Рішення № 43030501, 05.03.2015, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2015 р. Справа № 909/68/15

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кавлак І.П., при секретарі судового засідання: Манів-Головецькій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Карпати"

вул. Галицька, 201, м. Івано-Франківськ, 76008

до відповідача: Управління освіти Калуської міської ради

вул. Підвальна, 16, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300

про стягнення 57 989 грн. 88 коп., з яких: 37 836 грн. 54 коп. - основний борг,

10 228 грн. 13 коп. - пеня, 8 502 грн. 14 коп. - інфляційних втрат,

1 423 грн. 07 коп. - 3% річних

За участю представників:

від позивача: Івасів П.Б. - юрисконсульт, (довіреність № 542/78 від 21.01.15)

від відповідача:Лесюк О.С. - юрист відділу технічного обслуговування управління освіти,

(довіреність № 01-20/264 від 04.03.14)

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Виробниче об'єднання "Карпати" звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Управління освіти Калуської міської ради про стягнення 57 989 грн. 88 коп., з яких: 37 836 грн. 54 коп. - основний борг, 10 228 грн. 13 коп. - пеня, 8 502 грн. 14 коп. - інфляційних втрат та 1 423 грн. 07 коп. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 23.01.15 прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 10.02.15.

Ухвалами господарського суду Івано-Франківської області від 10.02.15, в порядку ст.77 ГПК України, розгляд справи відкладено на 24.02.15 .

24.02.15, за участі представників сторін, в судовому засіданні оголошено перерву до 05.03.15.

05.03.2013 присутнім в судовому засіданні представником позивача підтримано позовні вимоги, вважаючи їх обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 01/146 від 18.09.2013 року в частині проведення розрахунку за отриманий товар. З огляду на прострочку виконання відповідачем грошового зобов»язання, а саме порушення строків оплати поставленого товару позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 10 228 грн. 13 коп. за період з 09.10.2013 по 25.12.2014 року, 8 502 грн. 14 коп. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 1 423 грн. 07 коп.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечує з мотивів викладених письмово у відзиві на позов (№ 01-20/167 від 23.02.15; вх. № 2817/15 від 24.02.15; а.с. 40). Заперечуючи позов відповідач посилається на те що Управління освіти Калуської міської ради є бюджетною установою, фінансується з державного бюджету і немає коштів для погашення заборгованості. Просить суд відмовити в заявленій до стягнення пені в зв»язку із спливом позовної давності, зазначивши, що до неустойки застосовується скорочена позовна давність - один рік. Відповідач провів контррозрахунок 3% річних і не погоджується з розрахунком позивача; просить суд зменшити штрафні санкції з посиланням на ст. 233 ГК України .

Згідно вимог ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів. Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно дослідивши фактичні обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін, об»єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 18 вересня 2013 року між позивачем (надалі - постачальник) та відповідачем (надалі - покупець) укладено договір № 01/146 (а.с. 14-15).

Зазначений вище Договір укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін, підписи засвідчено печатками сторін, що відповідає приписам статей 207, 208 ЦК України; погоджено всі умови договору та досягнуто згоди щодо виконання умов останнього, отже дотримання положень такого Договору є обов'язковим.

Пунктом 9.1. договору погоджено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2013 року, в частині проведення розрахунків, до повного виконання сторонами зобов»язань за цим договором.

Пунктом 1.1 Договору сторони погодили, що постачальник зобов»язується виготовити та передати у власність покупцю продукцію власного виробництва, надалі - товар, в асортименті згідно специфікацій, які є невід»ємними частинами даного договору, а покупець зобов»язується прийняти та оплатити товар на умовах цього договору.

Вартість продукції, що поставляється відповідно до Специфікації (додаток 1 до договору № 01/146; а.с. 16), становить 37867 грн. 14 коп.

У відповідності до умов Договору, протягом вересня-листопада 2013 року, покупець отримав товар на загальну суму 37836 грн. 54 коп.

Виконання позивачем договірних зобов»язань підтверджується наявними в матеріалах справи документами, а саме, копіями:

видаткової накладної № 529 від 24 вересня 2013р. на суму 11 249 грн. 10 коп. (а.с. 19);

видаткової накладної № 564 від 15 жовтня 2013р. на суму 24 371 грн. 82 коп. (а.с. 22);

видаткової накладної № 628 від 12 листопада 2013р. на суму 2 215 грн. 62 коп.

