Рішення № 43033445, 04.03.2015, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 10/1/14-20/152/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2015 Справа № 908/22/14

За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

до відповідача: Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "Аква Вита" (69000, м. Запоріжжя, вул. Патріотична, буд. 70, кв. 22)

про стягнення 322 815,71 грн.

Суддя Гандюкова Л.П.

Представники сторін:

Від позивача - ОСОБА_2 (дов. № 2035 від 24.04.2012 р.);

Від відповідача - Гусельников М.О. (дов. б/н від 29.11.2014 р.)

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Заявлений позов про стягнення 23 897,24 грн. основного боргу, 1510,15 грн. пені, 6572,91 грн. штрафу, 5556,07 грн. -60% річних, 123,60 грн. інфляційних втрат, 71691,72 грн. неустойки на підставі договору оренди №02/04/12-02/Г-34 від 02.04.2012 р.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 14.02.2014 р. у справі № 908/22/14 позов ФОП ОСОБА_1 задоволений частково, стягнуто з ТОВ "Аква-Вита" суму 1083,90 грн. пені за прострочку платежу та 26,34 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 07.05.2014 р. рішення господарського суду Запорізької області від 14.02.2014 р. у справі № 908/22/14 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.12.2014 р. рішення господарського суду Запорізької області від 14.02.2014 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 07.05.2014 р. у справі № 908/22/14 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

Автоматизованою системою документообігу господарського суду здійснено розподіл справ між суддями та визначено її до розгляду судді Гандюковій Л.П.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 18.12.2014 р. прийнята справа № 908/22/14 до розгляду, справі присвоєно номер провадження 10/1/14-20/152/14, судове засідання призначено на 20.01.2015 р. На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 09.02.2015 р., у судовому засіданні оголошувалась перерва до 17.02.2015 р. Ухвалою суду від 17.02.2015 р. продовжено строк вирішення спору на 15 днів - до 04.03.2015 р. включно, розгляд справи відкладено на 27.02.2015 р. На підставі ст.77 ГПК України оголошувалась перерва до 04.03.2015 р., також у судовому засіданні 04.03.2015р. оголошувалась перерва з 12 год. 25 хв. до 16 год.00 хв.

04.03.2015 р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Під час розгляду справи позивач заявами неодноразово збільшував розмір позовних вимог та період стягнення, які в порядку ст.22 ГПК України прийняті судом до розгляду, надавав письмові пояснення. Із урахуванням заяви позивача від 11.02.2014 р., яка надійшла до суду 12.02.2014 р., суму позову було збільшено до 131686,05 грн. У подальшому згідно з заявою позивача від 05.02.2015 р. сума позову була збільшена до 345540,51 грн. 25.02.2015 р. судом прийнято до розгляду заяву про збільшення періоду стягнення та зменшення розміру позовних вимог, згідно з якою станом на 23 лютого 2015 р. позивач просить стягнути 321 952,48 грн. Вказує, що з урахуванням усіх проплат, здійснених відповідачем під час розгляду даної справи, розмір заборгованості з орендної плати складає 1 437,10 грн. відповідно до розрахунку заборгованості з орендної плати від 24.02.2015 р.. Також просить стягнути 220,67 грн. пені, 7282,33 грн. - 30 % штрафу, 1124,95 грн. - 60% річних, 1514,60 грн. інфляційних втрат, 311 456,73 грн. неустойки, всього 323 036,38 грн. Враховуючи, що відповідачем вже була сплачена 12.03.2014 р. на користь позивача сума пені у розмірі 1083,90 грн. згідно з рішенням господарського суду Запорізької області від 18.02.2014р. по справі №908/22/14,то позивач просить стягнути 321 952,48 грн. (323 036,38 грн. - 1083,90 грн.). а також покласти судові витрати на відповідача у розмірі 9 518,19 грн. судового збору, з яких 6884,47 грн. судового збору за позовом (сплачено 6910,81 грн.- 26,34 грн. вже сплачених відповідачем 12.03.2014 р. згідно з рішенням господарського суду Запорізької області від 18.02.2014 р.по справі №908/22/14), 1 316,86 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, 1316,86 грн. судового збору за подання касаційної скарги. У судовому засіданні 04.03.2015 р. представник позивача надав заяву про уточнення позовних вимог, яка в порядку ст.22 ГПК України прийнята судом до розгляду, згідно з якою враховуючи, що 12.03.2014 р. було сплачено сума пені у розмірі 1083,90 грн., то сума позовних вимог підлягає зменшенню лише на заявлену суму пені у розмірі 220,67 грн. Таким чином, загальна сума позовних вимог складає 322 815 грн.71 коп. Отже, остаточними позовними вимогами, підтриманими в судовому засіданні представником позивача, є стягнення суми 1 437,10 грн. основного боргу з орендної плати, 7282,33 грн. - 30 % штрафу, 1124,95 грн. - 60% річних, 1514,60 грн. інфляційних втрат, 311 456,73 грн. неустойки. Позовні вимоги обґрунтовані договором оренди №02/04/12-02/Г-34 від 02.04.2012 р., ст.ст. 11, 525, 526, 530, 536, 549, 610, 611,621,625,629,762 ЦК України, ст.ст. 171, 193, 216, 217, 218, 230,231,232,286, 343 ГК України, Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», та мотивовані порушенням відповідачем умов договору щодо своєчасної сплати орендної плати у встановленому розмірі.

12.02.2014р. позивач заявив клопотання про витребування доказів (т.2 а.с.137), а саме: 1) копію доказів про відправлення на адресу позивача будь-яких поштових листів із актами звіряння взаєморозрахунків чи відповіддю на численні листи з боку позивача за весь період дії договору оренди, починаючи з квітня 2012 року, що може бути доказом на підтвердження тривалого та навмисного ухилення відповідача від виконання своїх договірних зобов'язань щодо своєчасної та у повному обсязі сплати за оренду та своєчасного надання актів звіряння взаєморозрахунків; 2) копію доказів про відправлення на адресу позивача будь-яких поштових листів за весь період дії договору оренди, починаючи з квітня 2012 р., щодо заперечень чи претензій стосовно використання наданого в оренду майна, які містять інформацію про дату відправлення позивачу поштової кореспонденції від відповідача, її перелік та зміст, що може бути доказом на підтвердження тривалого та навмисного ухилення відповідача від виконання своїх договірних зобов'язань щодо своєчасної та у повному обсязі сплати за оренду; 3) копії платіжних доручень, завірених печаткою банку, про перерахування відповідачем сум орендної плати на користь позивача за період з 02.04.2012 р. по 11.02.2014 р. (включно), які містять інформацію про дату перерахування позивачу від відповідача орендної плати, її розмір, за який місяць та рік оренди, згідно з яким документом (рахунком, договором), що може бути доказом на підтвердження тривалого та навмисного ухилення відповідача від виконання своїх договірних зобов'язань щодо сплати за оренду у повному обсязі; 4) матеріалів Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя, які знаходяться у Державній податковій інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя, а саме: копії декларації з податку на прибуток за 2013 рік, яка містить інформацію про прибутковість діяльності відповідача, що може бути доказом на підтвердження факту отримання прибутку відповідачем від використання у своїй господарській діяльності в тому числі і суми заборгованих позивачу грошових коштів, адже ця сума була по суті безвідсотковим кредитом з тривалим терміном використання, в той час, як позивач був позбавлений, із вини відповідача, можливості отримання навіть пасивного доходу від розміщення заборгованої суми з орендної плати на депозитному рахунку в банку.

На виконання постанови Вищого господарського суду України від 03.12.2014 р. клопотання розглянуто судом у новому складі та відхилено з мотивів, які будуть викладені у мотивувальній частині.

25.02.2015 р. позивач заявив письмове клопотання про визнання поважною причиною пропущення спеціальної позовної давності щодо стягнення пені відповідно до п.8.2 договору за 2 дні з 08.01.2014 р. до 10.01.2014 р. та штрафу у розмірі 30% від суми заборгованості за січень 2014 р. у зв'язку з тим, що справа з березня 2014 р. переглядалась в апеляційному та касаційному провадженні.

Відповідач позов не визнав, неодноразово виклавши свої заперечення у письмовому відзиві, запереченнях проти позовної заяви, письмовому поясненні. Із посиланням на Пленум Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» звертає увагу, що має місце переплата. Позивачем вимоги про сплату орендної плати надавалися практично в останній день оплати (9 число поточного місяця), або передвихідні та передсвяткові дні, що в деяких випадках призвело до несвоєчасної оплати, тобто має місце прострочення кредитора в розумінні ст.613 ЦК України. Наявність прострочки в оплаті орендної плати та розрахунки не ґрунтуються на достовірних даних, підтверджених бухгалтерськими документами. Також позивачем невірно проведено арифметичні розрахунки. Під час перегляду справи в апеляційному порядку відповідач звернув увагу, що заборгованість по комунальним послугам була погашена після винесення рішення судом і в підтвердження погашення заборгованості по комунальним послугам надав оригінали платіжних доручень про оплату з відміткою банку, які долучені до матеріалів справи (т.3 а.с. 27-39). Під час розгляду у новому складі суду 27.02.2015 р. відповідач, із посиланням на ст.ст.217, 233 ГК України, ст.ст.3, 22, ст.551, 546, 549,611 ЦК України, ст.ст.8,61 Конституції, вважає, що є всі підстави зменшити розмір штрафних санкцій, оскільки заявлена до стягнення сума надмірно велика. Одночасне стягнення пені і штрафу незаконне і необґрунтоване, суперечить ст.61 Конституції України. ПП ВКФ «Аква Вита» не відмовлялося від виконання зобов'язань по договору оренди. Після завчасного отриманого рахунку відповідач мав би можливість сплатити орендну плату у встановлений строк.

У письмовому поясненні на заяву позивача від 24.02.2015 р. (отримані судом 04.03.2015 р.) зазначив, що у розрахунках позивача не враховані платіжні доручення з призначенням платежів саме орендна плата: №90337215 від 24.04.2013 р. на суму 2056,68 грн., №90337783 від 15.07.2013 р. на суму 5735,56 грн., №90339093 від 10.01.2014 р. на суму 6043,07 грн. Наявна переплата за орендну плату щонайменше 12398,21 (із вирахування 1437,10 грн.), що дає підстави зробити висновок, що інфляційні втрати не підлягають нарахуванню. Також у судовому засіданні 04.03.2015 р. надав копії платіжних доручень №90341815 від 09.01.2015 р. на суму 15043,70 грн. (оплата за оренду за січень 2015 р.), №90342023 від 10.02.2015 р. на суму 15510,05 грн. (оплата за оренду за лютий 2015 р.), №90341833 від 13.01.2015 р. на суму 9867,03 грн. (оплата за відшкодування витрат за комунальні послуги згідно з рахунком №В-07/АВ-14 від 30.12.2014р.), №90341995 від 05.02.2015р. на суму 6070,92 грн. (оплата за відшкодування витрат за спожиті комунальні послуги згідно з рахунком №В-08/АВ-15 від 30.01.2015р.).

27.01.2014 р. відповідач заявляв клопотання зобов'язати позивача провести звіряння розрахунків по орендній платі та комунальним послугам за період із квітня 2012 р. по 31.12.2013 р.(т.2 а.с.4). Ухвалою суду від 27.01.2014 р. клопотання було задоволено.

У судовому засіданні 04.03.2015 р. відповідач усно заявив про пропуск спеціальної позовної давності, а також заявив письмове клопотання про призначення судово-економічної експертизи та зупинення провадження до надання висновку. На вирішення експертизи поставити питання: 1) в якому обсязі були надані ФОП ОСОБА_1 послуги по договору оренди нежитлового вбудованого приміщення №02/04/12-02/Г-34 від 02.04.2012 р. ПП ВКФ «Аква-Вита»? 2) Чи наявна заборгованість зі сплати орендної плати ПП ВКФ «Аква-Вита» перед ФОП ОСОБА_1 по договору оренди нежитлового вбудованого приміщення №02/04/12-02/Г-34 від 02.04.2012 р.? Якщо так, то в якому обсязі. Клопотання мотивоване тим, що у розрахунку позивача є лише міркування стосовно ймовірних сум заборгованості. У матеріалах справи наявна велика кількість розрахунків обох сторін, актів звірки взаєморозрахунків, що суперечать один одному і з'ясувати чи наявна заборгованість, на думку відповідача, не вдається. Для з'ясування достовірності вказаних розрахунків, руху грошових коштів і їх відповідності встановленим вимогам ведення бухгалтерського обліку, звітності і діючим нормативним актам та для прийняття законного рішення необхідно призначення експертизи.

Клопотання про призначення судової експертизи судом відхилено із підстав, які будуть викладені у мотивувальній частині рішення.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

02.04.2012 р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендодавець, позивач у справі) та Приватним підприємством виробничо-комерційна фірма "Аква Вита" (Орендар, відповідач у справі) був укладений договір № 02/04/12-02/Г-34 оренди нежитлового вбудованого приміщення, згідно з умовами якого позивач передає, а відповідач приймає у строкове платне користування нерухоме майно: відокремлені об'єднані вбудовані нежитлові приміщення з окремим входом, загальною площею 106,3 кв.м, які знаходяться на першому поверсі дев'ятиповерхового житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3, приміщення №№75,76. Призначення приміщення (мета використання) - під аптеку ПП ВКФ "Аква Вита" (п.п. 1.1, 1.2 договору).

Згідно з п. 10.1 договір укладений на період з 02 квітня 2012 р. до 30 березня 2015 р., строком до 3-років. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору за один місця до закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, що передбачені договором.

Відповідно до підписаного сторонами Акту прийому-передачі (Додаток № 2 до договору оренди) (а.с.39 т1) позивач 27.04.2012 р. передав, а відповідач прийняв вищевказане приміщення. Приміщення на момент передачі знаходиться у відмінному стані.

Згідно з п. 4.2 договору орендар зобов'язався своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату, суми штрафних санкцій та понад ці суми відшкодовувати експлуатаційні та комунальні послуги (гаряче та холодне водопостачання, каналізування, опалення, електропостачання, послуги телефонного зв'язку), а також у разі потреби сплачувати витрати, пов'язані з проведенням держповірки або ремонту приладів обліку отриманих послуг.

У розділі 3 договору сторони встановили, що розмір орендної плати, порядок її нарахування та сплати. Строки оплати та інше визначається згідно з Додатком №1 до цього договору, який є його невід'ємною частиною (п.3.1). В склад орендної плати не входять витрати за споживання електро-, тепло енергії та води, користування телефонним зв'язком, комунальні, експлуатаційні витрати та будь-які інші витрати, пов'язані з експлуатацією приміщень (п.3.5). Орендар протягом трьох робочих днів з дня підписання сторонами цього договору перераховує орендодавцю гарантійний платіж у розмірі 12000 грн. (п.3.3 ) .Порядок використання гарантійного платежу передбачено у п. 3.8 договору. У п.3.9 договору передбачено, що кожен квартал сторони проводять акт звірки взаєморозрахунків до 15 числа наступного за попереднім кварталом місяця, що є обов'язковим для сторін. У зв'язку з чим орендар надає орендодавцю кожен квартал до 15 числа наступного за ним місяця, акт звірки взаєморозрахунків.

У додатку №1 до договору, який є невід'ємною частиною, передбачено, що сторони домовились про вартість оренди за повний місяць оренди (починаючи з 01 травня 2012 р.) становить 10 000 грн., а починаючи з 01 вересня 2012 р. вартість оренди за повний місяць оренди становить 12 000 грн., надалі з урахуванням п.3.4 цього договору. В склад орендної плати не входить ПДВ. Орендна плата нараховується щомісяця і сплачується орендарем щомісяця на вказаний у цьому додатку розрахунковий рахунок орендодавця до 10-го числа поточного місяця, згідно з наданих орендодавцем рахунків. Обов'язково вказувати в призначенні платежу; «# 4149615401150346*0712; оплата за оренду нежитлових приміщень №75,76 по вул. Гудименка,34 за _____(вказати місяць та рік за який сплачується).Без ПДВ.»

У подальшому сторони укладали додаткові угоди, згідно з якими, зокрема: додатковою угодою №1 від 02.04.2012 р. виклали п.3. 4 договору у наступній редакції: Сторони домовились, що базова вартість оренди приміщень за перший місяць оренди, починаючи з 01 травня 2012 р., становить 10 000,00 грн. За перший місяць оренди, травень 2012 р., орендна плата дорівнює базовій орендній платі за повний місяць оренди. За наступний місяць, червень 2012 р., орендна плата розраховується як базова вартість оренди за повний місяць, помножена на індекс інфляції першого місяця оренди (травень 2012 р.) і так надалі, з урахування індексу інфляції. Починаючи з 01 вересня 2012 р., базова вартість оренди приміщень за повний місяць оренди становить 12 000 грн. Орендна плата за вересень 2012 р. розраховується як базова вартість оренди за повний місяць, помножена на індекс інфляції попереднього місяця оренди (серпень 2012 р.) і так надалі, з урахуванням індексу інфляції. Додатковими угодами №2 від 31.08.2012 р., №4 від 28.09.2012 р., №5 від 30.10.2012 р., №6 від 05.11.2012 р., №7 від 30.11.2012 р. сторони погоджували розмір орендної плати в конкретному місяці, який був вказаний у цих додаткових угодах. Додатковою угодою №3 від 20.09.2012 р. сторони погодили обов'язковість вказування призначення платежу. Строк внесення орендної плати не змінився - до 10-го числа поточного місяця.

Таким чином, з урахуванням умов договору та додаткових угод, у спірний період 2013 року орендна плата за січень-березень 2013 р. становила 10 000 грн. без ПДВ, помножена на індекс інфляції попереднього місяця (додаткова угода №6 від 05.11.2012 р.), починаючи з квітня 2013 року - 12 000 грн. (як базова за вересень 2012 р.) х індекс інфляції попередніх місяців (додаткова угода №1 від 02.04.2011 р.).

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази у їх сукупності, вислухавши пояснення представників сторін, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково на наступних підставах.

Відповідно до ст.ст. 11, 509 ЦК України підставами виникнення зобов`язання (правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку), зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, крім випадків, передбачених законом. Аналогічний припис містять п.п. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України.

Приписами ст. 629 цього Кодексу встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами укладеного між сторонами договору № 02/04/12-02/Г-34 та додаткових угод до нього встановлено місячний розмір орендної плати за нежитлові приміщення, порядок та строки її внесення - до 10-го числа поточного місяця. Таким чином, останнім днем оплати є 09 число поточного місяця оренди, з 10 числа наступає прострочення виконання грошового зобов'язання.

Позивач просить стягнути з відповідача 1 437,10 грн. основного боргу з орендної плати. Остаточні позовні вимоги в цій частині не містять визначення місяця заборгованості. Як вбачається із розрахунку позивача (додаток №6 до заяви про збільшення періоду стягнення та зменшення розміру позовних вимог від 24.02.2015 р.), за час розгляду справи в суді позивач змінював (збільшував) період нарахування орендної плати за 2014 рік і заявлена сума боргу 1 437,10 грн. - це фактично борг за травень 2014 р., оскільки у подальшому протягом червня 2014 р. -лютого 2015 р. відповідач здійснив оплати у розмірі, який співпадає з нарахуваннями позивача і заборгованість за червень 2014 р. - лютий 2015 р. відсутня. Разом з тим, із матеріалів справи слідує, що позивач не врахував сплаченої відповідачем 10.01.2014 р. платіжним дорученням №90339093 суми 6043,07 грн. (т.3 а.с.30), оскільки призначенням платежу вказано орендні платежі за жовтень - грудень 14 р. згідно з договором №02/04/12-02/Г-34 і листом вих.№22 від 13.02.2014 р. (т.2 а.с.113) відповідач просив змінити (вважати вірним) призначення платежу орендні платежі згідно з цим же договором (без зазначення періоду сплати). Таким чином, у цьому платіжному документі було відсутнє посилання на рахунок позивача щодо оплати інших орендних платежів (тобто, відшкодування комунальних і експлуатаційних послуг). Отже, з дати оплати 10.01.2014 р. відповідач не має заборгованості з орендної плати, тому в позові в цій частині відмовляється.

Позивач також просить стягнути з відповідача 7282, 33 грн. - штрафу (30% на заборгованість з орендної плати), 1124,95 грн. - 60% річних та 1514,60 грн. інфляційних втрат. Періоди нарахувань наведені у розрахунках.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.п.8.2, 8.3 договору оренди за несвоєчасно перераховану орендну плату орендар повинен сплатити орендодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу, пеню в розмірі 1 відсоток заборгованості за кожен день прострочення (включаючи день оплати), а також за прострочення понад 30 днів додатково з орендаря стягується штраф у розмірі 30 відсотків від суми заборгованості. У разі, якщо прострочення платежу триватиме понад 35 днів орендар повинен сплатити орендодавцю додатково 60 відсотків річних від суми заборгованості за весь період прострочення платежу (ст.625 ЦК України).

Таким чином, сторони передбачили інший розмір процентів, що не суперечить ст.625 ЦК України.

Незважаючи на відсутність заборгованості з орендної плати на час прийняття даного рішення, судом встановлений факт несвоєчасного виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором, оскільки як вбачається із наданих сторонами платіжних доручень на оплату (копії та оригінали долучені до матеріалів справи), відповідач сплачував орендну плату в окремих місяцях несвоєчасно, частковими оплатами і призначення платежу вказував неповністю з умовами договору, що і стало підставою для звернення позивача до суду, і саме тому під час розгляду справи в суді позивач по суті частково погодився з відповідачем і змінив зарахування оплат. Однак, перевіривши розрахунки позивача, вбачається, що позивачем допущено помилки.

Вирішуючи спір в цій частині, суд бере до уваги, що згідно з п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року",то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

Суд бере до уваги, що згідно з роз'ясненнями, викладеними у постанові Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.3.2).

Сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено до 15 дня відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то - з врахуванням даного місяця (постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. №52/30). Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань на суму боргу та річних % є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошей внаслідок інфляційних процесів на отримання компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваних ним грошових коштів, належних до сплати кредитору.

У частині нарахувань інфляційних втрат позивач необґрунтовано нарахував: інфляційні за жовтень 2013 р. на суму 2786,83 грн., оскільки фактично борг становив 645,29 грн. (часткова оплата 14.10.2013 р. суми 2141,54 грн.), тому інфляція за цей період 2,58 грн.; інфляційні за грудень 2013 р. на суму боргу 14 596,52 грн., оскільки фактично борг становив 4596,52 грн. (часткова оплата 10.12.2013 р. суми 10 000 грн.), тому інфляція за цей період 1,95 грн.; у зв'язку з оплатою 10.01.2014 р. суми 6043,07 грн. і не врахування позивачем у розрахунках у подальші місяці цієї оплати, наявність інфляційних втрат позивачем не доведена, тому суд вважає доведеним нарахування суми 21,48 грн. інфляційних втрат (4,04 грн. за січень + 7,69 грн. за травень+ 2,58 грн. за жовтень+ 5,22 грн. за листопад + 1,95 грн.за грудень) , і стягує цю суму.

Перевіривши розрахунок 60% річних, враховуючи умови договору та строк виконання відповідачем грошових зобов'язань, суд вважає доведеним і обґрунтованим суму 190,86 грн.- 60% річних на суму боргу за період з 14.08.2013 р. по 09.01.2014р. згідно з розрахунком позивача. Оскільки позивачем не враховано оплату 10.01.2014 р. суми 6043,07 грн., нарахування суми 934,09 грн. 60% річних недоведено і в цій частині відмовляється у позові.

Враховуючи встановлені судом факти неодноразового порушення відповідачем зобов'язань з оплати понад 30 днів, які мали місце протягом липня - грудня 2013 р., суд також вважає правильним нарахування 2 983,99 грн. 30 % штрафу за порушення строків оплати понад 30 днів згідно з розрахунком позивача за період липень - грудень 2013 р. В іншій частині стягнення необхідно відмовити, оскільки позивачем не враховано оплату 10.01.2014 р. суми 6043,07 грн.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення суми 311 456 грн. 73 коп. неустойки, суд вважає за необхідне відмовити в позові у цій частині на наступних підставах.

Позивач обґрунтовує вимоги в частині стягнення суми 311 456 грн. 73 коп. неустойки ч.1 ст.193, ч.1 ст.230, ч.4 ст.231 ГК України,ч.1 ст.530 ЦК України, п.8.10 договору, яким передбачено за неогрунтовану односторонню відмову від виконання зобов'язання по даному договору сплату другій стороні неустойки у потрійному розмірі невиконаного зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ч. 1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з ч.4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, приписами ст.610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання, у разі якого згідно з ст.611 цього Кодексу сплачується неустойка, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Із змісту цих норм, а також ст.ст.218, 232 ГК України слідує, що закон відрізняє невиконання або неналежне виконання зобов'язання. У п. 8.1 договору оренди сторони передбачили, що несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань. У п.8.10 сторони встановили неустойку у потрійному розмірі невиконаного зобов'язання за односторонню відмову від виконання зобов'язання, тобто за невиконання зобов'язання, а за неналежне виконання (за несвоєчасно перераховану орендну плату) сторони передбачили у п.8.2 договору пеню і штраф.

