Постанова № 43094421, 21.10.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2014 р. Справа № 804/15067/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Царікової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно - монтажне управління № 30» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

17.09.2014 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно - монтажне управління № 30» про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 79207,00 грн. та пені в сумі 23, 76 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не працевлаштував 5 інвалідів, а тому відповідно до вимог статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» повинен сплатити адміністративно - господарські санкції у розмірі 79207,00 грн. та пеню у розмірі 23, 76 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.09.2014 відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду на 03.10.2014. Останнє судове засідання призначено на 21.10.2014.

У судове засідання 21.10.2014 представник позивача не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи. До суду надійшло клопотання позивача від 21.10.2014 ( вх. № 68736/14) про розгляд справи без участі повноважного представника позивача в порядку письмового провадження.

Представник відповідача у судовому засіданні 21.10.2014 заперечив проти позову з підстав, викладених в письмових запереченнях проти позову. Відповідач зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно - монтажне управління № 30» на виконання вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вживало всіх залежних від нього заходів щодо працевлаштування інвалідів у необхідній кількості, а саме: подало позивачу звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік за формою № 10-ПІ, належним чином інформувало Тернівський районний центр зайнятості м. Кривого Рогу про потребу у працевлаштуванні інвалідів шляхом подачі щомісячних звітів за формою № 3-ПН. На думку відповідача, на Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно - монтажне управління № 30» чинним законодавством не покладено обов'язку забезпечити працевлаштування інвалідів. За таких обставин, відповідач вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Також, представник відповідача звернувся до суду із клопотанням про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно ч. 6 статті 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін у порядку письмового провадження.

Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне управління № 30» подано до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік за формою №10-ПІ, затвердженого наказом Міністерства праці України від 10 лютого 2007 року № 42, з доповненнями від 12 листопада 2008 року №527.

Згідно рядка № 01 звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік, кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 221 особа, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок № 02) становить 4 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» (рядок №03) становить 9 особи. Середньорічна заробітна плата штатного працівника (рядок № 5) у відповідача становить 15 841 грн.

З огляду на те, що відповідачем не було працевлаштовано 5 інвалідів позивачем було нараховано Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне управління № 30» суму адміністративно-господарських санкцій у розмірі 79207,00 грн. та пеню у розмірі 23,76 грн. У зв'язку з несплатою в добровільному порядку вищенаведених сум адміністративно-господарських санкцій та пені, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з частинами 1 і 2 статті 20 цього Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

В силу положень статті 238 Господарського кодексу України до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, за статтею 218 цього Кодексу, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.

Так, згідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 3 ст.181 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Аналіз норм чинного законодавства України щодо соціальної захищеності інвалідів свідчить про те, що на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування.

У відповідності до позиції колегії Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 02.02.2010 по справі № 21-1982во09 (номер у ЄДРСР № 8089874) обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування; останнє повинно направляти до центру зайнятості відповідну звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування інваліда.

Як встановлено судом та підтверджується наявними матеріалами справи, відповідачем до Тернівського районного центру зайнятості м. Кривого Рогу подавалися звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій» в 2013 році, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Відповідно до листа Тернівського районного центру зайнятості м. Кривого Рогу від 20.10.2014 № 14/03-1276, останнім повідомлено, що відповідач щомісячно подавав до центру зайнятості звіти про наявність вакантних посад. Протягом 2013 року центром зайнятості до підприємства відповідача на працевлаштування було направлено 6 інвалідів, працевлаштовано 2 особи, 3 особи самостійно відмовилися від працевлаштування, 1 особі було відмовлено у працевлаштуванні роботодавцем, у зв'язку із відсутністю у цієї особи необхідних документів про освіту.

Таким чином, відповідачем були вжиті всі залежні від нього заходи для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Позивачем не надано жодного доказу щодо спростування дій, вчинених відповідачем, з метою виконання вимог ст. ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

З огляду на викладене та враховуючи те, що відповідач здійснив всі залежні від нього заходи для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, суд дійшов висновку, що позивачем неправомірно застосовані адміністративно-господарські санкції до відповідача.

За змістом статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 5 статті 94 КАС України, у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 11, 50, 70, 71, 72, 86, 94, 122, 128 159-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне управління № 30» про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 79207,00 грн. та пені в сумі 23,76 грн. відмовити повністю.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Царікова