Постанова № 43073814, 18.02.2015, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2015 р. Справа №805/176/15-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 2

час прийняття постанови: 14-30

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради, Управління Державної казначейської служби України у місті Донецьку, Донецької міської ради про стягнення заробітної плати, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

16 січня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради (далі за текстом - відповідач-1), Управління Державної казначейської служби України у місті Донецьку (далі за текстом - відповідач - 2), третя особа Донецька міська рада, про стягнення заробітної плати, зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою суду від 29 січня 2015 року Донецьку міську раду (далі за текстом - відповідач - 3) залучено до участі у справі у якості другого відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 15.11.2010 року вона працювала в Управлінні комунальних ресурсів Донецької міської ради. 20.11.2014 року на підставі розпорядження міського голови № 291/3к від 20.11.2014 року її було звільнено відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі за текстом - КЗпП України), тобто «за угодою сторін».

Впродовж липня - листопаду 2014 року вона виконувала покладені на неї функціональні обов'язки, що підтверджується даними табеля обліку робочого часу. Однак, заробітна плата за цей період була виплачена їй лише частково, про що свідчить відповідна довідка видана відповідачем.

Позивач вважає таку бездіяльність з боку відповідача протиправною та просить стягнути на її користь з місцевого бюджету міста Донецьк нараховану, але не виплачену управлінням комунальних ресурсів Донецької міської ради заробітну плату за період з 01.07.2014 та з 01.10.2014 по 20.11.2014, а також матеріальну допомогу, у загальному розмірі 9022,06 грн.

Крім цього позивач просить суд стягнути на її користь моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн. з місцевого бюджету міста Донецька.

Також, позивач просить зобов'язати Управління Державної казначейської служби у м. Донецьку Донецької області вчинити дії щодо перерахування грошових коштів у розмірі 9022,06 грн. з місцевого бюджету міста Донецька та 50000, 00 грн. на користь ОСОБА_1, р/р НОМЕР_1 у ПАТ «Укрсоцбанк», ЄДРПОУ НОМЕР_2, для зарахування на к/р НОМЕР_3.

Разом з тим, позивач просить зобов'язати Управління Державної казначейської служби у м. Донецьку Донецької області у десятиденний термін надати суду звіт про виконання судового рішення та звернути до негайного виконання постанову суду, яка має бути прийнята за результатами розгляду цієї справи.

У судове засідання сторони не прибули про дату час та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.

Позивач та представник Управління Державної казначейської служби України у місті Донецьку надали заяви про розгляд справи без їх участі.

Також, представник Управління Державної казначейської служби України у місті Донецьку надав заперечення на позовну заяву, в яких зазначив, що між позивачем та управлінням відсутні будь які правовідносини, крім того Управлінням комунальних ресурсів Донецької міської ради не були надані підтверджуючі документи про передислокацію установи на контрольовану територію України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 595 «Про деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей». Просив відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись приписами Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, судом встановлено наступне.

Відповідно до розпоряджень Донецького міського голови, що маються в матеріалах справи та трудової книжки, позивач - ОСОБА_1 проходила службу в Управлінні комунальних ресурсів Донецької міської ради.

Розпорядженням міського голови № 291/3кк від 20.11.2014 р. ОСОБА_1 було звільнено у відповідності до п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України «за угодою сторін» з 20.11.2014 року.

Спірним питанням у справі є невиплата відповідачем заробітної плати позивачу за період з 01.07.2014 р. по 31.08.2014 та з 01.10.2014 по 20.11.2014 p., а також матеріальну допомогу у загальному розмірі 9022 грн. 06 коп.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд, оцінюючи спірні правовідносини, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, у відповідності до приписів якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року № 280/97-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» № 2493-III від 07.06.2001 року, Кодексом законів про працю України (далі за текстом - КЗпП України) та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно довідки Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради № 03-1197 від 21.11.2014 року заборгованість Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради з заробітної плати перед позивачем станом на 21.11.2014 року становить 9022 грн., 06 коп.

У відповідності до табелів обліку робочого часу Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради позивач впродовж липня - листопаду 2014 року виходила на роботу та виконувала покладені на неї функціональні обов'язки.

Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У відповідності до ст. 9 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» Посадова особа місцевого самоврядування має право, зокрема, на оплату праці залежно від посади, яку вона займає, рангу, який їй присвоєно, якості, досвіду та стажу роботи.

Згідно приписів статті 21 вказаного Закону посадові особи одержують заробітну плату, розмір якої має забезпечувати достатній життєвий рівень.

Джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування є місцевий бюджет.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ч. 2 ст. Закону України «Про оплату праці», для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Відповідно ст. 22 Закону України «Про оплату праці», суб'єктам організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до статті 115 Кодексу законів про працю України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно із частиною 2 статі 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

На підставі частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При розгляді справи, а ні Донецькою міською радою, а ні Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради не надано суду жодних доказів та заперечень проти доводів позивача.

Приймаючи до уваги наведене та враховуючи встановлені судом обставини, які свідчать про наявність заборгованості із заробітної плати та матеріальної допомоги з боку Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради перед позивачем у розмірі 9022 грн. 06 коп. за період з 01.07.2014 р. по 31.08.2014 та з 01.10.2014 по 20.11.2014 p., суд вважає необхідним позов в цій частині задовольнити.

Що стосується позовних вимог про зобов'язання Управління Державної казначейської служби України у місті Донецьку вчинити дії щодо перерахування грошових коштів, суд вважає їх необґрунтованими з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 КАС, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, згідно вищезазначених норм чинного законодавства, можливість судового захисту передбачена саме для особи, права, свободи та інтереси якої порушено з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій.

На думку суду позовні вимоги про зобов'язання Управління Державної казначейської служби України у місті Донецьку вчинити дії щодо перерахування грошових коштів є вимогами щодо захисту прав позивача на майбутнє. А отже суд не може здійснювати захист прав та законних інтересів позивача на майбутнє, оскільки немає можливості встановити чи будуть вони порушені в майбутньому Управлінням Державної казначейської служби України у місті Донецьку.

З огляду на зазначене також відсутні підстави для зобов'язання Управління Державної казначейської служби у м. Донецьку Донецької області надавати суду звіт про виконання судового рішення.

Стосовно позовних вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У відповідності до Постанови Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Крім цього, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно норм ст. 23 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 р. N 5 - під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають три складові частини, за наявності яких і настає відповідальність, а саме: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, чого в даному випадку немає.

У рішенні Конституційного суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, зазначено наступне.

Право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Основного Закону України.

Засади та сутність інституту моральної шкоди розкриваються в Цивільному кодексі України, у статті 23 якого встановлено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга); моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (частини четверта, п'ята).

Подальше регулювання інституту моральної шкоди визначено в окремих законах. Так, право на відшкодування моральної шкоди закріплено, зокрема, в законах України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", "Про інформацію", "Про авторське право і суміжні права", "Про захист прав споживачів", "Про телебачення і радіомовлення", "Про протидію торгівлі людьми", "Про телекомунікації", "Про жертви нацистських переслідувань".

Аналіз чинного законодавства дає підстави для висновку, що інститут моральної шкоди має міжгалузевий характер, а тому особливості його застосування можуть встановлюватися галузевим законодавством.

У трудовому законодавстві право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням його трудових прав, визначено у статті 2371 Кодексу, відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя; порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно розділу 6 Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди», Мінюст 13.05.2004 № 35-13/797 відповідно до чинного законодавства моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення (п. 6.2.).

Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

У разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них.

На осіб, які заподіяли моральну шкоду спільно (взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдиним наміром), покладається солідарна відповідальність по її відшкодуванню.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (п. 6.3.).

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи.

У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді (п. 6.4.).

Враховуючи протиправну бездіяльність з боку відповідача, що полягає у частковій невиплаті позивачу заробітної платні за п'ять місяців 2014 року, суд вважає, що ОСОБА_1 заподіяна моральна шкода з боку відповідача, пов'язана із моральними стражданнями, оскільки, позивач відчував певні негативні емоції та дискомфорт, був позбавлений засобів до існування, прикладав додаткові зусилля для організації свого життя, змушений був захищати свої права в суді. Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність стягнути з Донецької міської ради за рахунок місцевого бюджету на користь позивача моральну шкоду у розмірі 500,00 грн.

Згідно із ст. ст. 71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради, Управління Державної казначейської служби України у місті Донецьку, Донецької міської ради про стягнення заробітної плати, зобов'язання вчинити певні дії, підлягають частковому задоволенню.

Також, суд зазначає, що згідно ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України постанови суду про присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць у відносинах публічної служби виконуються негайно.

За таких підстав, постанова підлягає негайному виконанню в частині стягнення на користь виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 121-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 181, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради, Управління Державної казначейської служби України у місті Донецьку, Донецької міської ради про стягнення заробітної плати, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з місцевого бюджету міста Донецьк нараховану, але не виплачену управлінням комунальних ресурсів Донецької міської ради заробітну плату за період з 01.07.2014 по 31.08.2014 та з 01.10.2014 по 20.11.2014, а також матеріальну допомогу, у загальному розмірі 9022 (дев'ять тисяч двадцять дві гривні) 06 коп. та моральну шкоду у розмірі - 500 (п'ятсот) грн. (р/ НОМЕР_1 у ПАТ «Укрсоцбанк», ЄДРПОУ НОМЕР_2, для зарахування на к/р НОМЕР_3).

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова в частині виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць - підлягає негайному виконанню.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 КАС України, і може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд у порядку, визначеному статтею 186 КАС України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Тарасенко І.М.