Постанова № 43032191, 18.02.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2015 р. Справа № 804/91/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіРябчук О.С. при секретаріСкупейко І.М. за участю: пердставника позивача третьої особи ОСОБА_3 Вологжаніної О.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська, третя особа - Міністерство оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

06 січня 2015 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_5 (далі - позивач) з адміністративним позовом до начальника Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська (далі - відповідач), третя особа - Міністерство оборони України з вимогами, з урахуванням уточнень, про:

- скасування рішення № 486 від 28.01.2015 р. Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська та визнання рішення таким, що порушує ст. 47 Конституції України, Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» та накази Міністра оборони України № 1 від 03.01.1993 р., наказ № 569 від 15.09.2011 р. та права громадянина ОСОБА_5 на приватизацію займаного ним житла;

- визнання протиправною бездіяльності Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська, як органу приватизації, яка виразилась в невиконання Конституції України та нормативно-правових актів (наказів МО № 569 від 15.09.2011 р., № 1 від 03.01.1993 р.) та розглянути заяву ОСОБА_5 від 17.12.2014 р. вх. № 3185 про передачу у приватну власність квартири АДРЕСА_1, що займає ОСОБА_5 на підставі ордеру № 214 від 06.09.1995 р. на території відкритого військового містечка (селища міського типу) згідно нормативно-правових актів та Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», яке затверджено наказом МЖКГ № 396 від 16.12.2009 р., що діють на момент ухвалення рішення;

- зобов'язання Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська, як орган приватизації, прийняти рішення по заяві ОСОБА_5 та вжити заходів щодо приватизації квартири, яка використовується ним та членами його сім'ї на умовах найму на території відкритого військового містечка (селища міського типу) згідно нормативно-правових актів та Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», яке затверджено наказом МЖКГ № 396 від 16.12.2009 р., що діють на момент ухвалення рішення за адресою: АДРЕСА_1.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила задовольнити позов в повномуобсязі. В обґрунтування позовних вимог зазначила наступне. Позивач на підставі ордеру проживаєв квартирі за адресою: АДРЕСА_1.ОСОБА_5 звернувся до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровськаз заявою про передачу в приватнувласністьзазначеноїквартири. Розглянувшизаявупозивача, відповідач в листі від 19.12.2014 р. № 3873 зазначив про відсутність повноважень на передачу квартири у приватну власність, арішенням № 486 від 28.01.2015 р. відмовив в приватизаціїквартири в зв'язку з тим, щовійськове містечко, в якому мешкає позивач, відноситься до числа закритих, тому житло на території смт Черкаське не підлягає приватизації. Вказана відмова є протиправною, оскільки Наказом Міністра оборони України від 15.09.2011 р. № 569 визначено перелік військового майна, яке підлягає безоплатній передачі в комунальну власність територіальної громади селища Черкаське Новомосковського району Дніпропетровської області. Крім того, у вказаного населеного пункту відсутні ознаки закритого військового містечка - населення в більшості не є військовим, на території селища наявні не військові органи влади, відсутній пропускний режим, селище нанесено на географічну карту та ін. Своє право на безоплатну приватизацію житла позивач не використав. Також, поняття «закрите військове містечко» взагалі не передбачено чинними нормативно-правовими актами. Враховуючи зазначене, рішення № 486 від 28.01.2015 р. Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська суперечить вимогам законодавства та підлягає скасуванню, квартира, займана позивачем, підлягає приватизації ним та членами його родини.

Ухвалами суду здійснено заміну відповідача з начальника Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська на Квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпропетровська та залучено до участі у справі як третю особу Міністерство оборони України.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, заперечень на позов не надав, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Представник третьої особи в судовому засіданні проти позову заперечувала, просила в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначила наступне. Приватизація займаної позивачем квартири не є можливою в зв'язку з тим, що 01 серпня 2013 р. Начальником Генерального штабу Головнокомандувачем Збройних Сил України був затверджений перелік закритих військових містечок, які мають у своєму складі житловий фонд. В даний перелік включено, зокрема, смтЧеркаське. Житловий фонд вказаного закритого військового містечка не підлягає приватизації. Крім того, на підставі наказу Міністра оборони України № 569 від 15.09.2011 р. передача об'єктів нерухомого майна органам місцевого самоврядування не була здійснена. Таким чином, оскаржуване рішення відповідає вимогам законодавства.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника третьої особи, суд приходить до наступного висновку.

06.09.1995 р. Гвардійською КЕЧ району виданий ОСОБА_5 ордер № 214 на право заняття в АДРЕСА_1 житлової площі із 3-х кімнат 37,37 кв.м.

17.12.2014 р. ОСОБА_5 звернувся до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровськаз заявою вх. № 3185 про передачу в приватну власність квартири за адресою Дніпропетровська область, АДРЕСА_1.

Листом від 19.12.2014 р. № 3873 начальника Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровськапозивача повідомлено, що вказана посадова особа не має повноважень на передачу займаної позивачем квартири в приватну власність, оскільки військове містечко Черкаське включено до числа закритих, які не підпадають під приватизацію житлового фонду.

28.01.2015 р. Квартирно-експлуатаційним відділом м. Дніпропетровська винесено рішення № 486 про відмову в оформленні в передачу в приватну власність квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_5.

Рішення вмотивоване наступним чином. Житловий фонд військових містечок селища Черкаське у комунальну власність територіальних громад не передано. Військові містечка є військовим майном, яке знаходиться в оперативному управлінні Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська. Управління майном здійснює Міністерство оборони України. Військове містечко Черкаське включено до числа закритих, які не підпадають під приватизацію житлового фонду.

Наказом Міністра оборони України № 569 від 15.09.2011 р. «Про безоплатну передачу військового майна в комунальну власність територіальних громад» зобов'язано начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України організувати безоплатне вилучення з балансу Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району військового майна та його безоплатну передачу в комунальну власність територіальних громад на підставі відповідних переліків, що є додатками до наказу.

Додатком № 2 до зазначеного наказу затверджено Перелік військового майна, що безоплатно передається в комунальну власність територіальної громади селища Черкаське Новомосковського району Дніпропетровської області.

19.08.2013 р. Начальником Генерального штабу Головнокомандувачем Збройних Сил України генерал-полковником Замана В.М. був затверджений перелік закритих військових містечок, які мають у своєму складі житловий фонд. В даному переліку зазначено, зокрема, смт Черкаське з кількістю житлових будинків -44. Крім того, у примітках до переліку вказано, що житловий фонд таких військових містечок не підлягає передачі органам місцевого самоврядування та приватизації.

Згідно із ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Правовий режим власності визначається виключно законами (п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України).

Згідно ст.1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» № 2482-XII, 19.06.1992 р. (далі Закон № 2482-XII) приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Відповідно до ч.1 ст. 8 Закону № 2482-XII, приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких, знаходиться державний житловий фонд.

Згідно ч. 2 ст. 2 Закону № 2482-XII, не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також, квартири (будинки), розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України "Про Збройні сили України" №1934-XII від 06.12.1991 р. земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.

Згідно п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 року № 1282 "Про затвердження Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних сил" визначено, що у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність можуть передаватися військові містечка, інше нерухоме і рухоме військове майно (крім усіх видів озброєння, бойової техніки та боєприпасів), яке вивільняється в процесі реформування Збройних Сил і не планується до використання за призначенням, житлові будинки (разом з вбудованими та прибудованими нежитловими приміщеннями), гуртожитки (в тому числі не завершені будівництвом), майно закладів освіти, культури (крім кінотеатрів), фізичної культури та спорту, охорони здоров'я (крім майна санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячих оздоровчих таборів, у тому числі об'єкти, не завершені будівництвом, колишні аеропорти військової авіації, які не мають можливості самостійно забезпечувати свою сертифікаційну придатність, а також, інше військове майно, якщо воно не менше ніж два рази пропонувалося до продажу конкурентними способами приватизації, але не було реалізовано.

Відповідно до п. 4 зазначеного Порядку передача військового майна органам, уповноваженим управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність проводиться за рішенням: Кабінету Міністрів України - щодо об'єктів, визначених у підпунктах 1 і 2 пункту 2-1 цього Порядку; Міноборони - щодо об'єктів, визначених у підпунктах 3 і 4 пункту 2-1 цього Порядку.

Згідно до пп. 3, 4 п. 2-1 Порядку об'єктами передачі згідно з цим Порядком є: інше окреме індивідуально визначене (рухоме) майно; житловий фонд, інші об'єкти соціальної та інженерної інфраструктури, що перебувають в оперативному управлінні військових частин і передаються не у складі майнових комплексів.

Згідно до пп. 4 п. 9 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України № 406/2011 від 06.04.2011 р. Міністр у межах повноважень, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання.

Накази Міноборони України, прийняті в межах його повноважень, обов'язкові для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами та місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності і громадянами.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У даній справі відповідно до ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає застосуванню як джерело права рішення Європейського суду з прав людини від 02.03.2011 р. у справі «Кривицька та Кривицький проти України», в якому суд дійшов наступних висновків:

«Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovichv. Russia), заява No58255/00, п.36, ECHR 2004-XI (витяги)).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. Рішення від 18 грудня 2008 р. у справі «Савіни проти України» (Savinyv. Ukraine), заява No 39948/06, п. 47).

Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 12 червня 2008 р. у справі «Власов проти Росії» (Vlasovv. Russia), заява No 78146/01, п. 125).»

Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заяваNo 20082/02, п. 56, ECHR 2009-...). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки в заємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 р. у справі «Коннорспроти Сполученого Королівства» (Connorsv. the United Kingdom), заява No66746/01, п. 82).»

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно до п.п. 1, 3, ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Оцінюючи усі докази, надані суду, у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Адміністративний позов ОСОБА_5 підлягає задоволенню частково в зв'язку з наступним.

Представник позивача та представник відповідача дійшли згоди стосовно того, що позивач протягом тривалого часу на законних підставах займає житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що спірні правовідносини врегульовані, зокрема, двома нормативними актами, а саме, Наказом Міністра оборони України № 569 від 15.09.2011 р. «Про безоплатну передачу військового майна в комунальну власність територіальних громад» та Переліком закритих військових містечок, які мають у своєму складі житловий фонд, затвердженим Начальником Генерального штабу Головнокомандувачем Збройних Сил України 01.08.2013 р.

Відповідно до положень Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних сил повноваженнями щодо передачі військового майна в комунальну власність наділено Міністерство оборони України.

Наказ Міністра оборони України № 569 від 15.09.2011 р. "Про безоплатну передачу військового майна в комунальну власність територіальних громад" на момент розгляду справи є чинним, тому обов'язковий для виконання.

Зазначений наказ Міністра оборони України має вищу юридичну силу порівняно з Переліком закритих військових містечок, які мають у своєму складі житловий фонд, затвердженим Начальником Генерального штабу Головнокомандувачем Збройних Сил України.

Наказ Міністра оборони України № 569 від 15.09.2011 р. «Про безоплатну передачу військового майна в комунальну власність територіальних громад» та Перелік закритих військових містечок, які мають у своєму складі житловий фонд, затверджений Начальником Генерального штабу Головнокомандувачем Збройних Сил України 01.08.2013 р., містять протилежні положення щодо можливості приватизації житла, яке знаходиться в смт Черкаське. При цьому, неврегульованість нормативно-правовими актами певних правовідносин не має спричиняти шкоду правам особи.

Крім того, в рішенні № 486 від 28.01.2015 р. Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська зазначено про відмову в оформленні в передачу в приватну власність квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_5, в той час як особа зверталася з заявою про передачу у приватну власність квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Враховуючи викладене, рішення № 486 від 28.01.2015 р. Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська не відповідає вимогам п.п. 1, 3, ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки винесено відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством, та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Таким чином, позовна вимога про скасування рішення № 486 від 28.01.2015 р. Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська є неналежним способом захисту порушеного права та не підлягає задоволенню в зв'язку з тим, що за результатами розгляду заяви позивача Квартирно-експлуатаційним відділом м. Дніпропетровська винесено рішення про відмову в оформленні передачі квартири у приватну власність. Належним способом захисту порушеного права є оскарження цього рішення, чим скористався позивач.

Позовна вимога про зобов'язання Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська, як орган приватизації, вжити заходів щодо приватизації квартири, яка використовується позивачем та членами його сім'ї на умовах найму, є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, оскільки зобов'язання вжити вказаних в позові заходів є втручанням в компетенцію суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З метою повного захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпропетровська повторно розглянути заяву ОСОБА_5 від 17.12.2014 р. № 3185 про передачу у приватну власність квартири за адресою: АДРЕСА_1 та прийняти рішення за результатами розгляду заяви.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено, тому судові витрати в розмірі 36,54 грн. підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь ОСОБА_5

Керуючись ст.ст. 9, 11, 17, 69-72, 86, 94, 158-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_5 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська, третя особа - Міністерство оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Скасувати рішення Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська від 28.01.2015 р. № 486.

Зобов'язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпропетровська повторно розглянути заяву ОСОБА_5 від 17.12.2014 р. № 3185 про передачу у приватну власність квартири за адресою: АДРЕСА_1 та прийняти рішення за результатами розгляду заяви.

В решті позовних вимог - відмовити.

Судові витрати в розмірі 36,54 грн. стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_5

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 19 лютого 2015 року

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили станом на 19.02.2015 Суддя З оригіналом згідно Помічник судді О.С. Рябчук О.С.Рябчук М.М.Бухтіярова