Постанова № 43050362, 27.02.2015, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2015 року о 10 год 45 хв.Справа № 808/614/15 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Шари І.В.

за участю секретаря судового засідання Панасенко О.О.

за участю представників:

позивача - Білюшова В.М.,

відповідача - Міщенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СМК ДАС», м. Запоріжжя

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у

Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «СМК ДАС», звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення №0004212212 від 30.12.2014 р.

В обґрунтування позовних вимог посилається на неправомірність проведення відповідачем перевірки та на безпідставність висновків податкового органу, яких він дійшов за результатами позапланової перевірки позивача, по взаємовідносинах з ТОВ «Буделітгруп», оскільки послуги, отримані від ТОВ «Буделітгруп» використовувалися в господарській діяльності позивача, під час перевірки надані всі документи, які підтверджують фактичне здійснення вказаних операцій. Вказує, що жодною нормою Податкового кодексу України не поставлено в залежність право платника податку на податковий кредит від факту сплати або несплати податку на додану вартість контрагентами. Зазначає, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту та витрат суми коштів по операціях з ТОВ «Буделітгруп». В судовому засіданні представники позивача підтримав позовні вимоги.

Відповідач проти позову заперечує. В обґрунтування заперечень зазначає, що відповідачем правомірно проведено перевірку за результатами якої встановлено порушення позивачем вимог Податкового кодексу України. Зазначає, що в ході проведення перевірки було встановлено відсутність у контрагента позивача ТОВ «Буделітгруп» можливості фактично виконати укладені з позивачем договори субпідряду, оскільки у ТОВ «Буделітгруп» були обмежені трудові ресурси та відсутня необхідна для виконання робіт техніка. На думку відповідача, зазначене свідчить, що операції від імені ТОВ «Буделітгруп» не мали факту реального вчинення, а отже позивач неправомірно задекларував податковий кредит по операціях, на підставі документів, виписаних від імені ТОВ «Буделітгруп». Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи судом встановлено, що співробітниками ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя проведено позапланову документальну виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Буделітгруп», за результатами якої складено акт №1800/08-28-22-12/34640906 від 04.12.2014 р.

За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 13920,00 грн., в т.ч. за серпень 2014 року - 13920,00 грн.

На підставі акту №1800/08-28-22-12/34640906 від 04.12.2014 р. податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення №0004212212 від 30.12.2014 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 17 400,00 грн., в т.ч. за основним платежем 13 920,00 грн. та 3 480,00 грн. за штрафними санкціями.

Позивач, не погодившись з прийнятими податковим повідомленням - рішенням, звернувся з позовом до суду.

Суд зазначає, що в обґрунтування позиції податкового органу покладено висновок про відсутність фактичного здійснення господарської операції при придбанні послуг у ТОВ «Буделітгруп».

Щодо посилань представника позивача на неправомірність призначення та проведення позапланової виїзної перевірки,суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

За змістом підпункту 75.1.2 пункту 75.1 цієї ж статті Кодексу документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

За правилами пункту 78.5 статті 78 Податкового кодексу України допуск посадових осіб органів податкової служби до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу, якою передбачено право посадових осіб органу державної податкової служби приступити до проведення документальної виїзної перевірки за наявності підстав, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення платникові направлення на проведення такої перевірки визначеного змісту.

У разі недотримання працівниками контролюючого органу умов та порядку призначення перевірки чи допуску до перевірки платник вправі не допустити посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення документальної виїзної перевірки, як це передбачено абзацом другим пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України.

Разом з тим, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та/або проведенні виїзної податкової перевірки. Отже, позови платників про оскарження дій контролюючого органу щодо призначення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. У протилежному випадку (тобто якщо на час вирішення даного спору виїзну перевірку вже проведено) правові наслідки наказу про призначення цієї перевірки є вичерпаними, а тому оскарження такого наказу не сприяє відновленню порушених прав платника.

Разом з тим, суд не може погодитись з правомірністю прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, з огляду на наступне.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Положеннями п. 198.2 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно п. 201.10 ст. 201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Пунктом 201.6 ст.201 Кодексу встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Отже, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

Відповідно до п.198.6 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 №969 (який набрав чинності з 10.01.2011), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством України. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно п. 201.10 ст. 201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Пунктом 201.6 ст. 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Отже, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

Суд вважає за необхідне зазначити, що ТОВ «Буделітгруп» на момент здійснення господарських операцій з позивачем було зареєстровано у встановленому законодавством порядку, як платник податку на додану вартість (а.с. 42), податкові накладні, наявні в матеріалах справи, виписані ТОВ «Буделітгруп» для документального оформлення виконання умов договорів, містять відомості про адресу місцезнаходження покупця та продавців, одиниці виміру товару , кількість товару, ціну товару, тому відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності. Будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних не встановлено, зауваження до змісту та форми зазначених документів відсутні, що не заперечується і відповідачем в акті перевірки. За таких обставин, підстави для невключення сум податку на додану вартість по вказаних податкових накладних до складу податкового кредиту позивача відсутні.

Суд зазначає, що відповідно до ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

За матеріалами справи судом встановлено, що підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання податку на додану вартість став висновок податкового органу про відсутність фактичного здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ «Буделітгруп».

Під час розгляду справи судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Буделітгруп» укладено договір субпідряду №1807 від 18.07.2014 р. (далі - договір №1807), відповідно до п.1.1 договору №1807 генпідрядник - ТОВ «СМК ДАС» доручає, а субпідрядник - ТОВ «Буделітгруп» бере на себе зобов'язання виконати власними та залученими силами та засобами за завданням генпідрядника в строки, обумовлені даним договором, будівництво медичного центру за адресою; м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, 34. Згідно п.2.1 договору №1807 загальна сума договору складає 50 000,00 грн. в т.ч. податок на додану вартість 8 333,33 грн. (а.с. 21).

На підтвердження виконання умов договору до матеріалів справи надано акт виконаних робіт за серпень 2014 року №1 від 19.08.2014 р., податкову накладну №24 від 19.08.2014 р. та на підтвердження здійснення оплати за надані послуги, надано виписку з банку. (а.с. 22-24).

Крім того, під час розгляду справи судом встановлено, що в перевіряємий період між позивачем та ТОВ «Буделітгруп» укладено договір субпідряду №2107 від 21.07.2014 р. (далі-договір №2107), відповідно до п.1.1 договору №2107 генпідрядник - ТОВ «СМК ДАС» доручає, а субпідрядник - ТОВ «Буделітгруп» бере на себе зобов'язання виконати власними та залученими силами та засобами за завданням генпідрядника в строки, обумовлені даним договором, монтаж дорожніх плит за адресою: м. Запоріжжя, вул. Скворцова, 236. (а.с. 25).

На підтвердження виконання умов договору до матеріалів справи надано акт виконаних робіт за серпень 2014 року №2 від 21.08.2014 р., податкову накладну №25 від 21.08.2014 р. та на підтвердження здійснення оплати за надані послуги, надано виписку з банку. (а.с. 26-28).

З пояснень представника позивача судом встановлено, що необхідність укладення договорів субпідряду з ТОВ «Буделітгруп» була обумовлена необхідністю виконання договорів підряду №20/14 від 18.07.2014 р., укладено між ТОВ «Ларан-07» та ТОВ «СМК ДАС» на виконання комплексу робіт: «Дороги и площадки. Монтаж дорожних плит по адресу: г. Запорожье, ул. Скворцова, 236» (а.с. 30-32) та договору підряду №9/12 від 26.07.2013 р., укладеного між ТОВ «Лотос-А» та ТОВ «СМК ДАС» на виконання будівельно-монтажних робіт на об'єкті: Медико-діагностичний центр по вул. 40 Років Радянської України, 34, м. Запоріжжя.

Отже, суд дійшов висновку, що укладання договорів позивача з ТОВ «Буделітгруп» безпосередньо пов'язано з його господарською діяльністю та необхідністю виконання зобов'язань взятих на себе за договорами підряду.

Крім того, суд зазначає, що в матеріалах справи наявна ліцензія ТОВ «Буделітгруп» на провадження господарської діяльності пов'язаної із створення об'єктів архітектури серії АЕ №290611, строк дії до 16.05.2017 р. (а.с. 47).

Таким чином, суд дійшов висновку, що наявність первинних документів є достатньою підставою для відображення вказаних операцій в бухгалтерському обліку, а оскільки дані податкового обліку базуються на даних бухгалтерського обліку, висновок відповідача щодо незаконності віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є необґрунтованим, що зумовлює відсутність підстав для висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Щодо посилань представника відповідача на відсутність у ТОВ «Буделітгруп» технічних можливостей виконати укладені з позивачем договори, суд зазначає, що з акту перевірки встановлено, що станом на ІІІ квартал 2014 р. загальна чисельність працюючих на ТОВ «Буделітгруп» склала 12 осіб (аркуш 5 акту перевірки). Крім того, суд зазначає, що чинне законодавство не забороняє залучати ТОВ «Буделітгруп» техніку та працівників для виконання договорів з ТОВ «СМК ДАС» на платній основі, що також прямо було передбачено договорами субпідряду №1807 та №2107.

Стосовно посилань представника відповідача на запити від 11.02.2015 р. надіслані на адреси Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Головного управління юстиції у Запорізькій області та ГУ Держземагентства у Запорізькій області щодо встановлення у ТОВ «Буделітгруп» майна та земельних ділянок, суд зазначає, що вказані запити зроблені податковим органом вже після прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, а тому не бути взяті до уваги відповідачем при прийнятті рішення.

Стосовно посилань представника позивача на акт ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 01.09.2014 р. №2646/26-55-22-13/39098677 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Буделітгруп», суд зазначає наступне.

В силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Суд зазначає, що при дослідженні факту здійснення господарських операцій, що були підставою для формування витрат платника податків, оцінювати слід відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між конкретними контрагентами. В разі наявності у органу державної податкової служби інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватися саме щодо цієї особи.

До суду не надано доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб ТОВ «Буделітгруп» та наявності рішення суду про визнання угод недійсними. Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08 та від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10.

Згідно ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява №3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не доведено правомірність прийнятого рішення.

Враховуючи наведене, позивач у відповідності норм Податкового кодексу України правомірно включив до складу податкового кредиту суму та витрат суми коштів по господарських операціях з ТОВ «Буделітгруп». Податковий орган при прийнятті рішення дійшов хибного висновку про порушення позивачем положень Податкового кодексу України, оскільки врахував лише обставини діяльності його контрагентів, а не позивача, що є помилковим, так як позивач не несе відповідальності за їх дії.

Також, суд дійшов висновку, що податковий кредит підтверджений відповідними первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку та наявний зв'язок витрат позивача з його господарською діяльністю.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. При розгляді справи встановлено, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення - рішення відповідач діяв необґрунтовано, тобто без врахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «СМК ДАС».

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 86, 158, 160-163,167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СМК ДАС"- задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати винесене Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного Управління ДФС у Запорізькій області податкового повідомлення - рішення від 30.12.2014 року № 0004212212.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СМК ДАС" судовий збір у розмірі 182 грн. 70 коп. ( сто вісімдесят дві гривні сімдесят копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В.Шара