Рішення № 43079594, 13.03.2015, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.;

секретар судового засідання Ковальчук Л.В.,

з участю представників банку та відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 6 лютого 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк", процесуальним правонаступником якого стало ПАТ „Дельта Банк", до ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про звернення стягнення на майно і виселення без надання іншого жилого приміщення та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк", процесуальним правонаступником якого стало ПАТ „Дельта Банк", про розірвання кредитного договору,

в с т а н о в и л а :

30 жовтня 2012 року ПАТ „Кредитпромбанк" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про звернення стягнення на майно і виселення без надання іншого жилого приміщення.

11 жовтня 2013 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зустрічним позовом до ПАТ "Кредитпромбанк" про розірвання кредитного договору.

Рішенням Рівненського міського суду від 6 лютого 2014 року позов ПАТ „Кредитпромбанк" задоволено. В рахунок задоволення грошових вимог ПАТ „Дельта Банк" за кредитним договором № 09.06/01/07-НВклн від 1 березня 2007 року, укладеним між ПАТ „Кредитпромбанк" і ОСОБА_1, у розмірі 493 696 грн. 90 коп. на належну на праві власності ОСОБА_1 трикімнатну квартиру № 1 загальною площею 70,7 кв. м на АДРЕСА_1 звернуто стягнення шляхом її продажу на прилюдних торгах за початковою ціною, що встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом на стадії оцінки майна у виконавчому провадженні).

ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 виселено з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення зі зняттям з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилався на те, що суд першої інстанції неправомірно здійснив заміну позивача з ПАТ „Кредитпромбанк" на ПАТ „Дельта Банк", яке не надало належних доказів про його право вимоги за іпотечним договором. Його не було належним чином повідомлено про заміну кредитора відповідно до положень ч. 2 ст. 24 Закону України „Про іпотеку".

Ухвалюючи рішення про виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення, суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою ту обставину, що вони не отримували вимогу ПАТ „Кредитпромбанк" про добровільне звільнення вищевказаної квартири у зв'язку із зверненням позивачем стягнення на предмет іпотеки, як це передбачено ст. 40 Закону України „Про іпотеку".

Повідомлення-вимоги від 27 квітня 2012 року та 3 вересня 2012 року, які позивач долучив до матеріалів справи, ними фактично отримані не були, а тому відсутні підстави вважати, що Банк набув право вимоги щодо виселення відповідачів у судовому порядку.

Крім того, відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є квартиронаймачами, а не членами його сім'ї.

Місцевий суд безпідставно відмовив йому у задоволенні зустрічного позову про розірвання кредитного договору, оскільки сторона позивача не надала суду належних доказів, які б підтверджували факт отримання ним кредитних коштів, та не врахував того, що цей кредитний договір було укладено із порушенням Закону України „Про захист прав споживачів".

Покликаючись на ці обставини, ОСОБА_1 рішення місцевого суду вважав незаконним та необґрунтованим і просив апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення, яким ПАТ „Дельта Банк" у задоволенні позову відмовити, а його зустрічні позовні вимоги задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі доводила, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що ПАТ „Дельта Банк" не є іпотекодержателем квартири, з якої позивач має намір її виселити, а також те, що вона є наймачем цієї квартири, а не членом сім'ї боржника, а тому не може бути виселена без надання іншого житлового приміщення.

Покликаючись на ці обставини, ОСОБА_2 рішення місцевого суду вважала незаконним та необґрунтованим і просила апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ „Дельта Банк".

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянтів, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 3 ст. 303 ЦПК України визначено, що апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Судом встановлено, що 1 березня 2007 року між ВАТ „Кредитпромбанк", правонаступником якого є ПАТ „Кредитпромбанк", і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 09.06/01/07-НВклн, відповідно до якого відповідач отримав у банку кредит у розмірі 60 тис. доларів США під 13,92 % річних строком до 1 березня 2027 року на придбання квартири (а. с. 8-11 т. 1).

На забезпечення виконання умов цього кредитного договору між його сторонами 1 березня 2007 року було укладено договір іпотеки № 09.06/01/І01/07-НВклн, відповідно до якого позичальник передав в іпотеку банку належну йому на підставі договору купівлі-продажу, що був посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_4 1 березня 2007 року (запис у реєстрі № 572), та зареєстрований у Державному реєстрі правочинів 2 березня 2007 року за № 1943204, трикімнатну квартиру № 1 загальною площею 70,7 кв. м на АДРЕСА_1 (а. с. 12-14 т. 1).

Після державної реєстрації іпотекодавцем свого права власності на іпотечне майно 16 березня 2007 року до договору іпотеки від 1 березня 2007 року було укладено додаткову угоду, відповідно до якої предметом договору іпотеки було визначено трикімнатну квартиру № 1 загальною площею 70,7 кв. м на АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 1 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_4 1 березня 2007 року та право власності на яке згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно зареєстровано за № 13857277 від 13 березня 2007 року (а. с. 15 т. 1).

Зі справи видно, що даний позов до відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про звернення стягнення на майно і виселення без надання іншого жилого приміщення у жовтні 2012 року був пред'явлений ПАТ „Кредитпромбанк". Свої вимоги до відповідачів про звернення стягнення на майно позивач обґрунтовував Законом України «Про іпотеку» (а. с. 2-7 т. 1).

23 грудня 2013 року ПАТ „Дельта Банк" подало до суду заяву про заміну первісного позивача ПАТ „Кредитпромбанк" на ПАТ „Дельта Банк" у порядку процесуального правонаступництва у зв'язку із заміною кредитора й іпотекодержателя у зобов'язаннях, які раніше були укладені з участю позичальника ОСОБА_1 (а. с. 1 т. 2).

Згідно зі ст. 37 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.

У порушення вимог ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України відповідач узяті на себе зобов'язання за укладеним кредитним договором порушив .

Тому заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 березня 2010 року з ОСОБА_1 на користь ВАТ „Кредитпромбанк" було стягнуто 493 696 грн. 90 коп. заборгованості за кредитним договором. Постановою державного виконавця відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції від 11 червня 2010 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Печерським районним судом м. Києва 19 квітня 2010 року, та надано позичальнику строк для його добровільного виконання до 17 червня 2010 року. 9 квітня 2012 року постановою державного виконавця призначено експерта з метою оцінки предмета іпотеки (а. с. 18-21 т. 1).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12 лютого 2014 року заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 березня 2010 року за заявою ОСОБА_1 було скасовано, а справа призначена до розгляду в загальному порядку. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 26 березня 2014 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ „Дельта Банк" стягнуто 654 290, 69 грн. заборгованості за кредитним договором.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 кредитних зобов'язань та рішень суду про стягнення кредитної заборгованості відповідно до п. 4.1. договору іпотеки та ст. 35 Закону України «Про іпотеку» 27 квітня 2012 року та 3 вересня 2012 року кредитором позичальнику були надіслані повідомлення-вимоги про погашення заборгованості упродовж 30 днів з моменту їх отримання або відповідно до умов п. 4.3. договору добровільно реалізувати предмет іпотеки третій особі на погашення заборгованості, а також попереджено боржника, що у випадку невиконання вимог банку, останній набуває право на звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення мешканців з житлового приміщення, що є предметом іпотеки (а. с. 22-25 т. 1).

На підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 26 червня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі № 1441, ПАТ „Кредитпромбанк" відступило свої права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами ПАТ „Дельта Банк", у т. ч. стосовно позичальника й іпотекодавця ОСОБА_1 (а. с. 2-5 т. 2).

З наданого ПАТ „Дельта Банк" витягу з додатку № 1 до договору про передачу активів та кредитних зобов'язань від 26 червня 2013 року вбачається, що фактичний розмір невиконаного грошового зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором від 1 березня 2007 року № 09.06/01/07-НВклн склав 734 107 грн. 41 коп. (а. с. 5 т. 2), проте позов у даній справі до відповідачів позивачем був пред'явлений, виходячи з кредитної заборгованості у розмірі 493 696 грн. 90 коп. (а. с. 2-7 т.1).

Відповідно до правил ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Проте таких обставин у даній справі не встановлено.

Тому договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами від 26 червня 2013 року, який був укладений між ПАТ „Кредитпромбанк" і ПАТ „Дельта Банк", є підстави вважати правомірним.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України «Про іпотеку» правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку.

Судом установлено, що вимоги закону про нотаріальне посвідчення правочину про відступлення прав за іпотечним договором його сторонами дотримано. Що ж стосується його державної реєстрації на даний час, то чинність договору про відступлення прав за іпотечним договором з наявністю державної реєстрації такого договору закон не пов'язує, оскільки державній реєстрації підлягають лише відомості про таке відступлення.

