Постанова № 43055123, 11.03.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2015 р. Справа № 922/3791/14

У складі колегії суддів: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Гетьман Р.А., суддя Шутенко І.А.

при секретарі Міракові Г.А.

за участю:

позивача - не прибув,

відповідача - Філіпеня Л.І., (за довіреністю від 11.08.2014р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №625 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 06.11.14 у справі № 922/3791/14

за позовом Приватного АТ "Страхова компанія "Українська страхова група", м. Київ

до ТОВ "Фрегат-К" , м. Харків

про стягнення 1 799,34 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" (позивач) звернулось до господарського суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрегат-К" (відповідача) про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 1 799,34 грн. Позивач також просить суд покласти на відповідача судовий збір.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що після страхового відшкодування постраждалому у дорожньо-транспортній пригоді (Івченку Є.Г.) в розмірі 1 799,34 грн., до позивача (страховика) перейшло право регресної вимоги до відповідача (страхувальника) у розмірі виплаченого страхового відшкодування, оскільки саме водій відповідача був визнаний винним у дорожньо-транспортній пригоді, про яку відповідач не повідомив позивача у визначений законодавством строк.

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.11.2014р. у справі № 922/3791/14 (суддя Макаренко О.В.) в позові відмовлено повністю. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції вважав позовні вимоги безпідставними та необгрунтованими.

Позивач не погодився з прийнятим у справі рішенням та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з посиланням на невідповідність висновків, викладених у рішенні обставинам справи та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий суд визнав встановленими, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 06.11.2014р. у справі № 922/3791/14 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 30.01.2015р. у справі № 922/379/14 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 11.03.2015р.

10.03.2015р. на адресу Харківського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про участь його представника в судовому засіданні 11.03.2015р. в режимі відеоконференції у зв'язку з тим, що представник не може прибути до Харківського апеляційного господарського суду, а найближчий суд, до якого може прибути представник, це господарський суд м. Києва.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.03.2015р. позивачу відмовлено у задоволенні клопотання про про участь його представника в судовому засіданні 11.03.2015р. в режимі відеоконференції.

Відмовляючи в задоволенні клопотання, судова колегія зазначила, що позивачем клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції подано з пропущенням встановленого процесуальним законом строку на його подання, а саме за один день до судового засідання, тому судова колегія не вбачає можливості для його задоволення.

В судове засідання 11.03.2015р. позивач уповноваженого представника не направив, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судовому засіданні 11.03.2015р. пояснив, що вважає за можливе проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника позивача.

Зважаючи на встановлений процесуальним законом строк розгляду апеляційної скарги на рішення суду, попередження сторін п. 7 резолютивної частини ухвали Харківського апеляційного господарського суду про те, що у разі неявки їх представників у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів справа може бути розглянута за нявними у ній матеріалами, належне повідомлення сторін про час та місце розгляду апеляційної скарги, судова колегія вважає, що сторонам створені належні умови для реалізації їх процесуальних прав.

У п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" надано господарським судам наступні роз'яснення: господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника. При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судовго процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частиною першою-п'ятою статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах.

Ухвала про призначення апеляційної скарги до розгляду винесена Харківським апеляційним господарським судом 30.01.2015р., а судове засідання призначено на 11.03.2015р., позивачем отримано зазначену ухвалу 05.02.2015р. (що підтверджеється повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про вручення а.с. 138), отже позивач мав достатньо часу та можливості забезпечити явку уповноваженого представника в судове засідання.

З урахуванням наведеного судова колегія вважає за можливе проводити розгляд апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами за відсутності представника позивача.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, в судовому засіданні 11.03.2015р. пояснив, що проти вимог апеляційної скарги заперечує, вважає її безпідставною та просить відмовити в її задоволенні і залишити без змін оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника відповідача та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

15.12.2012р. між позивачем (страховиком) та відповідачем (страхувальником) укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №23бус/р 2110-12-00001 (далі - договір страхування), за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання відшкодувати збитки, які може зазнати відповідач у результаті пошкодження, знищення або втрати транспортного засобу ВАЗ-21043 д.н.з. Э9400ХА (а.с. 52- 55).

В п. 9.1. договору страхування передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту внесення на користь страховика страхового платежу (його першої частини) у розмірі і в термін, обумовлені договором, та діє один рік з 16.12.2012 року по 15.12.2013 р.

З матеріалів справи вбачається, що 06.11.2013р. в 14:00 год. у м. Харкові по пр. Косіора сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю застрахованого автомобіля ВАЗ-21043 д.н.з. Э9400ХА, під керуванням Івченка Євгена Гавриловича та автомобіля MAN NL 202 д.н.з. АХ0778АА під керуванням Скіби Віталія Олександровича.

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20.12.2013р. Скібу В.О. (працівник відповідача) визнано винним у скоєнні зазначеної ДТП, тобто у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та притягнуто його до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.

Позивач на виконання умов договору страхування перерахував потерпілій особі страхове відшкодування в розмірі 1 799,34 грн., що підтверджується платіжним дорученням №851 від 17.01.2014 р. на суму 1 799,34 грн. (а.с. 16).

Позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача страхове відшкодування в порядку регресу в розмірі 1 799,34 грн., наполягаючи на тому, що сплативши страхове відшкодування постраждалому у дорожньо-транспортній пригоді (Івченку Є.Г.) в розмірі 1 799,34 грн., він (страховик) отримав право регресної вимоги до відповідача (страхувальника) у розмірі виплаченого страхового відшкодування, оскільки саме водій відповідача був визнаний винним у дорожньо-транспортній пригоді, про яку відповідач не повідомив позивача у визначений законодавством строк.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування в розмірі 1 799,34 грн. є безпідставними та необґрунтованими, у зв'язку з чим відмовив в задоволенні позову.

Судова колегія Харківського апеляційного господарського суду підтримує такі висновки суду першої інстанції вважає їх законними, обгрунтованими та такими, що відповідають обставинам справи, зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (надалі - Закону) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

У підпункті 33.1.4. п. 33.1. ст. 33 Закону передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

У підпункті "г" п.6.1.3. договору страхування передбачено, що у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, водій ТЗ, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику повідомлення про ДТП встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого ТЗ та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій ТЗ з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

В п. 6.4.4. договору страхування сторони узгодили перелік випадків, у разі настання яких позивач (страховик) після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до відповідача (страхувальника).

Так, згідно з підпунктом "д" п.6.4.4. розділу 6.4. договору страховик має право регресу до страхувальника, зокрема, якщо страхувальник не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті "г" п.6.1.3. цього договору.

Отже, в силу положень закону та договору у відповідача виникає обов'язок невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику відомості про настання ДТП. Невиконання даного обов'язку надає право страховику подати позов до страхувальника про відшкодування виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи страхового акту №ПССЦВ-393 від 16.01.2014 р., який підписаний уповноваженими представниками позивача та скріпленого його печаткою, страховика повідомлено про страховий випадок - 07.11.2013 р. (а.с. 14).

Тобто, як встановленого господарським судом першої інстанції, так і під час апеляційного провадження, підтверджується матеріалами справи, відповідач на виконання умов договору повідомив позивача про настання ДТП у встановлений договором строк (на наступний день після її настання - 07.11.2013р.).

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

В апеляційній скарзі в якості підстави для скасування оскаржуваного рішення позивач вказує на те, що судом першої інстанції не досліджено обставин його повідомлення про настання страхового випадку саме відповідачем.

Однак, судова колегія вважає такі доводи заявника апеляційної скарги необгрунтованими та недоведеними, оскільки єдиною підставою заявлених позовних вимог позивачем вказано факт його неповідомлення про страховий випадок, позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції не надано жодних документів на підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу задоволення своїх вимог.

В матеріалах справи міститься відзив відповідача, в якому він підтверджує факт повідомлення ним стараховика Приватного АТ "Страхова компанія "Українська страхова група" про настання страхового випадку. Зазначені обставини підтверджувались представником відповідача в судових засіданнях як суду першої інстанції так і під час розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 4-3 ГПК України та статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. У разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі і апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обгрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання.

Отже, саме на позивача відповідно до положень процесуального закону покладено обов'язок довести законність та обгрунтованість заявлених вимог та обставин, якими він обгрунтовує ці вимоги. Зазначаючи про факт неповідомлення його відповідачем про факт настання страхового випадку, саме позивач повинен був довести дійсність зазначених обставин.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивачем до суду першої інстанції відповідні докази подані не були. Більше того, позивачем заявлено клопотання про розгляд справи за відсутності його представника (а.с. 26), в якому також зазначено, що він не заперечує проти винесення заочного рішення. В судові засідання суду першої інстанції позивач не направляв уповноваженого представника. Так, ухвалою суду від 23.09.2014р. у даній справі відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, звернуто увагу на те, що ухвалою про призначення справи до розгляду від 09.09.2014р. визнано явку представника позивача в судове засідання обов'язковою; розгляд справи відкладено, повторно визнано явку представників сторін обов'язковою. Судова колегія звертає увагу на те, що позивачем проігноровано вимогу суду щодо обов'язкової явки представників сторін в судове засідання та в судове засідання 07.10.2014р. позивач уповноваженого представника не направив, про причини неявки суд не повідомив. Враховуючи зазначену обставину, господарським судом Харківської області винесено окрему ухвалу від 07.10.2014р., яку направлено керівнику ПрАТ "Стахова компанія "Українська страхова група". В судове засідання 14.10.2014р. та судове засідання 06.11.2014р. позивачем також не направлено уповноваженого представника , про причини неявки не повідомлено.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що господарським судом у відповідності до вимог ст. 4-3 ГПК України забезпечені всі умови для дотримання принципу змагальності сторін та встановолення фактичних обставин справи, однак позивачем проігноровано приписи ст. 22 ГПК України, вимоги суду щодо забезпечення явки уповноваженого представника в судове засідання не виконано.

В апеляційній скарзі позивач просить долучити до матеріалів справи документи, які на його думку підтверджують його вимоги, а саме: заяву від 07.11.2013р. про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування від третьої особи Івченко Є. Г.; копію технічного паспорту на автомобіль ВАЗ -21403; копію посвідчення водія Івченко Є.Г.; копію паспорту Івченко Є.Г. В обгрунтування подання зазначених документів до суду апеляційної інстанції апелянт (позивач) вказує на те, що господарським судом дані документи не витребовувались, тому позивач не надавав їх до суду першої інстанції.

У п. 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 11 "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального колексу України" надані господарським судам наступні роз'яснення: відповідно до частини першої статті 101 ГПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. До згаданих підстав належить, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про витребування господарським судом доказів у порядку статті 38 ГПК України. У такому разі суд апеляційної інстанції за відповідним клопотанням сторони самостійно витребує необхідні додаткові докази.

Зважаючи на вищевикладене та на те, що заявником апеляційної скарги не обґрунтовано та не доведено неможливості подання зазначених документів до суду першої інстанції, судова колегія не приймає зазначені документи в якості належних та допустиих доказів.

Таким чином, апеляційна скарга є необґрунтованою і не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі. При прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, тому рішення господарського суду Харківської області від 06.11.2014 року по справі №922/3791/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 91, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 06.11.2014р. у справі № 922/3791/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 12.03.15

Головуючий суддя Здоровко Л.М.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Шутенко І.А.