Ухвала суду № 43030126, 12.02.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

12 лютого 2015 рокусправа № 804/9405/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.

суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новошицької О.О.,

представників сторін:

позивача : - Лисова Л.В. (дов.від 05.02.2015 року)

відповідача: - Шермет В.В. (дов.від 12.01.2015 року)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 р. у справі № 804/9405/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградзернопродукт"

до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

"04" липня 2014 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Павлоградзернопродукт" звернулось до суду з адміністративним позовом до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення

- №0000012201 від 24.03.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 5 651 155 грн. та визначено штрафні санкції на суму 282 578 грн.

- №0000022201 від 24.03.2014 року, яким завищено від'ємне значення з ПДВ на суму 9 891 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю висновків податкового органу щодо завищення позивачем податкового кредиту, оскільки такі висновки не відповідають дійсності, суперечать документам первинного бухгалтерського обліку.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 р. у справі № 804/9405/14 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградзернопродукт" до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.

Постанову суду мотивовано встановленням факту реального здійснення господарських операцій, правомірного відображення їх результатів в податковому обліку. Судом зазначено, що можливі порушення податкового законодавства контрагентом позивача не можуть впливати на право добросовісного платника податків формувати податковий кредит.

Не погодившись з постановою суду, Західно-Донбаською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області подано апеляційну скаргу, згідно якої особа, яка подає апеляційну скаргу просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 р. у справі № 804/9405/14, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані висновками акту перевірки. Вважає, що суд не врахував доводів відповідача по справі щодо наявності кримінального провадження щодо фіктивності контрагента позивача, що свідчить про відсутність реального характеру здійснення господарської діяльності Товариством.

Представниками сторін під час апеляційного розгляду справи надано ґрунтовні пояснення щодо обставин справи та підтримано позиції викладені в апеляційній скарзі та запереченнях до неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, фахівцями Західно-Донбаської ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Павлоградзернопродукт» з питань дотримання вимог податкового законодавства при нарахуванні податку на додану вартість в частині отримання продукції від ТОВ «Агрофірма Сокільське» за період 31.01.2011року по 31.12.2013 року.

За результатами перевірки, відповідачем складено акт від 07.03.2014 року №1/22.1/31980957, яким зафіксовано виявлені перевіркою порушення, а саме: порушення п. п. 198.3 ст. 198 ПК України в частині завищення сум податкового кредиту, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 575 045,83 грн.

Висновки податкового органу щодо протиправного завищення позивачем податкового кредиту та від'ємного значення податку на додану вартість, сформованих по взаємовідносинам з ТОВ «Агрофірма Сокільське» ґрунтуються на матеріалах кримінальної справи щодо фіктивності контрагента позивача, що на думку податкового органу є доказом відсутності реального характеру здійснення укладених господарських угод.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення №0000012201 від 24.03.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 5 651 155 грн. та визначено штрафні санкції на суму 282 578 грн. та №0000022201 від 24.03.2014 року, яким завищено від'ємне значення з ПДВ на суму 9 891 грн.

За результатами адміністративного оскарження висновки акту перевірки та спірні податкові повідомлення-рішення залишені без змін, скарги ТОВ «Павлоградзернопродукт» - без задоволення.

Не погодившись з рішеннями податкового органу, вважаючи їх необґрунтованими та протиправними, позивач звернувся до суду.

Дослідивши обставини по справі, колегія суддів вважає за можливе погодитись з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до пояснень представника позивача, протягом перевіряє мого періоду позивач мав господарські відносини з ТОВ «Агрофірма Сокільське» відповідно до договорів поставки, згідно з умовами яких Постачальник (ТОВ «Агрофірма Сокільське» зобов'язується поставити, а покупець (ТОВ «Павлрградзернопродукт») прийняти та оплатити визначений умовами угод товар (соняшник та кукурудза).

На підтвердження реальності придбання товару позивачем до перевірки надано копії договорів поставки та додатки до них, видаткові накладні, та акти прийому-передачі товару, на підтвердження фактичного отримання товару; товарно-транспортні накладні, якими підтверджувалось транспортування придбаних ТМЦ; рахунки-фактури, платіжні банківські доручення та копії оборотно-сальдових відомостей як доказ повної оплати за придбаний товар та зміни майнового стану на рахунках платника податків; копії прибуткових журналів, що засвідчують належне приймання та оприбуткування придбаних соняшника та кукурудзи; податкові накладні та реєстри отриманих податкових накладних, якими обґрунтовано правомірність формування податкового кредиту.

За даними угодами , протягом 2011-2012 років, позивачем отримано товару за вересень 2011 року на загальну суму 98 901, 61 грн. (у тому числі ПДВ у розмірі 16 483,60 грн.), листопад 2011 року на загальну суму 157 159, 50 грн. (у тому числі ПДВ у розмірі 26 193,25 грн.), грудень 2011 року на загальну суму 63 671,40 грн. (у тому числі ПДВ у розмірі 10 611,90 грн.), травень 2012 року на загальну суму 3 071 198,20 грн. (у тому числі ПДВ у розмірі 511 866,36 грн.) та грудень 2012 року на загальну суму 59 344,24 грн. (у тому числі ПДВ у розмірі 9 890,71 грн.).

