Ухвала суду № 43160018, 24.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2015 року м. Київ К/800/59951/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постановуОдеського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2014у справі № 815/926/14за позовомМедичної фірми «Вікторія» ЛТД у вигляді ТОВ доДержавної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській областіпровизнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Медична фірма «Вікторія» ЛТД у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю звернулася до суду із адміністративним позовом, у якому просила визнати частково протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.01.2014 № 0000272208, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.01.2014 № 0000262208.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05.03.2014 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2014 у даній справі, скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05.03.2014 та прийнято нове рішення, яким визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 24.01.2014 № 0000262208 про донарахування податку на додану вартість на суму 3705 грн. та штрафних санкцій на суму 657 грн., від 24.01.2014 № 0000272208 в частині донарахування податку на прибуток за основним платежем - на суму 239223 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - на суму 2,0 грн., загалом на суму 239225 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 8.11.2013 по 05.12.2013 на підставі направлень від 05.11.2013 № 000967/905 від 05.11.2013 №000966/904, від 06.11.2013 №000506/922, від 06.11.2013 №000507/923, від 07.11.2013 №000620/960, від 07.11.2013 №000621/961, відповідачем проведена планова виїзна перевірка медичної фірми «Вікторія» ЛТД у вигляді ТОВ з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2012., за результатами якої складено акт від 09.01.2014 № 7/15-32-22-08/13917243, де зафіксовано порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 14.1.11 статті 14, підпункту 135.5.4. пункту 135.5 статті 135, пункту 138.2 статті 138 підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України в результаті заниження податку на прибуток на загальну суму 247273 грн.; пунктів 198.3, 198.4, 198.5, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету в розмірі 3705 грн., у т.ч. по періодам: у березні 2011 р. - 1083 грн., у листопаді 2011 р. - 1230 грн., у лютому 2012 р. - 1392 грн.

Так, підставою для висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства стали твердження відповідача про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами ТОВ «Медичний центр «М.Т.К.», ПП «Прогресфарм», ТОВ «Група управління бізнесом» та ТОВ «Вітапак» були безтоварними, а правочини між позивачем та зазначеними суб'єктами господарювання не мали на меті настання реальних наслідків.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.01.2014 №0000262208 про донарахування податку на додану вартість на суму 3705 грн. та штрафних санкцій на суму 657 грн., та № 0000272208 про донарахування податку на прибуток підприємств на суму 247273 грн. та штрафних санкцій на суму 2,0 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції підтримав позицію податкового органу щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки надані позивачем на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентами документи не відповідають вимогам частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме відсутні дані щодо посадових осіб, у вказаних документах відсутніх за здійснення господарських операцій, а також прізвище, ім'я та по батькові осіб, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської діяльності.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов протилежних висновків, з чим погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України, з огляду на наступне.

Згідно з визначенням, що міститься у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За змістом пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України визначено, що до витрат не відносяться витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Так, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду, за змістом пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на витрати/валові витрати є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки або недоліків у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та його контрагентами ТОВ «Медичний центр «М.Т.К.», ПП «Прогресфарм», та ТОВ «Вітапак» укладено договори купівлі-продажу лікарських засобів на поставку лікарських засобів і виробів медичного призначення.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій щодо поставки лікарських засобів позивачем надано видаткові накладні на поставку товару, які підписані обома сторонами договору, прибуткові накладні, акти звірки взаємних розрахунків та платіжні доручення.

Як свідчать матеріали справи, предметом діяльності Медичної фірми «Вікторія» ЛТД у вигляді ТОВ є оптова торгівля фармацевтичними засобами, та лікарськими засобами, а відтак придбані позивачем у наведених вище контрагентів товари призначені для використання у господарській діяльності.

Крім того, між позивачем (суборендатор) та ТОВ «Група управління бізнесом» (орендатор) був укладений договір суборенди від 16.05.2011 № ПР/МП-01 про надання в оренду нежитлового приміщення.

На підтвердження реальності здійснення правочину позивачем надані акти прийому-передачі робіт (наданих послуг) за 2,3,4 кв.2011, на суму 101177,44 грн. без ПДВ та разом з реєстром, платіжні доручення які застосовувалися в розрахунках з даним контрагентом за фактично надані послуги за оренду приміщення у період з 01.06.2011 по 31.01.2012 на загальну суму 139240,0 грн.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участі контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів/робіт/послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, відтак місцевий суд дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до пункту 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області відхилити.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош