Постанова № 43117522, 23.02.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2015 р. Справа№ 910/11920/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 23.02.2015 року,

розглянувши апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Центрального регіону України на рішення господарського суду міста Києва від 04.11.2014 року

у справі № 910/11920/14 (головуючий суддя - Головатюк Л.Д.,

судді Ковтун С.А., Пукшин Л.Г.)

за позовом публічного акціонерного товариства «ЛІНДЕ ГАЗ УКРАЇНА»

до 1) Державного підприємства «Придніпровська залізниця»

2) Міністерства оборони України

про визнання права власності

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет

спору, на стороні відповідача:

Фонд державного майна України

про визнання права власності на нерухоме майно

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.11.2014 року по справі № 910/11920/14 позов публічного акціонерного товариства «ЛІНДЕ ГАЗ УКРАЇНА» до Державного підприємства «Придніпровська залізниця», Міністерства оборони України про визнання права власності - задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 04.11.2014 року, Заступник військового прокурора Центрального регіону України звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 04.11.2014 року по справі № 910/11920/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.12.2014 року апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Центрального регіону України прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2015 року апеляційним господарським судом з метою всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи № 910/11920/14 за клопотанням представника ДП «Придніпровська залізниця» залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Фонд державного майна України.

У судових засіданнях суду апеляційної інстанції 04.02.2015 року та 23.02.2015 року прокурор та представники ДП «Придніпровська залізниця», Міністерства оборони України надали суду свої пояснення по справі в яких, підтримали доводи зазначені в апеляційній скарзі та просили суд оскаржуване рішення господарського суду міста Києва скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник ПАТ «ЛІНДЕ ГАЗ УКРАЇНА» у судових засіданнях 04.02.2015 року та 23.02.2015 року також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти доводів зазначених в апеляційній скарзі та просив суд апеляційної інстанції відмовити в задоволенні скарги, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Представники Фонду державного майна України у судовому засіданні 23.02.2015 року також надав суду свої пояснення по справі в яких зазначив, що за відомостями реєстру Фонду державного майна України відсутні будь-які дані щодо власника спірного майна - залізничних вагонів. Представник третьої особи зазначив, що при вирішенні даної справи, Фонд державного майна України покладається на розсуд суду.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши представлені докази, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились в судове засідання перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 04.11.2014 року є законним та обґрунтованим, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та зазначає позивач, у 1995 році між ВАТ «Дніпрокисень», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ЛІНДЕ ГАЗ Україна» (далі позивач) та військовою частиною Міністерства Оборони України було укладено договір, згідно з яким ВАТ «Дніпрокисень» було виконано ремонтні роботи щодо наступних залізничних вагонів (надалі - вагони): вагон залізничний 8Г-513 № 76507755; вагон залізничний 8Г-513 № 76501105; вагон залізничний 8Г-513 № 76507581; вагон залізничний 8Г-513 № 76506336; вагон залізничний 8Г-513 № 76508811; вагон залізничний 8Г-513 № 77650336; вагон залізничний 8Г-513 № 76507607; вагон залізничний 8Г-513 № 76505163; вагон залізничний 8Г-513 № 76505833; вагон залізничний 8Г-513 № 76504109.

Після того, як ремонт вагонів було проведено, оплату, так і не було здійснено, а вагони не були вивезені власником з території позивача. З того часу вагони знаходяться у відкритому, безперервному володінні позивача, а саме 19 років. За ці 19 років позивач не отримував вимог про повернення майна від власника вагонів або будь-якої іншої особи також.

Більш того, з матеріалів справи вбачається, що позивач робив неодноразові спроби знайти власника вагонів та повернути їх (направлення письмових запитів на різні інстанції), а також виставити рахунок на компенсацію витрат на охорону цього майна, але жодних результатів такі спроби не дали, позивач отримував відповіді про те, що адресат не є власником майна.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, зазначене вище є доказом того, що позивач володіє майном протягом довгого часу, відкрито та безперервно. Підтвердженням цього також є той факт, що кожного року представниками станції Самарівка Придніпровської Залізниці проводиться перепис вагонів на території заводу позивача. Даний факт представником Придніпровської Залізниці як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не заперечувався.

