Ухвала суду № 43094393, 05.03.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/6452/14 Головуючий у 1-й інстанції: Балаклицький А.І. Суддя-доповідач: Кузьменко В. В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2015 року м. Київ

Колегія Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Кузьменко В. В.,

суддів Василенка Я. М., Степанюка А. Г.,

за участю секретаря Рипік О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробудівник» до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.11.2014 року ,-

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агробудівник» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.07.2014 року №0000832209/1918 та №0000822209/1917.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 24.11.2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В засідання з'явились учасники процесу. Представник апелянта наполягав на задоволенні апеляційної скарги. Представник позивача просив залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як встановлено судом першої інстанції, в період з 21.05.2014 року по 27.05.2014 року посадовою особою ДПІ в Обухівському ГУ Міндоходів у Київській області проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «Агробудівник» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаємовідносин з ТОВ «Агро-Лідер Пирятин» за весь період взаємовідносин, за результатами якої складено Акт від 03.06.2014 року №1430/10-16-22-09/13731923 (надалі - Акт перевірки).

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Агро-Лідер Пирятин», є нікчемними і в силу статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Як наслідок, у ході перевірки встановлено наступні порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме:

- п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податкове зобов'язання на загальну суму 18696,00 грн., в т.ч. ПДВ - 3116,00 грн.;

- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.6, п. 201.7, п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24) на суму 5406,00 грн. за червень 2013 року та заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 114389,00 грн., у т.ч. за червень 2013 року на суму 29602,00 грн., за липень 2014 року на суму 34947,00 грн., за серпень 2014 року на суму 49840,00 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських операцій позивача інформації, наявної в базі даних ІС «Податковий блок» та матеріалів перевірки його контрагента, а саме: акту Лубенської ОДПІ ГУ Міндоходів у Полтавській області від 19.09.2013 року №137/22-37958707 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Агро-Лідер Пирятин» (податковий номер 37958707) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів за період з 01.05.2013 року по 31.07.2013 року».

Відповідач у суді першої інстанції зазначив, що вказаним актом перевірки встановлено нереальність здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ «Агро-Лідер Пирятин» з контрагентами.

Як вбачається зі змісту вказаного акту, під час перевірки ТОВ «Агро-Лідер Пирятин» встановлено неможливість фактичного здійснення господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу, відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, а також порушення ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 207, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обмовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Агро-Лідер Пирятин» за травень 2013 року, червень 2013 року та липень 2013 року.

Податковий орган в Акті перевірки зазначив, що враховуючи наведену інформацію щодо постачальника ТОВ «Агробудівник», не підтверджено факти передачі товарів (надання робіт, послуг) від продавця до покупця, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків.

Крім того, в Акті перевірки зазначено, що податкові накладні складені з порушенням п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 14.01.2014 року №10, а також те, що в ході перевірки не надано товарно-транспортні накладні.

З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість за рахунок постачальників, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягають сплаті в бюджет.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.07.2014 року № 0000822209/1917, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 142986,25 грн., з яких: 114389,00 грн. - за основним платежем; 28597,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, та від 04.07.2014 року № 0000832209/1918, згідно з яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за червень 2013 року в розмірі 5406,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки належними та допустимими доказами відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, не доведено обґрунтованості висновків Акту перевірки, правочини, укладені позивачем із ТОВ «Агро-Лідер Пирятин», відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин. Висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 185, 188, 187, 198, 200, 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість, завищення податкових зобов'язань та завищення від'ємного значення, є безпідставними.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 14 червня 2013 року між ТОВ «Агро-Лідер Пирятин» (Продавець) та ТОВ «Агробудівник» (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу майна № ДГ-0000010, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується продати товарно-матеріальні цінності, а Покупець прийняти та оплатити його на умовах визначених даним Договором.

На підтвердження факту дійсного постачання товару позивачем надано податкові накладні від 26.07.2013 року № 5, від 12.07.2013 року № 3, від 24.07.2013 року № 6, від 10.07.2013 року № 2, від 03.07.2013 року № 1, від 26.07.2013 року № 9, від 26.07.2013 року № 10, від 26.07.2013 року №11, від 26.07.2013 року №12, від 30.07.2013 року №18, від 30.07.2013 року №17, від 29.07.2013 року №15, від 27.07.2013 року №14, від 27.07.2013 року №13.

Також, 01.07.2013 року між ТОВ «Агро-Лідер Пирятин» (Орендодавець) та ТОВ «Агробудівник» (Орендар) укладено Договір оренди № ДГ-0000011, відповідно до умов якого Орендодавцем передається Орендарю у платне користування майно, що визначене в Акті прийому передачі.

На підтвердження факту дійсного передавання майна у платне користування позивачем надано Акти прийому-передачі від 17.07.2013 року, від 25.07.2013 року, від 31.07.2013 року, податкові накладні від 17.07.2013 року № 4, від 25.07.2013 року № 7, від 31.07.2013 року № 8 та Акти прийому-передачі (повернення) від 22.07.2013 року, від 29.07.2013 року, від 11.08.2013 року.

Судом першої інстанції оглянуто оригінали вищеназваних документів, приєднано їх завірені копії та встановлено, що вони оформлені належним чином, містять усі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників, відтиски мокрих печаток та відповідають законодавчим нормам.

Суму податку на додану вартість, підтверджені податковими накладними, позивач включив до складу податкового кредиту у відповідний період, відобразив у реєстрі отриманих податкових накладних та відобразив у податкових деклараціях з податку на додану вартість за відповідні періоди.

В той же час, як вбачається з Акту перевірки, позивачем надавались належним чином засвідчені копії зазначених вище первинних документів, що підтверджують факт здійснення господарських операцій.

При цьому, податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про підтвердення фактичного здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ТОВ «Агро-Лідер Пирятин» товарно-матеріальних цінностей та послуг щодо оренди майна.

Крім того, як вірно зазначено в оскаржуваному рішенні, на час укладання та виконання зазначених правочинів, ТОВ «Агро-Лідер Пирятин» було зареєстровано як юридичну особу та було платником податку на додану вартість, а в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Агро-Лідер Пирятин» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Щодо доводів податкового органу, що надані до перевірки податкові накладні не містять обов'язкових реквізитів, а саме контактного телефону продавця, судом першої інстанції доцільно зауважено наступне.

При вирішенні подібного спору Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 20.11.2012 року №К-11654/10 звернув увагу на те, що коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, відповідають зазначеним у податкових накладних, податковий кредит покупця вважається підтвердженим податковими накладними, за умови, що вони не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, містять, зокрема, відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму ПДВ. Тобто, недоліки форми в заповненні податкових накладних, зокрема, відсутність у деяких з них порядкового номера, в інших - одиниці виміру, адреси, носять оціночний характер та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів, не впливають на розмір податкових зобов'язань продавця та податковий кредит покупця.

Тому не зазначення в податкових накладних контактного телефону продавця не робить податкові накладні не дійсними.

Щодо твердження відповідача про ненадання позивачем до перевірки товарно-транспортних накладних, то у спірному рішенні суду вірно вказано, що згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Отже, товарно-транспортна накладна оформлюється лише при отриманні послуг з перевезення та не є обов'язковим документом, що свідчить про отримання товарно-матеріальних цінностей.

Таким чином, відсутність товарно-транспортної накладної не є підставою для не включення сум податку на додану вартість із вартості придбання послуг та товарно-матеріальних цінностей до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, адже зазначене включення здійснюється на підставі відповідних належним чином оформлених видаткових та податкових накладних, які в розумінні ст. 9 Закону України № 966 та відповідають її вимогам.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Таким чином, фінансово-господарські операції позивача з ТОВ «Агро-Лідер Пирятин» підтверджені первинними документами, які були надані податковому органу на перевірку, та копії яких наявні в матеріалах справи.

