Ухвала суду № 43137744, 06.03.2015, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

06 березня 2015 року Справа № 910/6379/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСеліваненка В.П.,суддів:Вовка І.В., Грека Б.М., Стратієнко Л.В., Черкащенка М.М.,розглянувши заявувідкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерного" в особі Запорізьких міських електричних мережпро перегляд Верховним Судом УкраїнипостановиВищого господарського суду України від 13.11.2014у справі№ 910/6379/14за позовомвідкрите акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" в особі Запорізьких міських електричних мереждоприватного підприємства "Стерк",простягнення 49 536,38 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.06.2014 у справі №910/6379/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2014, позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з відповідача 8 801,63 грн. пені, 9 471,33 грн. 3% річних. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.11.2014 у даній справі постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2014 залишено без змін.

Відкрите акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" в особі Запорізьких міських електричних мереж звернулось із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13.11.2014 у справі №910/6379/14, у якій просить зазначену постанову скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Заяву з посиланням на постанови Вищого господарського суду України від 02.10.2013 у справі №910/2224/13, від 11.03.2014 у справі №5011-35/4003-2012 мотивовано неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції з доданими до неї матеріалами, подану у межах строку, передбаченого статтею 11117 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України, враховуючи таке.

Відповідно до статті 11116 ГПК України заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

У постанові від 13.11.2014 у справі №910/6379/14, про перегляд якої просить заявник, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача пені за весь час прострочення договірного зобов'язання по сплаті вартості спожитої електричної енергії (в частині, що стосується доводів заявника). При цьому суд касаційної інстанції, незважаючи на те, що у пункті 4.2.1 договору сторонами встановлено, що споживач сплачує постачальнику електричної енергії пеню за весь період часу, протягом якого не виконане зобов'язання по сплаті, по день фактичної оплати, зазначив, що частиною 6 статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін; крім того, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Водночас у постановах Вищого господарського суду України від 02.10.2013 у справі №910/2224/13, від 11.03.2014 у справі №5011-35/4003-2012, на які посилається заявник, суд касаційної інстанції, за подібних обставин справи та однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, дійшов протилежних правових висновків щодо наявності підстав для стягнення з відповідачів пені за весь період прострочення виконання зобов'язань. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що положення частини шостої статті 232 ГК України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором, а відтак, з огляду на те, що:

- у пункті 4.3 договору сторони погодили, що строк нарахування пені встановлюється з моменту виникнення факту прострочення заборгованості та закінчується в день погашення заборгованості за кредитним договором в повному обсязі, позивач не позбавлений права на стягнення з відповідача пені за прострочення зобов'язання у період до дня погашення заборгованості за кредитним договором і підстави для обмеження строку нарахування пені в даному випадку відсутні (справа №910/2224/13);

- у пункті 4.2.1 договору сторони погодили, що пеня за порушення (невиконання та/або неналежне виконання) взятих на себе зобов'язань по поверненню кредиту та/або сплаті процентів за кредит в обумовлені цим договором строки нараховується за весь період прострочення виконання зобов'язань, отже сторони в договорі можуть самостійно визначити тривалість періоду, за який може бути нараховано штрафні санкції, що свідчить про законність нарахування позивачем пені на підставі зазначеного пункту договору без будь-яких обмежень за весь період прострочення виконання зобов'язань (справа №5011-35/4003-2012).

З огляду на викладене колегія суддів визнає, що зі змісту вказаних судових рішень Вищого господарського суду України вбачаються ознаки неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалені різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, що є підставою для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України.

Керуючись статтями 86, 11116, 11121 ГПК України, Вищий господарський суд України

У Х В А Л И В :

Допустити справу №910/6379/14 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддя В. Селіваненко Судді І. Вовк Б. Грек Л. Стратієнко М. Черкащенко