Ухвала суду № 43054085, 20.01.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"20" січня 2015 р. справа № 804/11823/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 р. у справі № 804/11823/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФО-КОМ"

до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

встановив:

В вересні 2013 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001982203 від 30.08.2013 р., згідно якого позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 195522 грн. в тому числі за основним платежем - 130348 грн., за штрафними (фінансо вими) санкціями - 65174 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 року позов задоволено. Постанова мотивована тим, що спірні суми податкового кредиту з податку на додану вартість сформовані позивачем правомірно, тому у відповідача відсутні підстави для нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Зокрема, відповідач зазначив, що дії позивача були спрямовані на заниження податкових зобовязань з ПДВ за рахунок здійснення збиткових операцій - реалізація придбаних товарів за сумою меншою ніж їх собівартість, тому операції позивача не повязані з його господарською діяльністю. За податковим законодавством витрати, що перевищують доходи (збитки) не можуть бути враховані в податковому обліку, з огляду на те, що операція не відповідає основному принципу господарської діяльності, не призводить до отримання прибутку, тому такі збитки підлягають відшкодуванню за рахунок інших джерел.

Просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити позивачу у задоволенні позову.

В судовому засіданні представники позивача проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечували.

Представник відповідача, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що в період з 02.08.2013 р. по 12.08.2013 р. відповідачем була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам та взаєморозрахункам з ІП ОСОБА_1, Російська Федерація, та ІП "СтройЗаказ", Республіка Казахстан, щодо здійснення експортних операцій в березні 2013 року, квітні 2013 року та придбання експортного товару і відображення їх в податковому обліку.

Під час перевірки відповідачем було встановлено порушення позивачем вимог п.185.1 ст.185, п.198.3, 198.4 ст.198 та п.201.1 ст.201 ПК України в результаті чого, донараховано податок на додану вартість на загальну суму 130348 грн., у тому числі за січень 2013 року у сумі 54640 грн., лютий 2013 року у сумі 23616 грн., березень 2013 року у сумі 48736 грн., квітень 2013 року у сумі 3346 грн.

Суть порушення, на думку податкового органу, полягала в тому, що визначення бази оподаткування операцій податком на прибуток без урахування витрат на сплату ПДВ призвело до помилкового висновку платника податку про отримання доходу від операцій з продажу товарів на експорт; операції з продажу товару за ціною, нижчою від ціни придбання, призвело до штучного збільшення податкового кредиту, заниження сплати податкового зобов'язання з податку на додану вартість; господарська операція не відповідає меті підприємницької діяльності, тому не може слугувати для формування валових витрат та податкового кредиту.

За результатами перевірки складено акт від 19.08.2013 року № 303/36/04-03-22-03/30815560.

На підставі акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001982203 від 30.08.2013 р., яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 195522 грн., в тому числі за основним платежем - 130348 грн., за штрафними (фінансо вими) санкціями - 65174 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність рішення відповідача, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ПП "Поліслав" було укладено договір купівлі-продажу №72 від 01.01.2011р. (строк дії ло кінця 2011 року), №14 від 01.06.2012 року. Додатковою угодою від 01.01.2013 року договір №14 від 01.06.2012 року було продовжено до 31.12.2013 року. Відповідно до договорів ПП "Поліслав" (продавець) передає, а ТОВ "ІНФО-КОМ" (покупець) приймає у власність і оплачує товар на умовах договору. Товари поставляються партіями за згодою з продавцем заявками (усно або письмово). Ціна на партію товару визначається рахунком продавця, оформленою в відповідності з заявкою покупця.

Відповідно до договору №14 від 01.06.2012 року позивачем було придбано фотошпалери та бордюр шпалерний що підтверджується:

- податковими накладними від 26.12.2013р. №5 на загальну суму 158400 грн., у т.ч ПДВ - 26 400 грн.; від 25.03.2013р. №3 на загальну суму 168 488,70 грн., у т.ч. ПДВ - 28 081,45 грн.; від 11.03.2013р. №1 на загальну суму 123 930 грн., у т.ч. ПДВ - 20 655 грн.; від 18.01.2013р. №2 на загальну суму 169 500 грн., у т.ч ПДВ - 28 250 грн.; від 14.02.2013р. №2 на загальну суму 81 398,70 грн., у т.ч. ПДВ - 13 566,45 грн.;

- видатковими накладними №РН-0000008 від 11.03.2013 року, №РН-0000003 від 14.02.2013 року, №РН-0000002 від 18.01.2013 року, №РН-0000056 від 26.12.2012 року, №РН-0000009 від 25.03.2013 року.

Для реалізації придбаного у ПП "Поліслав" товару TOB "ІНФО-КОМ" уклав договір комісії від 01.10.2012р. №011012 з TOB "Фотошпалери НІКА" (комісіонер) м. Дніпропетровськ.

Згідно Специфікації №2 від 14.02.2013р. та №3 від 25.03.2013р. до договору комісії від 01.10.2012р. №011012, Акту прийома-передачі №1/13 від 14.02.2013р. та №2/13 від 25.03.2013 року комісіонер TOB "Фотошпалери НІКА" зобов'язується по дорученню комітента від свого імені, за рахунок та в інтересах комітента реалізувати товар.

На виконання умов договору комісії від 01.10.2012р. №011012 комісіонер, TOB "Фотошпалери НІКА" уклав зовнішньоекономічний контракт № 5 від 20.06.2013р. з нерезидентом ІП ОСОБА_1, Росія та відвантажив за митну територію України продукцію згідно ВМД №110100000/204620 від 20.02.2013р., фактурна вартість товару на загальну суму 460461,79 грн., умови поставки СРТ м. Лєрмонтов, Росія.

Винагорода комісіонера, згідно п. 2.3 договору комісії від 01.10.2012р. № 011012, склала 59277,79 грн.

Також ТОВ "Фотошпалери НІКА" було укладено зовнішньоекономічний контракт №6 від 04.03.2013р. з нерезидентом ПП "СтройЗаказ", Республіка Казахстан, та відвантажив за митну територію України продукцію згідно ВМД №110100000/210037 від 04.04.2013р. фактурна вартість товару на загальну суму 326398,95 грн., умови поставки СРТ м. Павлодар, Казахстан.

Винагорода комісіонера, згідно п.2.3 договору комісії від 01.10.2012р. №011012 складає 3180,53 грн.

За висновком відповідача позивачем безпідставно завищено суму податкового кредиту у зв'язку з реалізацією зазначеного товару, оскільки позивачем здійснено реалізацією за ціною, що нижче собівартості, що не відповідає діловій меті - отримання доходу.

Так, відповідно до акту перевірки дохід від реалізації комітентом товару ІП ОСОБА_1 склав 460461,79 грн., а витрати на придбання товару, з урахуванням витрат комісіонера, з ПДВ, - 48597,49 грн.; дохід від реалізації товару ІП "СтройЗаказ" - 326398,95 грн., а витрати - 3589492,40 грн.

Оскільки, позивачем реалізовано товар за ціною, нижчою за суму витрат на його придбання та реалізацію, тому, на думку відповідача, позивачем неправомірно включено 130348 грн. до податкового кредиту.

Проте, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для донарахування позивачу податку на додану вартість, виходячи з наступного.

Так, на думку відповідача, позивач неправомірно не включив до витрат на придбання зазначених товарів витрати з податку на додану вартість, що призвело до отримання доходу за рахунок бюджетного відшкодування податку на додану вартість, тобто діяльність позивача не була спрямована на отримання доходу від самостійної господарської діяльності і не є самостійною господарською метою підприємства.

Відповідно до п.п.139.1.6. п.139. ст.139 суми податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, до складу витрат не включаються.

До складу витрат входять суми податків на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів, робіт, послуг, вартість яких належить до витрат такого платника податку, лише для платників податку, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що податковий орган не посилається на норму податкового права, яка б підтверджувала зазначені доводи відповідача. Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Отже, платник податків не може бути примушений виключити зі складу свого податкового кредиту суму сплаченого податку на додану вартість постачальнику, якщо це не передбачено податковим законодавством. Крім того, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пп.14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що повязана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу». Відповідно до пп.14.1.27 ст.14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобовязань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Отже, метою господарської діяльності є отримання доходу, а не прибутку, а доходом є «збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобовязань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників)».

Отже, господарська діяльність, в першу чергу, повинна мати направленість на отримання доходу. При цьому окрема господарська операція може не призвести до отримання доходу, однак це не свідчить про те, що діяльність платника податку не була направлена на отримання доходу і не є господарською в розумінні пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, з урахуванням того, що ця господарська операція, яка безпосередньо не направлена на отримання доходу, може бути передумовою для отримання доходу в майбутньому, або на запобігання понесення необґрунтованих збитків у подальшому.

Відповідно до п. 188.1. ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Отже, підприємство може реалізувати свій товар та послуги за ціною, що є нижчою за собівартість, однак така ціна має знаходитись в межах звичайних цін.

Згідно пп.14.1.71. п.14.1 ст.14 ПК України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни врегульовані ст.39 Податкового кодекс України. Частиною 1 Розділу ХІХ встановлено, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім ст.39 цього Кодексу, яка набирає чинності з 1 січня 2013 року.

Відповідно до п.39.1 ст.39 ПК України звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3-39.4 цієї статті.

Обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом.

Під час проведення перевірки платника податку орган державної податкової служби має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого цього пункту (п.39.14. ст.39 ПК України).

У разі відхилення договірних цін у податковому обліку платника податків у бік збільшення або зменшення від звичайних цін менше ніж на 20 відсотків, таке відхилення не може бути підставою для визначення (нарахування) податкового зобов'язання, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Визначені із застосуванням звичайних цін база, об'єкт оподаткування та інші показники податкового обліку використовуються органами державної податкової служби для проведення розрахунку податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності за результатами проведення перевірки (п.39.15. ст.39 ПК України).

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

Згідно з п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами, визначеними пп.195.1.1 п.195 ст.195 ПК України, операції з вивезення товарів за межі митної території України оподатковуються за нульовою ставкою. Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, в акті перевірки від 18.10.2013 року відповідачем не було доведено, що продаж позивачем товарів було здійснено за цінами, нижчими від звичайного рівня цін. Господарські операції позивача з контрагентами підтверджуються належним чином оформленими податковими накладними та іншими первинними документами.

Отже, у відповідача не було, передбачених ПК України, підстав для нарахуванням позивачу податку на додану вартість в сумі 130348 грн.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржене податкове повідомлення-рішення №0001982203 від 30.08.2013 р. прийнято відповідачем з порушенням встановленого законом порядку та підлягає скасуванню.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, яким обставини в справі встановлені правильно та порушень норм матеріального і процесуального права не допущено, тому підстав для скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 року у справі № 804/11823/13-а залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:О.М. Панченко

Суддя:В.Є. Чередниченко

Суддя:А.О. Коршун