Рішення № 43050211, 25.02.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2015№910/23484/14

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Рада 1"доПублічного акціонерного товариства "Київенерго"пророзірвання договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №530337 від 30.09.2005

Головуючий суддя Літвінова М.Є.

Судді Борисенко І.І.

Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача: Дементьєв Я.Т. - представник за дов.;

від відповідача: Марковська В.В. - представник за дов.

У судовому засіданні 25.02.2015, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рада 1" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про розірвання Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 530337 від 30.09.2004 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 30.09.2004 між сторонами був укладений Договір №530337 на постачання теплової енергії у гарячій воді з метою надання відповідних послуг виконавцем (позивачем) кінцевим споживачам. У зв'язку з внесенням змін до Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація), тоді як позивач не є теплопостачальною організацією та відповідно не може проводити діяльність з надання послуг централізованого опалення та гарячого водопостачання. Таким чином, у зв'язку з істотною зміною обставин та неможливістю подальшого надання таких послуг відповідач просить розірвати Договір № 530337 на постачання теплової енергії у гарячій воді з 26.04.2014 на підставі ст. 607 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.10.2014 порушено провадження у справі №910/23484/14, розгляд справи призначений на 24.11.2014.

Ухвалою від 24.11.2014 відкладено розгляд справи на 10.12.2014.

Ухвалою від 10.12.2014 відкладено розгляд справи на 12.01.2015 та продовжено строк вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою від 12.01.2015 відкладено розгляд справи в порядку ст. 77 ГПК України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.01.2015 призначено колегіальний розгляд справи №910/23484/14.

Розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва від 12.01.2014 призначено колегіальний розгляд справи №910/23484/14 у наступному складі суду: головуюча суддя Літвінова М.Є., суддя Борисенко І.І., суддя Босий В.П.

Ухвалою від 12.01.2014 справу прийнято до провадження колегії суддів, розгляд справи призначений на 04.02.2015.

В судовому засіданні 04.02.2015 оголошено перерву на 25.02.2015.

У відзиві на позов відповідач зазначив, що між сторонами був укладений договір від 30.09.2005, а позивач просить розірвати від 30.09.2004.

04.02.2015 позивач подав до суду заяву про зміну предмету позову, відповідно до якої просить суд розірвати договір на постачання теплової енергії №530337 від 30.09.2005.

Заява прийнята судом до розгляду.

У відзиві на заяву про зміну предмету позову відповідача зазначив, що позивач не повідомив відповідача у встановленому Договору № 530337 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 30.09.2005 порядку про намір розірвати договір. Крім того, відповідач зауважив, що на момент вирішення спору відсутні зміни у підзаконних нормативних актах з огляду на внесення змін до законів.

До відділу діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про призначення експертизи та клопотання про витребування доказів.

Розглянувши у судовому засіданні клопотання позивача про призначення будівельно-технічної експертизи, суд відмовив в його задоволенні у зв'язку з необґрунтованістю та відсутністю потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактів, що входять до предмету доказування у даній справі.

У задоволенні клопотання про витребування доказів, суд відмовив з огляду на наступне.

Право сторони у справі на подачу клопотання про витребування доказів у разі неможливості їх надати самостійно регулюються приписами ст. 38 ГПК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 38 ГПК України визначено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

В пункті 2.1 постави Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що у разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання.

Проте, як встановлено судом та не спростовано заявником, останнім не подано доказів звернення до Державної реєстраційної служби України з державного реєстру речових прав на нерухоме майно з відповідними запитами та не подано доказів відмови вказаним органом від надання відповідачу необхідних відомостей.

Крім того, витребувані позивачем відомості щодо майна не стосуються предмету спору в даній справі, а тому не є належними доказами, оскільки не містять інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування в справі.

В судовому засіданні 25.02.2015, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, господарський суд міста Києва,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РАДА 1" є експлуатуючою організацією за адресою: м. Київ, вул. Ковпака, 17, що підтверджується Актами про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту від 31.12.1999, від 10.10.2000 №129, від 28.09.2001 №262.

30.09.2005 між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", яка змінила своє найменування на Публічне акціонерне товариство "Київенерго", (енергопостачальна організація) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РАДА 1" (абонент) укладено Договір № 530337 на постачання теплової енергії у гарячій воді, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим Договором.

Відповідно до п. 8.1 Договору, він набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2005.

Пунктом 8.2 Договору сторони погодили, що Договір припиняє своє дію в випадках взаємною згодою сторін про його припинення; прийняття рішення арбітражним судом; ліквідації сторін.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення (п. 8.4).

Відповідно до Додатку № 8 до договору визначено об'єкти, щодо яких здійснюється теплопостачання відповідачем, а саме, за адресою: м. Київ, вул. Ковпака, 17 особистий рахунок № 530337.

Як встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю "РАДА 7" є експлуатуючою організацією будинку 17 у м. Київ, вул. Ковпака. Позивач пояснив, що враховуючи необхідність забезпечення мешканців житлово-комунальними послугами з централізованого опалення та гарячого водопостачання уклав з відповідачем спірний договір для постачання послуг кінцевим споживачам. Тобто, метою укладення договору було не безпосереднє споживання позивачем теплової енергії, а надання ним житлово-комунальних послуг як виконавцем кінцевим споживачам.

Судом встановлено, що 26 квітня 2014 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії".

Вказаним законом було внесено зміни до Закону України "Про житлово-комунальні послуги", зокрема, статтю 19 було доповнено частиною 4, відповідно до якої виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Так само, було доповнено статтю 29 частиною 3, відповідно до якої договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору. Споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" 42) виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії є видами господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню.

Як встановлено судом, позивач не здійснює діяльність з виробництва і постачання теплової енергії для потреб опалення та гарячого водопостачання, не має необхідних дозвільних документів на провадження діяльності у сфері теплопостачання та, відповідно, не може бути виконавцем цих послуг з моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії".

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

За приписом частин 2-4 статті 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором; сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду; у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

При цьому, судом встановлено, що 31.07.2014 позивач звернувся до відповідача з пропозицією розірвати Договір № 530337 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 30.09.2005.

Частиною першою статті 651 Цивільного кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. (ч. 2 ст. 651 ЦК України).

Відповідно до ст. 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, у тому числі, припинення правовідношення.

Відповідно до частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Суд погоджується з твердженнями позивача щодо наявності істотної зміни обставин, з урахуванням наступного. При укладенні договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане, так як сторони не могли передбачити відповідні законодавчі зміни та можливість бути виконавцем послуг з теплопостачання лише за умови наявності статусу теплопостачальної організації. Зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися, оскільки позивач позбавлений можливості надавати послуги з теплопостачання за відсутності відповідної ліцензії, отримання якої є правом, а не обов'язком позивача. З урахуванням того, що метою укладення договору було не безпосереднє споживання позивачем теплової енергії, а надання ним житлово-комунальних послуг як виконавцем кінцевим споживачам, виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б позивача того, на що він розраховував при його укладенні. Крім того, із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе позивач.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивачем належним чином доведено існування істотної зміни обставин, що є підставою для розірвання Договору № 530337 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 30.09.2005.

При цьому, суд відхиляє заперечення відповідача проти позовних вимог, які полягають у тому, що на момент вирішення спору відсутні зміни у підзаконних нормативних актах з огляду на внесення змін до Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Суд звертає увагу відповідача, що факт не приведення у відповідність до нового законодавства попередньо прийнятих підзаконних нормативно-правових актів щодо регулювання правовідносин у сфері надання послуг з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води, не може бути підставою для порушення законодавства та бездіяльності у питанні належного оформлення договорів зі споживачами житлово-комунальних послуг. Так само, суд зазначає, що посилання відповідача на недотримання позивачем передбаченого договором порядку припинення зобов'язань за договором не впливає на право позивача звертатися до суду для розірвання договору за наявності умов, передбачених законом.

Разом з тим суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Рішення господарського суду в такому випадку є юридичним фактом, з яким пов'язується настання правових наслідків, визначених статтею 653 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДА 1" в частині розірвання Договору № 530337 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 30.09.2005 саме з 26.04.2014, у зв'язку з чим відмовляє в цій частині позову.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", якщо пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо (зокрема, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Розірвати Договір №530337 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 30.09.2005, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "РАДА 1" та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", яка змінила своє найменування на Публічне акціонерне товариство "Київенерго".

3.В іншій частині позову відмовити.

4.Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І. Франка, буд. 5, код 00131305) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДА 1" (02068, м. Київ, вул. Г. Ахматової, буд. 3, код 32070503) судовий збір в розмірі 609,00 грн. (шістсот дев'ять гривень 00 коп.).

5.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

6.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Дата підписання

повного тексту рішення: 26.02.2015.

Головуючий суддя М.Є.Літвінова

Судді І.І.Борисенко

В.П. Босий