Ухвала суду № 43085377, 10.03.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/121/2015(м)

264/9116/13-ц

Головуючий в 1 інстанції: Харитонова Г.Л.

Доповідач: Попова С.А.

Категорія 46

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

10 березня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Попової С.А.,

суддів Ігнатоля Т.Г., Кочегарової Л.М.,

при секретарі Берліній Є.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 червня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, виселення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2013 року ОСОБА_2 яка є власницею жилого будинку № 82 з належними господарськими спорудами і будівлями та земельної ділянки, розташованих по вулиці Братській в місті Маріуполі Донецької області, звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні нею права власності шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування вказаним житловим приміщенням, та їх виселення. В обґрунтування заявлених вимог посилалась на те, зареєстровані в будинку за згоди колишнього власника відповідачі не являються членами її сім'ї, не виконують обов'язки з утримання помешкання і сплати комунальних послуг, що додатковим тягарем покладається на неї. В порядку усунення перешкод в реалізації права власності щодо свого будинку, з якого відповідачі, що не уклали з нею договору найму, добровільно не виселяються, просила визнати ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 такими, що втратили право користування жилим будинком і виселити їх.

Заочним рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 червня 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1, і виселено відповідачів із зазначеного житлового приміщення.

Ухвалою того ж суду від 24 листопада 2014 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просив рішення скасувати і постановити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог.

Справа розглядається відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України у відсутність повідомлених про дату і час розгляду справи позивачки ОСОБА_2; відповідача ОСОБА_1, що не отримує судову кореспонденцію за зазначеним ним місцем проживання в апеляційній скарзі (вул. Братська, 82), яка повертається за закінченням терміну зберігання на поштовому відділенні, і разом з тим, не відзначає іншого місяця свого перебування згідно обов'язку за ст. 77 ЦПК України задля процесуального забезпечення явки, а також не відповідає на виклик за номером телефону, який повідомляв суду в своїй заяві від 04.03.2014р. (а.с. 77); представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5, повідомленого рекомендованою кореспонденцією і телефонограмою № 332; відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_6, який заперечував проти скарги, дослідивши письмові матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом і це підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_2 є власницею житлового будинку за № 82 з відповідними господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 25.10. 2013р., укладеного із продавцем ОСОБА_7

Вказане приміщення використовуються членами сім'ї колишнього власника будинку ОСОБА_7: ОСОБА_3 - онуком ОСОБА_7, його дружиною - ОСОБА_4 і її сином ОСОБА_1, які зареєстровані в даному помешканні з 2001р., 2003р., 2005р. відповідно.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що відповідачі не є та ніколи не були членами сім'ї нового власника домоволодіння, згоду на їх проживання в спірному приміщенні ОСОБА_2 не надавала, угода щодо користування спірним жилим приміщенням між сторонами не укладалась. Оскільки з часу набуття права власності на спірне домоволодіння позивачка позбавлена права користуватися та розпоряджатися на власний розсуд власним помешканням через проживання і реєстрацію в ньому відповідачів, то її порушене право підлягає захистові у обраний нею спосіб.

З такими висновками не можна не погодитись з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ст.ст. 319, 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Здійснення права власності може бути обмежено або припинено виключно у випадках і в порядку встановлених законом.

Зі змісту ст. 391 ЦК України вбачається, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним право користування та розпоряджання своїм майном.

Як з'ясовано, ОСОБА_2 на достатніх правових підставах набула право власності на спірне житлове приміщення і земельну ділянку за договорами купівлі-продажу, що підвергнуті державній реєстрації у встановленому законом порядку (реєстр. № 3051542 і № 3051885 від 25.10.2013р.), і є чинними.

Встановлено, що відповідачі в розумінні ч. 2 ст. 64, ч.ч. 1, 4 ст. 156 ЖК України не є членами сім"ї нового власника квартири ОСОБА_2, бо не проживають разом з нею однією сім"єю, не ведуть спільне господарство.

При переході права власності на жилий будинок № 82 з належними господарським будівлями набувачеві ОСОБА_2, відповідачі не отримали згоду на проживання і не вселялись з дозволу позивача або на інших підставах, передбачених законом.

Проживання ОСОБА_1 в спірному помешканні з часів колишнього власника - з 2005р. і учинення ремонтних робіт, що зазначено в апеляційній скарзі, не доводить факту узгодження із новим власником питання вселення відповідача і його проживання.

Суд, з огляду на зібрані докази і правильно оцінені судом в сукупності, вважав доведеним факт використання жилого будинку відповідачами за відсутності втілених в юридичну форму договірних відносин з найму цього приміщення, що свідчить про порушене право позивача. І це право в порядку ст. 391 ЦК України підлягає захистові з у усуненням перешкод ОСОБА_2 в користуванні своєю власністю, набутою за правочином від 25.10.2013р., який на даний час не оспорений і не скасований у встановленому законом порядку.

Викладені в апеляційній скарзі відповідача суб'єктивні сумніви в дійсності угоди купівлі-продажу жилого будинку № 82 не мають під собою фактично-доказового підґрунтя.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 про недоведеність факту чинення ним і членами його сім'ї перешкод позивачці у користуванні її майном є неспроможними, бо такі посилання спростовуються встановленим фактом на час розгляду справи в суді першої інстанції і на час подання апеляційної скарги не виселення відповідачів в добровільному порядку зі спірного жилого приміщення, що є перешкодою в реалізації власником повного спектру своїх майнових прав щодо цього помешкання.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами ОСОБА_2, відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам ст.ст. 212-214 ЦПК України і нормам матеріального закону. Суд, із урахуванням правових позицій Верховного Суду України, дійшов обґрунтованого висновку про порушення майнового права позивачки, що полягає у проживанні відповідачів в її власному жилому приміщенні і без її згоди, чим створенні власникові перешкоди в реалізації нею своїх повноважень розпорядження та користування належним майном, які підлягають усуненню із застосуванням правового способу захисту, який узгоджується із положеннями ст.ст. 16, 391 ЦК України, у вигляді визнання відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та виселення їх з займаного приміщення.

Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду відповідачем ОСОБА_1 не представлено і до суду апеляційної інстанції.

Колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, зокрема, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі - розгляд справи без належного його повідомлення, оскільки матеріали справи свідчать про повідомлення судом першої інстанції про час розгляду справи відповідачів, в тому числі шляхом електронних смс-повідомлень відповідачів згідно заяви ОСОБА_1, і, поряд з цим, неодноразові неявки ОСОБА_1 за його і представника чисельними клопотаннями, в тому числі і в стадії вирішення питання про перегляд заочного рішення (а.с. 77, 84, 89-90, 96-97, 118, 124).

Враховуючи викладене, апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 на підставі ст. 308 ЦПК України підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Заочне рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий

Судді