Рішення № 43039327, 02.03.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2338/15 Справа № 202/5072/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Бєсєда Г. В. Доповідач - Черненкова Л.А.

Категорія 20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2015 року м. Дніпропетровськ Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Черненкової Л.А.

суддів - Пономарь З.М., Петешенкової М.Ю.

при секретарі - Яловій Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, ОСОБА_4 про розірвання договору купівлі-продажу та відшкодування шкоди; за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання угоди недійсною, -

В С Т А Н О В И Л А:

30 квітня 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовною заявою до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, ОСОБА_4 про розірвання договору купівлі-продажу та відшкодування шкоди. В обґрунтування позову позивач зазначила, що між нею та відповідачами було укладено договір купівлі-продажу, згідно якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю меблі, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах договору. На виконання умов договору нею була сплачена грошова сума в якості авансового платежу в розмірі 700 доларів США, що еквівалентно 5 600 грн. Відповідачі зобов'язувались передати товар протягом 22 робочих днів з дати отримання продавцем авансового платежу. Проте, ні в зазначений в договорі строк, ні до часу подання до суду позовної заяви обов'язок відповідачами не був виконаний, та меблі їй у власність не були передані. Посилаючись на ст. 663, 664, 693 ЦК України, ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач просила суд розірвати договір купівлі-продажу № 112 від 22.08.2012 року, стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на її користь матеріальну шкоду в розмірі 5 600 грн., 3% річних, що складає 90 048,00 грн., інфляційні витрати у розмірі 5 650,31 грн. Крім цього, зазначає, що внаслідок невиконання належним чином умов договору купівлі-продажу з вини відповідачів їй було заподіяно і моральну шкоду, яка полягала у негативних емоціях та хвилюванні з приводу непридбаного майна належної якості та неможливості використовувати це майно. Просила суд також стягнути з відповідачів і моральну шкоду в розмірі 3 000 грн.

21 липня 2014 року відповідач фізична особа-підприємець ОСОБА_3 подав до суду зустрічну позовну заяву, в якій просив суд, посилаючись на ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 203, п. 2 ч. 1 ст. 208, ч. 2 ст. 207 та ч. 1 ст. 215 ЦК України, визнати договір купівлі-продажу № 112 від 22.08.2012 року недійсним, оскільки він підписаний особою, яка не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, а також не мала повноваження на його підписання. Вказував, що підписання договору ОСОБА_4 і не підписання договору ОСОБА_3 свідчить про відсутність волевиявлення уповноваженого учасника правочину. Просив суд задовольнити зустрічну позовну заяву в повному обсязі, відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовної заяви про відшкодування матеріальної шкоди, вирішити питання судових витрат.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2014 року ухвалено: в задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 - відмовити; позовну заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_3- задовольнити; визнати договір купівлі-продажу № 112 від 22 серпня 2012 року - недійсним; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір в сумі 243,60 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати повністю з ухваленням нового рішення, яким ОСОБА_3 в зустрічному позові відмовити повністю, укладений 22 серпня 2012 року ОСОБА_2 договір купівлі-продажу № 112 з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 розірвати, задовольнивши первісний позов та стягнути на її користь солідарно з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, ОСОБА_4 5 650,31 грн. збитків з урахуванням встановленого індексу інфляції, 90 048 грн. законної пені за час прострочення поставки, 246,71 грн. трьох процентів річних, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, вважає за необхідне її задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 22 серпня 2012 року був підписаний позивачем ОСОБА_2 договір купівлі-продажу № 112, відповідно до пункту 1 якого продавець бере на себе зобов'язання передати у власність покупця меблі, зазначені у замовленні товару, що є невід'ємним додатком даного договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплати товар в порядку та на умовах, передбачених цим договором. Зі сторони продавця зазначена фізична особа - підприємець ОСОБА_3, продавець ОСОБА_4 Зазначені в договорі реквізити фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 Однак в графі підпис міститься прізвище «ОСОБА_4.», при цьому на підписі міститься печатка фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 На договорі мається також рукописний напис «аванс в сумі 700 доларів США отримав ОСОБА_4 підпис 22.08.2012 р.». Судом встановлено, що дійсно ОСОБА_3 є фізичною особою - підприємцем, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії В00 № 659886, виданим Криничанською районною Державною адміністрацією Дніпропетровської області. Згідно з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, останній здійснює діяльність у сфері інжинірингу.

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3, виходив з того, що в договорі купівлі-продажу № 112 від 22.08.2012 року не зазначено, на якій підставі діяв ОСОБА_4 при підписанні зазначеного договору, та позивачем не було доведено, що ОСОБА_4 перебував з фізичною особою - підприємцем в трудових чи інших відносинах, у відповідності до яких мав право діяти від імені ОСОБА_3 Отже, підпис від імені фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на спірному договорі вчинено іншою особою без дотримання положень ст. 207 ЦК України, а також за відсутності належної довіреності, наданої за правилами статей 244, 245 ЦК України. За таких обставин, суд вважає доведеним, що під час укладання спірного договору, текст договору було підписано особою, яка не мала повноважень на підписання договору від імені фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, останній не виявляв свою волю на укладення договору купівлі-продажу і не підписував його, в зв'язку з чим вказаний договір підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 215, ч.3 ст. 203, ч.2 ст.207 ч. 3 ст. 237 ЦК України. Таким чином, зустрічна позовна заява підлягає задоволенню. Враховуючи предмет та підстави позовної заяви ОСОБА_2 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, ОСОБА_4 про розірвання договору купівлі-продажу та відшкодування шкоди, встановлені зазначені вище судом обставини, підстави для задоволення первісної позовної заяви відсутні.

Судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції.

Суд першої інстанції не з'ясував характер спірних правовідносин та закон, який підлягає застосуванню до виниклих правовідносин; у рішенні суду відсутнє обґрунтування відмови у задоволенні позову ОСОБА_2, суд неправильно застосував норми матеріального права; неповно суд з'ясував обставини, що мають значення для справи, у зв'язку з чим ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення суду.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте зазначеним вимогам ухвалене судом рішення не відповідає.

Згідно з ЦК України особа, яка вважає, що її права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним (ст. ст. 215 - 235 ЦК України).

Згідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" ч.2 п.1, - при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи; п.4 - судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Пункт 7 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України роз'яснює, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України суд, встановивши фактичні обставини справи, для вирішення спору повинен застосовувати правову норму, яка регулює виниклі правовідносин.

Стаття 215 ЦК України установлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням у момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст. 203 ЦК України.

Частиною 3 ст. 203 цього Кодексу передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За загальним правилом, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (ч. 2 ст. 207 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Визнаючи договір купівлі-продажу недійсним на підставі ч.3 ст. 203 ЦК України, суд першої інстанції виходив із того, що під час укладання спірного договору, текст договору було підписано особою, яка не мала повноважень на підписання договору від імені фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, останній не виявляв свою волю на укладення договору купівлі-продажу і не підписував його, в договорі купівлі-продажу № 112 від 22.08.2012 року не зазначено, на якій підставі діяв ОСОБА_4 при підписанні зазначеного договору, та позивачем не було доведено, що ОСОБА_4 перебував з фізичною особою - підприємцем в трудових чи інших відносинах, у відповідності до яких мав право діяти від імені ОСОБА_3, отже, підпис від імені фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на спірному договорі вчинено іншою особою без дотримання положень ст. 207 ЦК України, а також за відсутності належної довіреності, наданої за правилами статей 244, 245 ЦК України.

Однак, суд не звернув увагу на те, що в спірному договорі купівлі-продажу зазначено продавцем фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 та зазначено продавцем ОСОБА_4 і не має ніяких відомостей, що продавець ОСОБА_4 за договором представляв інтереси іншого продавця.

Не звернув суд першої інстанції також увагу на те, що за обставин того, що сторони вказаного правочину, а саме: продавець ОСОБА_4 та покупець ОСОБА_2 підписали спірний договір купівлі-продажу, тобто волевиявлення цих учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, то застосовувати ч.3 ст. 203 ЦК України до цих правовідносин і визнавати договір купівлі-продажу в цілому недійсним у зв'язку з тим, що один з продавців цей договір не підписував, - не має правових підстав.

Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п.п.1-4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасовує, ухвалює нове рішення із наступних підстав.

Судова колегія встановила і це підтверджується матеріалами справи, що договір купівлі-продажу № 112 від 22 серпня 2012 року, укладений між продавцями: фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, ОСОБА_4 та покупцем ОСОБА_2 на купівлю-продаж меблів вартістю 8 000 грн. Укладений спірний договір в письмовій формі; підписаний договір продавцем ОСОБА_4 та покупцем ОСОБА_2; в договорі зазначені реквізити продавця фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та міститься його печатка. ОСОБА_2 сплатила за товар аванс (попередню оплату) в сумі 700 доларів США (п'ять тисяч шістсот гривень) 22.08.2012 року ОСОБА_4 (а.с.6-7). Вказані обставини підтверджені сторонами у справі.

Згідно п.4.2. спірного договору строк поставки товару складає до 22 робочих днів з дати отримання продавцем авансового платежу.

У порушення умов договору покупець ОСОБА_2 товар - меблі вартістю 8 000 грн. не отримала до теперішнього часу, аванс їй не повернуто.

Пунктом 7.4 спірного договору передбачено, що в разі порушення продавцем передбачених цим договором строків поставки товару або надання послуг, покупець має право за своїм вибором: а) по узгодженню з продавцем продовжити строк поставки товару на строк не більше 14 календарних днів, що відображається в додатковій угоді до договору; б) по узгодженню з продавцем здійснити заміну не отриманого товару на інший товар, який є у продавця, з відповідним перерахунком продажної ціни (вартості товару) та змін строків поставки товару, що відображається в додатковій угоді до договору.

Спірні правовідносини виникли між сторонами з договірних відносин купівлі-продажу відносно невиконання умов договору щодо передачі покупцеві товару в обумовлений договором строк - щодо розірвання договору та стягнення коштів, відносно не підписання цього договору одним із продавців - щодо визнання цього договору недійсним.

З положень ст. 207 ЦК Українивбачається, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За ст. 655 ЦК Україниза договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 665 ЦК Україниу разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Стаття 689 ЦК Українизобов'язує покупця прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Також за ч. 3 ст. 612 ЦК України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 22 ЦК Україниособа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі ст. 526 ЦК Українизобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Статтею 525 цього ж Кодексупередбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК Українипорушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а правилами ст. 611 цього Кодексувстановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

За ст. 651 ЦК Українизміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору, та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 693 ЦК Українипередбачено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З аналізу вказаних норм закону та встановлених обставин справи, судова колегія дійшла висновку, що є підстави для задоволення позову ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу № 112 від 22 серпня 2012 року, укладеного між продавцями: фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, ОСОБА_4 та покупцем ОСОБА_2 на купівлю-продаж меблів вартістю 8 000 грн., оскільки встановлено істотне порушення договору зі сторони продавців тому, що меблі позивач не отримала; є підстави для задоволення позову ОСОБА_2 про стягнення збитків за вказаним договором у вигляді попередньої оплати не отриманого товару в розмірі, зазначеного позивачем у сумі 5 600 грн. з відповідача ОСОБА_4, оскільки є доведеним за розглядом справи в суді, що зазначену суму у позивача отримав саме цей відповідач.

Щодо стягнення вказаної суми також з відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, то судова колегія вважає вказані позовні вимоги недоведеними, оскільки доказів того, що вказаний відповідач отримав зазначену суму грошей, як попередню оплату за товар, матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК Україникожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позовні вимоги про стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь позивача 3% річних, що складає 90 048,00 грн., інфляційні витрати у розмірі 5 650,31 грн., - не підлягають задоволенню тому, що судова колегія вважає вказані позовні вимоги безпідставними, оскільки така відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань не визначена сторонами у договорі; крім того, позивач зазначила, що попередня оплата за товар здійснена нею в доларах США, а тому індекс інфляції не застосовується до спірних правовідносин, та відповідальність у вигляді 3% річних застосовується за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань і на спірні правовідносини з купівлі-продажу меблів не розповсюджується (стаття 625 ЦК України). Не може бути застосована і стаття 536 ЦК України, на яку посилається позивач, оскільки передбачене цією нормою закону зобов'язання сплачувати проценти саме за користування чужими грошовими коштами, що не випливає із спірного договору купівлі-продажу. Розрахунок позивача неустойки із суми попередньої оплати товару (авансу) також не відповідає діючому законодавству.

Частиною 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", на яку посилалася позивач,передбачено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

При цьому Закон України "Про захист прав споживачів"регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Отже, Закон України "Про захист прав споживачів"до спірних правовідносин застосовується лише в частині, не врегульованій законом, який регулює правовідносини з купівлі-продажу товару.

Ураховуючи вимоги ст. ст. 11, 27, 31 ЦПК Українилише позивач визначає предмет та підставу позову і суд, зважаючи на принцип диспозитивності цивільного судочинства, не може виходити за межі цих вимог.

Оскільки позивач обґрунтував (підстава позову) свої вимоги саме посиланням на Закон України "Про захист прав споживачів", який до правовідносин про стягнення неустойки між сторонами не застосовується, оскільки регулює правовідносини між споживачем та виконавцем робіт (послуг), а не продавцем товару, так як ці правовідносини врегульовані цивільно-правовим договором купівлі-продажу, то в позові слід відмовити.

Колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідачів на користь позивача моральної шкоди в розмірі 3 000 грн. не підлягають задоволенню.

Відповідно п. 5 ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відповідно до якого споживачі мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Оскільки відсутні підстави для застосування вказаної норми закону до спірних правовідносин за непоставлений товар, та відповідальність у вигляді відшкодування покупцю моральної шкоди не передбачає й укладений між сторонами договір купівлі-продажу, то підстави для задоволення позову відсутні.

Виходячи із встановлених по справі обставин та зі змісту вищенаведеного матеріального Закону, а також зазначених підстав, з врахуванням роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочину недійсним" № 9 від 06.11.2009 року, судова колегія дійшла до висновку, що відсутні правові підстави для визнання недійсним вчиненого 22 серпня 2012 року правочину - договору купівлі-продажу меблів, укладений між позивачем та відповідачами, а таким чином, у задоволенні зустрічного позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 слід відмовити.

Згідно ч. 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на це, з урахуванням позовних вимог матеріального характеру і звільнення позивача ОСОБА_2 від сплати судових витрат у відповідності з вимогами закону, з урахуванням задоволення позову ОСОБА_2, та відмови у задоволенні зустрічного позову ФОП ОСОБА_3, судова колегія вважає необхідним розподілити між сторонами судові витрати у вигляді судового збору, стягнувши з відповідачів на користь держави з кожного по 121, 80 гривень.

Керуючись ст.ст.303,307, п.п.1-4 ч.1 ст.309, ст.316, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2014 року - скасувати з ухваленням нового рішення.

Задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, ОСОБА_4 про розірвання договору купівлі-продажу та відшкодування шкоди.

Розірвати договір купівлі-продажу № 112 від 22 серпня 2012 року, укладений між продавцями: фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, ОСОБА_4 та покупцем ОСОБА_2 на купівлю-продаж меблів вартістю 8 000 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 в рахунок спричинених збитків 5 600 гривень ( п'ять тисяч шістсот гривень).

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь держави в рахунок сплати судового збору 121, 80 гривень (сто двадцять одна гривня 80 копійок).

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави в рахунок сплати судового збору 121, 80 гривень (сто двадцять одна гривня 80 копійок).

В іншій частині позову ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, ОСОБА_4 про розірвання договору купівлі-продажу та відшкодування шкоди - відмовити.

Відмовити у задоволенні зустрічного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання угоди недійсною.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя Л.А. Черненкова

Судді М.Ю. Петешенкова

З.М. Пономарь