Постанова № 43055133, 10.03.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" березня 2015 р. Справа № 908/1203/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М., суддя Горбачова Л.П.

при секретарі Зізіній Ю.О.

за участю представників сторін:

позивача - Шеремет З.В., за довіреністю від 23.07.2014 за №01/02-17/02188

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток", м. Київ (вх. №3493 З/3-12) на рішення господарського суду Запорізької області від 10 червня 2014 року по справі №908/1203/14

за позовом Запорізької міської ради, м. Запоріжжя

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток", м. Київ

про внесення змін до договору оренди земельної ділянки,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 10.06.2014 у справі №908/1203/14 (суддя Алейнікова Т.Г.) позовні вимоги Запорізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток" задоволено. Змінено пункт 1.6. договору оренди земельної ділянки від 19.12.2002 за № 65, укладеного між Запорізькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Восток" щодо земельної ділянки площею 0, 3300 га, яка знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, траса Харків - Сімферополь (біля поста ДАІ) для розташування автозаправної станції, виклавши його в такій редакції: "1.6. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить: 2138895 грн. в цінах 2013 року. Змінено пункт 3.1 договору оренди земельної ділянки від 19.12.2002 за N 65, укладеного між Запорізькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Восток" щодо земельної ділянки площею 0,3300 га, яка знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, траса Харків - Сімферополь (біля поста ДАІ) для розташування автозаправної станції виклавши його в такій редакції: "3.1. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та в розмірі 128333,70 грн., що складає шестикратний розмір земельного податку за календарний рік в цінах 2013 року". Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток" на користь Запорізької міської ради - судовий збір в розмірі 1218 грн.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та подав до Донецького апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 10.06.2014 у справі №908/1203/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Восток" посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського Процесуального Кодексу України є підставою для його скасування.

Відповідно до частини 3 статті 1 Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції" справи, розгляд яких не закінчено і які перебувають у провадженні місцевих, апеляційних судів, розташованих в районі проведення антитерористичної операції, в разі неможливості здійснювати правосуддя передаються судам відповідно до встановленої згідно з цим Законом підсудності протягом десяти робочих днів з дня прийняття розпорядження головою відповідного вищого спеціалізованого суду.

У разі неможливості передачі матеріалів справи відповідно до встановленої згідно з цим Законом підсудності вчинення необхідних процесуальних дій здійснюється за документами і матеріалами, поданими учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для ухвалення відповідного судового рішення.

Частиною першою статті 1 Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції" від 12.08.2014 за №1632-VII змінено територіальну підсудність судових справ, підсудних, зокрема, господарським судам, розташованим у районі проведення антитерористичної операції.

Розпорядженням голови Вищого господарського суду України №28-р від 02.09.2014 визначено, що розгляд господарських справ, які підлягають перегляду в апеляційному порядку Донецьким апеляційним господарським судом здійснюється Харківським апеляційним господарським судом.

Із листа господарського суду Запорізької області №09-13/857 від 27.08.2014 вбачається, що справа №908/1203/14 направлена 25.06.2014 до Донецького апеляційного господарського суду для розгляду апеляційної скарги.

На офіційному сайті Донецького апеляційного господарського суду розміщено інформацію про неможливість направлення до Харківського апеляційного господарського суду справ, які знаходяться в провадженні Донецького апеляційного господарського суду.

В зв'язку з тим, що господарська справа №908/1203/14 не була передана Донецьким апеляційним господарським судом за підсудністю до Харківського апеляційного господарського суду через відсутність фізичної можливості та механізму вирішення цього питання на даний момент, позивач по справі звернувся із заявою до господарського суду Запорізької області із заявою щодо відновлення господарської справи №908/1203/14.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 24.12.2014 по справі №908/1203/14 (суддя Алейнікова Т.Г.) заяву Запорізької міської ради щодо відновлення судової справи №908/1203/14 задоволено. Відновлено втрачену судову справу №908/1203/14 за позовом Запорізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток" про внесення змін до договору оренди землі від 19.12.2002

Надалі, для перегляду справи в апеляційному порядку, Харківським апеляційним господарським судом була прийнята ухвала, якою прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток" до провадження та зобов'язано сторони подати до суду усі необхідні матеріали та документи для подальшого розгляду справи.

Позивач через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу (вх.3541 від 03.03.2015), в якому проти доводів викладених в апеляційні скарзі заперечує, вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та всебічним дослідженням обставин справи, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідач в судове засідання 10.03.2015 не з'явився, однак на адресу суду направив клопотання (від 06.03.2015 року вх.№3711), в якому просить відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв'язку із зайнятістю представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток" в іншому судовому засіданні.

Розглянувши вищезазначене клопотання відповідача, враховуючи, що діюче законодавство не обмежує сторін певним колом осіб, які можуть представляти їх інтереси в суді, у зв'язку з чим учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідність участь у судовому засіданні іншого представника, колегія суддів вирішила у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи відмовити

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні вимоги статті 27 Господарського процесуального кодексу України покладено також і на третіх осіб.

У відповідності до статті 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із пункту 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи колегія суддів зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За висновками суду апеляційної інстанції, незважаючи на те, що відповідач свого представника у судове засідання 10.03.2015 не направив, у відповідності до вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши в судовому засіданні представника позивача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріалами справи, 12.11.2002 між Запорізькою міською радою (орендодавець - позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Восток" (орендар - відповідач у справі) був укладений договір оренди землі, який 19.12.2002 зареєстрований у Запорізькому міському управлінні земельних ресурсів, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис за №65.

За умовами пункт 1.1 договору орендодавець, відповідно до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 30.09.2002 за №303/124 та рішення 4 сесії Запорізької міської ради від 25.09.2002 №26, передає, а орендар приймає земельну ділянку, яка знаходиться за адресою м. Запоріжжя, по трасі «Харків-Сімферополь» (біля поста ДАІ). В оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,3300 га (пункт 1.2 договору).

В пункті 1.6 договору сторони визначили, що грошова оцінка земельної ділянки: 708642,00 грн. (в цінах 2002 року).

У відповідності до пункту 2.1, договору договір укладається строком на 49 років до 30.09.2051 року.

Згідно з пунктом 3.1 договору, орендна плата встановлюється за один календарний рік у розмірі 7086,00 грн. за загальну площу земельної ділянки, яка вноситься орендарем щомісячно у розмірі 1/12 частини від загальної річної орендної плати на розрахунковий рахунок фінансового відділу Комунарської райадміністрації в відділенні Держказначейства в Комунарському районі щомісячно протягом 30 календарних днів, наступним за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

В пункті 7.1 договору сторони передбачили, що зміна умов договору можлива за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо умов договору оренди спір вирішується у судовому порядку.

Надалі, сторонами був підписаний та погоджений договір про внесення змін №1 від 12.12.2008, згідно якого пункт 3.1 викладений в наступній редакції: «орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та в розмірі 62545,56 грн., що складає 4% від нормативної грошової оцінки за календарний рік в цінах 2008 року».

Відповідно до пункту 3.2. договору в редакції 12.12.2008, обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору чи продовженням його дії.

В пункті 3.4 договору в редакції 12.12.2008 сторони визначили, що розмір орендної плати переглядається один раз на рік у разі: а) зміни умов господарювання, передбачених договором оренди землі; б) зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; в) погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; г) прийняття орендодавцем рішення про збільшення або зменшення орендної плати; д) в інших випадках, передбачених законом.

На виконання умов договору, позивач передав, а відповідач прийняв в оренду земельну ділянку загальною площею 0,3300 га, розташовану в м. Запоріжжя, по трасі «Харків-Сімферополь» (біля поста ДАІ) з цільовим призначенням - розташування автозаправної станції.

Рішенням Запорізької міської ради від 03.03.2008 № 79 "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя" затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя; затверджено базову вартість 1 кв. м землі у розмірі 190,18 грн. із врахуванням індексації нормативної грошової оцінки станом на 01.01.2008; впроваджено оподаткування земель міста на підставі нової нормативної грошової оцінки з 01.03.2008.

За рішенням Запорізької міської ради від 27.07.2011 № 16 "Про затвердження розмірів орендної плати за земельні ділянки певного функціонального призначення у м. Запоріжжя" (згідно з додатком) для визначення розміру орендної плати земельних ділянок м. Запоріжжя (за виключенням певних пунктів) розповсюджується коефіцієнт "3".

26.06.2012 Запорізькою міською радою прийнято рішення № 37 "Про внесення змін до рішення міської ради № 16 від 27.07.2011 "Про затвердження розмірів орендної плати за земельні ділянки певного функціонального призначення у м. Запоріжжя"", згідно з яким розмір орендної плати за земельну ділянку у м. Запоріжжя, надану для розташування автозаправних станцій, дорівнює шестикратному розміру земельного податку; рішення №37 від 26.06.2012 оприлюднене 24.07.2012 в газеті "Запорізька Січ" та набрало чинності 01.01.2013, як зазначено в пункті 5 даного рішення.

Згідно з Витягом з технічної документації нормативна грошова оцінка 1 кв.м. земельної ділянки площею 3300,00 кв. м., яка розташована в м. Запоріжжя, по трасі «Харків-Сімферополь» (біля поста ДАІ), становить 648,15 грн.; нормативна грошова оцінка - 2138895,00 грн.

Для приведення розміру орендної плати у відповідність до вимог чинного законодавства щодо нормативної грошової оцінки земель та укладення додаткової угоди до договору оренди позивач в порядку статті 188 Господарського кодексу України листом вих.№01/02-32/02613 від 28.08.2013 звернувся до відповідача із пропозицією внести зміни до договору оренди землі від 19.12.2002, проте відповідач додаткову угоду не підписав.

Враховуючи, що відповідачем не вчинено дії по підписанню додаткової угоди до договору оренди землі з метою приведення його у відповідність до норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив суд прийняти рішення, яким внести зміни до договору оренди землі від 19.12.2002 №65, шляхом визнання укладеною додаткову угоду до договору оренди землі в редакції, викладеній у позовній заяві.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, враховуючи підстави та предмет позову, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо внесення змін до договору оренди через зміну грошової оцінки землі, зважаючи на наступні підстави.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться на території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить: здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Згідно пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Земельна ділянка розташована в м. Запоріжжя, по трасі «Харків-Сімферополь» (біля поста ДАІ), знаходиться у підпорядкуванні Запорізької міської ради.

З огляду на приписи статті 122 Земельного кодексу України вбачається, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

У відповідності до статті 125 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно частини 2 статті 126 Земельного кодексу України право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Загальні умови укладення договорів визначені статтею 179 Господарського кодексу України, частиною 3 якої, зокрема, передбачено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, у випадку, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладання договору для певних категорій суб'єктів господарювання.

З приписів статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Згідно статті 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Договір оренди землі - це договір за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (статті 13 Закону України «Про оренду землі»).

Положення статті 626 Цивільного кодексу України передбачають, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

З урахуванням наведених положень чинного законодавства України колегія суддів приходить до висновку про те, що взаємовідносини між позивачем та відповідачем щодо оренди землі врегульовані відповідним господарським договором - договором оренди, зареєстрованим в державному реєстрі. При цьому укладення цього договору є обов'язковим у разі використання відповідачем земельної ділянки за адресою: м. Запоріжжя, по трасі «Харків-Сімферополь» (біля поста ДАІ), в силу наведених вище приписів чинного законодавства.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про плату за землю" використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Статтею 21 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди землі (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Згідно статті 15 Закону України "Про оренду землі" та статті 284 Господарського кодексу України однією із істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оцінку земель» - нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Відповідно до абзацу 5 статті 5 Закону України "Про оцінку земель", нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Тобто, нормативна грошова оцінка є основою для визначення розміру орендної плати, у зв'язки з чим зміна нормативно грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території (статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Пунктом 2.19. постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 17.05.2011 №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» судам роз'яснено, що у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін щодо ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть бути не взяті судом до уваги лише у разі скасування такого рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку.

Проте, рішення Запорізької міської ради від 26.06.2012 року №37 «Про затвердження розмірів орендної плати за земельні ділянки певного функціонального призначення у м. Запоріжжя», яким затверджено нові коефіцієнти «К», згідно яких визначається розмір орендної плати є чинними на момент розгляду справи. Доказів скасування такого рішення матеріали справи не містять.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про оренду землі" зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Статтею 187 Господарського Кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

У відповідності до статті 649 Цивільного Кодексу України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.

Частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу одної із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зважаючи на наведені норми, підставою для внесення змін до договору оренди землі за рішенням суду на вимогу однієї із сторін є або істотне порушення умов договору, або наявність відповідного застереження в договорі щодо відповідних підстав для його зміни чи прямої вказівки в законі про необхідність внесення змін.

На будь-які порушення умов договору позивач в підставах позову не посилався.

Проте, при укладенні договору про внесення змін №1 до оренди земельної ділянки від 12.11.2002 в пункті 3.4 договору сторони узгодили, що розмір орендної плати може бути переглянутий, зокрема, в разі зміни розмірів земельного податку, також в разі прийняття орендодавцем рішення про збільшення або зменшення орендної плати.

Оскільки орендна плата за використання земельних ділянок державної та комунальної власності є регульованою ціною, у зв'язку зі зміною зазначеним рішенням органу місцевого самоврядування розмірів нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя, що використовується для визначення розміру орендної плати по укладеному між сторонами договору оренди землі, виникли обставини, передбачені пунктом 3.4 цього договору як підстава для обов'язкового перегляду (зміни) розміру орендної плати.

Аналогічну правова позиція Верховного Суд України, висвітлена у постановах від 06.12.2010 № 2-1/10068-2008 та від 27.12.2010 № 27/15-10, зокрема, визначено, що законодавча зміна розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору оренди землі.

Як вірно зазначив господарський суд першої інстанції, з яким погоджується апеляційний господарський суд, позивач має право вимагати від орендаря приведення договору оренди землі у відповідність до вимог законодавства шляхом внесення відповідних змін з метою усунення порушення сторонами договору вимог законодавства, а умови запропонованої до укладення позивачем додаткової угоди та розмір орендної плати є обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам законодавства.

Відповідно до вимог статті 288 Податкового кодексу України орендна плата за земельну ділянку в м. Запоріжжя по трасі «Харків-Сімферополь» (біля поста ДАІ), площею 0,3300 га (кадастровий номер 2310100000:03030:0044) має сплачуватись Товариством з обмеженою відповідальністю "Восток" у шестикратному розмірі земельного податку за календарний рік в цінах 2013 року, тобто в сумі 128333,70 грн.

Ухилення орендаря від підписання додаткової угоди до договору оренди землі завдає значних збитків територіальній громаді міста Запоріжжя у вигляді неодержаного доходу за користування земельною ділянкою комунальної власності.

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про внесення змін до договору оренди землі від 19.12.2002 за №65 в частині розміру орендної плати через зміну грошової оцінки землі, які запропоновані в доданій до позовної заяви додатковій угоді є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. За таких обставин у апеляційного суду не має підстав для скасування законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Твердження відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, з приводу того, що судом першої інстанції не досліджено, що позивач в супереч статті 188 Господарського кодексу України не направив пропозицію з приводу укладення додаткової угоди до договору оренди на адресу відповідача, колегією суддів не приймаються з огляду на наступне.

Відповідно до частин 2 - 3 статті 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Статтею 188 Господарського кодексу України встановлено лише порядок зміни та розірвання договорів. Недотримання стороною договору зазначеного порядку при наявності встановлених законом матеріально-правових підстав для розірвання договору не може бути підставою для відмови в захисті судом порушеного цивільного права, оскільки інше суперечили б положенням частині 2 статті 124 Конституції України.

При цьому згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Тому норми статті 188 Господарського кодексу України та статті 11 Господарського процесуального кодексу України не позбавляють сторону договору права на безпосереднє звернення до суду з вимогою про розірвання договору без дотримання порядку досудового врегулювання спору.

Аналогічної правової позиції також дотримується Верховий Суд України у своїх постановах від 08.05.2012 у справі № 5021/966/2011, від 19.09.2011 № 3-74гс-11, від 17.06.2008 у справі № 8/32пд та Вищий господарський суд України в інформаційних листах «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року» від 13.08.2008 № 01-8/482 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права» (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України) від 15.01.2010 № 01-08/12 та «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 21.11.2011 № 01-06/1624/2011.

Оскільки, недотримання позивачем порядку досудового врегулювання спору не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про внесення змін до договору, колегія суддів відхиляє доводи відповідача.

Крім того, в матеріалах справи наявна копія рекомендованого повідомлення від 06.09.2013 про вручення уповноваженому представнику відповідача 11.09.2014 від Управління з питань земельних відносин Запорізької міської ради поштового відправлення з пропозицією №01/02-32/02613 про внесення змін до договору оренди від 12.11.2002 за №65.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для визнавання доводів заявника, викладених в апеляційній скарзі, переконливими та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського Процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Запорізької області від 10 червня 2014 року по справі №908/1203/14 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального та процесуального права та відсутні підстави для його скасування, в зв'язку з чим, апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 22, 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток", м. Київ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 10 червня 2014 року по справі №908/1203/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 12.03.2015 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Горбачова Л.П.