Постанова № 43161481, 17.03.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2015 р. Справа № 922/1286/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Ільїн О.В.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Станішевського І.С., за довіреністю від 13.05.2014р. №14-125.

відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ (вх. № 342Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 22.12.2014р.

у справі №922/1286/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до відповідача Нововодолазького підприємства теплових мереж, смт. Нова Водолага, Нововодолазький район, Харківська область

про стягнення 106 610,29 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.12.2014р. у справі № 922/1286/14 (суддя Смірнова О.В.) позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Нововодолазького підприємства теплових мереж про стягнення 106 610,29 грн. задоволено частково; стягнуто з Нововодолазького підприємства теплових мереж на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3 176,47 грн. пені, 6 352,95 грн. 3% річних, 6 432,56 грн. штрафу, 4 166,99 грн. інфляційних втрат та 2 132,21 грн. судового збору; в стягненні 28 588,28 грн. пені та 57 893,04 грн. штрафу відмовлено; відстрочено виконання рішення до 22 червня 2015 року.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 22.12.2014р. у справі № 922/1286/14 скасувати в частині відмови у стягненні пені у розмірі 28 588,28 грн. та штрафу в сумі 57 893,40 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача частини пені у розмірі 28 588,28 грн. та штрафу в сумі 57 893,40 грн. у стягненні яких було відмовлено; скасувати рішення господарського суду Харківської області від 22.12.2014р. у справі №922/1286/14 в частині надання відстрочки у виконанні рішення до 22.06.2015р. та прийняти нове рішення в цій частині, яким відмовити відповідачу у наданні відстрочки виконання рішення суду; в іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 22.12.2014р. у справі №922/1286/14 залишити без змін; судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування своєї правової позиції апелянт зазначає, що місцевим господарським судом неправомірно застосовано приписи статті 83 Господарського процесуального кодексу, статей 551, 549 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, зокрема, необґрунтовано зменшено розмір пені та штрафу на 90%.

Крім того, вказує на те, що у відповідача відсутні будь-які підстави, які б могли ускладнити або унеможливити виконання судового рішення, а тому, на думку позивача, обставини для розстрочення виконання судового рішення відсутні.

Автоматизованою системою документообігу Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (справу) призначено для розгляду судді-доповідачу Терещенко О.І.

Розпорядженням секретаря судової палати №1 Харківського апеляційного господарського суду від 20.01.2015р. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Ільїн О.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.01.2015р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Ільїн О.В.) прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 17.02.2015р. об 11:30 год.

13.02.2015р. від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№2367), у зв'язку з необхідністю ознайомлення з матеріалами справи та надання пояснень та документів в їх обґрунтування.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17.02.2015р. розгляд справи відкладено на 17.03.2015р., у зв'язку з задоволенням клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

16.03.2015р. на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справу на іншу дату, у зв'язку з хворобою представника. (вх.№4203).

Дане клопотання відхиляється колегією суддів апеляційної інстанції у зв'язку з недоведеністю заявником наявності поважної причини щодо неможливості забезпечити участь свого представника в судовому засіданні та у зв'язку з закінченням строку, встановленого ч.1 ст.102 ГПК України для розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду.

У судовому засіданні 17.03.2015р. представник позивача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №6102214393203, проте не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.

Враховуючи належне повідомлення відповідача про час та місце засідання суду, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами без участі представника відповідача, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

18.07.2012р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Нововодолазьким підприємством теплових мереж (покупець) був укладений договір № 64-2012-БО-31 про закупівлю природного газу (далі - договір), у відповідності до умов якого позивач зобов'язується поставити відповідачу природний газ, а відповідач, прийняти та оплатити його на умовах договору.

Пунктом 6.1. договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Сторони погодили, що цей договір набуває чинності з дати підписання та скріплення печатками сторін, і діє в частині поставки газу з 01 серпня 2012 року до 31 грудня 2012 року, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення. (п.11.1 договору).

На виконання умов договору позивачем у жовтні - грудні 2012 року поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 1 332 547,91 грн., що підтверджується актами приймання - передачу природного газу від 31.10.2012 р., від 30.11.2012 р., від 30.11.2012 р., від 31.12.2012 р., які підписані обома сторонами та скріплені печатками сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач розрахувався за отриманий природний газ, але несвоєчасно, що підтверджено витягом операцій за договором № 64-2012-БО-31 від 18.07.2012р. з 01.01.2012 р. по 31.01.2014 р.

У зв'язку з неналежним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасної оплати газу за договором, позивачем нараховано відповідачу 31 764,75 грн. пені, 6 352,95 грн. 3% річних, 64 325,60 грн. штрафу, 4 166,99 грн. інфляційних витрат.

Зазначене вище стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з позовною заявою в якій останній просив стягнути з відповідача на його користь інфляційних втрат у сумі 4 166 99 грн., 3% річних у сумі 6 352,95 грн., пені у сумі 31 764,75 грн., штрафу у сумі 64 352,60 грн.

22.12.2014р. господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вже зазначалось вище, позивачем нараховано відповідачу, за прострочку виконання грошового зобов'язання 6 352,95 грн. - 3% річних та 4 166,99 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом апеляційної інстанції перевірено правильність розрахунку 3% річних та інфляційних втрат.

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання місцевим господарським судом правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі 6 352,95 грн. та інфляційних втрат у сумі 4 166,99 грн.

Також, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з вимогами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Як свідчать матеріали справи, пунктом 7.2 договору від 18.07.2012р. 64-2012-БО-31, у разі невиконання покупцем умов п.6.1 цього договору щодо порядку проведення розрахунків, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф в розмірі 7% від суми простроченого платежу.

Отже, стягнення пені та штрафу у разі неналежного виконання взятих на себе зобов'язань покупця передбачено умовами укладеного між сторонами договору та узгоджується з приписами чинного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було нараховано відповідачу пеню у розмірі 31 764,75 грн. та 64 325,60 грн. штрафу.

Втім, як було зазначено вище, відповідач звернувся до місцевого господарського суду з клопотанням про зменшення розміру пені та штрафу на 90%.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Відповідно до п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру пені таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В обґрунтування заявленого клопотання, відповідач зазначає, що неможливість своєчасного виконання ним своїх зобов'язань підтверджується тим, що відповідач є комунальним підприємством, яке створено для задоволення потреб споживачів у тому числі державних органів у теплопостачанні у вигляді опалення та гарячого водопостачання, а тому своєчасні розрахунки за газ можливі тільки у разі, якщо своєчасно розраховуються за послуги теплопостачання вищевказані суб'єкти.

Згідно додатків № № 1, 2, 3 до відзиву на позовну заяву, заборгованість бюджетних установ перед відповідачем за послуги теплопостачання за 2012 рік складає 1 335,1 тис. грн., за 2013 рік - 654,6 тис. грн., за 2014 рік - 248 тис. грн.

Відповідно до листа Департаменту житлово - комунального господарства та розвитку інфраструктури м. Харкова від 13.05.2014р. №05-16/1077, починаючи з 2011 року субвенцій з Державного бюджету України на погашення заборгованості з різниці в тарифах, через невідповідність тарифів на послуги теплопостачання для бюджетних установ, організацій та інших споживачів, не надходило. Так, згідно додатку № 5 до відзиву на позовну заяву, заборгованість з різниці цін на газ бюджетних організацій з різниці в тарифах за 2011 рік складає 557,3 тис. грн., за 2012 рік - 71,7 тис. грн., що значно перевищує розмір боргу відповідача за поставлений природний газ.

Місцевим господарським судом встановлено, що відповідачем приймаються міри, щодо погашення заборгованості та на момент розгляду позову він повністю розрахувався за поставлений газ, строк затримки платежів незначний.

Крім того, відповідач просить звернути увагу на відсутність вини у його діях та посилається на невідповідність розміру пені та штрафу наслідкам порушення, та те, що порушення зобов'язання відповідачем не потягло за собою значних збитків для позивача, проте сплата штрафних санкцій зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інші інтереси, зокрема можливість постачання теплової енергії органам державної влади, місцевої влади, державним органам та організаціям, подальше банкрутство, у зв'язку із збитковістю діяльності та неможливістю виплати неспіврозмірних санкцій.

Відповідачем в обґрунтування своєї правової позиції надано до місцевого господарського суду податкову декларацію з податку на прибуток за 2013 р.; звіти про фінансовий стан разом з балансами та іншими річними фінансовими формами; звіти про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності підприємств від надання послуг теплопостачання; звіти з праці по підприємству та його підрозділам.

Також, як вбачається з висновку експертної установи - Науково - дослідного експертно - криміналістичного центру в Харківській області, діяльність підприємства є збитковою, коефіцієнт абсолютної ліквідності з початку 2012 року та на кінець 2012 року нижче нормативного значення, фінансова стійкість підприємства є дуже низькою, що створює передумови для його кризового становища. Негативний вплив на фінансовий стан підприємства має нераціональна структура активів балансу, що створює передумови для його кризового становища. Підприємство має тимчасову нестачу власних оборотних активів, запобігти якої можливо лише за умови залучення кредитних коштів або за умови отримання субвенцій з держбюджету на погашення заборгованості з різниці ціни на газ. Основна причина виникнення заборгованості виникла з причин несвоєчасних розрахунків з відповідачем державних та комунальних підприємств. Щодо сплати штрафних санкцій, пені та втрат від інфляції експерт зауважує, що субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію розраховуються та надаються без врахування пені, штрафів та інфляційних втрат. У разі виконання розрахунків за газ по договору у повній мірі, у підприємства виникла б заборгованість по заробітній платі, або заборгованість по податкам та зборам відповідно до державного або місцевого бюджету.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що даний випадок є винятковим, оскільки зобов'язання відповідача перед позивачем не виконувались з об'єктивних причин, зокрема, у зв'язку з складною економічною ситуацією внаслідок невиконання бюджетними установами зобов'язань за надані послуги.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідачем у повному обсязі виконані зобов'язання по сплаті одержаного газу за договором, а саме те, що відповідач розрахувався за одержаний газ, що підтверджується матеріалами справи та не оспорюється сторонами.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що сплата неустойки в даному випадку зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інтереси населення та бюджетних організацій, зокрема, можливість постачання їм теплової енергії.

