Ухвала суду № 43110416, 13.03.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 130/3479/14-ц Провадження № 22-ц/772/824/2015Головуючий в суді першої інстанції Порощук П. П.Категорія Доповідач Медвецький С. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2015 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Медвецького С.К.,

суддів: Оніщука В.В., Чорного В.І.,

при секретарі Богацькій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу Борусевича Сергія Йосиповича в інтересах приватного підприємства «Адіс» на ухвалу Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23 січня 2015 року у справі за скаргою ОСОБА_3 на бездіяльність головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Жмеринського міського управління юстиції Лапко М.П., -

встановила:

У листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаною скаргою, мотивуючи її тим, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби Жмеринського міського управління юстиції знаходиться виконавче провадження з виконання рішення суду, яким заборонено діяльність АЗС ПП «Адіс», що розташована по вул. Київська, 55 в м. Жмеринка Вінницької області і яка створює загрозу життю, здоров'ю, майну ОСОБА_3 і його сім'ї та вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози життю, здоров'ю, майну ОСОБА_3 та його сім'ї шляхом демонтажу та перенесення ємкостей для зберігання паливно-мастильних матеріалів відповідно до Державних будівельних норм.

Посилаючись на те, що рішення суду дотепер не виконано, заявник просив визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця Жмеринського міськрайонного управління юстиції Лапко М.П. щодо тривалого невиконання судового рішення; не розроблення процедури проведення будівельних робіт по демонтажу ємкостей АЗС ПП «Адіс» та не залучення до цих робіт спеціалістів і підрядних будівельних організацій.

Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23 січня 2015 року скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано неправомірною бездіяльність головного державного виконавця ВДВС Жмеринського МУЮ Лапко М.П. у період здійснення нею виконавчого провадження, що призвело до порушення загальних строків здйснення виконавчого провадження.

В іншій частині скарги відмовлено.

Не погодившись із цією ухвалою і вважаючи її незаконною, Борусевич С.Й. в інтересах ПП «Адіс» подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою в задоволенні скарги відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи та підстави апеляційної скарги, судова колегія вважає, що вона підлягає задоволенню частково з таких міркувань.

Постановляючи ухвалу про часткове задоволення скарги, суд першої інстанції виходив із того, що державним виконавцем не виконано, передбачених ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», заходів щодо реального виконання рішення суду.

Проте з такими висновками суду повністю погодитися не можна.

Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковим до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судового рішення у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язковість суду розглянути скарги на рішення; дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Згідно зі ст. 383 ЦПК України cторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до роз'яснення, які містяться у п. 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом про виконавче провадження передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені Законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11), а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина сьома статті 12).

У зв'язку із цим у разі доведення факту зловживання процесуальними правами чи невиконання обов'язків, передбачених статтею 12 Закону про виконавче провадження, під час здійснення виконавчого провадження зазначене може бути підставою для відповідного реагування, зокрема звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України згідно зі статтею 377-1 ЦПК, пунктом 18 частини третьої статті 11 Закону про виконавче провадження тощо.

Матеріалами справи встановлено, що на виконанні у відділі ДВС Жмеринського міськрайонного управління юстиції знаходиться виконавче провадження з виконання рішення суду, яким заборонено діяльність АЗС ПП «Адіс», що розташована по вул. Київська, 55 в м. Жмеринка Вінницької області і яка створює загрозу життю, здоров'ю, майну ОСОБА_3 і його сім'ї та вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози життю, здоров'ю, майну ОСОБА_3 та його сім'ї шляхом демонтажу та перенесення ємкостей для зберігання паливно-мастильних матеріалів відповідно до Державних будівельних норм.

Обґрунтовуючи доводи скарги, ОСОБА_3 зазначав, що державний виконавець Лапко М.П. не здійснила виконання виконавчого провадження відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що державним виконавцем було здійснено чимало заходів щодо виконання рішення суду, однак вжитих заходів, передбачених ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» щодо реального виконання рішення суду визначеним ним способом не встановлено.

Такі висновки суду є суперечливими, які базуються на припущеннях.

При цьому судом повністю не розглянуто вимоги заявника та не вирішено вимогу щодо процедури демонтажу ємкостей АЗС ПП «Адіс»; залучення до цих робіт спеціалістів, підрядних будівельних організацій.

Окрім цього, залучивши до матеріалів справи ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 16 січня 2015 року про роз'яснення рішення, суд першої інстанції належної оцінки їй не дав та не з'ясував, яким чином це може вплинути на виконання рішення суду.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

За таких обставин, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 312, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Борусевича Сергія Йосиповича в інтересах приватного підприємства «Адіс» задовольнити частково.

Ухвалу Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23 січня 2015 року скасувати.

Передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає.

Головуючий: /підпис/ С.К. Медвецький

Судді: /підпис/ В.В. Оніщук

/підпис/ В.І. Чорний

З оригіналом вірно: