Рішення № 43037023, 05.03.2015, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/26287/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2015 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого-судді БАРТАЩУК Л.П.

при секретарі Івіній М.Ю.

з участю:

позивача - ОСОБА_1

представників позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3

відповідача - ОСОБА_4

представника відповідача - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю та поділ майна, набутого під час спільного проживання,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1 звернулась з позовом до відповідача - ОСОБА_4, в якому просить встановити факт проживання однією сім'єю без укладення шлюбу між нею та відповідачем ОСОБА_4 в період з 05.05.2010 р. по 11.09.2014 р., визнати об'єктом спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_2 набуту за час спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а також визнати за нею право власності на ? частину квартири АДРЕСА_2

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона познайомилась із відповідачем у квітні 2010 року, але на той час проживала з подругою в орендованій квартирі АДРЕСА_1, що у м. Києві. З 05.05.2010 року вони з відповідачем - ОСОБА_4 почали проживати однією сім»єю без укладання шлюбу у вищезазначеній квартирі. З першого дня проживання вели спільно домашнє господарство, відпочивали разом, як на території України так і поза її межами. Під час спільного відпочинку в Єгипті в травні 2011 року відповідач запропонував їй вийти за нього заміж, але через плани щодо придбання власного житла, погіршення стану здоров»я, а згодом - смерть її бабусі, питання весілля постійно відтягувалось. 22.02.2012 року вона разом із відповідачем переїхала в квартиру АДРЕСА_2, яку було придбано 21.02.2012 р. за кошти батька відповідача та оформлено на ОСОБА_4. В придбаній батьком відповідача квартирі вони вели спільне господарство, зробили ремонт, вона придбала побутову техніку за кошти, які їй переводила бабуся, яка на той час працювала в Італії, в цій же квартирі вони святкували свята із спільними друзями. У жовтні 2013 році відносини між нею та відповідачем ОСОБА_4 почали погіршуватись, що призводило до постійних сварок. 11.09.2014 року позивач у зв'язку з неможливим подальшим проживанням, змушена була залишити відповідача та переїхати жити в інше місце, а також припинити відносини з відповідачем. За час проживання однією сім'єю без укладення шлюбу сторони дітей не мали, жоден із них не перебував у іншому зареєстрованому шлюбі. Оскільки у добровільному порядку вирішити питання поділу квартири , як спільного майна, не можливо, позивач змушена звернутись до суду за захистом своїх прав.

Позивач та її представники в судовому засіданні заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, наголошуючи на безпідставності та необґрунтованості позовних вимог, пояснивши, що відповідач дійсно познайомився з позивачкою у 2010 році, однак, ніколи не проживав з нею однією сім'єю без укладення шлюбу, вона не була також і його дружиною; вони ніколи не вели спільне господарство, не мали спільного бюджету. Дійсно, вони зустрічалися, як чоловік та жінка, разом відпочивали як на території України так і поза її межами, мали спільних друзів та знайомих. 21.02.2012 р. батько відповідача за власні кошти придбав своєму сину квартиру АДРЕСА_2 у м. Києві за 64 000,00 дол. США і право власності на вищезазначену квартиру оформив на свого сина - відповідача у справі ОСОБА_4 Позивачка була зареєстрована в квартирі відповідачем на її прохання, як наймач, а не як член сім»ї чи дружина, оскільки потребувала медичного обслуговування в поліклініці в Києві.

На підтвердження вимог та заперечень за клопотанням сторін в судовому засіданні були допитані свідки.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6, що є батьком відповідача, суду пояснив, що його син до 25 річного віку був прописаний в м. Хмельницькому, після того коли син сказав, що хоче жити в м. Києві, він з дружиною вирішили зробити йому подарунок, а саме купити йому квартиру. Знайшовши квартиру у м. Києві, він поїхав подивитись в якому стані перебуває дана квартира. В квартирі був дуже добрий ремонт. Зустрівшись із продавцем квартири, дав йому завдаток, згодом сплатив повну вартість квартири. Будь-яких розмов від сина, щодо його одруження з ОСОБА_1 не чув. З бабусею ОСОБА_1 не був знайомим. З ОСОБА_1 жодних домовленостей, щодо придбання квартири чи ремонту в квартирі не було.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_8, що є продавцем квартири АДРЕСА_2 суду пояснив, що покупкою квартири займався особисто ОСОБА_6, який є батьком відповідача по справі. Всі розрахунки за квартиру з ним вів ОСОБА_9, який і придбав спірну квартиру за 64 00,00 дол. США. Квартира була в доброму стані, із вмонтованою, кухнею, на підлозі був кафель, в спальній кімнаті була вмонтована шафа-купе.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_10, яка є кумою позивачки, суду пояснила, що у 2010 р. вона познайомилась із ОСОБА_4, після чого ОСОБА_1 та ОСОБА_4 почали проживати разом. В новій квартирі вони проживали до літа 2014 р., в квартирі святкували з друзями новий рік, дні народження ОСОБА_1 та ОСОБА_4, це було 2012 р.-2013 р. ОСОБА_4 запропонував ОСОБА_1 одружитися у 2011 р., але дату не визначили бо чекали приїзду бабусі із Італії. ОСОБА_1 працювала та отримувала заробітну плату у розмірі 3 000,00 грн., згодом підвищили до 4 000,00 грн. Бабуся ОСОБА_1 щомісячно переказувала значну суму коштів, а також одяг та продукти харчування.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_13, який є кумом позивачки, суду пояснив, що коли він познайомився з ОСОБА_1 то вона проживала з ОСОБА_4 квартирі АДРЕСА_1, що у м. Києві, він неодноразово був у них в гостях. Сприймав їх, як сімейну пару. Також знав, що у них незабаром з'явиться квартира, яку купить їм батько ОСОБА_4 за власні кошти, а ремонт в квартирі зробить бабуся ОСОБА_1 За час спільного проживання сторонами було придбано плазмовий телевізор, ще в той період, коли вони проживали на вул. Бориславській.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_14, який є власником квартири АДРЕСА_1, що у м. Києві та товаришем бабусі позивачки суду пояснив, що знає ОСОБА_1 ще з 2006 року, коли вона приїхала поступати до м. Києва. З ОСОБА_4 знайомий з 2010 р. Приходив до квартири забирати грошові кошти, які йому передавала ОСОБА_1. Свідок зазначив, що договір найму у нього був укладений також з позивачкою, а не зі сторонами. За час спільного проживання ними було придбано комп'ютер, телевізор, ліжко-диван та столик. Зі слів позивачки йому стало відомо, що вона разом з відповідачем придбали квартиру, проте, за чиї саме кошти, йому не відомо.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_7, яка є рідною тіткою позивачки, суду пояснила, що ОСОБА_1 із ОСОБА_4 приїздили гостювати у Львів до неї, ОСОБА_4 їй представили, як майбутнього чоловіка ОСОБА_1. У новій квартирі АДРЕСА_2 вона була у травні 2013 р. та липні-серпні 2014 р. В той час вони спільно проживали. Фінансову допомогу ОСОБА_1 надавала її бабуся, яка проживала та працювала за кордоном, передавала продукти харчування, одяг а також переказувала гроші. Відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 були дружніми, вони спільно відпочивали і проживали. Спірну квартиру вони обирали разом, проте, придбав квартиру за власні кошти батько ОСОБА_4.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_16, яка є подругою позивачки, суду пояснила, що з 2010 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_4 почали спільно проживати, як пара, на АДРЕСА_1. У 2010 році їздили відпочивати до Єгипту, де ОСОБА_4 зробив їй пропозицію та запропонував одружитися. В новій квартирі АДРЕСА_2 бувала в гостях та святкувала новий рік.

Суд, вислухавши пояснення сторін, допитавши свідків, вивчивши надані сторонами докази в їх сукупності та взаємозв'язку, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Статтею 256 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім"єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України сім"ю складають особи, які спільно проживають, пов"язані спільним побутом, мають взаємні права та обов"язки.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» у тому разі коли є спір про право він розглядається в порядку позовного провадження.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.20 своєї постанови від 21.12.2007 року N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при застосуванні ст. 74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 61 ЦПК України обставини, які визнаються сторонами, не підлягають доказуванню.

Відповідачем не визнається факт проживання з позивачем однією сім»єю, як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, вселення позивача в квартиру саме як дружини чи члена його сім»ї, факт наявності у сторін спільного бюджету (доходів, витрат тощо).

На підтвердження факту проживання однією сім"єю чоловіка та жінки без шлюбу, а також того, що квартира АДРЕСА_2 у м. Києві є спільним майном сторін, що проживали як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, яка підлягає поділу між сторонами в рівних частках, позивач просить взяти до уваги показання допитаних в судовому засіданні свідків щодо пропозиції відповідача одружитися з нею; світлини з різних місць відпочинку; квитанції на придбання нею побутової техніки для розміщення її в квартирі; квитанції про отримання нею грошових коштів від бабусі з Італії в ЄВРО на підтвердження джерел доходів і витрат; медичну картку з поліклініки та довідку форми-3 з реєстрацією її місця проживання.

На спростування наведених позивачем обставин проживання саме як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, відповідач просить взяти до уваги показання допитаних в судовому засіданні свідків щодо: придбання квартири виключно за рахунок грошових коштів його батька, стану квартири, яка не потребувала ремонту; довідку форми-3 про відсутність даних щодо позивача, як члена його сім»ї чи дружину; його доводи про реєстрацію позивача з метою надання доступу до медичного обслуговування в полікліниці; а також договір купівлі-продажу, в якому зазначені відомості про те, що він, як покупець, ні з ким не перебуває у фактичних шлюбних відносинах.

Сторонами не заперечується той факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зустрічалися, як хлопець та дівчина з травня 2010 року, спільно проводили вільний час, виїжджали з метою відпочинку за межі України і в межах України, мали спільних знайомих і друзів.

Сторонами визнається, підтверджується показаннями допитаних в судовому засіданні свідків та письмовими доказами те, що квартира АДРЕСА_2 у м. Києві була придбана виключно за гроші батька відповідача - ОСОБА_6

Згідно Договору купівлі-продажу від 21.02.2012 року (а.с. 9), посвідченого приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_11, ОСОБА_4, який на момент укладення цього договору в шлюбі не перебував та ні з ким не проживав однією сім»єю (пункт 11 договору), було придбано у власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 у м. Києві.

Правова позиція позивача грунтується на положеннях ст. 74 СК України ( якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними), та ст. 57 СК України (особиста приватна власність дружини, чоловіка), оскільки надані батьком відповідача грошові кошти на придбання квартири своєму синові не можна розцінювати, як подарунок, а також на висновках Верховного Суду України, які наведені в постановах від 25.12.2013р. та від 18.12.2013р.

Правова позиція відповідача грунтується на правовому висновку Верховного Суду України, який наведений у справі №6-148цс12, згідно якого ст. 60 СК України презюмує, що майно, набуте під час шлюбу, належить чоловікові і жінці на праві спільної сумісної власності, а для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї, яких позивачем не надано.

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

З урахуванням правовідносин, що склалися між стронами, суд приймає до уваги, як обгрунтовані, доводи представника відповідача про необхідність застосування при вирішенні даної справи правового висновку Верховного Суду України, який наведений у справі №6-148цс12, оскільки ст. 57 СК України, на яку посилається позивач з представниками, не входить до розділу 8 СК України, як передбачено ст. 74 СК України.

Так, згідно з положеннями частин 1, 2 ст. 21 СК шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюється положення глави 8 цього Кодексу.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що ст. 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком та жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.

Тоді як ст. 60 СК України презюмує, що майно, набуте під час шлюбу, належить чоловікові і жінці на праві спільної сумісної власності.

Належних і достовірних доказів ведення сторонами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна саме в інтересах сім'ї позивачем не надано, а при обґрунтуванні позовних вимог посилання позивача та її представників на положення статті 57 СК України, відповідно до якої особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним внаслідок приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; земельна ділянка, набута нею, ним внаслідок приватизації земельної ділянки, є необґрунтованими, оскільки не враховано, що вказана норма не входить до глави 8 цього Кодексу.

Обставини ведення сторонами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна саме в інтересах сім'ї, - недоведені належними і достовірними доказами, а посилання на ст. 57 СК України є необґрунтованими.

Відповідно, позовні вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю та поділ майна, набутого під час спільного проживання, задоволенню не підлягають.

На підставі ст. 88 ЦПК України судові витрати позивачеві не відшкодовуються.

З урахуванням викладеного та керуючись ст.ст. 3, 8, 21, 36, 57, 60, 70, 74 СК України, ст. ст. 10, 11, 57-61, 88, 208-209, 212-215, 218, 222, 223, 294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання об»єктом спільної сумісної власності квартири та поділ майна, набутого під час спільного проживання - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Дніпровський районний суд м. Києва до Апеляційного суду м. Києва.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

СУДДЯ: