Ухвала суду № 43143685, 16.03.2015, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №293/208/14-ц Головуючий у 1-й інст. Васильчук С. Ф.

Категорія 27 Доповідач Якухно О. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Якухно О.М.

суддів Зарицької Г.В., Жигановської О.С.

з участю секретаря

судового засідання Добровольської Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 05 грудня 2014 року, -

встановила:

У лютому 2014 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельтабанк») звернулося з вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 04.06.2007 року в сумі 97765,18 грн.. Зазначало, що 04 червня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі - ТОВ «Укрпромбанк») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 116/ФКВ-07 та відповідач отримала кошти в сумі 9030 доларів США. 30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», ПАТ «Дельтабанк» та Національним банком України укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань від ТОВ «Укрпромбанк», тобто ПАТ «Дельтабанк» відступлено право вимоги за кредитними та іншими договорами. Позичальник умови кредитного договору належно не виконувала і станом на 13 грудня 2013 року виникла вказана заборгованість.

В подальшому позов було уточнено (а.с.80) і позивач просив стягнути 149997,52 грн. заборгованості станом на 31 липня 2014 року, з урахуванням нового курсу долара США.

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 05 грудня 2014 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 04.06.2007 року в сумі 149997,52 грн. та судові витрати в сумі 1499 грн..

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове по суті позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального права. Зазначає, що суд безпідставно не врахував її доводи щодо відсутності договору між нею та позивачем, не повідомлення її про право відступу спільним листом ТОВ «Укрпромбанк» та ПАТ «Дельтабанк», припинення зобов'язання у зв'язку із ліквідацією юридичної особи, а також не врахував проведену нею оплату по кредитному договору, відсутність вимоги про розірвання договору, який діє до 03.06.2022 року та посилання у повідомленні від 24.01.2013 року на «Уксиббанк», з яким вона не перебуває у договірних відносинах.

В судовому засіданні апелянт підтримала апеляційну скаргу з підстав, зазначених у апеляційній скарзі, і пояснила, що про перехід прав вона дізналася після отримання позовної вимоги. Прострочення сплати допускала у зв'язку із фінансовими можливостями, а з березня 2010 року кредит не погашала, оскільки ТОВ «Укрпромбанк» не працював і їй сказали чекати повідомлення від іншого кредитора. В суді першої інстанції вона не заявляла про пропуск строку позовної давності і доказів відмови первісного кредитора у прийнятті платежів у неї немає.

Представник позивача заперечує у задоволенні скарги і пояснив, що заборгованість відповідача існувала ще перед ТОВ «Укрпромбанк» при передачі активів. Боржник повідомлялася про перехід прав, але за закінченням строку зберігання повідомлення знищені. В наявності залишився тільки список згрупованих поштових відправлень.

Розглянувши справу в межах визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що між сторонами існують договірні відносини, які відповідач не виконує. Про застосування строку позовної давності остання не заявляла.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду, виходячи з наступного.

Згідно із ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст.516 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ч.2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором застосовуються положення норм про позику.

Так, ч.2 ст.1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з ростроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.

Судом встановлено, що 04 червня 2007 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 116/ФКВ-07 (далі - Договір), за яким відповідач отримала кошти в сумі 9030 доларів США зі сплатою відсотків у розмірі 14,6 % річних.

Згідно п.1.3 Договору кредит виданий строком до 03 червня 2022 року.

30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», ПАТ «Дельтабанк» та Національним банком України укладено договір про передачу активів та Кредитних зобов'язань Укрпромбанку на користь Дельтабанку (а.с.22-26), яким урегульовано питання передачі Активів Укрпромбанку, а також відступлення Прав Вимоги, які входять до складу Активів Укрпромбанку, на користь переможця конкурсу - Дельта Банку (п.2.1 цього договору).

За змістом договору до позивача перейшло право вимоги за Кредитними та Забезпечувальними Договорами і згідно додатку № 2 до нього (а.с.17) позивачу передано кредитне зобов'язання ОСОБА_2, який не виконаний станом на 30.06.2010 року на суму 8319,13 грн., з яких по тілу кредиту 7775,42 долари США, по відсотках 537,01 долар США (а.с.77).

Згідно п.4.8. договору про передачу активів Дельта Банк та Укрпромбанк зобов'язані письмово повідомити Боржників про передачу Укрпромбанком Дельта Банку відповідних Прав Вимоги шляхом направлення їм спільного повідомлення за формою, узгодженою Дельта Банком та Укрпромбанком в усіх істотних аспектах впродовж 5 робочих днів з дати укладення цього Договору. Повідомлення, вказані в п.4.8.1 цього Договору, направляються рекомендованими листами з повідомленням про вручення або цінними листами з описом вкладення.

Отже, у кредитному договір відбулася заміна Кредитора, а тому доводи відповідача щодо припинення зобов'язання та відсутності окремого договору з позивачем є безпідставними.

Умови кредитного договору відповідач не виконувала і станом на 31.07.2014 року утворилася заборгованість в сумі 12399,31 долар США (7775,42 доларів США - тіло кредиту, 4623,89 доларів США - відсотки), що становить 149997,52 грн. по курсу НБУ станом на день заборгованості 12,097248 грн. за 1 долар.

Згідно акту звірки (а.с.193) під час передачі активів від первісного кредитора до ПАТ «Дельтабанк» станом на 02.07.2010 року у ОСОБА_2 існувала заборгованість по простроченому тілу кредиту в сумі 362,88 доларів США та по простроченим процентам в сумі 443,71 долар США.