Таким чином, в даному випадку, місцевим господарським судом дотримано баланс інтересів сторін та правомірно зменшено пеню та штраф на 90%.

А отже, з відповідача на користь позивача правомірно стягнуто 3 176,47 грн. пені та 6 432,56 грн. штрафу, в задоволенні стягненні 28 588,28 грн. пені та 57 893,04 грн. штрафу відмовлено обґрунтовано.

За таких обставин, доводи апелянта не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного рішення в цій частині.

Оскаржуваним рішенням місцевого господарського суду частково задоволено клопотання відповідача про надання розстрочки рішення суду.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що господарським судом першої інстанції безпідставно задоволено зазначене клопотання, з огляду на наступне.

Приписами пункту 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймаючи рішення має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до статті 121 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п.7.1.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 9 Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України, відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Пунктом 7.2 вказаної постанови встановлено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Виходячи з наведеного вище, законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, виключними обставинами, що ускладнюють виконання судового рішення.

Отже, підставою для розстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк встановлений судом, тому всі ці обставини повинні бути доведені заявником.

Таким чином, виходячи з приписів чинного законодавства України, розстрочка виконання судового рішення може бути встановлена судом лише у виняткових випадках, тобто за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк.

Колегія суддів, не погоджується з висновками місцевого господарського суду про часткове задоволення клопотання відповідача про надання розстрочки рішення суду та вважає, що зазначені відповідачем обставини є не підставою для надання розстрочки виконання судового рішення, адже, вони носять не особливий і надзвичайний характер, та не є винятковими, а свідчать про негативні явища в поточній діяльності відповідача, яка за приписами статті 42 Господарського кодексу України є самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, відтак, не є підставою вважати збиткову фінансову діяльність відповідача винятковим випадком у розумінні суті статті 121 ГПК України, що зумовлювала би ускладнення чи відсутність можливості виконати судове рішення.

Колегія суддів вважає, що надання розстрочки на підставі складного економічного стану підприємства, тимчасової нестачі власних оборотних активів, несвоєчасних розрахунків з відповідачем державних та комунальних підприємств, встановлених експертизою висновків щодо низької фінансової спроможності підприємства не можуть вважатися підставою для застосування положень ст.121 ГПК України, адже за змістом ч.1 ст. 229 ГК України та ч.1 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а й внаслідок дії непереборної сили або простого випадку.

Також, колегія суддів зазначає, що місцевим господарським судом досліджено лише фінансовий стан відповідача, проте не взято до уваги матеріальний інтерес позивача, та те, що позивач не здійснює видобуток природного газу самостійно, про що свідчить Розпорядження Кабінету Міністрів України від 29.04.2013р. №327-р «Про затвердження прогнозного балансу надходження та розподілу природного газу в Україні на 2013р.»

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005р. у справі «Чіжов проти України» (заява №6962/02) зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку, що тяжкий фінансовий стан відповідача не є тією виключною, непереборною обставиною, що ускладнює виконання судового рішення в розумінні статті 121 Господарського процесуального кодексу України для надання розстрочки рішення суду, а тому апеляційну скаргу позивача в зазначеній частині слід задовольнити.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 28.01.2015р. у справі №6/5005/9535/2011, від 11.02.2015р. у справі №904/3619/14; від 03.12.2014р. у справі №926/1282/13; від 21.01.2015р. у справі №20/77; від 25.02.2015р. у справі №910/17008/14; від 04.03.2015р. у справі №917/1228/14.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що наявні у матеріалах справи докази не підтверджують наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у встановлений строк, у зв'язку з чим рішення місцевого господарського суду в цій частині слід скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні клопотання про відстрочення виконання рішення до 22.06.2015р. відмовити, в іншій частині рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, як таке, що прийнято з правильним застосуванням нори матеріального та процесуального права.

Відповідно до абз.3 п.2.17. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», Закон не передбачає можливості зменшення ставки судового збору з апеляційної чи з касаційної скарги в зв'язку з тим, що судове рішення оскаржується лише в частині відстрочення або розстрочення виконання рішення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, п.2 ч. 1 ст. 103, п.2 ч.1 ст. 104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 22.12.2014р. у справі №922/1286/14 скасувати в частині відстрочення виконання рішення до 22.06.2015р.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні клопотання Нововодолазького підприємства теплових мереж, смт. Нова Водолага, Нововодолазький район, Харківська область про надання відстрочки виконання рішення господарського суду Харківської області від 22.12.2014р. у справі №922/1286/14 відмовити.

В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 22.12.2014р. у справі №922/1286/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 19.03.2015р.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Ільїн О.В.