Проте, на підставі матеріалів кримінального провадження щодо ТОВ «Агрофірма Сокільське» та з посиланням на відсутність сертифікатів якості на отриманий товар, податковий орган дійшов висновку щодо відсутності реального здійснення угод поставки та протиправне формування позивачем податкового кредиту завищено податковий кредит на загальну суму 575 045,83 грн., у тому числі за вересень 2011 року - у розмірі 16 483,60 грн., листопад 2011 року - у розмірі 26 193,25 грн., грудень 2011 року - у розмірі 10 611,90 грн., травень 2012 року - у розмірі 511 866,37 грн. та жовтень 2012 року у розмірі 9 890,71 грн.

Колегія суддів вважає необґрунтованими такі висновки податкового органу з огляду на наступне.

Відповідно до п.200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п. 200.2 ст. 200 ПК України).

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.200.3 ст.200 ПК України).

Згідно з п. 200.4 ст. 200 ПК України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

У відповідності до п.198.2. ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Системний аналіз правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем у податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його господарській діяльності, має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Згідно з приписами статей 183 та 184 ПК України про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Докази, які б свідчили про відсутність у контрагента позивача - ТОВ «Агрофірма Сокільське», статусу платника ПДВ на момент здійснення господарських операцій, відповідачем суду не надані. Також відсутні докази недійсності податкових накладних, виписаних ТОВ «Агрофірма Сокільське», які за приписами вищенаведених норм є єдиною підставою для формування податкового кредиту.

Матеріалами справи підтверджується і не спростовується відповідачем, що на момент проведення перевірки Товариство мало необхідні, належним чином оформлені первинні документи, що підтверджують реальність господарської операції, а саме: вищевказані договори поставки, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні документи, що свідчать про оплату придбаного товару позивачем, прибуткові ордери, тощо.

Використання позивачем придбаних у ТОВ «Агрофірма Сокільське» товарів у власній господарській діяльності відповідачем не заперечується і підтверджується матеріалами справи. Доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку позивача акт перевірки не містить, що свідчить про правомірність такого відображення і спричинення реальних змін майнового стану платника податків.

Щодо посилань скаржника на нікчемність правочинів, то проаналізувавши норми Цивільного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом на підставі заяви зацікавленої особи після розгляду питання про недійсність такого правочину. Тобто, про недійсність правочину має ухвалюватись відповідне судове рішення.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення згідно приписів ст.71 КАС України, не надано суду рішень, які б визнавали недійсними вказані вище правочини.

Норми закону, якими би прямо встановлювалась нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, скаржником не наведена.

Стаття 203 ЦК України, на яку посилається скаржник, як на підставу для нікчемності вищевказаних правочинів, містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину і не містить «прямого» положення про те, що наслідком недодержання саме цих вимог може бути нікчемність правочину.

Також хибним є посилання на ч.1 ст.215 ЦК України, оскільки даною нормою передбачені підстави недійсності правочину, а не його нікчемності.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

При цьому, органам ДПС чинним законодавством не надано повноваження щодо встановлення в актах перевірки нікчемності правочинів, укладених суб'єктами господарювання.

Стаття 72 КАС України визначає підстави для звільнення від доказування, згідно частини 4 якої підставою для звільнення від доказування є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили.

При цьому обов'язковими такий вирок суду для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, є лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем не надано вироків суду по кримінальних справах щодо посадових осіб контрагентів позивача. Матеріали кримінальних справ не є вироком суду.

Так, податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Щодо недекларування контрагентами позивача доходів, то не передбачався жодною нормою законодавства України обов'язок платників податків - одержувачів товарів (послуг) - вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей повноти сплати податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей про походження дані товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників в ланцюгу) тощо.

Статтею 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер відповідальності юридичної особи. Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Таким чином, безпідставними є посилання скаржника на нереальність господарської діяльності через ймовірні порушення податкового законодавства контрагентом позивача.

Посилання скаржника на відсутність сертифікатів якості на придбаний товар, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки документи, що підтверджують якість товару, не можуть свідчити про наявність чи відсутність факту поставки товару та не є документами, які впливають на право суб'єкта господарювання формувати податковий кредит. Доводи податкового органу щодо порушення позивачем положень Закону України «Про зерно та зерновий ринок в Україні» в частині відсутності сертифікатів якості на соняшник та кукурудзу, колегія суддів відхиляє, оскільки приписами даного Закону, наявність сертифікату якості на зернові є обов'язковою тільки при здійсненні експортно-імпортних операцій з зерновими.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції під час розгляду даної адміністративної справи об'єктивно, повно та всебічно з'ясовано усі обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної справи, та застосовано до правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі, норми матеріального права, які регулюють саме ці правовідносини і ухвалено законне рішення. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які б потягли за собою скасування чи зміну оскаржуваної судової постанови, судовою колегією під час розгляду даної справи не встановлено, тому колегія суддів вважає за необхідне постанову суду першої інстанції у даній адміністративній справі залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги спростовуються дослідженими судом доказами та не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 р. у справі № 804/9405/14 - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 р. у справі № 804/9405/14 - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

Головуючий: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Я.В. Семененко