Постанова № 43100059, 10.03.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" березня 2015 р. Справа № 917/2519/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є.,суддя Ільїн О.В., суддя Шепітько І.І.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників сторін:

позивача - Мельник В.В. (довіреність №14-93 від 18.04.2014 року),

відповідача - Блоха Н.М. (довіреність №01-05/3 від 12.01.2015 року),

розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх.310Х/1-38) на рішення господарського суду Полтавської області від 15.01.2015 року

за позовом ПАТ НАК "Нафтогаз України", м.Київ

до Комунального підприємства теплового господарства "Гадячтеплоенерго", м.Гадяч

про стягнення 573393,25 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ПАТ НАК "Нафтогаз України", звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до КПТГ "Гадячтеплоенерго" про стягнення 162101,39 грн. пені, 62907,84 грн. 3% річних, 348384,03 грн. інфляційних втрат за неналежне виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу №13/3452-ТЕ(Р)-24 від 25.09.2013 року.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 15.01.2015 року у справі № 917/2519/14 (суддя Киричук О.А.) позов задоволено повністю.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати в частині відмови в зменшенні розміру пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким зменшити розмір пені до 90%.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

25.09.2013 року між НАК "Нафтогаз України" (продавець) та КПТГ «Гадячтеплоенерго» (покупець) укладений договір на купівлю-продаж природного газу №13/3452-ТЕ (Р)-24 (далі-договір), відповідно до п.п.1.1, 1.2 якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору (а.с.13).

Пунктом 2.1. договору визначено, що продавець передає покупцю у вересні 2013 року газ в обсязі 2170,739 тис. куб. м, спожитий покупцем у період січень-серпень 2013 року, в тому числі по місяцям.

Ціну за 1000 куб. м природного газу сторони обумовили в п. 5.1-5.2 договору.

Згідно п.3.2 договору приймання-передачі газу, переданого продавцем покупцеві, оформляється актами приймання-передачі газу.

Порядок здійснення оплати передбачений пунктом п. 6.1 договору, відповідно до якого, оплата за газ, що передається згідно з п. 2.1 договору, здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом перерахування на рахунок продавця протягом 3 банківських днів з дати підписання акту приймання - передачі газу, зазначеному у п. 3.3 цього договору.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Згідно із п. 9.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками і діє у частині передачі газу до 30.09.2013 року включно, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення (п.11.1 договору).

На виконання п.2.1 договору позивачем за актами приймання-передачі природного газу від 30.09.2013 року передано відповідачу природний газ на загальну суму 2 841 931,50 грн., спожитий відповідачем протягом січня - квітня 2013 року, що підтверджується та не заперечується сторонами.

Вказані акти підписані сторонами, скріплені їх печатками та погоджені газотранспортним підприємством (а.с.17-20).

Відповідач за поставлений природний газ сплатив в повному обсязі, про що свідчать довідки позивача (а.с.21-22), однак в порушення п.6.1 договору оплату поставленого природного газу здійснював несвоєчасно, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача пені у розмірі 162 101,39 грн., інфляційних нарахувань у розмірі - 348 384,03 грн. та 3% річних у розмірі 62 907,84 грн.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України)

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, враховуючи наявність встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання (що підтверджено наданими позивачем матеріалами, в тому числі договором, розрахунком основного боргу - який сплачений відповідачем, розрахунками 3% річних та інфляційних нарахувань) судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних нарахувань за період з жовтня 2013 р. по жовтень 2014 р. у розмірі 348 384,03 грн. та 3% річних за період з 04.10.2013 р. по 28.10.2014 р. у розмірі - 62 907,84 грн.

Судова колегія приймає до уваги також наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з вимогами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 укладеного сторонами договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Отже, стягнення пені у разі неналежного виконання взятих на себе зобов'язань покупця передбачено умовами укладеного сторонами договору та узгоджується з приписами чинного законодавства.

До матеріалів справи позивачем додано розрахунки пені, виконані на підставі пунктів 6.1.; 7.2. договору купівлі-продажу природного газу за період з 04.10.2013р по 03.04 2014 року. Вказані розрахунки перевірені судом та є вірними, відповідачем не спростовані.

22.12.2014 року відповідач звернувся до суду першої інстанції із клопотанням №01-05/443 про зменшення розміру пені до 10 % ( а.с.46).

Обґрунтовуючи заявлене клопотання про зменшення розміру пені на 90%, відповідач посилається на збитковість підприємства та те, що на момент подання позову основний борг повністю сплачений відповідачем, ступінь вини відповідача, а саме те, що фінансова база відповідача залежить від коштів, виділених Державним бюджетом України, отже затримка бюджетних фінансувань на покриття збитків теплопостачання також впливає на своєчасне погашення боргу за договором.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 15.01.2015 року у задоволенні клопотання відповідача відмовлено.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Відповідно до п.3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру пені таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено,що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, … відсутність у боржника необхідних коштів.

Однак, відсутність у відповідача необхідних коштів, в тому числі у зв'язку з скрутним фінансовим станом, несвоєчасністю розрахунків населення за поставлену теплову енергію не є надзвичайними обставинами та не звільняють відповідача від відповідальності у відповідності до частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 218 Господарського кодексу України.

Крім того, вказані відповідачем обставини не є винятковим випадком, який надає право суду застосовувати приписи п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України та звільняти боржника від господарсько-правової відповідальності.

Аналогічна правова думка міститься у постановах Вищого господарського суду України від 17.09.2009 року по справі №4/168-3466 (5/251-4343), від 08.05.2014 у справі №921/185/13-г.

Відповідач не надав належних обґрунтувань та розрахунків того, що розмір неустойки нарахований позивачем значно перевищує розмір завданих йому збитків і що суд першої інстанції мав обґрунтовані підстави його зменшити.

Відповідачем не доведено виняткової сукупності обставин, які б свідчили про настільки тяжкий фінансово-економічний стан, який би вимагав зменшення розміру стягуваної неустойки саме на 90%, оскільки таке зменшення штрафних санкцій є надмірним та жодним чином не стимулює боржника до подальших своєчасних розрахунків за спожитий газ.

Надані суду апеляційної інстанції звіти про фінансові результати підтверджують негативні тенденції фінансового становища підприємства, проте не є доказом того, що сума штрафних санкцій значно перевищує розмір завданих позивачу збитків.

Доводи відповідача про неврахування його матеріального стану колегія відхиляє, оскільки при прийнятті відповідного рішення мають враховуватися інтереси обох сторін.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача пені за період з 04.10.2013 року по 03.04.2014 року у розмірі 162101,39 грн. (згідно наданих розрахунків).

Крім того, відповідачем 02.03.2015 року надано до апеляційної інстанції додаткові пояснення до апеляційної скарги №01-05/76 від 27.02.2015 року, в яких відповідач фактично змінює свою позицію у даній справі та просить суд скасувати рішення першої інстанції та повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що договорами про організацію взаєморозрахунків сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, у зв'язку з чим відсутні підстави для стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Колегія суддів звертає увагу, що вищенаведені доводи відповідача не були предметом розгляду в суді першої інстанції, оскільки він про них не заявляв під час розгляду справи місцевим судом; не містяться вони і в апеляційній скарзі, та були надані лише в додаткових поясненнях до апеляційної скарги №01-05/76 від 27.02.2015 року.

Як свідчать матеріали справи, 11.02.2014 року було укладено договори про організацію взаєморозрахунків №50/30 та №51/30, а також № 688/30 від 09 жовтня 2014 року. Сторонами вказаних договорів були: Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області; Департамент житлово- комунального господарства Полтавської обласної держадміністрації; Департамент фінансів Полтавської облдержадміністрації; Гадяцька міська рада, а також сторони у даній справі.

Відповідно до пунктів 1 вказаних договорів, їх предметом є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до п.24 ст.14 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2014 рік» і Порядку та умов надання у 2014 році субвенцій з Державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію.

Таким чином, вказані договори укладені саме для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію шляхом надання субвенцій із державного бюджету.

Отже, укладеними договорами не було змінено порядок та умови проведення розрахунків між позивачем та відповідачем, який передбачено розділом 6 договору №13/3452-ТЕ(Р)-24.

Будь-які графіки або певні дати в цих договорах відсутні.

Слід також звернути увагу на те, що договір про організацію взаєморозрахунків №50/30 не стосується даного предмету спору, оскільки передбачає погашення державою заборгованості з різниці в тарифах за іншим договором на поставку природного газу ( №14/2338/11 від 30.09.2011 р.), тоді як предметом дослідження у даній справі є договір купівлі-продажу природного газу №13/3452 ТЕ(р)-24 від 25.09.2013 р.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків господарського суду Полтавської області.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Керуючись статтями 99, 101, 102, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 15.01.2015 року у справі № 917/2519/14 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови по справі №917/2519/14 підписано 16.03.2015 року

Головуючий суддя Медуниця О.Є.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Шепітько І.І.