За результатом здійснення господарських операцій з ТОВ «Агро-Лідер Пирятин» позивач сформував податковий кредит з податку на додану вартість.

Щодо твердження відповідача про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Агро-Лідер Пирятин» є нікчемними, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, зазначає наступне.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем, ані у суді першої інстанції ані у суді апеляційної інстанції, не надано доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Агро-Лідер Пирятин», недійсними у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірних правочинів.

Як вбачається з Акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ «Агро-Лідер Пирятин», пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними матеріалів справи, основним видом діяльності позивача за КВЕД, зокрема, є каналізація відведення й очищення стічних вод.

Таким чином, враховуючи зазначене, предметом спірних правочинів є купівля товарно-матеріальних цінностей та послуг по оренді майна, які використовуються позивачем у власній господарській діяльності, а тому є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ «Агро-Лідер Пирятин» підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище товарно-матеріальні цінності та послуги було використано позивачем у власній господарській діяльності.

Також, суд першої інстанції вірно не прийняв до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагента позивача, оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання.

Відповідно до акту перевірки позивача, податковим органом не здійснювалось належної перевірки первинно-бухгалтерських документів ТОВ «Агро-Лідер Пирятин»; не перевірялася наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання щодо надання послуг або виконання робіт.

Щодо посилання відповідача, як на єдиний доказ правомірності своїх висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, на акт Лубенської ОДПІ ГУ Міндоходів у Полтавській області від 19.09.2013 року №137/22-37958707 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Агро-Лідер Пирятин» (податковий номер 37958707) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів за період з 01.05.2013 року по 31.07.2013 року», колегія суддів зазначає наступне.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх «фіктивність», відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відтак, вищевказаний акт не є належним та допустимим доказом у справі, а висновки про відсутність умов у ТОВ «Агро-Лідер Пирятин» для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатньою для визнання угоди, укладеної із позивачем, такою, що не спричинила реальних юридичних наслідків.

Жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у ТОВ «Агро-Лідер Пирятин» матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах.

Окрім того, у законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Таким чином, твердження відповідача з посиланням на матеріали перевірок про те, що діяльність контрагента позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням остатньому податкової вигоди у вигляді безпідставного формування податкового кредиту, ґрунтуються на припущеннях, що суперечить статті 159 КАС України. Факт наявності у сторін правочину протиправного умислу при його укладенні відповідачем не доведено.

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спірний правочин не може визнаватися нікчемним, оскільки відповідає волевиявленню та внутрішній волі його учасників і спрямований на реальне настання правових наслідків, а зміст правочину не суперечить чинним нормам законодавчих актів та не порушує моральних засад суспільства.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, за рахунок операцій з ТОВ «Агро-Лідер Пирятин» позивачем сформовано податковий кредит.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено ст. 198 ПК України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст.198 ПК України).

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ «Агро-Лідер Пирятин» не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленими ст. 201 ПК України.

Слід звернути увагу, що факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку підтверджується первинними документами платника податків.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку.

У ході розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання первинних документів.

Так, наявні в матеріалах справи податкові накладні, акти прийому-передачі, договори в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

На підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт отримання товарно-матеріальних цінностей послуг з оренди майна за спірними правочинами документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг під час розгляду справи не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарських операцій.

Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 185, 188, 187, 198, 200, 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість, завищення податкових зобов'язань та завищення від'ємного значення, є безпідставними.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження показників податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїм рішенням відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Більш того, у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України»).

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі були предметом дослідження у суді першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження при дослідженні обставин справи.

З урахуванням вище викладеного та приписів ст. 159 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 8 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог, через що постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 8, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, п. 2, 3, 4, 5, 6, 9 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 року № 7 колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.11.2014 року, у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробудівник» до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.11.2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, встановлені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: В. В. Кузьменко

Судді: Я.М. Василенко

А. Г. Степанюк

Повний текст ухвали виготовлено 10.03.2015 року

Головуючий суддя Кузьменко В. В.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.