Рішення № 43061495, 12.03.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/794/14-ц

Провадження № 22-ц/779/422/2015

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Струтинський Р.Р.

Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Мелінишин Г.П.

суддів: Пнівчук О.В., Соколовського В.М.

секретаря Бойчука Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ПАТ «КРЕДОБАНК» до ТОВ «ІНТЕРМІКСТ», ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на повторне заочне рішення Тисменицького районного суду від 24 грудня 2014 року,-

в с т а н о в и л а :

В квітні 2014 року ПАТ «КРЕДОБАНК» звернувся в суд з позовом до ТОВ «ІНТЕРМІКСТ», ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Повторним заочним рішенням Тисменицького районного суду від 24 грудня 2014 позов задоволено. Стягнуто солідарно з ТОВ «ІНТЕРМІКСТ» та ОСОБА_2 на користь ПАТ «КРЕДОБАНК» заборгованість за кредитним договором №97/13-к від 05 серпня 2013 року в розмірі 1 503 983,37 грн., а також 3 654,00 грн. судового збору.

На рішення суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, при вирішенні спору судом не враховано вимоги ст. 559 ЦК України та не прийнято до уваги, що порука припинилася як внаслідок зміни зобов'язання без його згоди, що призвело до збільшення обсягу відповідальності, так і в результаті закінчення строку її дії. За таких обставин підстави для стягнення з нього солідарно суми заборгованості відсутні.

Крім того, в порушення норм процесуального закону щодо юрисдикції суд об'єднав в одне провадження та розглянув спір між двома юридичними особами.

З цих підстав просив рішення скасувати, відмовити у задоволенні позову до нього, а в частині позовних вимог до ТОВ «ІНТЕРМІКСТ» - провадження в справі закрити.

В засідання апеляційного суду сторони не з'явилися, будучи належним чином повідомленими, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «КРЕДОБАНК» суд першої інстанції виходив з того, що боржником належним чином не виконувалися зобов'язання за кредитним договором, тому заборгованість на загальну суму 1 503 983,37 грн. за цим договором та судові витрати підлягають стягненню в солідарному порядку із відповідачів.

Вислухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, згідно умов кредитного договору №97/13-к, укладеного 05 серпня 2013 року між ПАТ «КРЕДОБАНК» та ТОВ «ІНТЕРМІКСТ», останній отримав кредит в сумі 1 400 000 грн. терміном до 04 серпня 2018 року зі сплатою процентів за користування кредитними коштами та комісії.

За положеннями ст.ст. 526,1049,1054,1050 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику в строк та в порядку, встановленому договором, а також проценти та неустойку.

Відповідно до розділу 4,5 договору відповідач зобов'язувався щомісячно погашати проценти за користування коштами, а починаючи з березня 2014 року - щомісячно кредит рівними частинами П. 7.1. договору визначено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань (повернення кредиту, оплати процентів, комісій та інших платежів за цим договором ) банк має право стягувати з позичальника пеню в розмірі визначеному п. 2.11. цього договору.

Крім того, як передбачено п.5.8 кредитного договору, у випадках, передбачених п.2.16. договору, а саме: невиконання позичальником зобов'язань, передбачених договором; наявності обставин, які свідчать про те, що наданий кредит не буде повернуто у строки, визначені цим договором, несвоєчасної сплати процентів та/або повернення кредиту (частини кредиту), банк вправі вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів (а.с.9-18).

За змістом ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлене договором поруки.

З'ясовано, що для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 05 серпня 2013 року укладено договір поруки №97/13-к (а.с. 19-21), відповідно до умов якого боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники в повному обсязі (повернення кредиту, сплати процентів та комісії за користування кредитом, пень, штрафів, неустойок).

З матеріалів справи вбачається, що боржник належним чином не виконував умови кредитного договору, у зв'язку із чим станом на 10.02.2014 року допустив заборгованість перед ПАТ у сумі 1 503 983,37 грн. Зокрема, з них: 1 400 000,00 грн. - неповернута сума кредиту; 89 448,34 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитними коштами; 12 350,00 грн. - заборгованість по комісії за адміністрування кредиту; 1 779,08 грн. - пеня по прострочених відсотках за період з 10.08.2013 року по 09.02.2014 року; 405,95 грн. - пеня по простроченій комісії за адміністрування кредиту за період з 10.08.2013 року по 09.02.2014 року.

Вказана сума заборгованості підтверджується відповідним розрахунком (а.с.24-25) і в ході розгляду справи судом першої інстанції вона відповідачами не оспорювалась. Не спростована вона і в засіданні апеляційного суду.

Згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо.

Крім того, як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 22 постанови Пленуму №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 21 травня 2012 року у справі № 6-20цс11.

Крім того, у відповідності до правової позиції, яка міститься у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2012 р. у справі № 6-69цс11 збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає, зокрема, у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в сторону збільшення, розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ними. Такі правові позиції згідно вимог ст.360-7 ЦПК є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт,що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Відповідно суди зобов'язані привести свою практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

З'ясовано, що згідно п. 2.3 договору сторонами обумовлено встановлення змінюваної процентної ставки на суму заборгованості по кредиту на перший період дії (протягом 12 повних календарних місяців процентів від місяця укладення договору) в розмірі 18,70%, що є первинною процентною ставкою. Подальший розмір змінюваної процентної ставки визначається як Базова Ставка + Маржа (1,5%) на період 3 повних календарних місяці (а.с.9).

Із вищезазначеного розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що боржником не сплачено відсотки у розмірі 89 448,34 грн. за період з серпня 2013 року по лютий 2014 року і такі нараховані в розмірі 18,70%. Також з дотриманням п. 2.4 договору нараховано боржнику і комісію за надання кредиту та користування кредитними коштами, та визначений умовами договору розмір пені за цей період (а.с.10-11).

Відповідно, колегією суддів не встановлено будь-яких дій банку, передбачених ч. 1 ст. 559 ЦК, що призвели (чи могли призвести) до припинення поруки.

Що стосується доводів апелянта про сплив строку дії поруки, то колегія суддів виходить з наступного.

Згідно положень ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 вересня 2014 року № 6- 53 цс 14 регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в цьому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Як видно зі змісту п. 4.7. договору поруки він припиняється за спливом трьохрічного строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором(а.с.21).

Із матеріалів справи вбачається, що 18 лютого 2014 року на підставі п.п.5.8, 5.9 кредитного договору позивач надіслав ТзОВ ««ІНТЕРМІКСТ» письмову вимогу №2014/02/18-1, а поручителю - письмову вимогу № №2014/02/18-2 про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором №97/13-к від 05 серпня 2013 року відповідно протягом 10 та 7 банківських днів з моменту отримання вимоги (а.с.27-34).

Встановлено, що за захистом свого порушеного права ПАТ «КРЕДОБАНК» звернувся до суду 28 березня 2014 року, тобто протягом строку дії поруки (а.с.35).

За таких обставин доводи апелянта щодо припинення поруки з вищезазначених підстав є необґрунтованими.

Не можуть бути прийняті до уваги також твердження ОСОБА_2 щодо порушення судом при вирішенні даної справи правил юрисдикції.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.2 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» №5 від 30 березня 2012 року, оскільки у спорах, що виникають із кредитних правовідносин, сторонами є як юридичні, так і фізичні особи, то з урахуванням вимог статей 15-16, частини другої статті 118 Цивільного процесуального кодексу України такі справи підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства у разі, якщо однією зі сторін є фізична особа, а вимоги взаємопов'язані між собою і окремий їх розгляд неможливий.

З матеріалів справи видно, що апелянт як фізична особа є поручителем ТОВ «ІНТЕРМІКСТ», заявлені банком вимоги до обох відповідачів є взаємопов'язаними між собою.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ПАТ «КРЕДОБАНК» та стягнення солідарно з ТОВ «ІНТЕРМІКСТ» та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення в цій частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, зазначених у скарзі.

Разом з тим, при вирішенні питання судових витрат судом не враховано положення ст. 88 ЦПК України щодо пропорційного їх розподілу, а тому неправильно стягнуто ці витрати з відповідачів у солідарному порядку.

Відтак, в цій частині рішення суду слід змінити.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Повторне заочне рішення Тисменицького районного суду від 24 грудня 2014 року в частині стягнення судового збору змінити.

Стягнути з ТОВ «ІНТЕРМІКСТ» та ОСОБА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства «КРЕДОБАНК», р/р 290919901003 в ЦФ ПАТ «КРЕДОБАНК», МФО №325365, код ЄДРПОУ 22360822, по 1 827,00 грн. з кожного сплаченого судового збору.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: О.В. Пнівчук

В.М. Соколовський