Ухвала суду № 43161713, 10.03.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2015 р.Справа № 820/18024/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

за участю секретаря судового засідання Клочко Ю.О. Касян В. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2015р. по справі № 820/18024/14

за позовом Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна

до Державної фінансової інспекції в Харківській області

про скасування вимоги,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна (далі - ХНУ ім. В.Н. Каразіна, позивач), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної фінансової інспекції в Харківській області (далі - ДФІ в Харківській області, відповідач), в якому, з урахуванням уточнень, просив суд скасувати пункт 2 вимоги Державної фінансової інспекції в Харківській області від 25.04.2014 р. №032-25/4615 про усунення виявлених ревізією порушень, а саме: Університетом недоотримано власних надходжень в результаті надання платної послуги з проживання в гуртожитках студмістечка за заниженою вартістю, порядок визначення якої передбачений законодавством, за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2013 р. в загальній сумі 1771734,80 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2015 р. у задоволенні адміністративного позову Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна - відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову - про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного її вирішення.

В судовому засіданні представники позивача повністю підтримали вимоги апеляційної скарги та просили їх задовольнити.

Представник відповідача вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а оскаржувану постанову такою, що ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що фахівцями Державної фінансової інспекції в Харківській області проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за період з 01.01.2012 р. по 28.02.2014 р., за результатами якої складено Акт ревізії фінансово-господарської діяльності вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації, що належать до сфери управління Міністерства освіти і науки України, в Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна за період з 01.01.2012р. по 28.02.2014 року №032-11/3 від 03.04.2014 року (далі - акт ревізії, Акт, Т.1, а.с.10-187).

Позивачем до Державної фінансової інспекції в Харківській області надано заперечення щодо акту ревізії від 03.04.2014 року №032-11/3 (вих.№0102-11/182 від 07.04.2014 року, Т.1, а.с.196-199).

ДФІ в Харківській області листом вих.№032-25/4530 від 24.04.2014 року надіслано на адресу позивача Висновок на заперечення до акту ревізії фінансово-господарської діяльності Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна №032-11/3 від 03.04.2014 року (Т.1, а.с.200-214).

Відповідачем 25.04.2014 року з посиланням на Акт ревізії від 03.04.2014 року №032-11/3 винесено Вимогу про усунення виявлених ревізією порушень №032-25/4615, пункт 2 якої викладено у наступній редакції: "Документальною ревізією також встановлено, що Університетом недоотримано власних надходжень в результаті надання платної послуги з проживання в гуртожитках студмістечка за заниженою вартістю, порядок визначення якої передбачений законодавством, за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2013 р. в загальній сумі 1771734,80 грн., у зв'язку з чим забезпечити відшкодування винними особами шкоди, заподіяної університету, в порядку і розмірах, передбачених ст. ст. 130-136 Кодексу законів про працю України" (Т.1, а.с.7-8).

Відповідно до листа ДФІ в Харківській області від 25.04.2014 року №032-25/4616 на ім'я ректора ХНУ ім. В.Н.Каразіна позивача попереджено про неналежне виконання ХНУ ім. В.Н. Каразіна бюджетного законодавства (Т.2, а..246-247).

Листом ДФІ в Харківській області від 28.04.2014 року №032-25/4699 на ім'я Начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області (для виконання), Міністра освіти і науки України (для інформування), ректора ХНУ імені ОСОБА_2 (для інформування) відповідач звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області із проханням зупинити операції із бюджетними коштами Університету за спеціальним реєстраційним рахунком на строк до 30 днів у зв'язку із неусуненням фінансових порушень, виявлених за результатами проведеної ревізії (Т.2, а.с.248-249).

Разом з вищезазначеним листом відповідачем також направлено адресатам Розпорядження від 28.04.2014 року №111 про зупинення операцій з бюджетними коштами (Т.2, а.с.250-251).