(а.с. 25).

Товар отриманий уповноваженою особою - Кузь І.В. на підставі наявних в матеріалах справи довіреностей: № 402 від 24 вересня 2013р. (а.с.20-21), № б/н від 15 жовтня 2013р. (а.с.23-24), № 455 від 12 листопада 2013р. (а.с.26-27).

Наявні в матеріалах справи видаткові накладні досліджені судом та відповідають вимогам закону.

Оскільки накладна є первинним документом, фіксує факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар. Зазначені вище видаткові накладні суд вважає належними доказами, що підтверджують домовленість двох сторін про передачу товару.

При дослідженні зазначених вище доказів судом встановлено факт поставки відповідачу товару на суму 37836 грн. 54 коп.; судом з»ясовано, що поставка товару відбулася на підставі договору № 01/146 від 18 вересня 2013 року.

Ціна та порядок розрахунків визначений в розділі 3 Договору.

Пунктом 3.6.1. Договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату поставленого товару в термін 15 календарних днів з дати приймання даного товару, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними, але, в будь-якому випадку, не пізніше 31.12.2013р.

Покупець прийняті на себе договірні зобов»язання щодо проведення розрахунку за отриманий товар не виконав; оплату за отриманий товар не здійснив.

З метою досудового врегулювання спору, 28 серпня 2014 року, позивачем на адресу відповідача направлено претензію № 31 (а.с. 28); докази її направлення та отримання відповідачем наявні в матеріалах справи (а.с.29-31). Проте, претензія залишена без відповіді та задоволення.

Відповідно до ст. ст. 173, 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із приписами ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як передбачено ч.1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться у строк (термін) визначений у зобов'язанні (ч. 1 ст. 530 ЦК України), оскільки зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відтак, в силу ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні приписи містяться у ст. 712 ЦК України, яка наведена вище.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Положеннями ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ч.1 ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.

Заборгованість відповідача перед позивачем в 37836 грн. 54 коп., на час прийняття рішення не сплачена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, та визнається відповідачем, отже вимога про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 37836 грн. 54 коп. обгрунтована та підлягає задоволенню.

Посилання відповідача на норми Бюджетного кодексу України не спростовують доводів позивача, оскільки відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (постанова Вищого господарського суду України від 23.08.2012 № 15/5027/715/2011).

Згідно з частиною першої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

З огляду на вищевикладене, відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов»язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 15.05.2012 № 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005.

Згідно вимог ст. 111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Факт прострочки виконання грошового зобов'язання за договором № 01/146 від 18 вересня 2013 року підтверджується матеріалами справи та визнається відповідачем.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Свобода договору встановлена статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідальність сторін, порядок вирішення спорів визначені в розділі 6 Договору.

Пунктом 6.3. сторони погодили, що за порушення термінів оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від заборгованості за цим договором за кожний день прострочення, 3% річних та інфляційні збитки.

Положеннями ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на те, що факт прострочки виконання договірного зобов»язання підтверджується матеріалами справи, вимога позивача щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат обґрунтована і підлягає задоволенню.

Судом перевірено нарахування позивачем 3% річних в сумі 1423 грн. 07 коп. (а.с.11). Згідно з вірним арифметичним розрахунком, проведеним судом в системі ІПС "Законодавство" (розрахунок додається), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних в сумі 1326 грн. 67 коп., тобто на 96 грн. 40 коп. менше від суми нарахованої позивачем.

Позивачем нараховані інфляційні втрати в сумі 8 502 грн. 14 коп. При перевірці розрахунку позивача, судом встановлено, що позивачем допущено арифметичну помилку. Згідно з вірним арифметичним розрахунком проведеним судом в системі ІПС «Законодавство» з урахуванням рекомендацій, викладених в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 362-97р., з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 9792 грн., яка перевищує заявлену до стягнення позивачем, отже, суд задовольняє інфляційні втрати в межах заявлених позовних вимог в сумі 8 502 грн. 14 коп.

Щодо нарахування пені слід зазначити наступне.

Позивачем нарахована до стягнення з відповідача пеня в сумі 10 228 грн. 13 коп. за період з 09.10.2013 по 25.12.2014 року; пеня нарахована по кожній видатковій накладній окремо (а.с. 9-10).

Згідно приписів ч. 6 ст. 232 ГК, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З огляду на вищевикладене, позивачем невірно визначено період нарахування пені, тобто по видатковій накладній № 529 від 24 вересня 2013р. на суму 11 249 грн. 10 коп. пеню слід нараховувати за період з 09.10.2013 по 09.04.2014; по видатковій накладній № 564 від 15 жовтня 2013р. на суму 24 371 грн. 82 коп. пеню слід нараховувати за період з 30.10.2013 по 30.04.2014; по видатковій накладній № 628 від 12 листопада 2013р. на суму 2 215 грн. 62 коп. пеню слід нараховувати за період з 27.11.2013 по 27.05.2014.

Натомість, відповідач у відзиві на позов (№ 01-20/167 від 23.02.15; вх. № 2817/15 від 24.02.15; а.с. 40)., посилаючись на приписи ст. 258 ЦК України, просить суд відмовити у стягненні пені в зв"язку із спливом позовної давності.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно приписів п.4.3. Постанови Пленуму вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» , якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

За правилами п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Виходячи з правової природи пені, яка нараховується на кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 3 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14.

Таким чином, перебіг позовної давності на пред'явлення вимоги щодо сплати пені рахуємо по кожному дню окремо: по видатковій накладній № 529 від 24 вересня 2013р. з 09.10.2013 по 09.04.2014; по видатковій накладній № 564 від 15 жовтня 2013р з 30.10.2013 по 30.04.2014; по видатковій накладній № 628 від 12 листопада 2013р. з 27.11.2013 по 27.05.2014.

За наведених обставин та правових норм, проаналізувавши заяву відповідача про застосування строку позовної давності, суд прийшов до висновку, що строк позовної давності для пред'явлення вимоги позивачем частково сплив.

З відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в межах строку позовної давності - один рік, тобто нарахована за період з 21.01.14 (позивач звернувся з позовом до суду 21.01.15). Згідно з розрахунком, проведеним судом (розрахунок додається), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 1364 грн. 54 коп.

В стягненні пені в сумі 8863 грн. 59 коп. нарахованій за період до 21.01.14 року слід відмовити в зв"язку із спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі (п. 4 ст. 267 ЦК України).

Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача щодо зменшення штрафних санкцій, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Приписами ст.233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Судовий збір за правилами ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до ст. 124 Конституції України, Постанови Пленуму вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», ст.ст. 173, 175, 193, 216, 230, 232, 265 ГК України, ст.ст. 96, 256, 258, 267, 509, 525, 526, 611, 612, 625, 629, 712 ЦК України, керуючись ст.ст. 4-3, 33, 43, 49, 75, ст. 82, ст.ст. 83-85, 11-28 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Карпати" до Управління освіти Калуської міської ради про стягнення 57 989 грн. 88 коп., з яких: 37 836 грн. 54 коп. - основний борг, 10 228 грн. 13 коп. - пеня, 8 502 грн. 14 коп. - інфляційних втрат, 1 423 грн. 07 коп. - 3% річних задовольнити частково.

Стягнути з Управління освіти Калуської міської ради (вул. Підвальна, 16, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300; код 02143459) на користь Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Карпати" (вул. Галицька, 201, м. Івано-Франківськ, 76008; код 19389809) заборгованість в сумі 37 836 (тридцять сім тисяч вісімсот тридцять шість)грн. 54 коп., пеню в сумі 1364(одна тисячо триста шістдесят чотири) грн. 54 коп., 3% річних в сумі 1326 (одна тисяча триста двадцять шість)грн. 67 коп., інфляційні втрати в сумі 8 502(вісім тисяч п"ятсот дві) грн. 14 коп. та 1543(одна тисяча п"ятсот сорок три) грн. 82 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відмовити в частині позову Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Карпати" до Управління освіти Калуської міської ради про стягнення пені в сумі 8863 (вісім тисяч вісімсот шістдесят три)грн. 59 коп., 3 % річних в сумі 96(дев"яносто шість) грн. 40 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.03.15

Суддя І.П. Кавлак

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"

______ Кавлак І. П. 10.03.15