Ухвала суду № 43111730, 10.03.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2734/15

Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Виноградової Л.Є.,

Кононенко Н.А.,

за участю секретаря Феленко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський торговий дім" на рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 січня 2015 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський торговий дім" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування,

встановила:

25 квітня 2014 року ТОВ "Одеський торговий дім" звернулося до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування від 26 лютого 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за № 81, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, зобов'язати реєстраційну службу головного управління юстиції в Одеській області скасувати реєстрацію договору дарування від 26 лютого 2013 року, та стягнути з відповідачів судовий збір.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 26 лютого 2013 року відповідач ОСОБА_4, за наявності непогашеного боргу перед Позивачем, уклала договір дарування належної їй на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1, загальною площею 72, 1 кв.м., житловою площею 38, 5 кв.м., та складається в цілому з трьох житлових кімнат (далі - спірна квартира), відповідно до якого подарувала своєму сину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, спірну квартиру. Іншого майна відповідач ОСОБА_4 не має, борг перед позивачем не погашає.

Позивач стверджував, що відповідач усвідомлювала свої дії та навмисно подарувала своєму синові квартиру для того, щоб уникнути відповідальності та не сплачувати заборгованість, яка виникла у неї перед Позивачем.

Відповідач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_7 у судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи сповіщався належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 січня 2015 року у задоволенні позовної заяви ТОВ "Одеський торговий дім" було відмовлено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ТОВ "Одеський торговий дім" просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове - про задоволення його позовних вимог.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Той факт, що 26 лютого 2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 було посвідчено договір дарування, згідно умов якого ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_3 прийняв в дар спірну квартиру, підтверджуються матеріалами справи, визнані сторонами, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Спірним є питання стосовно того, чи є укладений договір дарування фіктивним, та таким, що укладений про людське око та з метою уникнення відповідальності ОСОБА_4 по сплаті грошових коштів у загальній сумі 34 623, 50 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що правових підстав для визнання вказаного договору недійсним, з огляду на його фіктивність, матеріали справи не містять.

З таким висновком суду повністю погоджується колегія суддів, з огляду на наступні обставини.

Дійсно, як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Одеської області від 03 грудня 2012 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29 січня 2013 року (а.с.32-37) з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь ТОВ "Одеський торговий дім" стягнуто заборгованість з орендної плати у розмірі 3600 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 682, 50 грн.

Крім того, рішенням Господарського суду Одеської області від 28 лютого 2013 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21 травня 2013 року, з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 стягнуто на користь ТОВ "Одеський торговий дім" неустойку у розмірі 26 640 грн. та судовий збір у сумі 1 701 грн.

Таким чином, за вказаними судовими рішеннями, які набрали законної сили, з відповідача ОСОБА_4 на користь ТОВ "Одеський торговий дім" стягнуто грошові кошти у загальній сумі 34 623,50 грн.

Як було зазначено вище, спірний договір дарування був укладений 26 лютого 2013 року, при цьому жодних заборон щодо відчуження спірної квартири, у її власника ОСОБА_4 не існувало.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до ст.ст.6, 627 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно до ч.1 ст.722 ЦК України право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття.

У відповідності до ст. 202 ЦПК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, це зокрема: його зміст не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду стосовно того, що укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 26 лютого 2013 року договір дарування повністю відповідає зазначеним вимогам закону.

Статтею 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У відповідності до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 6 листопада 2009 року, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином або взагалі можуть не мати правової мети.

Ознака фіктивності має бути властива діям обох сторін правочину. У випадку, коли одна сторона діяла лише для вигляду, а друга - мала за мету досягти правового результату, такий правочин не являється фіктивним.

Тягар доказування фіктивності правочину покладається на особу, яка звернулася до суду із позовом про визнання такого фіктивного правочину недійсним, тобто саме на позивача законом покладено обов'язок доведення відсутності наміру у сторін на створення правових наслідків на момент вчинення правочину.

Однак, позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що укладений правочин є фіктивним, а його безпідставні домисли не можуть бути покладені в основу рішення.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду з приводу того, що на момент укладання оспорюваного договору дарування, борг відповідача ОСОБА_4 перед позивачем був незначним, а спірна квартира під арештом чи іншим видом обтяження не перебувала, а тому у відповідності до ст.202 ЦК України даний правочин спрямований на набуття, зміну та припинення цивільних прав та обов'язків.

Суд також обґрунтовано зазначив, що згідно ст. 41 Конституції України та ст.316 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним, примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Вищевказане положення деталізується в ст.ст. 317, 319 ЦК України, згідно яких власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський торговий дім" відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

Л.Є. Виноградова

Н.А. Кононенко