Відповідно до пункту 7 Наказу "Про результати ревізії ДФІ фінансово-господарської діяльності університету за період з 01.01.2012 року по 28.02.2014 року" від 30.04.2014 р. №0801-1/182 за підписом в.о. ректора ОСОБА_3 начальнику планово-фінансового відділу ОСОБА_4 запропоновано відшкодувати матеріальну шкоду, що виникла у зв'язку з недоотриманням власних надходжень у результаті надання платної послуги з проживання студентів у гуртожитках студмістечка за заниженою вартістю в розмірі середнього місячного заробітку - 4989,72 грн., згідно зі ст. ст. 130, 132 КЗПП України (Т. 2, а.с.145-147).

Згідно з пунктом 5 Плану заходів щодо усунення недоліків у фінансово-господарській діяльності Харківського національного університету імені ОСОБА_2, виявлених за результатами ревізії ДФІ в Харківській області згідно з Актом від 03.04.2014 р. № 032-11/3 (додаток №1 до наказу №0801-1/182 від 30.04.2014 року), начальника планово-фінансового відділу ОСОБА_4 зобов'язано здійснювати контроль за виконанням вимог і пропозицій, поданих ДФІ, проводити ретельний аналіз стану додержання фінансової дисципліни, посилити контроль щодо штатної дисципліни, забезпечувати ефективне використання фонду оплати праці, застосовувати всі можливі заходи для правильного складання бюджетної звітності та визначення потреби в бюджетних коштах (Т.2, а.с.148-150).

На виконання пункту 7 наказу №0801-1/182 від 30.04.2014 року сума в розмірі середнього місячного заробітку (4989,72 грн.) була внесена ОСОБА_4 у касу університету за квитанцією до прибуткового касового ордеру №375 від 08.05.2014 р. та перерахована університетом у дохід бюджету відповідно до платіжного доручення №2 від 08.05.2014 р. (Т.2, а.с.151-152).

Відповідно до наказу №0103-1/415 від 20.11.2014 року за підписом в.о. ректора В.В. Александрова, враховуючи висновок експертного економічного дослідження Науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса від 30.07.2014 р. №7414, скасовано пункт 7 наказу №0801-1/182 від 30.04.2014 р.

Не погоджуючись з п. 2 вимоги Державної фінансової інспекції в Харківській області від 25.04.2014 р. №032-25/4615 про усунення виявлених ревізією порушень, а саме: Університетом недоотримано власних надходжень в результаті надання платної послуги з проживання в гуртожитках студмістечка за заниженою вартістю, порядок визначення якої передбачений законодавством, за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2013 р. в загальній сумі 1771734,80 грн., позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що зазначення відповідачем у п.2 вимоги підстав для зобов'язання позивача забезпечити відшкодування винними особами шкоди, заподіяної університету, в порядку і розмірах, передбачених ст.ст. 130-136 Кодексу законів про працю України, які зроблені на підставі висновків акту ревізії, не суперечить вимогам чинного законодавства; оскаржувана частина п.2 вимоги про усунення виявлених ревізією порушень від 25.04.2014 р. №032-25/4615 не порушує охоронювані законом права та інтереси позивача.

Так, згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23.04.2011 року № 499/2011, Державна фінансова інспекція України (далі - Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає стягнення, санкції до осіб, винних у порушенні законодавства; передає правоохоронним органам матеріали ревізій у разі встановлення порушень законодавства, що передбачають кримінальну відповідальність або містять ознаки корупційних діянь; інформує правоохоронні органи про факти інших виявлених порушень законодавства (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 15 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", згідно з якими органу державного фінансового контролю надається право порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що орган державного фінансового контролю зобов'язаний та має право здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

Так, відповідно до п. 46 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 року № 550, якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Про усунення виявлених ревізією фактів порушення законодавства цей об'єкт контролю у строк, визначений вимогою про їх усунення, повинен інформувати відповідний контролюючий орган з поданням завірених копій первинних, розпорядчих та інших документів, що підтверджують усунення порушень.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених норм права, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання.

Суд зазначає, що позивачем оскаржується у порядку адміністративного судочинства перша частина пункту 2 вимоги, а саме: "Університетом недоотримано власних надходжень в результаті надання платної послуги з проживання в гуртожитках студмістечка за заниженою вартістю, порядок визначення якої передбачений законодавством, за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2013 р. в загальній сумі 1771734,80 грн.", у той же час позивачем не оскаржується до суду друга частина пункту 2 вимоги щодо зобов'язання позивача контролюючим органом забезпечити відшкодування винними особами шкоди, заподіяної університету, в порядку і розмірах, передбачених ст.ст. 130-136 Кодексу законів про працю України.

Станом на момент звернення до суду позивачем виконано п.2 вимоги, а саме перераховано в дохід бюджету винною особою суму у розмірі середнього місячного заробітку.

Враховуючи законодавчо визначені завдання адміністративного судочинства, суд оцінює зміст оскаржуваної позивачем частини 1 п. 2 Вимоги про усунення виявлених ревізією порушень та зазначає, що у цій частини п.2 відповідачем вказано лише про встановлення відповідачем факту порушення позивачем норм чинного законодавства при визначенні вартості платної послуги з проживання у гуртожитках студмістечка, що призвело до недоотримання позивачем власних надходжень від надання вказаної послуги.

Щодо посилань позивача на те, що висновки відповідача про порушення у вигляді недоотримання університетом власних надходжень в результаті надання платної послуги з проживання у гуртожитках студмістечка за заниженою вартістю в загальній сумі 1771734,80 грн., про що зазначено у пункті 2 вимоги, є предметом перевірки органами прокуратури і міліції, суд першої інстанції зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до постанови прокуратури міста Харкова про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 23.05.2014 року до прокуратури міста Харкова надійшов лист Державної фінансової інспекції в Харківській області №032-26/5317 від 15.05.2014 року щодо проведеної планової ревізії фінансово-господарської діяльності Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, за результатами якої складено акт від 03.04.2014 року №032-11/3.

На підставі відомостей, зазначених у вищевказаному листі та акті ревізії (надісланого до прокуратури міста Харкова відповідно до супровідного листа вих.№032-26/5343 від 16.05.2014 року на запит прокуратури міста Харкова вх.№2-929 від 16.05.2014 року - а.с.Т.2, а.с.217-218), прокуратурою міста Харкова постановлено провести перевірку дотримання вимог Бюджетного кодексу України та іншого законодавства в діяльності Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (Т.2, а.с.205-206).

Доказів оскарження вищезазначеної постанови прокуратури міста Харкова від 23.05.2014 року позивачем до суду не надано.

У матеріалах справи також наявний лист Прокуратури міста Харкова №04-32-295/14 від 27.05.2014 року, відповідно до якого відповідача повідомлено про те, що прокуратурою розглянуто лист №032-26/5343 від 16.05.2014 року (яким надіслано на адресу прокуратури акт ревізії з додатками) та внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42014220010000011, враховуючи те, що в діях службових осіб університету прокуратурою вбачаються ознаки складів злочинів, передбачених п.2 ст.367, п.2 ст.191, п.2 ст.366 КК України (Т.2, а.с.219-220).

Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо надіслання відповідачем до прокуратури міста Харкова вимоги Державної фінансової інспекції в Харківській області від 25.04.2014 р. №032-25/4615 про усунення виявлених ревізією порушень.

У той же час приписами норм чинного законодавства передбачено обов'язок органів Держфінінспекції України інформувати правоохоронні органи про виявлені порушення законодавства за результатами проведення ревізії та, за наявності відповідних підстав, передавати ревізійні матеріали.

Так, пунктом 5.3 Порядку взаємодії органів державної контрольно-ревізійної служби, органів прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки України, затвердженого Наказом Головного контрольно-ревізійного управління України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України від 19.10.2006 року №346/1025/685/53 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за №1166/13040, регламентовано, що в разі виявлення порушень законодавства ревізією, проведеною не за зверненнями правоохоронних органів, ревізійні матеріали, у яких зафіксовано порушення, що передбачають кримінальну відповідальність або містять ознаки корупційних діянь, передаються до правоохоронного органу в повному обсязі у визначені пунктом 5.2 цього Порядку строки. Якщо такою ревізією виявлено порушення законодавства, за які не передбачено кримінальну відповідальність або які не містять ознаки корупційних діянь, орган ДКРС у визначені пунктом 5.2 цього Порядку строки письмово інформує про такі порушення правоохоронні органи.

Порядок застосування відповідних заходів реагування правоохоронними органами до осіб, у діях яких вбачаються ознаки складу злочину, регламентовано приписами Кримінально-процесуального кодексу України, Законів України "Про прокуратуру", "Про міліцію", "Про Службу безпеки України" та відповідними підзаконними нормативно-правовими актами, при цьому захист прав та законних інтересів осіб здійснюється компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, а саме судом, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ.

До такого висновку суд приходить з огляду на приписи ст.55 Конституції України та ст.17 КАС України із врахуванням висновків, викладених у Рішенні Конституційного суду України №19-рп/2011 від 14.12.2011 року у справі №1-29/2011.

Таким чином, проведення розслідувань, перевірок та інших дій правоохоронними та контролюючими органами з використанням висновків, зроблених відповідачем під час ревізії, на проведення яких посилається позивач, не є підставою для визнання факту завдання шкоди діловій репутації позивача, оскільки позивач не позбавлений права захистити свою репутацію та оскаржити протиправні, на його думку, дії будь-яких правоохоронних та контролюючих органів.

У той же час здійснення контролюючими та правоохоронними органами відповідних процесуальних дій з дотриманням вимог чинного законодавства є не тільки правом, але й обов'язком таких органів.

Здійснення правоохоронними органами у межах наданої законодавцем компетенції певних дій відповідає завданням кримінального провадження, якими є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України).

З урахуванням вищевикладеного та з огляду на конституційно встановлений принцип презумпції невинуватості, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що повідомлення відповідачем у встановленому законодавством порядку органів прокуратури про виявлені під час ревізії порушення університетом приписів норм чинного законодавства не порушує прав та законних інтересів позивача.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. у справі № 1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) розтлумачено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", а саме зазначено, що цей термін треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Законний інтерес - це юридичний інтерес, що заснований на законі і випливає з нього, схвалюється ним, хоча і не закріплений у конкретних правових нормах. Так можна говорити про загальні законні інтереси осіб - учасників адміністративного процесу (досягнення юридично значущого результату, прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі) і персоніфіковані законні інтереси (інтерес особи у встановленні конкретних фактів, що доводять його невинність у вчиненні адміністративного правопорушення або обґрунтовують його позицію у зв'язку зі зверненням у компетентний державний орган).

Вимагаючи скасування оскаржуваної частини пункту 2 Вимоги, позивач не зазначає та не надає до суду будь-яких доказів того, яким чином висновки, викладені відповідачем у п. 2 Вимоги, призвели до порушення законних прав та інтересів позивача.

Посилання позивача на те, що висновки, викладені у Вимозі, порочать ділову репутацію університету суд першої інстанції не прийняв до уваги, оскільки позивачем на підтвердження зазначеної обставини не надано суду ані будь-яких доказів, ані будь-якого правового обґрунтування такого твердження (у тому числі не доведено факт розміщення у мережі Інтернет негативної інформації стосовно саме позивача).

Суд також зауважує, що оскарження рішення суб'єкта владних повноважень як правового акту індивідуальної дії у розумінні приписів п.1 ч.2 ст. 17 КАС України зумовлюється існуванням такої обставини як створення реальних правових наслідків для особи внаслідок винесення суб'єктом владних повноважень певного рішення.

Позивачем оскаржується частина пункту вимоги, що не містить будь-яких характеристик управлінського рішення та не породжує для позивача жодних правових наслідків, а фактично є лише посиланням на висновки акту перевірки та обставини, викладені в ньому, при цьому позивач не оскаржує порушене перед керівником підконтрольної установи питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях, що безпосередньо характеризує вимогу про усунення виявлених порушень як правовий акт індивідуальної дії.

Зазначення відповідачем у п.2 вимоги тієї обставини, що Університетом недоотримано власних надходжень в результаті надання платної послуги з проживання в гуртожитках студмістечка за заниженою вартістю, порядок визначення якої передбачений законодавством, за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2013 р. в загальній сумі 1771734,80 грн., є посиланням на виявлені контролюючим органом під час ревізії порушення позивачем вимог законодавства, судженням, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка такого судження може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, прийнятого на підставі такого акта, тобто оскарження безпосередньо зобов'язання позивача забезпечити відшкодування винними особами шкоди, заподіяної університету, в порядку і розмірах, передбачених ст.ст. 130-136 Кодексу законів про працю України.

