Рішення № 43071375, 23.02.2015, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 12/176/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2015 Справа № 908/6056/14

Суддя Господарського суду Запорізької області Смірнов О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу № 908/6056/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Технології Мереж", м. Донецьк

до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Приморськ

про стягнення 141043, 04 грн.

за участю представників:

від позивача - не з'явився

від відповідача - не з'явився

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Технології Мереж" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості на суму 118941,86 грн., з урахуванням індексу інфляції у розмірі 129356,56 грн., трьох процентів річних в сумі 1938,10 грн.

Неприбуття до судового засідання представників сторін, які були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, не перешкоджає розгляду спору по суті, а тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами згідно статті 75 ГПК України. До суду з адреси відповідача надійшло повідомлення з позначкою «за закінченням терміну зберігання». Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з відповідним позначками, з урахуванням конкретних обставин справи вважаються належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відтак, сторін було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, тому судом з урахуванням вимог ст. ст. 42, 43 ГПК України створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом. При цьому судом враховано, що повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.

До прийняття рішення у справі, позивач звернувся до суду, згідно ст. 22 ГПК України, із заявою про збільшення розміру позовних вимог у зв'язку із збільшенням періоду, за який стягуються штрафні санкції, тому просить стягнути з відповідача основний борг з урахуванням інфляційних в сумі 138567, 26 грн., три проценти річних в сумі 2475, 58 грн.

Судом прийнято до уваги, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог (частина друга статті 22 ГПК України) слід розуміти збільшення або зменшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Під збільшенням чи зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога.

З огляду на викладене, фактично відбулося збільшення розміру позовних вимог та формування нової ціни позову, в розумінні п. п. 3.10, 3.11. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (із змінами та доповненнями). Таким чином, має місце нова ціна позову, заявлена позивачем в заяві про збільшення позовних вимог, з якої спір вирішується судом по суті.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, приймаючи до уваги доводи представника позивача, суд встановив:

Позов мотивовано тим, що у період з 20.05.2014 року по 02.06.2014 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Технології мереж» було поставлено Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 продукцію на загальну суму

118941, 86 грн., що підтверджується накладними:

· № ТС-0015850 від 20.05.2014 року на суму 11437, 32 грн.;

· № ТС-0015997 від 02.06.2014 року на суму 53813, 73 грн.;

· № ТС-0015998 від 02.06.2014 року на суму 53690, 80 грн.

01 серпня 2014 року позивачем на адресу відповідача було направлено лист від 29.07.2014 року про сплату боргу за отриману продукцію. 06.12.2014 року на адресу відповідача з боку позивача був направлений лист № 71 від 28.11.2014 року з вимогою про сплату боргу, Втім, вказані листи залишені з боку відповідача без відповіді.

Свої зобов'язання з оплати поставленої продукції відповідач не виконав, у зв'язку з чим за ним рахується борг в сумі 118941, 85 грн. який позивач намагається стягнути.

З посиланням на приписи статті 625 ЦК України позивач вказує на прострочення грошового зобов'язання з боку відповідача, а тому намагається стягнути з нього додатково інфляційні в сумі 19625, 41 грн. за період з червня 2014 року по січень 2015 року, три проценти річних в сумі 2475, 78 грн. за загальний період прострочення з 21.05.2014 року по 28.01.2015 року.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Судом дана належна правова кваліфікація правовідносинам сторін. За своєю правовою природою між сторонами укладено договір купівлі-продажу. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду Договору, а тому відповідно до вимог ст. ст. 638, 639, 655, 656 ЦК України та ст. ст. 180, 181 ГК України, він вважається укладеним згідно частини 8 статті 181 ГК України, а саме подія, до якої прагнули сторони відбулася.

Особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначається господарським кодексом. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Судом прийнято до уваги що учасниками судового процесу є суб'єкти господарювання в розумінні ст. 55 ГПК України.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Факт передання продукції позивачем та факт її отримання відповідачем підтверджений підписаними сторонами без заперечень та зауважень накладними № ТС-0015850 від 20.05.2014 року на суму 11437, 32 грн., № ТС-0015997 від 02.06.2014 року на суму 53813, 73 грн., № ТС-0015998 від 02.06.2014 року на суму 53690, 80 грн. Будь-які претензії з приводу поставленого товару з боку відповідача в матеріалах справи відсутні, а тому повинен здійснити оплату за поставлений товар, який фактично отримав.

Оскілки між стонами відсутній письмовий договір та відсутні посилання на інші нормативні акти у спірних відносинах, а у вищевказаних накладних сторони не погодили порядок оплати отриманого товару, тому до спірних відносин слід застосувати положення ст. 692 ЦК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Згідно з пунктом 1.6 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», обов'язок негайного виконання випливає з припису ч. 1 ст. 692 ЦК України. Відтак, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Таким чином, з врахуванням вказаного, строк оплати товару за накладної № ТС-0015850 від 20.05.2014 року настав 21.05.2014 року, а за накладними № ТС-0015997 від 02.06.2014 року, № ТС-0015998 від 02.06.2014 року настав 03.06.2014 року.

Фактичні обставини справи та докази на їх підтвердження свідчать, що відповідач не розрахувався з позивачем у встановлений договором строк за поставлений згідно умов договору товар.

Матеріали справи свідчать, що позивач у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань з оплати прийнятого товару, направив на адресу останнього претензію б/н від 29.07.2014 року, що підтверджується засвідченою копією опису вкладення у цінний лист від 01.08.2014 року та фіскального чеку № НОМЕР_1 від 01.08.2014 року, а також № 071 від 28.11.2014 року про що свідчить засвідчена копія фіскального чеку № 4088 від 06.12.2014 року. Втім, вказані претензії були залишені відповідачем без відповіді та виконання.

Положеннями п. 1.6 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої ст. 530 ЦК України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу загальної норми, передбаченої у статті 599 ЦК України, та спеціальної норми, визначеної у частині першій ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивачем доведено суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов'язань щодо оплати за прийнятий товар, а наявність боргу в сумі 118 941, 85 грн. підтверджується підписаними сторонами у справі накладними, які є первинними документами, згідно яких проводяться розрахунки за договором. Відповідач доказів сплати боргу суду не надав, заявлених до нього вимог не спростував.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Технології Мереж" про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 боргу в сумі 118941, 85 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Частина друга статті 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Однак, наданий позивачем розрахунок інфляційних містить помилки, а тому судом з власної ініціативи, за допомогою програми «Законодавство», здійсненого їх перерахунок, а тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Технології Мереж" в цій частині підлягають задоволенню частково, а саме в сумі 18440, 76 грн.

Разом з тим, докази по справі свідчать що мало місце прострочення оплати товару. Втім, наданий позивачем розрахунок трьох процентів містить помилки, а тому судом з власної ініціативи, за допомогою програми «Законодавство», здійсненого їх перерахунок, а тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Технології Мереж" в цій частині також підлягають задоволенню частково, а саме в сумі 2348, 69 грн.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог до ст. 44, ч. 5 ст. 49 ГПК України.

У судовому засіданні, яке відбулося 23.02.2015 року, згідно частини 2 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 530, 599, 629, 655, 692 ЦК України, ст. ст. 180, 181,193 ГК України, ст. ст. 42, 43, 33, 34, ч. 3 ст. 43, 44, 49, 82, 82-1, 84, ч. 2 ст. 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Технології Мереж" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Стягнути Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, на користь:

- Товариства з обмеженою відповідальністю "Технології Мереж", 83112, м. Донецьк, вул. Туполєва, буд. 29, кв. 8, код ЄДРПОУ 34746208, основний борг в сумі 118941 (сто вісімнадцять тисяч дев'ятсот сорок одна) грн. 85 коп., інфляційні в сумі 18440 (вісімнадцять тисяч чотириста сорок) грн. 86 коп., три проценти річних в сумі 2348 (дві тисячі триста сорок вісім) грн. 69 коп., витрати по судовому збору в сумі 2794 (дві тисячі сімсот дев'яносто чотири) грн. 62 коп., видавши наказ.

3. У задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Технології Мереж" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 щодо стягнення інфляційних в сумі 1184, 65 грн. - відмовити.

4. У задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Технології Мереж" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 щодо стягнення трьох процентів річних в сумі 127, 09 грн. - відмовити.

Повне рішення складено - 02.03.2015 року

Суддя О.Г. Смірнов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.