За умовами п.2.4, 2.5 кредитного Договору відповідач повинна сплачувати щомісячно 50,17 доларів США тіла кредиту та проценти на фактичну заборгованість по кредиту.

За таких обставин, станом на 02.07.2010 року ОСОБА_2 допустила прострочення по сплаті тіла кредиту за 7 місяців, тобто прострочення виникло ще первісному кредитору.

Надані відповідачем квитанції про сплату боргу свідчать, що остання почала допускати порушення умов договору, щодо сплати щомісячних платежів з червня 2008 року, сплачуючи у подальшому періодично до лютого 2010 року (а.с.100-124), а тому її доводи про невиконання позивачем умов п.4.8.1 договору передачі активів від 30.06.2010 року щодо її неповідомлення про право відступлення вимоги не свідчить про те, що такі дії банку призвели до прострочення сплати нею кредиту.

Згідно довідки-розрахунку (а.с. 77) заборгованість за кредитним Договором існувала станом на 30.06.2010 року та виникла до зазначеної дати, а тому 23 січня 2014 року позивач надіслав боржнику повідомлення про виконання умов договору та повернення простроченої (поточної) заборгованості по кредиту в сумі 6265,09 доларів США (а.с.14). Вимога про дострокове повернення боргу не заявлялася.

Розрахунок заборгованості відповідає умовам кредитного договору про нарахування 14,6 % на залишок заборгованості.

Повідомлення не місить даних про укладення ОСОБА_2 договору з «Укрсиббанк», а тому посилання в апеляційній скарзі на недійсність даного повідомлення є безпідставним.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснив у п.29 постанови № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», що передбачене статтею 1050 ЦК право кредитодавця вимагати від позичальника дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, є самостійним. Реалізація такого права жодним чином не залежить від пред'явлення кредитодавцем вимог про розірвання кредитного договору відповідно до положення статті 651 ЦК.

Отже, позивач має право вимагати від боржника повернення всієї суми заборгованості з нарахованими процентами та неустойкою на прострочену заборгованість незалежно від наявності строку, на який видано кредит при простроченні сплати чергового платежу, та вимоги про розірвання договору, що також закріплено і у пунктах 4.2.5 та 6.2 Договору.

Розірвання договору та продовження його дії не ставиться у залежність від вимоги про стягнення всієї заборгованості.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення позивачем умов договору про її повідомлення щодо заміни кредитора унаслідок чого вона не могла погашати кредит, не можуть бути прийняті до уваги.

Згідно із ч.2 ст.516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За положеннями ч. 2 ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Відповідно до ст.613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу, зокрема у разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора (ч.4 ст.613 ЦК України).

Таким чином, за змістом зазначених норм права, відсутність відомостей про нового кредитора надає боржнику право виконати зобов'язання на адресу первинного кредитора, а не позбавляє його обов'язку виконати зобов'язання.

Крім того, прострочення кредитора звільняє боржника від виконання зобов'язання на час прострочення тільки у тому випадку коли кредитор відмовився від прийняття виконання зобов'язань або коли відсутність відомостей про нового кредитора позбавила боржника можливості виконати зобов'язання також на адресу первинного кредитора.

Отже, відсутність відомостей про нового кредитора не позбавляла права боржника виконати зобов'язання первинному кредитору і тільки при його відмові прийняти виконання зобов'язання могла настати прострочення кредитора.

При цьому, колегія суддів враховує норми ст.537 ЦПК України, згідно якої боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори у разі:

1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання;

2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку;

3) відсутності представника недієздатного кредитора.

Неповідомлення про заміну кредитора тягне наслідки для боржника лише у вигляді виконання зобов'язання не новому, а колишньому кредитору.

За даними ЄДР ТОВ «Укрпромбанк» до даного часу не ліквідоване (а.с.182-184).

Проте, ОСОБА_2 не проводила погашення ні ТОВ «Укрпромбанк», ні ПАТ «Дельта Банк», достовірно знаючи реквізити банку (первісного кредитора) для їх сплати, що вказані в кредитному і додатковому договорах (а.с.5, 125) та наданих нею квитанціях (а.с.101-124).

Доказів про відмову у прийнятті від неї платежів первісним кредитором або неможливість перерахування їх через іншу банківську установу, внесення їх на депозит нотаріуса, а також про вчинення нею дій до їх сплати, відповідач не надала.

За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо прострочення кредитора не відповідають нормам матеріального права, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Крім того, в поясненнях, поданих до апеляційного суду (а.с.185) відповідач посилається на пропуск строку звернення до суду, який повинен бути застосований незалежно від її заяви по вимогах, що стосуються споживчого кредиту.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (п.1 ч.2 ст.258 ЦК України).

За змістом ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.

По щомісячних платежах строк позовної давності обраховується по кожному платежу окремо.

Позовна заява подана в лютому 2014 року, а тому по платежах, що виникли до лютого 2011 року, минуло більше трьох років.

Як зазначив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.2 постанови «Про внесення змін і доповнень до постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 7 від 07 лютого 2014 року при застосуванні положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, суди мають виходити з того, що у системному зв'язку з частиною одинадцятою статті 11 зазначеного Закону ця вимога стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

У зв'язку із цим та враховуючи, що ЦК не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з пропущенням строку позовної давності, при вирішенні таких спорів, суди повинні враховувати положення ЦК про позовну давність.

Відповідач не заявляла про сплив строку позовної давності в суді першої інстанції, що вона не заперечує, а тому застосування останнього неможливе на стадії апеляційного розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і підстави для його зміни або скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.

Керуючись ст.ст.209, 303, 304, 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 05 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий Судді