Суд вважає, що як слідує із розрахунку позовних вимог позивача і досліджених судом доказів (платіжних документів), дії відповідача свідчать про неналежне виконання ним зобов'язання щодо сплати орендної плати у встановлений договором строк, оскільки він порушував строки сплати, сплачував її частинами (ст.529 ЦК України). Однак, саме дії щодо сплати із порушенням строку (неналежне виконання) виключають факт односторонньої відмови від виконання зобов'язання. Із жодного листа відповідача також не вбачається, що він відмовився взагалі від оплати орендної плати. У листі №12 від 23.01.2013 р. відповідач пропонував розірвати договір з 01.05.2013 р., однак позивач не погодився, тому відповідач продовжував користуватися майном і оплачував платежі (в тому числі з порушенням строку). Частиною 3 ст.615 ЦК України передбачено, що внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється. Позивачем не доведено і судом не встановлено, що внаслідок дій відповідача змінилися умови зобов'язання, а припинення зобов'язання в частині сплати орендної плати за минулий період на час прийняття рішення судом має місце внаслідок виконання - оплати (ст.599 ЦК України).

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 311 456 грн. 73 коп. неустойки є необґрунтованими, недоведеними, тому у позові в цій частині відмовляється.

Заперечення відповідача частково враховані судом ( у частині неврахування позивачем суми 6043,07 грн., сплачених 10.01.2014 р. платіжним дорученням №90339093), в іншій частині спростовуються наступним. Як вбачається із платіжних доручень №90337215 від 24.04.2013 р. на суму 2056,68 грн., №90337783 від 15.07.2013 р. на суму 5735,56 грн. (т.2 а.с.123, 127), відповідач вказав призначення платежу оплата за оренду нежилих приміщень №№75,76 по АДРЕСА_3 згідно з рахунком №В-04/АВ- 13 від 11.04.13 р. без ПДВ та оплата за оренду нежилих приміщень №№75,76 по АДРЕСА_3 згідно з рахунком №В-05/АВ- 13 від 12.06.13 р. без ПДВ. Указані ним у платіжних дорученнях рахунки виставлені позивачем не за орендну плату, а за: «Інші орендні платежі: відшкодування витрат за спожиті комунальні та експлуатаційні послуги за березень 2013 р., згідно Договору оренди №02/04/12-02/Г-34 від 02.04.2012 р. та відповідно до доданого до цього рахунку - фактури розрахунку з переліком послуг та їх вартості» (рахунок - фактура №В-04/АВ-13 від 11.04.2013 р., т.2 а.с.76) та «Інші орендні платежі: відшкодування витрат за спожиті комунальні та експлуатаційні послуги за квітень-травень 2013 р., згідно Договору оренди №02/04/12-02/Г-34 від 02.04.2012 р. та відповідно до доданого до цього рахунку - фактури розрахунку з переліком послуг та їх вартості» (рахунок - фактура №В-05/АВ-13 від 12.06.2013 р., т.2 а.с.80). Суми, сплачені відповідачем цими платіжними дорученнями повністю співпадають із сумами рахунків, тому правомірно зараховані позивачем у рахунок відшкодування витрат за спожиті комунальні та експлуатаційні послуги. Відповідач стверджує, що заборгованість по комунальним послугам була ним погашена після винесення рішення судом, однак суд також зауважує, що згідно з платіжними дорученнями №90339353 від 13.02.2014 р. на суму 2056,68 грн. (т.3 а.с.36), №90339354 від 13.02.2014 р. на суму 5735,56 грн.(т.3 а.с. 39) відповідач повторно сплатив ці ж рахунки і в судовому засіданні не пояснив підстав оплати одних і тих же самих рахунків позивача двічі. Оскільки оплачені рахунки за відшкодування витрат за спожиті комунальні та експлуатаційні послуги, які за умовами договору оренди (п.п.3.5, 3.6) повинні оплачуватися окремо, ці оплати не стосуються предмету спору. Надані у судовому засіданні 04.03.2015 р. копії платіжних доручень №90341815 від 09.01.2015 р. на суму 15043,70 грн. (оплата за оренду за січень 2015 р.), №90342023 від 10.02.2015 р. на суму 15510,05 грн. (оплата за оренду за лютий 2015 р.) враховані позивачем у розрахунку, а оплата платіжними дорученнями №90341833 від 13.01.2015 р. суми 9867,03 грн. та платіжним дорученнями №90341995 від 05.02.2015р. суму 6070,92 грн. свідчить про сплату відповідачем відшкодування витрат за спожиті комунальні послуги, тому також не стосується предмету спору. Оскільки судом встановлено, що протягом 2013 р. відповідач порушував строки внесення орендної плати, позивач мав право нараховувати інфляційні втрати, незважаючи на відсутність заборгованості з орендної плати на час вирішення даного спору у 2015 р. Посилання відповідача на несвоєчасне виставлення рахунків позивачем за орендну плату є безпідставним, оскільки у договорі оренди встановлено як розмір орендної плати, так і строки сплати, тому направлення (вручення) рахунків на сплату орендної плати законом не вимагається і не є простроченням кредитора. Незважаючи на те, що позивач зменшив позовні вимоги на розмір сплаченої пені і стягнення пені не є предметом розгляду, суд вважає за необхідне зазначити на заперечення відповідача, що згідно з п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Клопотання позивача визнати поважною причиною пропущення спеціальної позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій (30% штрафу за січень 2014 р.) судом не розглядається, оскільки строк позовної давності не пропущено, так як суд порушив провадження у справі 08.01.2014 р.

Клопотання позивача про витребування доказів (листів, актів звіряння), (т.2 а.с.137) відхилено як неогрунтоване згідно з ст.34 ГПК України, враховуючи належність і допустимість доказів, оскільки не впливає на суть вирішення спору. Копії та оригінали платіжних доручень вже долучені до матеріалів справи і суд надав їм оцінку. Матеріали податкової інспекції стосуються лише податкових правовідносин. Прибутковість відповідача не впливає на суть спору, предметом даного спору не є стягнення збитків.

Клопотання відповідача про призначення судово-економічної експертизи та зупинення провадження до надання висновку судом відхилено як необґрунтоване на підставі ст.ст.34,41 ГПК України, оскільки вирішення даного спору згідно з ст.41 ГПК України не потребує спеціальних знань. Правовідносини найму (оренди) не є послугами, регулюються окремими нормативними актами (зокрема, глава 58 ЦК України). Прийняття рішення про рух грошових коштів, їх відповідність встановленим вимогам ведення бухгалтерського обліку, звітності і діючим нормативним актам є ризиком підприємницької діяльності сторін.

Посилання позивача та відповідача на інші норми права та письмові докази не спростовують висновків суду. За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Згідно з ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. При цьому суд бере до уваги сплату відповідачем 26,34 грн. судового збору 12.03.2014 р., також остаточну ціну позову 322815,71 грн., судовий збір з якої становить 6 456,31 грн. Оскільки позивачем сплачено за подання позову та заяв про збільшення розміру 6910,81 грн., зайво сплачений судовий збір у розмірі 454,50 грн. підлягає поверненню ухвалою суду у разі звернення позивача з відповідною заявою. Суд не має підстав для стягнення з відповідача суми судового збору за подання касаційної скарги, оскільки в матеріалах справи відсутній оригінал документа про сплату 1 316,86 грн., а ухвалою Вищого господарського суду України від 16.06.2014 р. судовий збір у сумі 1316,86 грн., сплачений за квитанцією №к13/6/6 від 05.06.2014 р., був повернутий (т.3 а.с.106-107, 93).

Керуючись ст.ст. 22, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "Аква Вита" (69000, м. Запоріжжя, вул. Патріотична, буд. 70, кв. 22, код ЄДРПОУ 31075647) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1. ідентифікаційний номер НОМЕР_1) суму 190 (сто дев'яносто) грн. 86 коп. - 60% річних, суму 2983 (дві тисячі дев'яносто вісімдесят три) грн. 99 коп. - 30 % штрафу, суму 21 (двадцять одна) грн. 48 коп. інфляційних втрат, суму 37 (тридцять сім ) грн. 50 коп. судового збору. Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складено 10 березня 2015 р.

Суддя Л.П. Гандюкова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дати його повного складення (дня підписання).