Ухвала суду № 43072170, 19.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.02.2015р. м. Київ К/800/35064/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Веденяпіна О.В.

за участю:

секретаря судового засідання Іванова К.Ю.

представника відповідача Ярошика Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10.11.2010

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2013

у справі №2а-2495/10/0370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Директорія»

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Директорія» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Директорія») звернулось до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, Луцька ОДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення від 02.06.2010 №0000312302/0.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 10.11.2010, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2013, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, що мали господарські відносини з слідуючими платниками податків, а саме, ТОВ «Метастандарт», ПП «Стройпромінвест-Луга», ПП «ПК-Ценсервіс» за період з 01.05.2007 по 28.02.2009.

За наслідками даної перевірки складено акт від 19.05.2010 №2885/23-3/34524086 та на підставі цього акта Луцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 02.06.2010 №0000312302/0, яким ТОВ «Директорія» встановлено суму завищення бюджетного відшкодування в розмірі 1420650,00 грн. внаслідок порушення підприємством п. 7.5, п. 7.4 ст. 7 та пп. 7.7.2 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі по тексту - Закон).

Приймаючи таке рішення відповідач виходив з того, що контрагенти позивача по господарських операціях ТОВ «Метастандарт», ПП «Стройпромінвест-Луга», ПП «ПК-Ценсервіс» мають ознаки фіктивності та в цих підприємств відсутні матеріальні та трудові ресурси для проведення відповідних господарських операцій, а підрядні роботи по будівництву здійснювались зовсім іншими господарюючими суб'єктами.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до піп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у контрагентів товарів та робіт, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особами, які мають статус платників податку на додану вартість.

Фактичне виконання спірних договорів підтверджується належним чином оформленими актами виконаних робіт, довідками про вартість виконаних робіт та платіжними дорученнями.

На підставі цих доказів суди дійшли до вірного висновку, що господарські операції носили реальний характер, позивачем сплачено вартість податку не додану вартість в сумі придбаних товарів та виконаних робіт.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Судами також вірно зазначено, що сама по собі несплата податку на додану вартість продавцем в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Разом з тим, як встановлено судами, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальників, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладених позивачем з контрагентами правочинів є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10.11.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)О.В. Веденяпін