформація ображає честь, гідність та ділову репутацію позивача ОСОБА_1, оскільки є недостовірною та образливою. Також, у своїй заяві від 16.07.2014 року, адресованій Управлінню охорони здоров'я Рубіжанської міської ради, ОСОБА_3 зазначив, що ОСОБА_1 (російською мовою) «врет» про знищення платіжних документів за 1987 рік стосовно заробітної плати ОСОБА_3 та ця інформація також є недостовірною, оскільки факт знищення документів підтверджено документально. У заяві від 17.11.2014 року ОСОБА_3 звернувся до КУ «Рубіжанська центральна міська лікарня», в якій стверджує, що головний лікар ОСОБА_1 займається корупцією, до заяви ОСОБА_3 було додано ще два документи, в яких він ображає ОСОБА_1 називаючи його «корупціонером, кримінальним злочинцем та сепаратистом». Вказані заяви були направлені ОСОБА_3 до прокуратури міста Рубіжне, Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Міністерство охорони здоровя України, про що ОСОБА_3 зазначив у заяві, чим розповсюдив про ОСОБА_1 неправдиву та образливу інформацію.

Крім того, ОСОБА_3 протягом 2014 року неодноразово приходив до робочого кабінету головного лікаря ОСОБА_1 та висловлював йому образи, принижуючи цим честь, гідність та ділову репутацію позивача. Зазначені образи ОСОБА_3 спричиняють ОСОБА_1 душевні страждання, принижують його честь та гідність, підривають його ділову репутацію як головного лікаря, заважають йому нормально працювати та жити, підривають здоров'я, спричиняють моральну шкоду, яку позивач оцінив в 5000,00 гривень.

25 лютого 2015 року Рубіжанським міським судом Луганської області було прийнято до спільного розгляду з первісним позовом та об'єднано в одне провадження зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 30000,00 гривень та моральної шкоди у розмірі 60000,00 гривень, спричиненої незаконним рішенням органів державної влади - головним лікарем КУ «Рубіжанська центральна міська лікарня» ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 91, 92).

Свої вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_3 обґрунтовує тим, що він працює лікарем у міській лікарні, має статус ліквідатора аварії на ЧАЕС та інваліда війни 2 групи, з метою оформлення пенсії він неодноразово звертався до головного лікаря ОСОБА_1 з вимогою надати довідку про його заробітну плату у 1987 році, проте ОСОБА_1 постійно видавав довідку, яка не мала належної форми, що призводило до неврахування цієї довідки Управлінням Пенсійного фонду України у місті Рубіжне при обчисленні розміру пенсії та неотримання пенсії ОСОБА_3 Вказані дії ОСОБА_1 ОСОБА_3 вважає невиконанням ст. 19 Конституції України, також в зустрічному позові зазначає, що ОСОБА_1 залякував ОСОБА_3, що він звернеться до суду, якщо ОСОБА_3 продовжить звертатися до державних органів, чим позбавляє ОСОБА_3 права згідно з ст. 40 Конституції України. На думку ОСОБА_3, ОСОБА_1 не виконує свої службові обов'язки, невидаючи йому довідку, заборонив головному бухгалтеру лікарні видавати довідку ОСОБА_3 Також ОСОБА_1 вимагав у ОСОБА_3 хабар за видачу довідки, та тому, що ОСОБА_3 не дав хабаря ОСОБА_1 звернувся до суду з первинним позовом. Крім того, ОСОБА_3 в зустрічному позові зазначив, що злочинне невиконання головним лікарем ОСОБА_1 Конституції України та законів, постійних погроз та шантажу з його боку призвело до того, що ОСОБА_3 по 4-5 місяців на рік перебуває на лікарняному. Вказані дії ОСОБА_1 є знущанням над інвалідом війни 2 групи та ліквідатором ЧАЕС ОСОБА_3 та цими діями ОСОБА_1 ОСОБА_3 спричинено матеріальну шкоду у розмірі 30000,00 гривень та моральну шкоду 60000,00 гривень, яку він просить стягнути.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги з урахуванням уточнень від 25.02.2015 року (т.1 а.с. 89), підтримують та просять задовольнити, проти задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 заперечують та просять в його задоволенні відмовити. ОСОБА_1 надав пояснення, що він працює головним лікарем КУ «Рубіжанська центральна міська лікарня», неодноразово лікар ОСОБА_3 звертався до нього з питання видати довідку про заробітну плату, при цьому ОСОБА_3 завжди звинувачує ОСОБА_1 у хабарництві, корупції, купівлі посади головного лікаря тощо. ОСОБА_3 при відвідуванні головного лікаря завжди влаштовує скандал та сварку, розмовляє на підвищених тонах, кричить, виказує образи, погрожує привести до кабінету ОСОБА_1 представників ГО «Правий сектор» для фізичної розправи з головним лікарем. В приймальні робочого кабінету ОСОБА_1 як головного лікаря постійно присутня секретар, співробітники лікарні та відвідувачі, які змушені вислуховувати всі зазначені образи та лайки ОСОБА_3 на адресу ОСОБА_1, це на його думку підриває його авторитет як керівника лікувальною установою та його професійну лікарську репутацію. ОСОБА_3 ображав ОСОБА_1 такими словами як «корупціонер, сепаратист, хабарник». Зазначені дії ОСОБА_3 призвели до того, що позивач ОСОБА_1 постійно відчуває душевні страждання та переживання, перебуває у стресовому стані, оскільки ОСОБА_3 дуже часто приходить до його кабінету сваритися та ображати його, тому ОСОБА_1 не може нормально працювати постійно відволикаючись на часті візити ОСОБА_3 Перебування у стресовому стані ОСОБА_1 призвело до зниження його імунітету та як наслідок захворювання на пневмонію та проблемам з серцем. Також, ОСОБА_1 зазначив, що ОСОБА_3 неодноразово виносилися догани, він є не атестованим лікарем, у нього відсутня лікарська категорія. Наказом начальника Управління охорони здоров'я Рубіжанської міської ради ОСОБА_6 ОСОБА_3 було звільнено з займаної посади, проте ОСОБА_3 з невідомих причин в своїх заявах та зверненнях як особу, яка його звільнила зазначає ОСОБА_1, що є недостовірним.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 в своїх поясненнях зазначила додатково, що дійно відповідно до законодавства України кожна людина має право вільно виражати свої думки, проте це не дає права ОСОБА_3 виражатися в образливій, принизливій формі на адресу ОСОБА_1

Проти зустрічного позову ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 заперечують, просять відмовити в його задоволенні, 26.02.2015 року в судовому засідані надали письмові заперечення, відповідно до яких оспорюють, що ОСОБА_1 знущається над ОСОБА_3, не видаючи останьому довідку про заробітну плату, оскільки неодноразово Управління охорони здоров'я видавало довідку ОСОБА_3, крім того це питання було предметом розгляду у Кремінському районному суді Луганської області, рішенням якого від 28.05.2013 року було відмовлено ОСОБА_3 у позові про зобов'язання лікарні видати довідку. Заперечують проти того, що ОСОБА_1 забороняв ОСОБА_3 звертатися з листами та скаргами, листом від 20.11.2014 року ОСОБА_3 було попереджено в коректній формі, що якщо він не припинить образи, то ОСОБА_1 звернеться до суду за захистом своїх прав. Всі обвинувачення ОСОБА_3 в його листах щодо хабарництва, корупції та сепаратизму ОСОБА_1 є неправдивими, безпідставними та носять образливий характер. Також, в запереченнях ОСОБА_1 зазначає, що оскільки ОСОБА_3 постійно з кимось судиться та на когось скаржиться, тому він сам собі створює стресові ситуації, крім того ОСОБА_3 є інвалідом ІІ групи та його погане почуття є закономірним, доказів того, що ОСОБА_1 причетний до поганого стану здоров'я ОСОБА_3 не надано, також не надано доказів спричинення ОСОБА_1 ОСОБА_3 матеріальної шкоди (т. 1 а.с. 153-154).

