Ухвала суду № 43050546, 23.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2015 року м. Київ К/800/62568/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Приватного підприємства «Влада-Метал-Сервіс»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.06.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2013 року

у справі № 826/6061/13-а

за позовом Приватного підприємства «Влада-Метал-Сервіс»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Приватне підприємство «Влада-Метал-Сервіс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.06.2013 року у справі № 826/6061/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2013 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної перевірки Приватного підприємства «Влада-Метал-Сервіс» з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ПП «Матрікс» з 01.02.2012 року по 29.02.2012 року та ТОВ «Збутпроект-1» за період з 01.01.2011 року по 31.06.2012 року, відповідачем складено акт від 24.12.2012 року № 6049/22-222-35976766, яким встановлено порушення пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в розмірі 121 609, 00 грн.; п. 201.1, п. 201.4, п. 201.7, п. 201.8 ст. 201, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 111 524, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.01.2013 року № 0000272220, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у загальному розмірі 152 011, 00 грн., № 0000282220, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 139 405, 00 грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо нереальності господарських операцій позивача з його контрагентами.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що надані позивачем документи не дають можливості встановити реальність здійснених господарських операцій, а лише фіксують господарські операції позивача з його контрагентами.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, підставою для включення витрат з придбання товарів (отримання робіт, послуг) до складу валових (витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування) є належним чином оформлені розрахункові, платіжні та інші первинні документи.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ПП «Матрікс» укладено договір поставки товару. Між позивачем та ТОВ «Збутпроект-1» укладено договір поставки товару.

На підтвердження реальності здійснених господарських операцій позивачем надано копії договорів, податкові накладні, рахунки на оплату, видаткові накладні.

При цьому, судами встановлено, що визначена у податкових накладних кількість та вартість товарів, яка поставлялась ПП «Матрікс» та ТОВ «Збутпроект-1» не відповідає обсягам, визначеним у видаткових накладних та рахунках на оплату. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження поставки товару та подальшого використання позивачем отриманого товару від контрагентів у власній господарській діяльності.

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що наявність у покупця податкових накладних не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено, що суми податкового кредиту та валових витрат за перевіряємий період не підтверджено відповідними первинними документами, оформленими у відповідності до вимог законодавства, та які відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо правомірного визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Влада-Метал-Сервіс» відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.06.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2013 року у справі № 826/6061/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук