Ухвала суду № 43052385, 05.03.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2015 рокусправа № 808/9001/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіЧередниченко В.Є.,

суддів: Коршуна А.О., Панченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання:Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційними скаргами іноземного підприємства «Торговий дім ЕПК-Запоріжжя», Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року у справі №808/9001/13-а за позовом іноземного підприємства «Торговий дім ЕПК-Запоріжжя» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Іноземне підприємство «Торговий дім ЕПК-Запоріжжя» 22 листопада 2013 року звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області згідно з яким, просить скасувати прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення від 08.11.2013р.: №0001002201, №0001012201, №0001022201.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача, щодо не підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «СВП Плюс», ПП «Позітрон», ПП «БТТ Сервіс», ТОВ«Томіріс ЛТД», а також про завищення валових витрат як результату операцій з цінними паперами та щодо не включення до складу валових доходів суми позитивних курсових різниць, викладені у акті №90/22-01/35300916 від 21.10.2013 року (далі - акт перевірки) на підставі якого було прийнято оскаржені рішення є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року адміністративний позов задоволено частково.

Суд визнав протиправним та скасував прийняті відповідачем 08.11.2013 року податкові повідомлення-рішення:

форми «Р» № НОМЕР_1 в частин визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток іноземних юридичних осіб за основним платежем у сумі 652632 (шістсот п'ятдесят дві тисячі шістсот тридцять дві) грн. 50 коп. та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 75616 (сімдесят п'ять тисяч шістсот шістнадцять) грн. 51 коп.;

форми «Р» № НОМЕР_2 в частин визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 472371 (чотириста сімдесят дві тисячі триста сімдесят одна) грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 79174 (сімдесят дев'ять тисяч сто сімдесят чотири) грн. 75 коп.;

форми «В4» № НОМЕР_3.

У решті позовних вимог відмовив.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, в тій частині в якій позов задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить змінити постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позовних вимог у сумі 115 558,49 грн. та задовольнити позов повністю.

В апеляційній скарзі зазначає проте, що відповідачем при проведенні перевірки позивача не в повній мірі було проаналізовано первинні документи, оскільки в акті перевірки відображено лише доходи від курсових різниць, при цьому позиція стосовно втрат від курсових різниць, сума яких значно перевищує суму доходів проігнорована, отже судом першої інстанції безпідставно враховано наявність у позивача тільки позитивних курсових різниць, без врахування відємних.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі зазначає про неврахування судом першої інстанції обставин того, що первинні документи, ТТН, видаткові та податкові накладні складені з порушенням чинного законодавства. Крім того позивачем під час перевірки не було надано ТТН, довіреності на отримання товару, паспорти якості та сертифікати відповідності.

Зазначає про те, що оскільки перевірка була проведена в кінці жовтня 2013 року, визначення податкових зобовязань з прибутку іноземних підприємств за операцією з векселем відбулося 08.11.2013 року при прийнятті оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, який підтримав доводи своєї апеляційної скарги та заперечував, щодо задоволення апеляційної скарги відповідача, пояснення представника відповідача, який підтримав доводи своєї апеляційної скарги та заперечував, щодо задоволення апеляційної скарги позивача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг та заперечень на них, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ІП «ТД ЄПК-Запоріжжя» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.07.2010 - 31.12.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 - 31.12.2012 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт від 21.10.2013р. № 90/22-01/35300916 (т. 1 а.с. 15-85), згідно з яким проведеною перевіркою встановлено наступні порушення податкового законодавства, а саме порушення вимог:

1) пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 7.3.6. пункту 7.3 статті 7, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 741708 грн.,

2) пункту 1.3. статті 1, підпункту 7.2.3 пункту 7.2 та підпунктів 7.4.1., 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та підпункту 14.1.181 пункту 14.1. статті 14, пункту 198.6, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.4, пункту 201.6, пункту 201.15 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого:

завищено від'ємне значення суми податку на додану вартість у загальній сумі 192737 грн.;

завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у загальній сумі 706583 грн.;

занижено податок на додану вартість, який підлягає нарахуванню до сплати в бюджет у загальній сумі 591513 грн. (т.1 а.с.83-84).

Висновки про заниження податку на прибуток обґрунтовані тим, що позивачем:

- занижено суму валових доходів у розмірі 356302 грн. внаслідок не включення до складу валових доходів суми позитивних курсових різниць (3 квартали 210 року на сум 114373 грн., 2010 рік на суму 309351 грн., 1 квартал 2011 року на суму 46951 грн. (т.1 а.с.18-20);

- завищено валові витрати за період з 01.07.2010 по 31.03.2011 на загальну суму 1304524 грн. у зв'язку з включенням до складу валових витрат витрат від операції з векселями у сумі 84465 грн., яка є збитковою, та включенням до складу валових витрат витрат у розмірі 1220059 грн. по операціям з ТОВ «СПВ «Плюс», ПП «Позітрон» і ПП «БТТ Сервіс», по яким не підтверджено поставку товарів (т.1 а.с.22-36);

- за період з 01.04.2012 по 31.12.2012 до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, безпідставно включено суму витрат по взаємовідносинам з ТОВ «СПВ Плюс», ПП «Позітрон» ат ТОВ «Томіріс ЛТД» на загальну суму 1540489 грн., по яким не підтверджено поставку товару (т.1 а.с.40-51).

Висновки про завищення від'ємного значення суми податку на додану вартість, завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду та про заниження податку на додану вартість, якій підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету обґрунтовані не підтвердженням взаємовідносин позивача з ТОВ «СПВ Плюс», ПП «Позітрон», ПП «БТТ Сервіс» та ТОВ «Томіріс ЛТД», а також включення до складу податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 17 грн., які вже були відображені у складі податкового періоду звітного періоду (т.1 а.с.58, 60-71).

На підставі висновків акта перевірки відповідачем 08.11.2013 прийнято податкові повідомлення рішення:

- форми «Р» № НОМЕР_1, яким визначені податкові зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб за основним платежем у сумі 741708 грн. і штрафними (фінансовим) санкціями у сумі 102100 грн. 25 коп.;

- форми «Р» № НОМЕР_2, яким визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 472388 грн. і штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 79178 грн. 75 коп.;

- форми «В4» № НОМЕР_3, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 192737 грн. (т. 1 а.с.126-128).

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що податкові повідомлення-рішення в частини визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток іноземних підприємств та з податку на додану вартість по операції з цінними паперами, а також по взаємовідносинам з ТОВ «СПВ Плюс», ПП «Позітрон», ПП «БТТ Сервіс» та ТОВ «Томіріс ЛТД», та податкове повідомлення-рішення про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість прийнятті не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.04.1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР) (в редакції, на час виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону № 334/94-ВР, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закон № 334/94-ВР, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 14.1.27 ст.14 Податкового кодексу України, валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням встановлених законом обмежень. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів.

Зі змісту ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України вбачається, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в законодавстві, заборонено.

Таким чином, згідно з вказаними правовими нормами, підставою для не включення до валових витрат сум будь-яких витрат є лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених будь-якими документами взагалі.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР) (в редакції, на час виникнення спірних відносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічні правила щодо умов формування податкового кредиту визначені податковим кодексом України, який набрав чинності з 01 січня 2011 року.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом першої інстанції вірно встановлено обставини господарської діяльності позивача, а саме те, що:

1. Між позивачем (покупець) та ТОВ «СПВ «Плюс» (постачальник) 20.07.2010 р. укладено договір поставки № 89, предметом якого є поставка товару (підшипників), кількість, ціна, асортимент та строки поставки якого визначаються рахунками, які є невід'ємною частиною договору (т. 3 а.с. 163-164).

Отримання товару за вказаним договором позивачем, підтверджується видатковими накладними, його транспортування - товарно-транспортними накладними. Контрагентом виписано податкові накладні. Вказане відображено в акті перевірки (т. 3 а.с. 165-219).

Відповідно до товарно-транспортних накладних, перевезення товару здійснено транспортом позивача. Розрахунок за отриманий товар проведено у безготівковій формі (т. 4 а.с. 1-68).

За період з 01.07.2010 по 31.03.2011 ТОВ «СПВ Плюс» виписано видаткових накладних на загальну суму 1224679 грн. 17 коп., у тому числі ПДВ 204113 грн. 20 коп., за період з 01.04.2011 по 31.12.2012 - видаткових накладних на загальну суму 795682 грн. 40 коп., у тому числі ПДВ - 132613 грн. 73 коп. ( т. 1 а.с. 25, 42).

2. Між позивачем (покупець) та ПП «Позітрон» (постачальник) 01.10.2007 р. укладено договір поставки № 18, предметом якого є поставка товару (підшипників), кількість, ціна, асортимент та строки поставки якого визначаються рахунками, які є невід'ємною частиною договору (т. 4 а.с. 69-70).

Згідно з укладеними додатковими угодами до вказаного договору № 1 від 04.01.2011 та № 2 від 03.01.2012, термін дії договору продовжувався - відповідно до 31.12.2011 та 31.12.2012 (т. 4 а.с. 71-72).

Отримання товару за вказаним договором позивачем, підтверджується видатковими накладними, його транспортування - товарно-транспортними накладними. Контрагентом виписано податкові накладні. Вказане відображено в акті перевірки (т. 4 а.с. 73-207, т. 5 а.с. 1-55).

Відповідно до товарно-транспортних накладних, перевезення товару здійснено транспортом позивача.

Розрахунок за отриманий товар проведено у безготівковій формі (т. 5 а.с. 56-126).

За період з 01.07.2011 по 31.03.2012 позивачем включено до складу валових витрат суми витрат по взаємовідносинам з ПП «Позітрон» на суму 311413 грн., за період з 01.04.2011 по 31.12.2012 включено до складу собівартості суми витрат на суму 274226 грн. (т. 1 а.с. 31, 45-46).

3. Між позивачем (покупець) та ПП «БТТ-Сервіс» (постачальник) 01.06.2012 р. укладено договір поставки № 22, предметом якого є поставка товару (підшипників), кількість, ціна, асортимент та строки поставки якого визначаються рахунками, які є невід'ємною частиною договору (т. 3 а.с. 121-122).

За період з 01.07.2010 по 31.03.2011 ПП «БТТ-Сервіс» виписано видаткових накладних на загальну суму 184920 грн. 66 коп., у тому числі ПДВ - 36984 грн. 13 коп. (т. 3 а.с. 123-126). Контрагентом виписано податкові накладні. Вказане відображено в акті перевірки (т. 1 а.с. 34).

Розрахунок за отриманий товар проведено у безготівковій формі (т. 3 а.с. 127-126).

Відповідно до товарно-транспортних накладних, перевезення товару здійснено транспортом позивача (т. 15 а.с. 38-39).

4. Між позивачем (покупець) та ТОВ «Томіріс ЛТД» (постачальник) 04.01.2012 р. укладено договір поставки № 2, предметом якого є поставка товару (підшипників), кількість, ціна, асортимент та строки поставки якого визначаються рахунками, які є невід'ємною частиною договору (т. 3 а.с. 46-47).

Отримання товару, за вказаним договором, позивачем підтверджується видатковими та накладними. Контрагентом виписано податкові накладні. Вказане відображено в акті перевірки (т. 3 а.с. 48-120).

Розрахунки проводились у безготівковій формі.

Відповідно до товарно-транспортних накладних, перевезення товару здійснено транспортом позивача (т. 15 а.с. 3-36).

Отже суд першої інстанції дослідив господарську діяльність позивача, дійшов обґрунтованого висновку, що наявні в матеріалах справи первинні документі підтверджують реальність господарських операцій позивача з ТОВ «СПВ Плюс», ПП «Позітрон», ПП «БТТ Сервіс» та ТОВ «Томіріс ЛТД» щодо придбання підшипників, у тому числі підтверджують понесені ІП «ТД ЄПК-Запоріжжя» витрати, що свідчить про дотримання позивачем вимог податкового законодавства, як підстави для віднесення до складу валових витрат сум витрат, понесених у зв'язку з придбанням товарів, а також для формування податкового кредиту з ПДВ.

Отримання товару від зазначених контрагентів підтверджується також картками складського обліку позивача, що наявні в матеріалах справи ( т. 2 а.с. 21-121).

Придбані товари використані у власній господарській діяльності позивача, що підтверджують докази їх подальшої реалізації (т. 5 а.с. 127-224, т.т. 6.-14).

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, в обґрунтування безтоварності спірних господарських операцій у звязку з ненаданням позивачем під час перевірки товарно-транспортних накладних, довіреностей на отримання товару, паспортів якості та сертифікатів відповідності, оскільки:

- товарно-транспортна накладна, не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з купівлі-продажу товарів, та відповідно набуття права власності на нього тому, що не відображає відомості про господарську операцію з купівлі-продажу товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення;

- паспорти якості та сертифікати відповідності, в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не є первинними документами.

Крім того, відсутність саме товарно-транспортних накладних не є підставою для не включення вартості придбаних товарів до валових витрат.

Щодо доводів податкового органу про відсутність довіреностей на отримання товару, журналів довіреностей, суд апеляційної інстанції зазначає, що положення Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996р., згідно з якими довіреність на одержання матеріальних цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Тобто довіреність не є документом, що підтверджує факт господарської операції по передачі чи прийняттю товару.

При цьому слід враховувати, що передача (прийняття) матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не є достатньою обставиною, що заперечує факт передачі або прийняття товарів.

Щодо доводів відповідача про відсутності на видаткових накладних печатки ТОВ «СПВ Плюс» та підписання видаткових, податкових та товаро-транспортних накладних ОСОБА_1, після звільнення його з посади директора ТОВ «СПВ-Плюс», суд апеляційної інстанції зазначає: по-перше відсутність печатки на видатковій накладній не свідчить про її недійсність при наявності особистого підпису особи, яка здійснила передачу товару, та не спростовує сам факт прийняття позивачем товару, по-друге позивач позбавлений можливості контролювати достовірність підписів з боку свого контрагента.

Крім того податковим органом не було надано суду доказів в підтвердження відсутності у ОСОБА_1 окремих повноважень щодо підписання вказаних документів.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, статті 44 Податкового кодексу України, підпункту 2.4 пункту 2 Положення спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначеного обовязку не виконав.

Крім того в акті перевірки зазначено, що позивач до 01.07.2010 отримав від ВАТ «Інгулецький гірно-збагачувальний комплекс» в рахунок оплати за реалізований товар простий вексель АА 0137887 номінальною вартістю 84465 грн., який в подальшому було реалізовано підприємству ПрАТ «Альтана Капітал» за ціною 50679 грн., у зв'язку з чим позивачем отримано збиток у розмірі 33786 грн.

Як вірно встановлено судом першої інстанції позивачем до складу витрат по рядку 04.1 Декларацій «Витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11» віднесено витрати від операцій з векселями у сумі 84465 грн., у тому числі: 2010 року на суму 84465 грн., чим завищено суму валових витрат за вказаний період (т. 1 а.с. 22-24).

При цьому, вексель отримано позивачем 15.02.2010р., а його продаж на користь ПрАТ «Альтана Капітал» здійснено 23.02.2010р., витрати від вказаної операції, а також збитки, відображені у податковій декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2010 року (т. 1 а.с. 155-156, т. 3 а.с. 20-22). Податкова декларація з податку на прибуток за 1 квартал 2010 року була подана позивачем 11.05.2010р., тобто у межах граничного строку подання податкової декларації, уточнюючі розрахунки до неї не подавались (т. 3 а.с. 22).

Відповідно до пункту 102.2 статті 102 Податкового кодексу України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Аналогічні положення щодо граничного строку, протягом якого податковий орган має право самостійно визначити податкові зобов'язання, були закріплені у статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»

Враховуючи зазначені обставини, а також те, що граничним строком подання такої декларації було 11.05.2010 р. та відповідно з 12.05.2010 р. почався перебіг строку тривалістю 1095 днів, передбаченого пунктом 102.2 статті 102 Податкового кодексу України для можливості визначення податкових зобов'язань контролюючим органом, та перебіг якого закінчився станом на дату прийняття податковим органом податкового повідомлення-рішення в частини визначення податкових зобов'язань з прибутку іноземних підприємств за операцію з векселем, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач вважається вільним від сплати грошового зобов'язання, а відтак податкове повідомлення-рішення в цій частини прийнято протиправно.

Доводи відповідача про проведення перевірки в кінці жовтня 2013 року, та як наслідок правомірне визначення податкових зобовязань з прибутку іноземних підприємств за операцією з векселем лише 08.11.2013 року при прийнятті оскарженого податкового повідомлення-рішення є необґрунтованими, оскільки не спростовують правильність визначення судом першої інстанції дати 12.05.2010 року як дати з якої розпочався початок перебігу строку передбаченого пунктом 102.2 статті 102 Податкового кодексу України.

Щодо висновків податкового органу про допущенні позивачем порушення вимог пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок не включення до складу валових доходів суми позитивних курсових різниць, що призвело до заниження суми валових доходів у розмірі 356302 грн. суд апеляційної інстанції вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до положень пункту 7.3 статті 7 закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з метою оподаткування будь-яка заборгованість в іноземній валюті, що перебувала на обліку платника податку на кінець звітного періоду, перераховується в гривні за офіційним (валютним) курсом НБУ, що діяв на останній робочий день звітного періоду. При цьому, позитивна або від'ємна різниця між результатом такого перерахунку та балансовою вартістю такої заборгованості включається відповідно до валових доходів або валових витрат платника податку - кредитора або до валових витрат чи доходів платника податку - дебітора за наслідками звітного періоду.

Відображення в податковому обліку платника податку розрахованих курсових різниць за будь-якою заборгованістю передбачено за умови, що така заборгованість перебувала на обліку платника податку.

Згідно з актом перевірки позивачем не включено до складу валових доходів суми позитивних курсових різниць у розмірі 356302 грн., у тому числі за період: 3 квартал 2010 року на суму 114373 грн.; 2010 рік на суму 309351 грн.; 1 квартал 2011 року на суму 46951 грн. (т. 1 а.с. 18-21).

Отже враховуючи положення вказаних правових норм та обставини зазначені в акті перевірки, які свідчать, що позивачем не було відображено суму позитивних курсових різниць, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про заниження позивачем суми валових доходів, та як наслідок правомірності висновків відповідача в цій частині, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення в частини визначення зобов'язань за вказаним порушенням не підлягає скасуванню.

Щодо доводів позивача в апеляційній скарзі про необхідність зміни постанови суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позовних вимог у сумі 115 558,49 грн. та задоволення позову повністю, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 201 КАС України підставами для зміни судового рішення є:

1) правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права;

2) вирішення не всіх позовних вимог або питань.

Однак, наявність зазначених підстав судом апеляційної інстанції не встановлено.

Також, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що не підлягає скасуванню податкове повідомлення-рішення форми «Р» № НОМЕР_2 від 08.11.2013 в частини визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 17 грн. та застосованими штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 4 грн. 75 коп., оскільки як встановлено перевіркою, у період з 01.07.2010 по 31.12.2012 позивачем до складу податкового кредиту включено суму ПДВ, яка вже відображена у складі податкового кредиту звітного періоду, що є порушенням підпункту 14.1.181 пункту 14.1. статті 14, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1, пункту 201.4, пункту 201.6, пункту 201.15 статті 201 Податкового кодексу України (т. 1 а.с. 58).

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги іноземного підприємства «Торговий дім ЕПК-Запоріжжя», Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області - залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року у справі №808/9001/13-а - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 10 березня 2015 року.

Головуючий:В.Є. Чередниченко

Суддя:А.О. Коршун

Суддя:О.М. Панченко