Постанова № 43054321, 10.03.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2015 р. Справа № 815/5066/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С. О.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Жука С.І. судді - Потапчука В.О. судді - Семенюка Г.В.при секретаріБерекет Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2014 року по справі за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.07.2014 року № 0014681703 та № 0014771703, -

встановиЛА:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_5 (надалі по тексту - позивач або ФОП ОСОБА_5) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області (надалі по тексту - відповідач або ДПІ у Комінтернівському районі ГУ Міндоходів в Одеській області), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 31.07.2014 року № 0014681703 та № 0014771703.

Суд першої інстанції своєю постановою від 27 жовтня 2014 року в задоволенні адміністративного позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.07.2014 року № 0014681703 та № 0014771703 - відмовив повністю.

Стягнув з фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 4 384,80 гривень (чотири тисячі триста вісімдесят чотири грн. 80 коп.).

Фізична особа - підприємець ОСОБА_5 не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги фізична особа - підприємець ОСОБА_5 посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегія суддів зауважує, що згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Вищий адміністративний суд України в Інформаційному листі від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" звертає увагу на необхідність індивідуалізації кваліфікації дій платників податку з формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість з огляду на добросовісність такого платника. Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Судом першої інстанцій встановлено такі обставини справи.

Спірні податкові повідомлення-рішення від 31.07.2014 року за № 0014681703, від 31.07.2014 року за № 0014771703 прийняті ДПІ у Комінтернівському районі ГУ Міндоходів в Одеській області на підставі документальної планової перевірки позивача, за результатами якої складено Акт від 18.07.2014 року N 1081\15-17-17-НОМЕР_2, де зазначено, що ФОП ОСОБА_5 порушено вимоги п.177.2, п.177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, а саме платником податків встановлено завищення валових витрат, що призвело до заниження оподаткованого доходу, а також порушення п.44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України а саме встановлено відсутність документального підтвердження податкового кредиту, в результаті завищеного податкового кредиту та занижено суми податкового зобовязаня по ПДВ. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої інстанцій обґрунтував свої доводи відсутністю у позивача первинних документів, які б підтверджували реальність проведення господарських операцій з контрагентом. Однак, з такими висновками суду першої інстанцій колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Посадові особи відповідача підчас перевірки діяльності позивача прийшли до висновку, що правочини укладені між ФОП ОСОБА_5 та ТОВ "Торгівельний дім Ветек" не мали реального товарного характеру, товар не перевозився і не зберігався, підчас перевірки не виявлено розумних економічних або інших причин систематичного придбання та продажі товарів а за таких підстав правочини укладені між позивачем та його контрагентами порушували публічний характер, суперечили інтересам держави та суспільства.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності). За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню. Наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судами першої інстанцій фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ "Торговий дім Ветек" правочинів. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не доведено, а судом першої інстанції не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави. Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність в господарських операціях реального товарного характеру, товар не перевозився і не зберігався, що свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом. Зазначені висновки є лише припущеннями.

Колегія суддів звертає увагу як на доказ по справі на акт Печерської ДПІ м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки № 1394\26-55-22-13\38809821 від 16.05.2014 року, який використаний посадовими особами відповідача як факт про укладання ТОВ "Торговий дім Ветек" правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Відповідно до вище зазначеного акту у ТОВ "Торговий дім Ветек" відсутні об'єкти оподаткування по операціях з придбання та продажу товарів підприємств-постачальників за перевіряємий період.

Зокрема, вище зазначений висновок Печерською ДПІ м. Києва зроблено на підставі акта ДПІ в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 0526.03.2014 року (мовою оригінала а.с.112) № 293\26-54-22-05-22886866 про не можливість проведення зустрічної звірки.

Пунктом 4.1 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України від 22.04.2011 р. № 236 (далі - Методичні рекомендації) передбачено, що зустрічні звірки проводяться органом ДПС - виконавцем або органом ДПС - ініціатором - у випадках, встановлених пунктом 3.1 Методичних рекомендацій.

При отриманні запиту про проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання структурний підрозділ органу ДПС, визначений керівником (заступником керівника) органу ДПС, відповідальним за її проведення, у той самий день проводить аналіз інформації та документального її підтвердження, які містяться в інформаційних базах органу ДПС та справі суб'єкта господарювання (пункт 4.3 Методичних рекомендацій). Відповідно до пункту 4.4 Методичних рекомендацій у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від підписання Довідки про результати проведення зустрічної звірки) та вживає відповідних заходів, передбачених актами ДПС України.

Тобто, відповідно до пункту 4.4 Методичних рекомендацій, у разі неможливості проведення зустрічної звірки, податковим органом складається акт про неможливість проведення зустрічної звірки за формою визначеною у додатку 3 до Методичних рекомендацій.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з неможливістю проведення зустрічної звірки ТОВ "Торгівельний дім Ветек" ДПІ у Печерському районі м. Києва складено акт № 1394\26-55-22-13\38809821 від 16.05.2014 року. Проте, цей акт не відповідає встановленій Методичними рекомендаціями формі, оскільки в даному акті податковий орган робить висновок щодо господарських операцій, які проводились між позивачем та його контрагентами, в той час як додатком 3 до Методичних рекомендацій передбачено виключну форму акта та не передбачено складання податковим органом висновків щодо результатів проведених перевірок на предмет оцінки господарських операцій та правомірності формування податкових зобов'язань суб'єктом підприємницької діяльності. Крім цього судом першої інстанції залишено поза увагою ту обставину, що посадові особи відповідача проводили перевірку дотримання діючого законодавства в період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, а посадові особи ДПІ у Печерському районі м. Києва 01.08.2013 року по 28.02.2014 року.

Разом з тим, з акту № 1394\26-55-22-13\38809821 від 16.05.2014 року ДПІ у Печерському районі м. Києва, вбачається, що під час його складення не здійснювалося співставлення бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, оскільки такі документи у податкового органу були відсутні. Враховуючи викладене вище, колегія суддів зазначає, що відповідачем безпідставно використано висновки акту № 1394\26-55-22-13\38809821 від 16.05.2014 року ДПІ у Печерському районі м. Києва при складанні акту від 18.07.2014 року № 1081\15-17-17-НОМЕР_2. Доводи відповідача про отримання платником не обґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що беззаперечно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Крім цього, колегія суддів не погоджується з посиланням суду першої інстанції на недоліки в оформлені товаро-транспортних накладних, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товаро-транспортних накладних, а так само наявності в них певних недоліків. Тим більше, що вище згадані недолік на які звертає увагу суд першої інстанції допущені не позивачем при оформлені товаро-транспортних накладних а його контрагентом. Крім того при прийняті рішення колегія суддів враховує положення ст. 244-2 КАС України щодо обов'язковості рішення Верховного Суду України, прийнятого за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, та зокрема постанову Верховного Суду України від 31.01.2011 року по справі №21-47а10 за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, в якому зазначено, що чинне законодавством України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню. Оцінюючи наявні в справі докази в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірність прийнятих на їх підставі рішень.

Відповідно, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції постановив рішення із порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим рішення суду першої підлягає скасуванню, з постановленням нового рішення по справі.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, - задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2014 року, - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.07.2014 року № 0014681703 та № 0014771703, - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області від 31.07.2014 року № 0014681703 та № 0014771703.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного суду законної сили.

Головуючийсуддя С.І. Жук суддя В.О. Потапчук суддя Г.В. Семенюк