Постанова № 43142375, 12.03.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2015 р. Справа № 922/4329/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М., суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Зізіній Ю.О.

за участю представників сторін:

позивача - Степанець Р.П., довіреність № 171114/1 від 17.11.2014

відповідача - Сиромолотов О.Г., довіреність б/н від 30.12.2014

3-ї особи - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофетерра Плюс", м. Харків (вх. №177 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 16.12.14 у справі № 922/4329/14

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АС Сервіс", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофетерра Плюс", м. Харків

3-я особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ФО Ніколенко О.В., м. Харків

про стягнення 175 860,64 грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофетерра Плюс", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АС Сервіс", м. Харків

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.12.2014 р. у справі № 922/4329/14 (суддя Доленчук Д.О.) первісний позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофетерра Плюс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АС Сервіс" суму основного боргу у розмірі 150778,20 грн., 3% річних у розмірі 14468,65 грн. та суму сплаченого судового збору у розмірі 3304,94 грн. В решті первісного позову відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кофетерра Плюс" звернулось до господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Харківської області від 16.12.2014 р. у справі № 922/4329/14 скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "АС Сервіс" про стягнення заборгованості.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на неукладеність договору у зв'язку з відсутністю його державної реєстрації, з огляду на те, що договір не створює для його сторін жодних прав та обов'язків (правових наслідків). Відповідач вважає, що в договорі комерційної концесії сторони не визначилися з усіма істотними умовами договору, не встановили, якими саме об'єктами інтелектуальної власності має право користування відповідач.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому з наведеними відповідачем доводами не погоджується, посилаючись на те, що на момент укладання договору був відсутній закон, який би регламентував порядок проведення державної реєстрації договорів комерційної концесії та визначав процедуру, права та обов'язки суб'єктів проведення державної реєстрації згаданих договорів. Позивач вважає, що оскаржуване рішення прийняте судом першої інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права, при повному з'ясуванні та доведеності усіх обставин справи, а висновки, викладені в рішенні, є такими, що повністю відповідають обставинам справи.

05.02.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Кофетерра Плюс" надало до суду додаткові пояснення щодо обґрунтування апеляційної скарги, в яких вважає договір комерційної концесії № 250711/1 від 25.07.2011 неукладеним, оскільки він не пройшов державну реєстрацію та не містить згоди сторін з усіх істотних умов, як це передбачено ст. 1115 ЦК України.

Також, 05.02.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Кофетерра Плюс" звернулось до суду з клопотанням про витребування доказів по справі, а саме: просив витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "АС Сервіс" докази наявності у нього Системи, Стандартів, Керівництв, на які є посилання в статті 1 договору комерційної концесії № 250711/1 від 25.07.2011.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 розгляд справи відкладено на 03.03.2015. Запропонувано Товариству з обмеженою відповідальністю "АС Сервіс" надати до суду докази наявності у нього Системи, Стандартів, Керівництв, на які є посилання в статті 1 договору комерційної концесії № 250711/1 від 25.07.2011.

В судовому засіданні 03.03.2015 оголошено перерву до 12.03.2015.

11.03.2015 відповідач звернувся через канцелярію суду з клопотанням про витребування у позивача додаткових доказів по справі, а саме: докази наявності у нього Системи, Стандартів, Керівництв, на які є посилання в статті 1 договору комерційної концесії № 250711/1 від 25.07.2011.

Колегія суддів залишає вказане клопотання без задоволення, оскільки вказані документи вже були витребувані ухвалою суду від 05.02.2015, в той час, як у разі, коли стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами.

11.03.2015 позивач надав додаткові пояснення по справі щодо віднесення правовідношення, що виникло між сторонами за договором, до категорії грошових зобов'язань у розумінні ст. 625 ЦК України.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 25.07.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "АС Сервіс" (правоволоділець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кофетерра Плюс" (користувач) був укладений договір комерційної концесії № 250711/1 (надалі - договір концесії).

Згідно з пунктом 2.1. статті 2 договору концесії правоволоділець зобов'язався надати користувачу за винагороду на строк дії договору не виключне право використовувати в господарській діяльності користувача зі спеціалізацією продажу кави в зернах та кавових напоїв, холодного та гарячого шоколаду, кондитерських виробів, цукерок та виробів з шоколаду ручної роботи, а також інших напоїв і блюд в межах повноцінного бару та кухні, комплекс прав, належних правоволодільцю, у тому числі право на використання комерційного позначення правоволодільця, торговельної марки, системи, стандартів, керівництв, комерційного досвіду та ділової репутації в обсязі та на умовах, визначених договором.

Користувач, у свою чергу, зобов'язався у термін до 01 жовтня 2011 року сплатити правоволодільцю зазначену в договорі суму паушального внеску (пункт 16.1. договору в редакції додаткової угоди № 2 від 25 липня 2011 р.).

Відповідно до пункту 16.2. договору концесії (в редакції додаткової угоди № 2 від 25 липня 2011 р.) розмір паушального внеску сплачується користувачем у гривні та складає еквівалент 12500 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату здійснення користувачем оплати паушального внеску, за кожну кав'ярню. Паушальний внесок є і винагородою правоволодільця за надання користувачу не виключного права використовувати в своїй господарській діяльності системи і виключних прав, що надаються за договором для функціонування однієї кав'ярні і є безповоротним не залежно від фактичного використання користувачем наданих йому не виключних прав, фактичного відкриття кав'ярні та/або її рентабельності (прибутковості).

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов договору концесії ТОВ "АС Сервіс" належним чином були виконані його зобов'язання, пов'язані з підготовкою до відкриття та відкриттям кав'ярні ТОВ "Кофетерра Плюс" "ШОКОЛАДКА", розташованої за адресою: місто Харків, вулиця Пушкінська, будинок 54, а також передана ТОВ "Кофетерра Плюс" вся інформація і документація, необхідна для підготовки до відкриття, відкриття та функціонування кав'ярні, що підтверджується Актом № 131011 від 13 жовтня 2011 року до договору, підписаним сторонами без зауважень.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що ТОВ "АС Сервіс" виконало перед ТОВ "Кофетерра Плюс" свої зобов'язання за договором концесії своєчасно та у повному обсязі.

Враховуючи умови пункту 16.2. договору в редакції додаткової угоди № 2 від 25 липня 2011 року, на момент звернення ТОВ "АС Сервіс" до господарського суду Харківської області з цією позовною заявою ТОВ "АС Сервіс" була нарахована ТОВ "Кофетерра Плюс" сума основного боргу станом на 30.09.2014 р. у розмірі 161352,20 грн., виходячи з наступного розрахунку:

12500 доларів США * 12,908176 грн. = 161352,20 грн., де: 12500 доларів США - розмір паушального внеску, встановлений пунктом 16.2. договору; 12,908176 грн. - офіційний курс долара США, встановлений НБУ станом на 29.09.2014 р.

Крім того, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивачем нараховані відповідачу 3% річних у розмірі 14508,44 грн. в зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Кофетерра Плюс" було надано до суду платіжне доручення № 17 від 03.10.2011 р. про сплату 10574,00 грн. за договором концесії.

Враховуючи викладені обставини, зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджується виконання позивачем своїх зобов'язань за договором, проте відповідач не надав доказів повного виконання зобов'язання зі сплати позивачу паушального внеску, як передбачено умовами договору, заявлену до стягнення суму боргу не спростував належними доказами, а також керуючись ст.ст. 509, 526, 625, 628, 629, 1115, 1116 ЦК України, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 150778,20 грн. та 3% річних у розмірі 14468,65 грн.

Що стосується заявлених зустрічних вимог ТОВ "Кофетерра Плюс" про визнання недійсним договору комерційної концесії № 250711/1 від 25.07.2011 р., укладеного між ТОВ "Кофетерра Плюс" та ТОВ "АС Сервіс", як таким, що укладений під впливом обману, суд першої інстанції відмовив в їх задоволенні з посиланням на відсутність доказів в обґрунтування факту введення в оману позивача за зустрічним позовом збоку відповідача за зустрічним позовом та наявності безпосереднього зв'язку такого обману з волевиявленням позивача за зустрічним позовом при укладенні договору концесії. Разом з цим, господарський суд зазначив про сплив позовної давності по зустрічним позовним вимогам, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

З даними висновками повністю погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають обставинам справи, ґрунтуються на нормах чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на неукладеність договору у зв'язку з відсутністю його державної реєстрації, з огляду на що вважає, що договір не створює для його сторін жодних прав та обов'язків (правових наслідків).

Колегія суддів з такою позицією відповідача не може погодитись з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1,2,4 статті 1118 Цивільного кодексу України договір комерційної концесії укладається у письмовій формі та підлягає державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця. У відносинах з третіми особами сторони договору комерційної концесії мають право посилатися на договір комерційної концесії лише з моменту його державної реєстрації.

Згідно зі статтею 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

У той же час, системний аналіз змісту статті 1118 ЦК України свідчить про те, що момент укладення договору комерційної концесії для його сторін визначається за загальним правилом частини 1 статті 638 ЦК України - з моменту досягнення сторонами в належній формі згоди з усіх його істотних умов, і лише для третіх осіб договір комерційної концесії набуває юридичного значення з моменту його державної реєстрації.

Крім того, за змістом статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» та згаданого Закону в цілому (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація договорів комерційної концесії не передбачена і до компетенції державних реєстраторів не відноситься.

Таким чином, зміст статті 1118 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку, що відсутність державної реєстрації договору комерційної концесії не тягне за собою його недійсність, і такий правочин вважається укладеним з моменту його підписання сторонами.

Саме така правова позиція в аналогічних правовідносинах була викладена Вищим господарським судом України в постановах від 20.01.2010 р. у справі № 7/57пд (13/188пд), від 04.07.2012 р. у справі № 5002-2/4410-2011 та від 22.04.2014 р. у справі № 909/492/13.

Таким чином, на момент укладення Договору був відсутній закон, який би регламентував порядок проведення державної реєстрації договорів комерційної концесії та визначав процедуру, права та обов'язки суб'єктів проведення державної реєстрації згаданих договорів.

Викладене також підтверджується наявними в матеріалах справи № 922/4329/14 доказами: копією листа юридичного департаменту Харківської міської ради за вих. № 13779/9-14 від 14.11.2014 р. та копією листа реєстраційної служби Головного управління юстиції у Харківській області за вих. № 29508/09.02-22 від 24.10.2014 р.

Також, колегія суддів вважає, що не заслуговують на увагу наведені ТОВ "Кофетерра Плюс" доводи про неукладеність договору у зв'язку з недосягненням його сторонами згоди з усіх його істотних умов.

Так, відповідно до статті 1115 ЦК України за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та продажу певного виду товару та надання послуг.

Згідно з частиною 1 статті 1116 ЦК України предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо! комерційного досвіду та ділової репутації.

В пункті 2.1. статті 2 договору позивач за первісним позовом, ТОВ "АС Сервіс", зобов'язався надати відповідачу, ТОВ "Кофетерра Плюс", за винагороду на строк дії договору невиключне право використовувати в господарській діяльності відповідача зі спеціалізацією продажу кави в зернах та кавових напоїв, холодного та гарячого шоколаду, кондитерських виробів, цукерок та виробів з шоколаду ручної роботи, а також інших напоїв і блюд в межах повноцінного бару та кухні, комплекс прав, належних позивачу за первісним позовом, у тому числі право на використання комерційного позначення позивача за первісним позовом, торговельної марки, системи, стандартів, керівництв, комерційного досвіду та ділової репутації позивача за первісним позовом в обсязі та на умовах, визначених договором.

Крім того, відповідно до пункту 2.2. договору позивач надав відповідачу невиключне право користування торговельною маркою ТОВ "АС Сервіс" «ШОКОЛАДКА» в межах території, визначеної в порядку, встановленому п. 4.1. договору. Водночас, згідно з умовами пункту 22.3. договору безпосередньо відповідач отримав, ознайомився і зрозумів зміст документів, на які здійснені посилання в договорі (включаючи, але, не обмежуючись: керівництва, стандарти, буд-які описи системи), що також спростовує безпідставний висновок скаржника про недостатню ідентифікацію сторонами предмету договору.

Такий висновок відповідача спростовується також й наявною в матеріалах справи копією акту № 131011 від 13 жовтня 2011 року до договору, підписаного відповідачем без будь-яких зауважень, згідно з яким ТОВ "Кофетерра Плюс" отримав від ТОВ "АС Сервіс" усю інформацію та документацію, необхідну для підготовки до відкриття, відкриття та

ф функціонування кав'ярні ТОВ "Кофетерра Плюс".

Колегія суддів звертає увагу, що протягом більш ніж трьох років з дати укладення договору він у повній мірі виконувався позивачем, а також частково був виконаний безпосередньо й самим відповідачем в сумі 10574,00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 17 від 03.10.2011 р. про сплату відповідачем згаданої суми за спірним договором. При цьому, в протягом усього цього строку ТОВ "Кофетерра Плюс" не висував жодних претензій щодо виконання договору з боку ТОВ "АС Сервіс".

Такі дії сторін договору свідчить про те, що вони у повній мірі досягли згоди з усіх істотних умов договору та своїм виконанням підтвердили дійсність договору та його обов'язковим для сторін

До того ж, сам факт звернення ТОВ "Кофетерра Плюс" з зустрічним позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений внаслідок обману, також свідчить про те, що безпосередньо апелянт вважав договір укладеним, оскільки чинне законодавство України не передбачає можливості визнання недійсним договору, який не відбувся та не створив для його сторін прав та обов'язків (правових наслідків).

Таким чином, наведені ТОВ "Кофетерра Плюс" доводи не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції про правомірність заявлених вимог ТОВ "АС Сервіс", які ґрунтуються на умовах договору та нормах чинного законодавства.

Що стосується заявлених зустрічних позовних вимог про визнання недійсним договору комерційної концесії № 250711/1 від 25.07.2011 р., укладеного між ТОВ "Кофетерра Плюс" та ТОВ "АС Сервіс", як таким, що укладений під впливом обману, вказані зустрічні вимоги не мають правових підстав для задоволення з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч.1 ст. 202, 204 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою для визнання правочину недійсним позивач зазначає введення його в оману відповідно до ст.230 Цивільного кодексу України.

За приписами ч.1 ст.230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей та якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

При цьому, обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, доводиться позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже позивач повинен довести:

по - перше, факти (обставини), які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчинення нею правочину;

по - друге, що наявність цих фактів не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином;

по - третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Проте, ТОВ "Кофетерра Плюс" факту умисного введення його відповідачем за зустрічним позовом в оману при укладенні спірного договору суду не довів.

Саме лише посилання на відсутність у ТОВ "АС Сервіс" Системи, Стандартів, керівництв Правоволодільця, недобросовісне отримання винагороди від ТОВ "Кофетерра Плюс", неприбутковість кафе не може вважатися обставинами, які свідчать про умисне введення ТОВ "АС Сервіс" в оману ТОВ "Кофетерра Плюс" при укладенні спірного договору.

До того ж, на виконання умов договору за актом № 131011 від 13.10.2011, підписаному ТОВ "Кофетерра Плюс" без будь-яких зауважень, останньому були передані вся інформація і документи, необхідні для підготовки до відкриття, відкриття та функціонування кав'ярні.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зі змісту ч.1 ст. 215 ЦК України вбачається, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

До того ж, навіть при наявності обставин, які не відповідають дійсності, спірний договір судом не може бути визнаний недійсним на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України, оскільки під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, ненадання технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). Тоді як в даному випадку ТОВ "Кофетерра Плюс" не доведено факту наявності умислу з боку ТОВ "АС Сервіс" щодо введення його в оману.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що ТОВ "Кофетерра Плюс" не подано доказів на підтвердження використання з боку ТОВ "АС Сервіс" омани під час укладення спірного договору, що свідчить про безпідставність зустрічних позовних вимог.

Таким чином, факти, викладені в апеляційній скарзі ТОВ "Кофетерра Плюс" і його посилання на неправильне застосування та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при розгляді справи, не знайшли свого підтвердження.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що обставини справи були всебічно і повно досліджені господарським судом, а тому рішення господарського суду господарського суду Харківської області від 16.12.14 у справі № 922/4329/14 відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам справи, а доводи заявника, з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

На підставі викладеного та керуючись статтями статями 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофетерра Плюс", м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 16.12.14 у справі № 922/4329/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 17 березня 2015 року

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н. В.