До такого висновку суд приходить на підставі системного аналізу вищенаведених норм права та з урахуванням висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 10.09.2013 р. у справі №21-237а13., яка в силу приписів ст.244-2 КАС України є обов'язковою для всіх судів України.

Суд не вважає доцільним надавати оцінку наявним у справі доказам щодо правомірності та обґрунтованості висновків відповідача, викладеним у оскаржуваній частині п.2 вимоги, оскільки зазначена частина вимоги не має будь-яких характеристик управлінського рішення та має для позивача жодних правових наслідків.

Як встановлено судом першої інстанції, станом на момент звернення до суду позивачем виконано другу частину п.2 вимоги та відшкодовано в дохід бюджету шкоду, заподіяну університету, в порядку і розмірах, передбачених чинним законодавством, що також не заперечувалось представниками сторін по справі.

Посилання позивача на скасування пункту 7 наказу №0801-1/182 від 30.04.2014 р., яким начальнику планово-фінансового відділу запропоновано відшкодувати матеріальну шкоду, що виникла у зв'язку з недоотриманням власних надходжень у результаті надання платної послуги з проживання студентів у гуртожитках студмістечка за заниженою вартістю в розмірі середнього місячного заробітку (на підставі наказу №0103-1/415 від 20.11.2014 р.) суд не приймає до уваги, оскільки в матеріалах справи наявні докази (копія платіжного доручення №2 від 08.05.2014 року), які свідчать про виконання позивачем другої частини зазначеного пункту вимоги. Позивачем не надано до суду доказів скасування пункту 7 наказу №0801-1/182 від 30.04.2014 р. станом на момент звернення до суду.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Частиною 2 ст.11 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

При цьому, суд при прийнятті рішення враховує, чи діяв суб'єкт владних повноважень згідно з вимогами норм права та чи не порушено цими діями прав позивача.

За приписами ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що зазначення відповідачем у п.2 вимоги підстав для зобов'язання позивача забезпечити відшкодування винними особами шкоди, заподіяної університету, в порядку і розмірах, передбачених ст.ст. 130-136 Кодексу законів про працю України, які зроблені на підставі висновків акту ревізії, не суперечить вимогам чинного законодавства; оскаржувана частина п.2 вимоги про усунення виявлених ревізією порушень від 25.04.2014 р. №032-25/4615 не порушує охоронювані законом права та інтереси позивача.

Оскільки доказів протилежного до суду не надано, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" № 2939-XII (далі - Закон № 2939-XII) здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011 (далі - Положення, Держфінінспекція відповідно), визначено, що Держфінінспекція є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах або міжрайонні, об'єднані в районах та містах територіальні органи, головних інспекторів у районах та містах (пункт 7 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція має право в установленому порядку, зокрема: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (підпункт 15); у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (підпункт 18); при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (підпункт 21).

Положенням установлено, що Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб і, у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми узгоджуються з положеннями статті 10 Закону № 2939-ХІІ, якою визначено права органу державного фінансового контролю. Зокрема, пунктом 7 передбачено право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Згідно з пунктом 10 статті 10 Закону № 2939-ХІІ органу державного фінансового контролю надано право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а відповідно до пункту 13 цієї норми - при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2939-XII законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.

Таким чином, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного і місцевих бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства має право пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки.

У справі, яка розглядається, Інспекція пред'явила вимоги, які вказують на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення.

Зважаючи на те, що збитки відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не за поданням адміністративного позову підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Така правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 15 квітня 2014 року (справи №№ 21-40а14, 21-63а14), 13 травня 2014 року (справа № 21-89а14,) 20 травня 2014 року (справа № 21-93а14), від 28.10.2014р. (справа № 21-462а14).

За таких обставин, підстав для задоволення позову ХНУ ім. В.Н. Каразіна немає, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують з підстав, наведених вище.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2015р. по справі № 820/18024/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Пянова Я.В.Судді Зеленський В.В. Чалий І.С. Повний текст ухвали виготовлений 16.03.2015 р.