З матеріалів справи також вбачається, що останнього листа позивач надав ДП «Придніпровська залізниця» 28.08.2014 року нарочно, в якому позивач просить відповідача-1 надати інформацію про те, від кого та з якого пункту відправлення прибули вагони до території позивача.

Також матеріали справи свідчать, що вагони були отримані позивачем у володіння добросовісно, підставою такого добросовісного заволодіння був договір №117 від 10.03.1995 року на виконання ремонту вагонів.

Проте, як встановлено судом, з урахуванням строку що минув з того часу, договір №117 не зберігся у позивача (відсутній законодавчий обов'язок зберігати договір протягом такого строку). При цьому в матеріалах справи містяться акти технічного приймання виробу після ремонту, в яких вказаний договір №117 від 10.03.1995 року як підстава проведення ремонту вагону. Акти підписані головним інженером, начальником відділу технічного контролю, начальником цеху заводу ВАТ «Дніпрокисень» та представником замовника Куцеволовим А.І.

Крім того, судова колегія погоджується, що наявність договору №117 від 10.03.1995 року також підтверджується листом Міністерства Оборони України №632 від 20.11.2012 року, що міститься в матеріалах справи.

При цьому, як зазначив позивач, загальна сума коштів що підлягає оплаті з урахуванням проведених робіт та зберіганням вказаних вагонів становить 2778579,60 грн. (два мільйони сімсот сімдесят вісім тисяч п'ятсот сімдесят дев'ять гривень 60 коп.) про що було зазначено в претензії адресованої Військовій частині А4471 12.05.2005 року № 446 (а.с.82).

Частиною 3 статті 397 Цивільного Кодексу України встановлено презумпцію добросовісності володіння чужим майном: фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду. Частиною 2 статті 328 Кодексу встановлено презумпцію добросовісності набуття права власності: право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, оскільки, як на час розгляду справи у суді першої інстанції, так і на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції суду не було надано рішення суду про неправомірність (недобросовісність) володіння вагонами позивачем, а також підтвердження факту існування договору як законної підстави для заволодіння майном, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що володіння позивачем вагонами є добросовісним.

Відповідно до статті 13 Конституції України держава забезпечує рівній захист майнових прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» також спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових прав на нерухомість.

Статтею 147 Господарського кодексу України встановлено, що майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом. Право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу. Положення ст. 20 Господарського кодексу України забезпечують право на захист своїх прав і законних інтересів шляхом визнання наявності прав. Згідно ч. 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України та ст.ст. 1, 2 Господарського процесуального кодексу України, особа звертається до суду за захистом порушеного права або охоронюваного законом інтересу. Одним же зі способів захисту цивільного права в силу ст. 16 Цивільного кодексу України є визнання права.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнів або претензій з боку третіх осіб.

Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майно, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Як вірно встановлено судом, спірне майно 19 років перебуває на території позивача. В даному випадку, як правильно зазначив суд першої інстанції, ДП «Придніпровська залізниця» та Міністерство оборони України незважаючи на неодноразові звернення позивача, не забрали майно, що було передано військовою частиною.

Таким чином, фактично, ДП «Придніпровська залізниця» та Міністерство оборони України не визнали своє право власності на спірне нерухоме майно, що дає право позивачу на звернення до суду з метою встановлення свого права власності на вагони, оскільки відповідач-1 та відповідач-2 ухилилися від отримання їх у свою власність.

Крім того, в матеріалах справи міститься лист військової частини А 1049 від 05.08.2014 року № 350/129/134/4/101, що адресований начальнику тилу Збройних Сил України, відповідно до якого повідомлялся, що за військовою частиною А1088 залізничні вагони 8Г-513 не рахувалися та не рахуються, договір на виконання відповідних ремонтних робіт з ВАТ «Дніпрокисень» не укладався.

Також в матеріалах справи є лист від 02.09.2014 року № 618523 тилу Збройних Сил України, відповідно до якого повідомлялося, що в службі забезпечення залізничною технікою та майном Центрального управління військових сполучень тилу Збройних Сил України залізничні вагони: вагон залізничний 8Г-513 № 76507755; вагон залізничний 8Г-513 № 76501105; вагон залізничний 8Г-513 № 76507581; вагон залізничний 8Г-513 № 76506336; вагон залізничний 8Г-513 № 76508811; вагон залізничний 8Г-513 № 77650336; вагон залізничний 8Г-513 № 76507607; вагон залізничний 8Г-513 № 76505163; вагон залізничний 8Г-513 № 76505833; вагон залізничний 8Г-513 № 76504109 на обліку не рахуються.

Також згідно телеграми ТВО командира військової частини А 3358 повідомлялося, що у військовій частині А 3358 виріб 8Г-513 з 2006 року не рахувався і не рахується.

Окрім зазначеного, під час розгляду справи у суді першої інстанції ДП «Придніпровська залізниця» у своєму листі від 11.09.2014 року № В-27 повідомила суд, що згідно даних бухгалтерського обліку залізничні вагони 8Г-513: 76507755; 76501105; 76507581; 76506336; 76508811; 77650336; 76507607; 76505163; 76505833 на балансі ВСП «Служба вагонного господарства» ДП «Придніпровська залізниця» не перебувають.

До того ж, як зазначалося вище, під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2015 року апеляційним господарським судом з метою всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи № 910/11920/14 за клопотанням представника ДП «Придніпровська залізниця» залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Фонд державного майна України.

Так, представник Фонду державного майна України зазначив, що за відомостями реєстру Фонду державного майна України відсутні будь-які дані щодо власника спірного майна - залізничних вагонів.

Як зазначалося вище, у відповідності до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Місцевий господарський суд вірно зазначив, що вказаний спосіб захисту права власності пов'язаний з тим, що право власності має спиратись на певний титул, щоб бути доведеним перед іншими особами. Саме суд в разі виникнення спору здійснює це доведення. Отже, саме рішення суду про визнання права власності, яке прийнято за результатами розгляду позову, поданого в порядку ст. 392 ЦК України, є правозахисним актом, і спрямоване на захист наявного у позивача права власності.

У зв'язку з цим, момент виникнення права не залежить від набрання рішенням законної сили, оскільки підставою для прийняття останнього є наявність у позивача до звернення до суду тих матеріально-правових фактів, з якими закон пов'язує виникнення права власності.

Тобто, підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності згідно зі ст. 392 ЦК України є оспорення існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Відповідно до ч. 2 ст.328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та те, що нерухоме майно позивачем набуте правомірно, оскільки це не оспорено ніким в суді та те, що позивач має у наявності достатньо документів, які підтверджують приналежність йому спірного майна, враховуючи той факт, що ДП «Придніпровська залізниця» та Міністерство оборони України ухилилися від визнання за ними спірного майна, а Фонд державного майна України повідомив, що за відомостями реєстру Фонду державного майна України відсутні будь-які дані щодо власника спірного майна, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що в даному випадку є всі підстави для визнання права власності за публічним акціонерним товариством «ЛІНДЕ ГАЗ Україна» на майно, що знаходиться на території позивача, а саме: вагон залізничний 8Г-513 № 76507755; вагон залізничний 8Г-513 № 76501105; вагон залізничний 8Г-513 № 76507581; вагон залізничний 8Г-513 № 76506336; вагон залізничний 8Г-513 № 76508811; вагон залізничний 8Г-513 № 77650336; вагон залізничний 8Г-513 № 76507607; вагон залізничний 8Г-513 № 76505163; вагон залізничний 8Г-513 № 76505833; вагон залізничний 8Г-513 № 76504109, а тому місцевим господарським судом правомірно було задоволено позов.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачами не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі Заступника військового прокурора Центрального регіону України, на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 04.11.2014 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Заступника військового прокурора Центрального регіону України, слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 04.11.2014 року залишити без змін.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Центрального регіону України на рішення господарського суду міста Києва від 04.11.2014 року по справі № 910/11920/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 04.11.2014 року по справі № 910/11920/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/11920/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді А.Г. Майданевич

Р.В. Федорчук

Дата підписання 02.03.2015 року