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 проти задоволення первісного позову ОСОБА_1 заперечує в повному обсязі та просить відмовити в його задоволені, свій зустрічний позов підтримує в повному обсязі та просить його задовольнити. В свої запереченнях на первісний позов ОСОБА_3 зазначає, що в своєму позові ОСОБА_1 посилається на те, що недостовірна інформація була поширена ОСОБА_3 працівникам канцелярії та судді Рубіжанського міського суду Луганської області, проте не зазначає прізвищ цих осіб, крім того зазначає, що матеріалами справи не підтверджено, що між хворобою ОСОБА_1 на пневмонію та діями ОСОБА_3 наявний причино-наслідковий зв'язок, також не доведено факт поширення неправдивої інформації. ОСОБА_3 скаржився на незаконні дії позивача, користуючись своїм конституційним правом на подання скарг та заяв, будь-яку неправдиву інформацію стосовно ОСОБА_1 не поширював, в своїх зверненнях ОСОБА_3 зазначає свою думку та своє власне уявлення, що не є образою. Також, ОСОБА_3 заперечував проти доводів ОСОБА_1 стосовно розповсюдження негативної інформації про нього працівникам суду та судді при розгляді позову ОСОБА_3, оскільки інформація стосовно ОСОБА_1 стала відома працівникам суду при виконанні своїх службових обов'язків, що не є поширенням цієї інформаці.

Суд, вислухавши пояснення сторін, представника позивача, показання свідків, розглянувши цивільну справу, вважає, що первісний позов не підлягає задоволенню, зустрічний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді головного лікаря Комунальної установи «Рубіжанська центральна міська лікарня», що підтверджується довідкою № 14 від 11.02.2015 року (т.1 а.с. 46).

ОСОБА_3 працює на посаді лікаря акушер-гінеколога гінекологічного відділення Комунальної установи «Рубіжанська центральна міська лікарня», що підтверджується записом у трудовій книжці відповідача (т.1 а.с. 96).

В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 надала показання, що працює секретарем у приймальні головного лікаря Рубіжанської міської лікарні ОСОБА_1 та начальника Управління охорони здоров'я ОСОБА_6, лікар ОСОБА_3 часто приходить до головного лікаря, подає заяви. Розмови ОСОБА_3 з головним лікарем ОСОБА_1 відбуваються у кабінеті останього, часто на підвищених тонах, ОСОБА_3 говорив, що ОСОБА_1 корупціонер. До трудових обов'язків свідка ОСОБА_7 належить реєстрація вхідних заяв ОСОБА_3, в зв'язку з чим вона знайомиться з їх змістом (т. 1 а.с. 216-219 журнал судового засідання).

В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 надав показання, що він працює на посаді начальника Управління охорони здоров'я Рубіжанської міської ради, неодноразово розмовляв з ОСОБА_3 з приводу його неприємних слів на адресу головного лікаря ОСОБА_1 На ім'я свідка ОСОБА_6 надходили заяви ОСОБА_3, в яких містилися образи ОСОБА_1, що він є некомпетентним керівником та корупціонером. Свідок ОСОБА_6 надав показання, що головний лікар ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності не притягувався, жодних претензій до нього немає, порушень в його дільності контролюючими та перевірячими органами не встановлено (т. 1 а.с. 219-221 журнал судового засідання).

Вислухавши доводи сторін та показання свідків, суд вважає, що між сторонами склалися неприязні стосунки.

ОСОБА_3 протягом 2014-2015 років звертався до різних установ та посадових осіб з листами та заявами, в яких повідомляв інформацію стосовно ОСОБА_1 та вважав, що ці звернення сприятимуть йому в отриманні довідки про його заробітну плату за період з 21.05.1087 року по 13.07.1987 року, яка необхідна ОСОБА_3 для призначення пенсії, а саме:

16.07.2014 року до начальника Управління охорони здоров'я Рубіжанської міської ради ОСОБА_6 з заявою, в якій зазначив (мовою оригіналу) «Гл.врач ОСОБА_1 в своем ответе врет мне нагло и цинично отв. от 22.05.14 № 01-20-149. Он пишет, что документы уничтожены, что является полным враньем.» (т.1 а.с. 7); 17.11.2014 року до головного лікаря Рубіжанської лікарні ОСОБА_1 з заявою, в якій просить видати довідку про заробітну плату та зазначає таке - «30.09.14 г. Вы выдали мне недостовірну довідку...», також до цієї заяви ОСОБА_3 додав копію листа Міністерства соціальної політики України від 05.08.2013 року за № 1190/20/132-13, на якому на звороті дописав власноруч (мовою оригіналу): «…Сепаратизм и издевательства над инвалидом войны с рук Вам не сойдут. Будет знать весь Мир как Вы издеваетесь над инвалидом чернобыльцем да и еще над коллегой», також додав копію наказу головного лікаря ОСОБА_10 № 112 від 28.05.2002 року, на якому власноруч дописав (мовою оригіналу): «…Нехорошо врать гл.врачу! По хорошему Вам надо срочно уйти с этой должности, пока суд не вынес решение более значимое…» (т.1 а.с. 8, 9, зворот, 10, зворот); 29.01.2015 року до прокурора міста Рубіжне із заявою, в якій зазначив (мовою оригіналу): «Требую негайно занести до ЕРДР передать в милицию и расследовать злочинні дії … гл.вр.ОСОБА_1» (т.1 а.с. 44 зворот, 45); 30.01.2015 року до головного лікаря Рубіжанської міської лікарні ОСОБА_1 з заявою, в якій зазначає (мовою оригіналу) «Очередной Ваш никчемный ответ доказал, что Вы не являетесь главным врачом больницы. Так зачем Вы занимаете место гл.врача если Вы ничего не решаете. Это уже говорит о коррупции… Вы защищаете коррупцию в гин.отд., а значит и Вы коррупционер… Вы вообще читаете то, что подписываете. Ваш безграммотный непрофессиональный ответ и мое заявление будет направлено в Минздрав, генпрокуратуру, обладминистрацию и в центральную газету, телевидение пусть они приедут и посмотрят какую коррупцию Вы развели… За растрату, неррациональную, бюджетних денег Вы понесете ответственность… Прекратите коррупцию в больнице и гинекологическом отделении…» (т. 1 а.с. 40, зворот). 05.02.2015 року до Рубіжанської міської ради на ім'я ОСОБА_12 із скаргою, в якій зазначив (мовою оригіналу): «В очередной раз гл.врач ОСОБА_1 и его юрист ОСОБА_2 издеваются над инвалидом войны. Они извращают Закон Украины, нагло и цинично врут мне и Вам! И Вы их вранье слушаете.» (т. 1 а.с. 41); 10.02.2015 року до Начальника Управління охорони здоров'я ОСОБА_6 із заявою, в якій зазначив (мовою оригіналу): «…Гл.врач ОСОБА_1 я считаю организовал коррупционную группировку.», «гл.врач ОСОБА_1 нераціонально использует кошти…», «…Ходят слухи, что и гл.врач ОСОБА_1 берет взятки за свои услуги, которые обязан делать безплатно…По другому это все коррупция.» (т.1 а.с. 42, зворот, 43); 16.02.2015 року до Рубіжанського МВ ГУМВС із заявою, в який зазначив (мовою оригіналу): «гл.вр. ОСОБА_1 он всем и всюду врет что документы знищені, а это не так. Это уже злочин…Чому злочинець ще працює на цій посаді? … Він не достоєн цієї посади!...» (т.1 а.с. 203).

Відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 04.11.1950 року, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і свобод людини» від 11.09.1997 року, кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів.

Відповідно ч. 1, 3 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сімї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Негативна інформаці, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила не доведе протилежного.

Відповідно ч. 1 ст. 270 ЦК України відповідно до Конституції України фізична особа має право, зокрема, на повагу до гідності та честі.

У пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27.02.2009 року зазначено, що під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності.

Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Відповідно до ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

На вищезазначені звернення ОСОБА_3 були надані наступні відповіді:

З наданої начальником управління охорони здоров'я Рубіжанської міської ради ОСОБА_6 відповіді від 25.07.2014 року № 01-25-492 на звернення ОСОБА_3 від 16.07.2014 року, вбачається, що довідка про заробітну плату ОСОБА_3 за період з 21.05.1987 року по 13.07.1987 року на підставі зробленого ОСОБА_3 розрахунку не може бути видана внаслідок відсутності документів, які б підтверджували правомірність її видачі, спірне питання було розглянуто Кремінським районним судом Луганської області та рішенням від 28.05.2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 23.07.2013 року було відмовлено ОСОБА_3 (т.1 а.с. 127).

З наданої головним лікарем КУ «Рубіжанська центральна міська лікарня» ОСОБА_1 відповіді від 20.11.2014 року № 01-20-280 на звернення ОСОБА_3 від 17.11.2014 року, вбачається, що довідка про заробітну плату ОСОБА_3 за період з 21.05.1987 року по 13.07.1987 року на підставі зробленого ОСОБА_3 розрахунку не може бути видана внаслідок відсутності документів, які б підтверджували правомірність її видачі, спірне питання було розглянуто Кремінським районним судом Луганської області та рішенням від 28.05.2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 23.07.2013 року було відмовлено ОСОБА_3, також ОСОБА_3 повідомлено, що в разі подальшого надходження від нього листів з образами та наклепом відносно керівництва та співробітників лікарні, ОСОБА_1 змушений буде звернутися до суду та накласти на ОСОБА_3 стягнення за поведінку несумісну с етикою лікаря (т.1 а.с. 11).

З наданої прокурором міста Рубіжне Онуфрієнком О.В. відповіді від 03.02.2015 року № 07/75р-15 на звернення ОСОБА_3 від 29.01.2015 року, вбачається, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» заяви ОСОБА_3 надіслані за належністю до Департаменту охорони здоров'я Луганської обласної державної адміністрації (т.1 а.с. 44).

З наданої головним лікарем КУ «Рубіжанська центральна міська лікарня» ОСОБА_1 відповіді від 02.02.2015 року № 01-20-23 на звернення ОСОБА_3 від 30.01.2015 року, вбачається, що довідка про заробітну плату ОСОБА_3 за період з 21.05.1987 року по 13.07.1987 року на підставі зробленого ОСОБА_3 розрахунку не може бути видана внаслідок відсутності документів, які б підтверджували правомірність її видачі, спірне питання було розглянуто Кремінським районним судом Луганської області та рішенням від 28.05.2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 23.07.2013 року було відмовлено ОСОБА_3, також ОСОБА_3 повідомлено, що в разі подальшого надходження від нього листів з образами та наклепом відносно керівництва та співробітників лікарні, ОСОБА_1 змушений буде звернутися до суду та накласти на ОСОБА_3 стягнення за поведінку несумісну с етикою лікаря (т.1 а.с. 94).

З наданої заступником міського голови Рубіжанської міської ради Тарабановським М. відповіді від 10.03.2015 року № 07-168 на звернення ОСОБА_3 від 05.02.2015 року, вбачається, що звернення розглянуто то повідомлено ОСОБА_3, що для отримання довідки про заробітну плату особа має написати заяву з вимогою видати їй таку довідку, для видачі якої необхідний особовий рахунок (т.1 а.с. 232).

У своїй відповіді від 12.02.2015 року № 01-25-123 начальник управління охорони здоров'я Рубіжанської міської ради ОСОБА_6 на звернення ОСОБА_3 від 10.02.2015 року, зазначає: «Ваші звинувачення у корупції та хабарництві відносно головного лікаря ОСОБА_1… є безпідставними та носять образливий характер, тому вимагаємо від Вас негайно припинити свої незаконні дії та вибачитися перед вказаними працівниками.» (т.1 а.с. 53).

Згідно висновку старшого оперуповноваженого СДСБЕЗ Рубіжанського МВ ГУМВС України у Луганській області майора міліції Жоріна Є.О., розглянувши звернення ОСОБА_3 від 20.02.2015 року (датоване 16.02.2015 року) за фактом зловживання службовим становищем головним лікарем ОСОБА_1 встановлено, що в діях громадянина ОСОБА_1 відсутні ознаки злочину передбаченого ст.. 364 КК України, розгляд матеріалів припинено (т.1 а.с. 205).

Суд, проаналізувавши звернення ОСОБА_3, в яких міститься інформація, яку ОСОБА_1 вважає негативною та відповіді посадових осіб на ці звернення, приходить до висновку, що доказів того, що викладена у заявах та зверненнях ОСОБА_3 негативна інформація щодо ОСОБА_1 є достовірною, ОСОБА_3 не надано.

Разом з тим, негативна інформаці була викладена ОСОБА_3 у заявах та зверненнях до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб - начальника Управління охорони здоров'я Рубіжанської міської ради ОСОБА_6, прокурору міста Рубіжне, до Рубіжанського МВ ГУМВС України в Луганській області, Рубіжанської міської ради на ім'я ОСОБА_12, саме до компетенції яких відноситься розгляд таких звернень, здійснення перевірки такої інформації та надання відповіді згідно з приписами ст. 40 Конституції України, тому на думку суду, це не є поширенням недостовірної інформації.

Отже, виходячи з зазначеного вище, судом відхиляються доводи ОСОБА_1 про поширення ОСОБА_3 негативної інформації стосовно нього.

Також, суд відхиляє викладені в позовній заяві ОСОБА_1 доводи про поширення недостовірної інформації про нього у позовній заяві ОСОБА_3, поданої до Рубіжанського міського суду Луганської області (т.1 а.с. 12), оскільки право особи на звернення до суду, передбачено ст. 3 ЦПК України та реалізація цього права не є поширенням неправдивих відомостей, оскільки ОСОБА_3 звертався до суду за захистом свої прав, а не з метою принизити честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1, з врахуванням зазначення ОСОБА_3 в позовній заяві відповідача Комунальної установи «Рубіжанська центральна міська лікарня», при цьому 16.02.2015 року вказана позовна заява ОСОБА_3 була залишена Рубіжанським міським судом Луганської області без розгляду (т.1 а.с. 47).

У пункті 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27.02.2009 року зазначено, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою (ст. 40 Конституції України), в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскільки ОСОБА_3 було використане право на звернення, передбачене ст. 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації, відсутні підстави спростування інформації, яка викладена ним у заявах адресованих начальнику Управління охорони здоров'я ОСОБА_6 від 16.07.2014 року та від 10.02.2015 року (т.1 а.с. 7, 42-43), у заяві адресованої прокурору міста Рубіжне Онуфрієнку О. від 29.01.2015 року (т.1 а.с. 44 зворот, 45), у скарзі адресованої до Рубіжанської міської ради на ім'я ОСОБА_12 від 05.02.2015 року (т.1 а.с. 41), у заяві адресованої до Рубіжанського МВ ГУМВС від 16.02.2015 року (т.1 а.с. 203).

Стосовно інформації, яка викладена у заявах ОСОБА_3 від 17.11.2014 року та від 30.01.2015 року, які він адресував головному лікарю ОСОБА_1, суд приходить до висновку, що також відсутні підстави для спростування цієї інформації оскільки повідомлення цієї інформації виключно особі, відносно якої вона стосується, не є розповсюдженням чи поширенням цієї інформації.

Також, суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 в своїх зверненнях висловив свої погляди, думки та оціночні судження, а не факти, тому ця інформація не потребує підтвердження її правдивості, через те, доводити їх правдивість ОСОБА_3 не повинен, оскільки це є порушенням свободи поглядів, гарантованою ст. 10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 04.11.1950 року.

Крім того, на думку суду, висловлення ОСОБА_3 у його заявах та зверненнях на адресу ОСОБА_1, які досліджувалися судом, не містять в собі брутальних, принизливих чи непристойних виразів, та як наслідок не є такими, що порочать чи принижують честь, гідність чи ділову репутацію ОСОБА_1 та завдають йому шкоди.

У п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27.02.2009 року зазначено, що суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя. Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Як було встановлено судом, позивач ОСОБА_1 займає посаду головного лікаря КУ «Рубіжанська центральна міська лікарня», а отже є публічною особою.

В своїх зверненнях від 17.11.2014 року та від 30.01.2015 року ОСОБА_3 звертався до ОСОБА_1 як до головного лікаря, тобто до публічної особи, зазначаючи інформацію не про приватне життя позивача, а стосовно виконання позивачем своїх службових обов'язків як головним лікарем та зазначаючи своє суб'єктивне ставлення до діяльності цієї публічної особи (т.1 а.с. 8-10, 42-43).

В своїх зверненнях від 16.07.2014 року, від 29.01.2015 року, від 05.02.2015 року, від 10.02.2015 року, від 16.02.2015 року ОСОБА_3 звертався до відповідних органів, в яких також зазначав інформацію стосовно діяльності ОСОБА_1 як головного лікаря та так само зазначав своє суб'єктивне бачення до цієї публічної діяльності ОСОБА_1 (т.1 а.с. 7, 42-43, 44 зворот, 45, 41).

Таким чином, суд вважає, що висловлювання ОСОБА_3 в його заявах та зверненнях ґрунтуються на його суб'єктивній оцінці публічної діяльності ОСОБА_1 як головного лікаря, при цьому межі застосування гострої та жорсткої критики з приводу виконання головним лікарем своїх функцій є більш широкими порівняно з пересічним громадянином.

У статті 16 ЦК України зазначені способи захисту цивільних прав та інтересів. У статті 277 ЦК містяться способи спростування недостовірної інформації.

Зазначеними статтями 16 та 277 ЦК України не передбачено примусове змушення фізичної особи спростувати ці відомості шляхом надсилання листів з письмовим спростуванням неправдивої інформації, також не передбачено примусове вибачення перед особою в присутності інших осіб.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимоги за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 є необґрунтованими, тому суд відмовляє в задоволенні цих вимог повністю.

Розглядаючи зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої незаконним рішенням органів державної влади, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

В зустрічній позовній заяві ОСОБА_3 зазначає, що бездіяльністю головного лікаря ОСОБА_1, як посадової особи органу державної влади, яка виразилася в невидачі ОСОБА_3 довідки про заробітну плату за 1987 рік спричинена матеріальна шкода у розмірі 30000,00 гривень та моральна шкода в розмірі 60000,00 гривень.

В обґрунтування розміру та спричинення матеріальної шкоди ОСОБА_3 зазначає, що невидача йому довідки про заробітну плату головним лікарем ОСОБА_1 є знущанням над ОСОБА_3, яке призвело до погіршення його стану здоров'я та необхідності витрачатися на ліки.

Суд відхиляє вказані вище доводи ОСОБА_3 стосовно наявності та розміру матеріальної шкоди, оскільки ОСОБА_3 до суду під час розгляду справи не надано належних та допустимих доказів, в підтвердження понесення ним будь-яких витрат, які позивач зробив або мусив би зробити для відновлення свого порушеного права та в підтвердження розміру цих витрат.

Під час розгляду справи, ОСОБА_3 суду надано документи, які підтверджують наявність у нього чисельних захворювань, втім суд відхиляє доводи ОСОБА_3 про те, що його захворювання стали наслідком бездіяльності ОСОБА_1, оскільки відповідно до медичних документів, що містяться в матеріалах справи захворювання ОСОБА_3 пов'язані з його участю в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Також, в судовому засіданні було встановлено, що видачу довідок про розмір заробітної плати здійснює Управління охорони здоров'я Рубіжанської міської ради за підписом начальника управління та головного бухгалтера управління, а не головний лікар КУ «Рубіжанська центральна міська лікарня» як то зазначає ОСОБА_3 в своєму зустрічному позові.

Разом з цим, суд приймає до уваги доводи ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_3 Управлінням охорони здоров'я неодноразово було видано довідки про його заробітну плату за період з 21.05.1987 року по 13.07.1987 року, проте ОСОБА_3 не влаштовує розмір заробітної плати, зазначений в цих довідках (т.1 а.с. 57, 58, 60).

Тому, не знайшли свого підтвердження доводи ОСОБА_3, викладені в зустрічному позові, стосовно бездіяльності ОСОБА_1, яка виражається у невидачі довідки про заробітну плату.

Крім того, рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 28.05.2013 року, залишеним ухвалою апеляційного суду Луганської області від 23.07.2013 року без змін, в задоволенні позову ОСОБА_3 до КУ «Рубіжанська центральна міська лікарня» про зобов'язання здійснити перерахунок заробітної плати та видати довідку про заробітну плату за період з 21.05.1987 року по 13.07.1987 року - відмовлено (т.1 а.с. 115-116, 132-133).

Таким чином, оскільки в судовому засіданні не було встановлено спричинення ОСОБА_3 бездіяльністю головного лікаря ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди, за відсутністю в матеріалах справи доказів спричинення такої шкоди, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача матеріальної шкоди у розмірі 30000,00 гривень та моральної шкоди у розмірі 60000,00 гривень за їх безпідставністю.

Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відсутні підстави як для задоволення первісного позову ОСОБА_1, так і зустрічного позову ОСОБА_3

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, в зв'язку з відмовою у первісному позові ОСОБА_1, сплачений ним судовий збір покладається на нього, а в зв'язку з тим, що ОСОБА_3 звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір», судовий збір за подання зустрічного позову покладається за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

вирішив:

В задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди - відмовити повністю.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої незаконним рішенням органів державної влади - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя О.Ш. Мирошникова