У зв'язку з цим доводи апелянтів про те, що позовні вимоги до них про звернення стягнення на майно і виселення без надання іншого жилого приміщення не підлягають задоволенню, оскільки у Державному реєстрі іпотек у даний час не зареєстровані відомості про відступлення ПАТ „Кредитпромбанк" на користь ПАТ „Дельта Банк" прав за іпотечним договором щодо спірної квартири АДРЕСА_1, на увагу не заслуговують.

Крім того, з матеріалів справи видно, що ПАТ „Дельта Банк" залишається кредитором ОСОБА_1, а обставини, на які покликаються апелянти, не звільняють позичальника від виконання кредитного та іпотечного зобов'язань. Первісний позивач у справі ПАТ „Кредитпромбанк" із зазначеного приводу будь-яких претензій до теперішніх сторін у справі не має.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Частиною 2 ст. 517 ЦК України встановлено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Проте закон не пов'язує це право боржника з невиконанням боргових зобов'язань взагалі, в тому числі і попередньому кредиторові.

Так, згідно зі ст. 518 ЦК України боржник має право висувати вимоги проти нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

В той же час у матеріалах справи відсутні докази належного виконання боргових зобов'язань відповідачем ОСОБА_1 за кредитним договором № 09.06/01/07-НВклн від 1 березня 2007 року як первісному, так і теперішньому кредитору.

Кредитні зобов'язання ним не виконані до цього часу.

Таким чином, доказів, які б спростовували чи ставили під сумнів право позивача на звернення в суд із даним позовом до відповідачів, у справі немає.

Частиною 1 ст. 33, ст. 39 Закону України „Про іпотеку" передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 37 постанови № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснив, що невиконання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (частина третя статті 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.

Через це зважаючи на викладене вище, рішення місцевого суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки є законним та обґрунтованим.

Разом з тим, як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 43 згаданої постанови, згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 39-40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення

Примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Оскільки позивачем не надано суду доказів про отримання відповідачами письмової вимоги банку про виселення, у місцевого суду, на переконання колегії суддів, не було передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог про виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення.

Тому з урахуванням усього викладеного рішення місцевого суду не у повній мірі відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, через що підлягає частковому скасуванню.

Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" набрав чинності 7 червня 2014 року, тобто вже після ухвалення місцевим судом оскаржуваного рішення. А тому зважаючи на цю обставину, апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції з огляду на те законодавство, яке існувало на час його ухвалення.

Що ж стосується рішення місцевого суду про відмову ОСОБА_1 у задоволенні його зустрічного позову, то спір сторін у цій частині місцевим судом вирішений правильно, оскільки висновки суду першої інстанції ґрунтуються на законі, відповідають фактичним обставинам справи та наявним у справі доказам.

Зі змісту кредитного договору № 09.06/01/07 від 1 березня 2007 року безспірно вбачається, що кредитні кошти ОСОБА_1 отримав від банку саме на купівлю квартири АДРЕСА_1. Цю квартиру ОСОБА_1 придбав у свою приватну власність та передав її в іпотеку.

Доказів про те, що квартира АДРЕСА_1 була придбана за рахунок інших коштів, а не тих, які були позичені ОСОБА_1 у ПАТ «Кредитпромбанк», позивач за зустрічним позовом суду не надав.

З наявного у матеріалах справи розрахунку заборгованості за кредитним договором № 09.06/01/07 від 1 березня 2007 року (а. с. 37) видно, що до 13 листопада 2008 року ОСОБА_1 вносив платежі в рахунок погашення заборгованості за укладеним кредитним договором. З «відмовою» від отримання банківських коштів позичальник звернувся від лише 10 жовтня 2013 року, тобто вже після заочного рішення Печерського районного суду від 15 березня 2010 року.

Звертаючись із позовом про розірвання кредитного договору, ОСОБА_1 своїх вимог належним чином не обґрунтував.

Тому на підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33, 39, 40 Закону України «Про іпотеку», Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", ст.ст. 512-518, 526, 1046, 1049, 1050, 1054, 1077 ЦК України ст.ст. 10, 11, 60, 217, 303, 304, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду від 6 лютого 2014 року в частині виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення зі зняттям їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою скасувати.

Позивачу у задоволенні цих позовних вимог до ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відмовити.

В решті рішення місцевого суду залишити без змін, а подані апеляційні скарги відхилити.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: