Ухвала суду № 43050457, 02.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2015 року м. Київ К/800/54234/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Усе для дому»

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.02.2013року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2013 року

у справі № 2а-1870/9638/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Усе для дому»

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Усе для дому» звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 18.02.2013року у справі № 2а-1870/9638/12, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами камеральної перевірки даних, задекларованих в податковій декларації з плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за 2012 рік Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Усе для дому», відповідачем складено акт від 20.08.2012 року № 2365/152/01555007, яким встановлено порушення пп. 285.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, заниження суми податкового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності за червень 2012 року, заявленої позивачем в уточнюючій податковій декларації з плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за 2012 рік на суму 20 425, 98 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.09.2012 року № 0006051502/41771, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності у загальному розмірі 30 638, 97 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що податковий орган при визначенні позивачу суми податкового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за червень 2012 року правомірно керувався нормами пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, а не положеннями договору оренди земельної ділянки.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

З 01.01.2011 року питання справляння плати за землю регулюється Податковим кодексом України.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 05.03.1996 року між позивачем та Сумською міською радою укладено договори оренди земельних ділянок, відповідно до яких позивач отримав у тимчасове користування на 50 років земельні ділянки.

Договорами передбачено, що орендна плата на рік становить 1 % від грошової оцінки землі.

За приписами п. 288.4 ст. 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Пунктом 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Відхиляючи доводи позивача про необхідність сплати орендної плати у відповідності до умов договорів, судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що договір в частині визначення орендної плати у розмірі 1 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, не відповідає вимогам чинного законодавства.

У відповідності до ст. 9 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності належить до загальнодержавних податків, порядок нарахування та сплати яких регламентований положеннями Податкового кодексу України.

Тому, починаючи з 01.01.2011 року відносини, що виникають щодо сплати орендної плати за земельні ділянки комунальної та державної власності, регулюються приписами Податкового кодексу України.

Враховуючи встановлення законодавством закріпленого мінімального та максимального розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки з набранням чинності Податковим кодексом України позивач мав самостійно перерахувати величину орендної плати з урахуванням вимог пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України.

При цьому, з огляду на норми ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, судом касаційної інстанції враховується правова позиція Верховного Суду України, викладена у судовому рішенні від 02.12.2014 року у справі № 21-274а14 за позовом Приватного акціонерного товариства «Сумська фірма «Усе для дому» до ДПІ у м. Сумах про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, яке постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Усе для дому» відхилити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.02.2013року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2013 року у справі № 2а-1870/9638/12залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук