Ухвала суду № 43046773, 25.02.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №474/1034/14-ц 25.02.2015 25.02.2015 25.02.2015

Провадження №22-ц/784/357/15

Провадження №22-ц/784/357/15

Категорія 47 Головуючий у 1 - й інстанції: Тихоненко М.І.

Доповідач апеляційного суду: Буренкова К.О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої: Буренкової К.О.,

суддів: Крамаренко Т.В., Кушнірової Т.Б.,

із секретарем судового засідання: Романенко Ю.О.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою

ПАТ «Кам`яномостівське хлібоприймальне підприємство»

на рішення Врадіївського районного суду від 15 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Кам`яномостівське хлібоприймальне підприємство» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Кам`яномостівське хлібоприймальне підприємство» про поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що згідно наказу № 335-к від 14 жовтня 2010 року він був прийнятий в ПАТ «Кам`яномостівське хлібоприймальне підприємство» на роботу на посаду водія.

14 грудня 2012 року він був переведений на посаду тракториста, а пізніше відповідно до наказу № 304 -к від 23 серпня 2013 року він знову був переведений на посаду водія.

22 липня 2014 року за систематичне невиконання обов'язків покладених на нього трудовим договором, згідно наказу № 218 -к його було звільнено з роботи на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Своє звільнення він вважає незаконним, оскільки порушення трудових обов'язків він не допускав. Крім цього, звільнення його з роботи з ініціативи керівництва ПАТ «Кам`яномостівське хлібоприймальне підприємство» було здійснено без попередньої згоди профспілкового комітету.

Позивач також зазначав, що внаслідок незаконного звільнення з роботи йому спричинена моральна шкода, компенсацію якої він оцінив у 5000 грн.

При розгляді справи у суді позивач доповнив позовні вимоги і просив стягнути на його користь із відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_3 остаточно просив поновити його на роботі, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та 5000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Врадіївського районного суду від 15 грудня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Постановлено поновити ОСОБА_3 з 23 липня 2014 року на посаді

водія Камяномостівське хлібоприймальне підприємство» з 23 липня 2014 року.

Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 7690 грн.80 коп. та 500 грн. у відшкодування моральної шкоди;

Стягнуто з відповідача на користь держави 487 грн. 20 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_3 в позові. Відповідач посилається на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, наявним у ній доказам та положенням трудового законодавства. Зокрема, відповідач посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду, передбаченого ст. 233 КЗпП України.

Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити із наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано в разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або Правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до нього застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.

Частиною 2 ст. 147 КЗпП України встановлено, що за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. Заходами стягнення є догана і звільнення (ч. 1 ст. 147 КЗпП України).

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в пункті 22 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясовувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Зокрема, у справі про звільнення за п. 3 ч. 1 ст.40 КЗпП України суд повинен з'ясовувати, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який не застосовувалися інші заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, та чи можна вважати його вчинення систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Із матеріалів справи вбачається, що з 14 жовтня 2010 року ОСОБА_3 був прийнятий на роботу у ПАТ «Кам`яномостівське хлібоприймальне підприємство» був прийнятий водієм вантажного автомобіля. З 14 грудня 2012 року він переведений на роботу трактористом, а з 28 серпня 2013 року - знову переведений водієм вантажного автомобіля.

Із матеріалів справи також видно, що наказом відповідача від 25 червня 2014 року позивач був відсторонений від роботи у зв'язку із відмовою пройти черговий медичний огляд, а йому запропоновано в строк до 01 липня 2014 року пройти медичний огляд (а.с.48).

Проте в матеріалах справи наявна копія медичної довідки щодо придатності до керування транспортними засобами, виданої Первомайською Центральною районною лікарнею, в якій зазначено вона є видана на строк з 12 квітня 2013 року до 12 квітня 2015 року. Крім цього на виконання вказаного наказу відповідача позивач пройшов медичний огляд, про що свідчить надана ним довідка щодо придатності до керування транспортними засобами, видана Первомайською Центральною районною лікарнею, на строк з 27 червня 2014 року по 04 квітня 2015 року (а.с.77).

Тобто, наведене свідчить про незаконність наказу відповідача щодо відсторонення позивача від роботи у зв'язку з тим, що він як водій відмовився від проходження чергового медичного огляду.

Наказом ПАТ «Кам`яномостівське хлібоприймальне підприємство» від 15 липня 2014 року ОСОБА_3 було об'явлено догану за неналежне виконання службових обов'язків та некоректне висловлювання щодо керівника. (а.с. 51). Підставою притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності зазначено доповідну записку головного механіка відповідача, у якій він вказував про халатне відношення позивача до експлуатації автомобіля, що призвело до його виходу із ладу (а.с. 53). Даний наказ позивачем не оспорювався.

Наступним наказом відповідача від 22 липня 2014 року позивача звільнено з роботи на підставі п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором ( а.с.59). Але в наказі про розірвання трудового договору відповідач не зазначив обставини та не послався на документи, які послужили підставою для його прийняття керівником підприємства.

Встановивши наведені обставини, суд першої інстанції на підставі п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України прийшов до обґрунтованого висновку про незаконність звільнення позивача з роботи, оскільки відповідач не довів належними доказами обставини, які могли бути підставою для звільнення позивача з роботи за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором.

Тому суд першої інстанції правильно поновив ОСОБА_3 на роботі водієм ПАТ «Кам`яномостівське хлібоприймальне підприємство».

Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи.

Згідно довідки ПАТ «Кам`яномостівське хлібоприймальне підприємство» середній заробіток позивача за два останні повні місяці роботи (травень, червень 2014 року) склав 3016 грн. 36 коп., а середньоденний - 75грн. 40 коп. (а.с. 107-108).

Виходячи з того, що вимушений прогул становив 102 робочих дні, суд першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України вірно визначив, що на користь ОСОБА_3 із відповідача підлягає стягненню 7690 грн. 80 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановивши факт порушення відповідачем трудових прав позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача із відповідача моральної шкоди, розмір якої визначив у 500 грн.

Доводи апеляційної скарги про помилковість висновку суду щодо недоведеності відповідачем обставин, які свідчать про систематичне порушення ОСОБА_3 трудових обов'язків, безпідставні, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Аргументи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, передбаченого ст. 233 КЗпП України, також не підлягають задоволенню.

Згідно ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Із матеріалів справи видно, що позивач звільнений з роботи на підставі наказу відповідача від 22 липня 2014 року. Із наявної у справі копії наказу видно, що позивач ознайомився з цим наказом, але відмітки про вручення його копії позивачу немає. Не надав відповідач також і доказів на підтвердження своїх доводів про те, що трудова книжка була вручена позивачу в день звільнення. Позивач у поясненнях в суді першої інстанції зазначав, що трудову книжку отримав 06 серпня 2014 року і ці доводи відповідач не спростував. Із врахуванням наведеного суд першої інстанції вірно вважав, що ОСОБА_3 не пропустив строк звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України.

Оскільки рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ПАТ «Кам`яномостівське хлібоприймальне підприємство» відхилити, а рішення Врадіївського районного суду від 15 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: