Ухвала суду № 43073281, 12.03.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/19807/14 Головуючий у 1-й інстанції: Добрівська Н. А. Суддя-доповідач: Беспалов О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

12 березня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Беспалова О. О.

суддів: Грибан І. О., Губської О. А.

за участю секретаря: Тур В. В.

представника відповідача та третьої особи Кісельової О. П., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2015 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві про визнання незаконним та скасування рішення від 03 листопада 2014 року № 555-14 та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Громадянка Республіки Білорусь ОСОБА_3 в своїх інтересах та інтересах сина звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної міграційної служби України про про визнання незаконним та скасування рішення ДМС України від 03 листопада 2014 року № 555-14; зобов'язання ДМС України визнати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 біженцями.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2015 р. позов задоволено частково.

Визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 555-14 від 03 листопада 2014 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач подала апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог, просила оскаржувану постанову скасувати та ухвалити нову в цій частині, якою позовні вимоги задовольнити.

У відповідності до ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає вказане рішення в межах доводів апеляційної скарги та з метою непорушності відновлених оскаржуваним рішенням прав позивача та неповнолітньої особи, яку вона представляє, оцінку правомірності винесення рішення в частині задоволених позовних вимог не дає.

Заслухавши суддю-доповідача, особу, що з'явилась, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 є громадянкою Республіки Білорусь, за віросповіданням - християнкою, прихожанкою церков «Нове життя» та «Ісуса Христа», має вищу освіту.

10 червня 2009 року позивач звернулась до управління міграційної служби у м. Києві з заявою про надання статусу біженця.

За результатами розгляду особової справи громадянки Білорусії ОСОБА_3 Державною міграційною службою України складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 21 травня 2012 року, а рішенням від 22 травня 2012 року № 221-12 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В результаті оскарження зазначеного рішення в судовому порядку, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2012 року у справі № 2а-8979/12/2670 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 221-12 від 22.05.2012 р. про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 10.06.2009 р. № 93.

На виконання судового рішення, що набрало законної сили, відповідачем 25.12.2013 р. прийнято рішення № 55-13, яким ГУ ДМСУ в м. Києві зобов'язано повторно розглянути заяву ОСОБА_3 з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення ДМС України від 22.05.2012 р. № 221-12.

20 травня 2014 року працівниками ГУ ДМСУ в м. Києві складено акт про відмову позивача проходити повторну процедуру визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Аналогічний акт було складено працівниками зазначеного органу 05 червня 2014 року.

13 червня 2014 року ОСОБА_3 до ГУ ДМСУ в м. Києві подано заяву із документами, які були подані нею у період з 2010 - 2012 років та до того часу були відсутні в матеріалах її справи з проханням додати їх до останньої.

Так, наприклад, позивачем подано до відповідача заяву, датовану 08.07.2014 р., в якій зазначається, що позивач відносить себе до соціальної групи, яка в силу своїх внутрішніх переконань, що йдуть в розріз з політикою, що проводиться владою Республіки Білорусь, має всі підстави боятися переслідувань та репресій зі сторони влади.

Також позивач в заяві зазначила, що її активна громадянська позиція почала формуватися з 2007 року, коли вона, зіткнувшись з беззаконням і несправедливістю, була вимушена відстоювати свої права в боротьбі з тоталітарною, нелюдською білоруською владою (а. с. 46 Т. 1).

19 червня 2014 року на адресу ГУ ДМСУ в м. Києві надійшов лист від Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, згідно з яким повідомлено, що вказана особа оголошена в міжнародний розшук в Республіці Білорусь та стосовно неї 14 березня 2008 року винесено запобіжний захід «підписка про невиїзд», який зупинено 09 червня 2008 року, за вчинення злочину не політичного характеру.

З листа Міністерства юстиції Республіки Білорусь від 11.03.2008 р. № 03-39/В-594, направленого на адресу ОСОБА_8, вбачається, що станом на дату надання відповіді з 21.02.2008 р. до прокуратури м. Мінськ Фрунзенським РУВС м. Мінськ направлено матеріали для вирішення питання про притягнення ОСОБА_3 за ст. 391 КК Республіки Білорусь за образу судді (а. с. 96-97 Т. 1).

14 липня 2014 року за результатами розгляду особової справи ОСОБА_3 № 09.250092-01 працівник ГУ ДМСУ в м. Києві склав висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якому зазначив про відсутність у заявниці обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також, щодо загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

24 липня 2014 року ДМС України за результатами розгляду особової справи ОСОБА_3, яка надійшла до відповідача для прийняття рішення в порядку статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» листом № 8.5/3154-14 справу повернуто для доопрацювання у зв'язку з тим, що рекомендаційна позиція головного управління містить лише інформацію щодо підстав, які унеможливлюють повторний розгляд заяви, в той час, як фактично повторне дослідження та аналіз відомостей, повідомлених ОСОБА_3 під час провадження за її заявою у 2009 - 2012 роках, не проведено.

08 серпня 2014 року за результатами розгляду особової справи ОСОБА_3 головним спеціалістом ГУ ДМСУ в м. Києві складено додаток до висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якому посадова особа дійшла висновку про відсутність у позивача обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також, щодо загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

За результатами розгляду справи громадянки Республіки Білорусь ОСОБА_3, ДМС України погодилась з позицією ГУДМСУ в м. Києві щодо відмови заявнику у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проте, вважаючи за необхідне додатково зазначити певні елементи справи, які не були достатньо враховані і проаналізовані у направленому висновку, 29 жовтня 2014 року склала свій висновок та 03 листопада 2014 року прийняла рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 555-14.

Повідомленням Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві від 11 листопада 2014 року № 133 позивача повідомлено про відмову у визнанні її та сина біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.

Оскаржуваним рішенням суду першої інстанції в частині, що не оскаржується позивачем, суд першої інстанції прийшов до висновку про непроведення суб'єктом владних повноважень повноцінного дослідження зі своєї сторони наявності або відсутності підстав для визнання ОСОБА_3 та сина біженцями чи особами, які потребують додаткового захисту, а тому рішення про відмову підлягає скасуванню.

Натомість, в задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача визнати позивача та її сина біженцями судом першої інстанції було відмовлено з огляду на те, що такі повноваження не належать до компетенції адміністративного суду та є дискреційними для того органу, що вирішує питання про надання статусу біженця чи визнання особою, що потребує додаткового захисту.

Надаючи правову оцінку в цій частині, колегія суддів зазначає наступне.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Відповідно до положень частини 6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 р. № 3671-VІ прийняття рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Відповідно до п. 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У відповідності до п.п. 4 абз. 3 п. 2.4 вказаної Методології дискреційні повноваження дозволяють органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) обрати форму реалізації своїх повноважень - видання нормативного або індивідуально-правового акта, вчинення (утримання від вчинення) адміністративної дії.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що вимога позивача про зобов'язання Державної міграційної служби України прийняти рішення про надання статусу біженця позивачу та її сину не підлягає задоволенню з тих підстав, що зазначене питання не віднесено до компетенції адміністративного суду, а відповідно до положень Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 р. № 3671-VI віднесене до виключеної компетенції Державної міграційної служби України, тобто є її дискреційними повноваженнями.

Доводи апеляційної скарги позивача в частині оскарження зводяться до зневажливого ставлення позивача до органів судової і виконавчої влади України, та для апеляційного суду не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції з огляду на те, що оскаржуване рішення в цій частині винесене судом першої інстанції з повним дотриманням вимог правового принципу держави щодо невтручання будь - яких структур суспільства у дискреційні повноваження компетентного органу.

Також колегія суддів не вбачає підстав для виходу за межі позовних вимог позивача з метою зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання їй та її сину статусу біженця зважаючи на те, що такий обов'язок прямо передбачений діючим законодавством та на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції право позивача на розгляд заяви відповідачем не є порушеним.

Так статтею 9 Закону України від 08.07.2011 р. № 3671-VI визначено порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зокрема, розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення Державної міграційної служби України № 555-14 від 03 листопада 2014 року про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, скасовано рішенням суду, що оскаржується.

Відповідно, колегія суддів приходить до висновку, що питання про розгляд заяви має бути вирішене відповідачем на підставі ст. 9 Закону № 3671.

Натомість, на стадії апеляційного розгляду матеріали справи не містять відомостей про невиконання з боку відповідача вимог даної норми.

Згідно статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2015 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві про визнання незаконним та скасування рішення від 03 листопада 2014 року № 555-14 та зобов'язання вчинити певні дії залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2015 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя О. О. БеспаловСуддя І. О. ГрибанСуддя О. А. Губська (Повний текст ухвали виготовлено 12.03.2015 р.)

.

Головуючий суддя Беспалов О.О.

Судді: Губська О.А.

Грибан І.О.