Ухвала суду № 43071724, 12.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2015 року м. Київ К/9991/78389/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Іванов К.Ю.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 12.02.2015 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.06.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2012

у справі № 2а-18797/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Мануфактура"

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Мануфактура" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби (правонаступник - Державна податкова інспекція у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві) про скасування податкових повідомлень - рішень: №0002692307/0 від 28.09.2010; №0002692307/1 від 28.09.2010; №0002692307/2 від 15.12.2010 в частині нарахування основного платежу у розмірі 3310225 грн., та штрафних санкцій 1655785 грн.; №0002702307/0 від 22.07.2010; №0002702307/1 від 28.09.2010; №0002702307/2 від 15.12.2010.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.06.2011 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2012 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.06.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 по 31.12.2009 валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 по 31.12.2009 та складено акт № 9547/23-07/31513808 від 05.07.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0002692307/0 від 22.07.20110, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 5014907 грн.: основний платіж 3342823 грн., штрафні (фінансові) санкції 1672084 грн.; № 0002702307 від 22.07.2010, позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 3996738 грн.: основний платіж 1998369 грн., штрафні (фінансові) санкції 1998369 грн.

В адміністративного оскарження, податкові повідомлення-рішення залишені без змін та прийняті рішення: № 0002692307/1 від 28.09.2010; № 0002702307/1 від 28.09.2010; № 0002692307/2 від 15.12.2010; № 0002702307/2 від 15.12.2010.

Перевіркою встановлено порушення позивачем абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", віднесено до складу валових витрат витрати на придбання товарів, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, що призвело до завищення валових витрат за півріччя 2009 року на суму 6906098 грн.

Крім того, перевіркою встановлено, що позивачем в складі валових витрат враховано списання пакувальної тари по акту списання № ЦБ-0000050 від 31.03.2009, що не підтверджені відповідними документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та наявність яких доводить зв'язок зазначених витрат з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції, що призвело до порушення позивачем пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", завищено валових витрат у І кварталі 2009 року на 1087380 грн., пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", що призвело до завищення податкового кредиту на суму 3092749 грн.

Позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4966010, 50 грн.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість", податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог пп. 5.2.1 п. 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Судами попередніх інстанцій не встановлено підстав для визнання нікчемними угод, укладених між позивачем та ТОВ „Укртекстильгруп", ТОВ „Бліц-Текстиль" та ТОВ „ВКФ „Азон", а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, був вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Крім того, на час здійснення спірних операцій ТОВ „Укртекстильгруп", ТОВ „Бліц-Текстиль", ТОВ „ВКФ „Азон" були зареєстроване як суб'єкти підприємницької діяльності та включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Що ж стосується посилання відповідача на неможливість формування даних податкового обліку на підставі первинних документів, підписаних від імені спірних контрагентів невстановленими особами, то слід зазначити, що платник не має можливості встановлювати автентичність та приналежність підписів на кожному документі, представленому контрагентом, а також проводити почеркознавчу експертизу під час здійснення підприємницької діяльності; на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

З огляду на недоведеність податковим органом існування відповідних фактів, та обставина, що первинні документи від імені контрагентів підписані невстановленими особами, не є достатньою підставою для позбавлення покупця (позивача у справі) права на відображення у податковому обліку понесених (нарахованих) витрат за наслідками придбання товару у спірних постачальників.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Відповідно до акта списання № ЦБ-0000050 від 31.03.2011 ТОВ „Мануфактура" списано коробки картонні в кількості 54000 штук на суму 810900 грн., плівку пакувальну в кількості 3600 штук на суму 276480 грн. та скотч у кількості 8120 штук на суму 31075, 20 грн., всього на суму 1118455, 20 грн.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (Закон № 996-ХІУ).

Судами попередніх інстанцій встановлено наявність у позивача відповідних первинних документів, які підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей, враховуючи, що господарську діяльність ТОВ „Мануфактура" складають операції з текстильними виробами (купівля-продаж, виробництво).

Витрат по списанню пакувальної тари на суму підтверджені відповідними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а саме накладними, накладними на внутрішнє переміщення-видачу товару, матеріальними звітами, підтверджується факт придбання позивачем списаної пакувальної тари, видача такої тари структурним підрозділам позивача для пакування товару та її використання.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що списана пакувальна тара була використана в межах господарської діяльності позивача.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.06.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2012 у справі № 2а-18797/10/2670 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.06.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2012 у справі № 2а-18797/10/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко